Постанова від 06.05.2025 по справі 420/15742/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/15742/24

Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,

повний текст судового рішення

складено 17.02.2025, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кравченка К.В.,судді Джабурія О.В.,судді Вербицької Н.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків по зовнішньоекономічних операціях,-

В С Т А Н О В И В:

22.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №14515/15-32-07-07-23 від 10.04.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що контролюючий орган протиправно застосував пеню оскаржуваним ППР, оскільки період з 16.03.2023 по 10.04.2023 припадає на дію карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (СОVID-19), а тому за відповідне порушення вимог валютного законодавства, вчиненого у період до 30.06.2023 пеня не нараховується, відповідно до п.52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, в редакції чинної на час проведення перевірки. На підтвердження своєї позиції у позовній заяві позивач посилався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.02.2024 у справі №420/1538/23 та від 28.03.2024 у справі №380/17879/22.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року, ухваленим в письмовому провадженні за правими спрощеного позовного провадження, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН».

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що полягає у помилковості висновків суду першої інстанції щодо не поширення на спірні правовідносини приписів абз.11 п. 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, який передбачає не нарахування пені протягом дії карантину.

Також апелянт посилається на невиконання податковим органом вимог закону щодо підстави для проведення документальної перевірки, що на думку апелянта, враховуючи постанову КАС ВС від 22.09.2020 у справі №520/8836/18, призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, оскільки акт такої перевірки є недопустимим доказом, а податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі такого доказу, має бути скасоване. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не досліджував процедуру проведення перевірки та не встановлював наявність в діях позивача вини, а ухвали оскаржуване рішення виключно у зв`язку із зміною судової практики.

Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що 14 березня 2022 року між ТОВ «АКОНСТРАКШН» та BULUT IHTIYAC MADDELERI GIDA TEKS. МАК. SAN. VE TIC. LTD. STL, що є юридичною особою за законодавством Турецької Республіки, був укладений контракт №14-03 на поставку товарів за кодами, зазначеними у п.1.1. цього договору на умовах СРТ Одеса протягом двох місяців з дати отримання оплати.

Відповідно до п.1.2. вказаного договору, поставка товару здійснюється за умови виконання авансового платежу замовником.

14.03.2022 BULUT IHTIYAC MADDELERI GIDA TEKS. МАК. SAN. VE TIC. LTD. STI. виставило ТОВ «АКОНСТРАКШН» інвойс №14-03 на товари згідно з Контрактом від 14.03.2022 на суму 49954,09 ЄВРО.

16.03.2022 року ТОВ «АКОНСТРАКШН» перерахувало на банківський рахунок BULUT IHTIYAC MADDELERI GIDA TEKS. МАК. SAN. VE TIC. LTD. STI. авансовий платіж згідно інвойсу №14-03 на суму 49954,09 ЄВРО.

02.09.2022 ТОВ «АКОНСТРАКШН» у зв`язку з не виконанням покладених договором зобов`язань, подало до BULUT IHTIYAC MADDELERI GIDA TEKS. МАК. SAN. VE TIC. LTD. STI претензію №02-09/2022, в який вимагало повернення суми попередньої оплати за непоставлений товар.

У зв`язку із відсутності факту повернення коштів, ТОВ «АКОНСТРАКШН» 04.04.2023 звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про стягнення з нерезидента BULUT IHTIYAC MADDELERI GIDA TEKS. МАК. SAN. VE TIC. LTD. STI. заборгованості в сумі 2015561,87 грн (49954,09 євро та 3% річних у розмірі 730,83 євро за контрактом від 14.03.2022 №14-03).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 позовна заява ТОВ «АКОНСТРАКШН» прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі №916/1370/23.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2023 по справі №916/1370/23, яке набрало законної сили 06.02.2024, позовні вимоги ТОВ «АКОНСТРАКШН» задоволені повністю.

Відповідно до матеріалів справи, у період з 27.02.2024 до 04.03.2024 ГУ ДПС в Одеській області, на підставі наказу від 19.02.2024 №1448-п та направлення на перевірку від 19.02.2024, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «АКТОНСТРАКШН» з питань дотримання вимог валютного законодавства за контрактом від 14.03.2022 №14-03 за період з 14.03.2022 по 04.03.2024.

За результатом проведеної перевірки ГУ ДПС в Одеській області складений акт №8666/15-32-07-07-18 від 11.03.2024 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АКОНСТРАКШН», в якому встановлені порушення п.1, 3 ст.13 Закону України від 21.06.2018 №2473-VIII «Про валюту і валютні операції» та п.21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №5, із змінами і доповненнями, в частині ненадходження товару по імпортному контракту від 14.03.2022 №14-03, укладеному з нерезидентом BULUT IHTIYAC MADDELERI GIDA TEKS. МАК. SAN. LTD. STI (Туреччина), в сумі 49954,09 євро; прострочену дебіторську заборгованість в сумі 49954,09 євро по розрахункам з нерезидентом BULUT IHTIYAC MADDELERI GIDA TEKS. МАК. SAN. LTD. STI (Туреччина) за контрактом від 14.03.2022 №14-03.

За результатами перевірки контролюючим органом здійснений розрахунок пені за період з 16.03.2023 по 10.04.2023 (25 календарних днів) в сумі 144685,65 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки, ТОВ «АКТОНСТРАКШН» 21.03.2024 подало до ГУ ДПС в Одеській області заперечення на акт №8666/15-32-07-07-18, які листом ГУ ДПС в Одеській області №3655/КПР/15- 32-07-07-06 від 04.04.2024 були відхилені, а висновки акту залишені без змін.

10 квітня 2024 року Головним управлінням ДПС в Одеській області, на підставі акту перевірки №8666/15-32-07-07-18 від 11.03.2024, з урахуванням відповіді Головного управління ДПС в Одеській області про розгляд заперечення від 04.04.2024 №3655/КПР/15-32-07-06, прийняте податкове повідомлення-рішення №14515/15-32-07-07-23 про нарахування позивачу пені на підставі п.п.1, 3, 5 ст.13 Закону України «Про валюту і валютні операції», в розмірі 144685,65 грн..

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що виявлене податковим органом порушення стосується сфери здійснення валютних операцій, валютного контролю та валютного нагляду, та відповідальність за яке встановлена спеціальним законом Законом України «Про валюту і валютні операції», а тому на спірні правовідносини не поширюються приписи абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, оскільки пеня, нарахована за порушення резидентами строку розрахунків в іноземній валюті, не є одним із різновидів пені в розумінні приписів підпункту 14.1.162 пункту 14.1. ст.14 ПК України.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у позовній заяві та в апеляційній скарзі апелянт не оскаржує та не заперечує той факт, що ним було порушено граничні строки експорту товарів за зовнішньоекономічним контрактом, не оспорює правильність визначення контролюючим органом граничного строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів у сфері зовнішньоекономічної діяльності. В позовній заяві позивач визнає факт порушення ним вимог валютного законодавства в частині ненадходження товару по імпортному контракту від 14.03.2022 №14-03, укладеному з нерезидентом BULUT IHTIYAC MADDELERI GIDA TEKS. МАК. SAN. LTD. STI (Туреччина) за період з 16.03.2023 по 10.04.2023.

Спірним в цій справі є нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), тобто чи розповсюджується заборона нарахувати пеню, передбачена абз.11 пункту 52-1 підрозділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, на правовідносини щодо нарахування пені за порушення граничних строків розрахунків згідно статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції» (надалі Закон №2473-VIII).

З преамбули Закону №2473-VIII вбачається, що такий є спеціальним законом, який визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства.

Статтею 12 Закону №2473-VIII врегульовано особливості встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Зокрема частиною першої статті 13 встановлено, що Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Згідно частини другої вказаної статті у разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з експорту товарів грошові кошти підлягають зарахуванню на рахунки резидентів у банках України у строки, зазначені в договорах, але не пізніше строку та в обсязі, встановлених Національним банком України. Строк виплати заборгованості обчислюється з дня митного оформлення продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, послуг, прав інтелектуальної власності та (або) інших немайнових прав - з дня оформлення у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді) акта, рахунка (інвойсу) або іншого документа, що засвідчує їх надання.

Частиною п`ятою статті 13 Закону №2473-VIII встановлена відповідальність за порушення встановлених строків розрахунків, а саме порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Отже, за порушення граничних строків розрахунків, що встановлюються Національним банком України встановлено відповідальність у вигляді пені.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону №2473-VIII валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду.

Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства (частина четверта статті 11 Закону №2473-VIII).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснює валютний нагляд за дотриманням резидентами (крім уповноважених установ) та нерезидентами вимог валютного законодавства (частина шоста статті 11 Закону №2473-VIII).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті (часина восьма статті 13 Закону №2473-VIII).

Підпунктом 19-1.1.4 пункту 19-1.1 ст.1-1 ПК України встановлено, що на контролюючі органи покладено функцію зі здійснення контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв`язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення, у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

Отже, контролюючий (податковий) орган здійснює контроль за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті та у разі встановлення порушень таких строків нараховує пеню у визначених розмірах.

При цьому, апеляційний суд зазначає, що хоча положеннями Закону №2473-VIII не врегульовано процедуру прийняття рішення про нарахування пені, як виду адміністративно - господарської санкції за порушення строків проведення розрахунків в іноземній валюті, а такий порядок унормований положеннями Податкового кодексу України, проте це не означає, що правовідносини у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду стають частиною законодавства щодо справляння податків і зборів та на них розповсюджуються всі положення Податкового кодексу України, адже Закон №2473-VIII та Податковий кодекс України регулюють різні сфери державної політики.

Підстави для ототожнення пені, яка застосовується у податкових правовідносинах, із пенею, яка застосовується у сфері валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду (за порушення строків надходження валютної виручки за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність за яке встановлено статтею 13 Закону №2473-VIII) - відсутні.

Відповідно до положень абзацу другого частини восьмої статті 16 Закону №2473-VIII рішення про застосування до уповноважених установ, суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається органами валютного нагляду відповідно до компетенції, визначеної частинами п`ятою і шостою статті 11 цього Закону, у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення.

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону №2473-VIII, у разі виявлення порушень валютного законодавства органи валютного нагляду мають право вимагати від агентів валютного нагляду та інших осіб, які є об`єктом таких перевірок і допустили такі порушення, дотримання вимог валютного законодавства та застосовувати заходи впливу, передбачені законом.

Органом валютного нагляду відповідно до цього Закону є, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику (частина четверта статті 11 Закону №2473-VIII).

Відповідно до положень пунктів 3, 4 частини першої статті 14 Закону №2473-VIII, за порушення вимог валютного законодавства (крім порушення строків за операціями з експорту та імпорту товарів, відповідальність за яке встановлюється згідно із статтею 13 цього Закону) можуть бути застосовані:

- до юридичних осіб (крім уповноважених установ) - заходи впливу у вигляді штрафних санкцій;

- до фізичних осіб, посадових осіб уповноважених установ, посадових осіб юридичних осіб - заходи впливу у вигляді штрафів, передбачені Кодексом про адміністративні правопорушення.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, має право адекватно вчиненому порушенню застосувати до юридичних осіб (крім уповноважених установ) захід впливу у вигляді штрафних санкцій у розмірі до 100 відсотків суми операції, проведеної з порушенням валютного законодавства (частина четверта статті 14 Закону №2473-VIII).

Аналіз наведених положень свідчить, що Закон №2473-VIII розмежовує заходи впливу, до яких віднесено штрафні санкції і штрафи, які передбачені статтею 14 вказаного Закону, та пеню за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, нарахування якої врегульовано статтею 13 Закону №2473-VIII.

Положення абзацу другого частини восьмої статті 16 Закону №2473-VIII, яким визначено, що рішення про застосування до суб`єктів валютних операцій заходів впливу приймається у порядку, визначеному законодавством, що діє на день прийняття відповідного рішення, не є застосовним по відношенню до пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, оскільки така (пеня) не є заходом впливу, перелік яких наведено у статті 14 Закону №2473-VIII.

Частинами першою третьою статті 3 Закону №2473-VIII передбачено, що відносини, які виникають у сфері здійснення валютних операцій, валютного регулювання і валютного нагляду, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону.

У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього закону, застосовуються положення цього Закону.

Отже, колегія судів вважає, що спірні правовідносини є специфічними та врегульовані спеціальним Законом №2473-VIII, і саме норми вказаного Закону підлягають застосуванню, зокрема і в питанні нарахування пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті.

Так, відповідно до абз.11 пункту 52-1 підрозділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, протягом дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню, проте така застосовна у сфері справляння податків і зборів та не підлягає застосуванню у сфері регулювання валютних правовідносин.

Як зазначалось раніше, зміни до положень Закону №2473-VIII здійснюються виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Однак до Закону №2473-VIII не вносились норми, які б дозволяли не застосовувати пеню (звільняли від застосування пені) за порушення строку розрахунків в іноземній валюті у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19).

При цьому колегія суддів зауважує, що маючи на меті звільнити суб`єктів господарювання, які вчинили правопорушення, у вигляд порушення строків розрахунків, від відповідальності у вигляді пені законодавець вносить відповідні зміни саме до Закону №2473-VIII.

Так, Законом України №2260-ІХ від 12.05.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків. Зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» статтю 16 Закону №2473-VIII доповнено пунктом 13 такого змісту: « 13. Відповідальність, передбачена частиною п`ятою статті 13 цього Закону, не застосовується до резидентів - суб`єктів господарювання, що вчинили відповідне правопорушення, якщо імпортні операції не можуть бути завершені внаслідок дії постанови КМУ «Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації» від 09.04.2022 №426.

Отже, у разі якби законодавець мав на меті звільнити суб`єктів господарювання від відповідальності шляхом не нарахування (не застосування) пені під час дії карантину (COVID- 19), відповідні зміни (чи обмеження в застосуванні) були б внесені саме до Закону №2473-VIII, проте таких змін внесено не було.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дія положення абз.11 п.52-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, який передбачає не нарахування пені протягом дії карантину, не розповсюджується на пеню за порушення строків розрахунків, що передбачена частиною п`ятою ст.13 Закону №2473-VIII.

Апеляційний суд зазначає, що такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.04.2024 по справі №240/25642/22, відступивши при цьому від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23, від 28.03.2024 у справі №380/17879/22, від 13.05.2024 у справі № 420/11208/23, та сформулювавши правовий висновок, про те, що пеня, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), застосовується на загальних підставах і на таку пеню не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Перевіряючи доводи апелянта щодо дотримання процедури проведення документальної позапланової виїзної перевірки, колегія суддів зазначає таке.

За приписами п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є дотримання валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Положеннями п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, визначено, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом (п.78.4. ст.78 ПК України).

Відповідно до п.78.5. ст.78 ПК України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до п.81.1 ст.81 ПК України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відповідно до абз.5 п.81.1 ст.81 ПК України, непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

На етапі допуску до перевірки апелянт не порушив питання про необґрунтованість її призначення та проведення, та не скористався своїм правом недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної позапланової виїзної перевірки.

Колегія суддів зазначає, що позовна заява, на відміну від апеляційної скарги, не містить у якості доводів, наведених на обкутування позовних вимог, посилання на порушення податковим органом процедури призначення документальної позапланової виїзної перевірки, а саме по собі цитування у позові норм ст.75, ст.78 ПК України, без зазначення в чому саме полягає порушення процедури призначення перевірки, не посиланням на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки.

Колегія суддів зазначає, що в акті перевірки від 11.06.2024 вказано та апелянтом не заперечується те, що копія наказу про проведення перевірки від 19.02.2024 №1448-п вручена під розписку уповноваженому за довіреністю від 14.08.2023 №б/н Кравчуку В.В.; з направленням на проведення перевірки ознайомлено під підпис уповноваженого за довіреністю від 14.08.2023 №б/н Кравчука В.В.; перевірка проведена з відома директора ТОВ «АКОНСТРАКШН» Оганесяна С.А. та у присутності уповноваженого за довіреністю від 14.08.2023 №б/н Кравчука В.В., а перевірки проведена, зокрема, на підставі інформації, отриманої від НБУ, яка свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/ або валютної виручки за експортними операціями, надісланої листом ДПСУ від 28.04.2023 року №9341/7/99-00-07-05-01-07.

Оскільки апелянтом не заперечується сам факт вчинення ним порушення валютного законодавства, то направлення апелянту, після отримання податкової інформації (листа ДПСУ від 28.04.2023 року №9341/7/99-00-07-05-01-07) запиту, в якому зазначаються порушення валютного законодавства, та отримання або не отримання контролюючим органом пояснень від апелянта, не спростовує факту вчинення порушення валютного законодавства.

Отже, недотримання в цій справі податковим органом вимог щодо направлення платнику письмового запиту, не зумовлює протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності в діях апелянт вини та посилання на приписи п.112.1, п.112.2, п.112.7 ст.112 ПК України, оскільки вказані норми стосуються питання притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, проте, як зазначено раніше, враховуючи правову позицію КАС ВС викладену у постанові від 23.07.2024 по справі №240/25642/22, застосована до апелянта пеня, є мірою відповідальності, яка нараховується за порушення граничних строків розрахунків, та врегульована спеціальним Законом, відповідно на таку пеню не розповсюджуються і положення п.112.1, п.112.2, п.112.7 ст.112 ПК України.

Колегія суддів звертає увагу, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява №63566/00, пункт 23). Тому за наведених вище підстав, якими апеляційний суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи апелянта, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АКОНСТРАКШН» залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач К.В. КравченкоСудді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька