Шостий апеляційний адміністративний суд
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/12852/24 Головуючий у 1 інстанції: Лукашова О.Б.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати позивачу індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у відповідності до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 з обов`язковим застосуванням буквального способу тлумачення указаних положень, закріпленого висновками Верховного Суду у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та від 10.07.2024 у справі №360/727/23;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у відповідності до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 з розрахунку 4072 грн. 11 коп. щомісячно, у відповідності до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 з обов`язковим застосуванням буквального способу тлумачення указаних положень, закріпленого пунктами 105 - 109 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та пунктами 36 - 42.1 постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №360/727/23.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху; надано позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, з наданням підтверджуючих доказів.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 позовну заяву в частині позовних вимог щодо визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії за період з липня 2022 року по грудень 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльність зобов`язання вчинити певні дії - повернуто.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 позивач звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального і процесуального права, та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 26.05.2008 по 14.03.2024 перебувала на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.03.2024 №74 позивач була виключена зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 14.03.2024.
При виключенні позивача зі списків особового складу частини відповідач не виплатив позивачу усіх сум, на які остання набула право під час проходження служби у цій частині.
Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем пропущений встановлений законом тримісячний строк звернення до суду, а зазначені позивачем причини пропуску такого строку є неповажними, а тому позовна заява підлягає поверненню.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Враховуючи те, що частиною 2 статті 233 КЗпП України, яка викладена у новій редакції після внесення змін Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин», передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні - у тримісячний трок з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Разом з тим, вважає, що строк подачі позову до суду першої інстанції не було пропущено, оскільки апелянт дізналася про порушення її права тільки з моменту отримання відповіді на адвокатські запити - 13.08.2024 (одержала рекомендованим поштовим відправленням АТ «Укрпошта» №1704440398880 супровідний лист-відповідь від 18.07.2024 №2787 з відмовою позивачу щодо перерахунку та доплати грошового забезпечення) (а.с.34-44).
Колегія суддів частково не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта частково обґрунтованими, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Приписи п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є неусунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
За змістом статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частин 3 і 5 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Разом з тим, частиною 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, апеляційний суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 та від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
Разом з тим, колегія суддів наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236" дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 червня 2023 року.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 25.04.2023 у справі №380/15245/22.
При цьому, колегія суддів встановила, що адміністративний позов поданий до суду першої інстанції 23.09.2024.
З огляду на наведені обставини, колегія суддів вважає за необхідне зазначати таке.
Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 при вирішенні питання щодо застосування ст. 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення) дійшла таких висновків:
- якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії ст. 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 1 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце в період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням ст. 233 КЗпП України в попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»;
- з урахуванням п. 1 гл.«Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними ст. 233 КЗпП України, почався 1 липня 2023 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Предметом спору в цій справі є перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 01.07.2022 по 31.12.2022.
Отже, спірні правовідносини охоплювали часові проміжки як до, так і після внесення змін до ст. 233 КЗпП України.
Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне спірний період умовно поділи на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Відтак, період з 01.07.2022 по 19.07.2022 регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Разом з цим, період з 19.07.2022 по 31.12.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Системно проаналізувавши вищевикладене, колегія суддів звертає увагу апелянта, що з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, відлік строку звернення до суду з цим позовом за період з 19.07.2022 по 31.12.2022 розпочався 01.07.2023 та сплинув 30.09.2023.
Щодо доводів апелянта про те, що про порушення відповідачем зазначених в позовній заяві прав позивача їй стало відомо після отримання відповіді відповідача, колегія суддів зазначає таке.
Грошове забезпечення позивача виплачене щомісячно, про всі складові він міг/мав дізнатися кожного наступного місяця відпрацьованої служби. Про складові грошового забезпечення, які підлягають виплати під час звільнення - з дати ознайомлення з наказом про звільнення та/або отримання цих коштів.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що отримання листа від військової частини у відповідь на заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у справі №380/14933/22.
Відтак, суд апеляційної інстанції не вбачає обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо перерахунку та виплати йому грошового забезпечення за спірний період з 19.07.2022 по 31.12.2022 протягом розумного строку.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.
Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», заява № 8371/02, пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 33).
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийняте рішення з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт надав до суду докази, що частково спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.
Відтак, відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 в частині повернення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії за період з 01.07.2022 по 19.07.2022 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.
В іншій частині ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.10.2024 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Суд | Шостий апеляційний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 06.05.2025 |
Оприлюднено | 12.05.2025 |
Номер документу | 127169700 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Василенко Ярослав Миколайович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Василенко Ярослав Миколайович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Василенко Ярослав Миколайович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Василенко Ярослав Миколайович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Василенко Ярослав Миколайович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Василенко Ярослав Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні