Постанова від 07.05.2025 по справі 200/7273/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2025 року

м. Київ

справа № 200/7273/17

провадження № 61-187 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «ТУЛС», комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Південне»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 29 лютого 2024 року у складі судді Куцевола В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024 рокуу складі колегії суддів: Макарова М. О., Барильської А. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ТУЛС», комунальне житлово-експлуатаційне підприємство (далі - КЖЕП) «Південне»,в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:

- витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № НОМЕР_1, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544308312101);

- витребувати від ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № НОМЕР_2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544383212101).

Позов мотивований тим, що у 2003 році Дніпропетровська обласна рада прийняла ряд рішень, яким КЖЕП «Південне» із закріпленим за ним на балансі майном, будівлями і спорудами передано до територіальної громади м. Дніпропетровська, яка й набула на таке майно право власності. У подальшому порушено справу про банкрутство КЖЕП «Південне».

Прокурор посилався на те, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у справі № 34/5005/4591/2012, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 березня 2017 року, визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Південне» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення № НОМЕР_3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених товарною біржою «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна і визнано недійсним договір купівлі-продажу від 18 травня 2013 року № 617, за яким право власності на вказане приміщення перейшло до ТОВ «ТУЛС».

У подальшому ТОВ «ТУЛС» на підставі договору купівлі-продажу від 24 травня

2013 року продало зазначене нежитлове приміщення ОСОБА_4 , який

24 липня 2013 року перепродав вказане майно ОСОБА_1 (наразі - ОСОБА_1), якій наразі належить 0,419 частки у майні, та ОСОБА_2 , якій наразі належить

0,581 частки у майні.

Прокурор зазначав, що спірний об`єкт нерухомості вибув з володіння Дніпровської міської ради всупереч волі останнього, про що свідчать вищезазначені преюдиційні судові рішення, та наразі знаходиться у власності відповідачів, добросовісних набувачів, від яких майно має бути витребувано на підставі статті 388 ЦК України.

Прокурор вважав, що внаслідок бездіяльністю міської ради інтереси держави потребують захисту і вказана нерухомість підлягає поверненню до комунальної власності територіальної громади міста.

Ураховуючи викладене, заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської радипросив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого

2024 року позов заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № НОМЕР_1 (реєстраційний номер 1544308312101), розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Витребувано від ОСОБА_2 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № НОМЕР_2 (реєстраційний номер 1544383212101), розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1 926,25 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1 926,25 грн.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 09 квітня 2024 року заяву Дніпропетровської обласної прокуратури про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 440,50 грн.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 440,50 грн.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та представника ОСОБА_1 - адвоката

Корсуновського П. Ю., залишено без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності територіальної громади незаконно й поза волею власника, оскільки комунальне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися. Повернення у комунальну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі банкрутства, що підтверджено судовим рішення, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна територіальної громади.

Суди зазначили, що добросовісний набувач має право на відшкодування збитків продавцем за правилами евікції, яке визнається належною компенсацією за правом на мирне володіння майном, гарантованою статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція).

Суди застосували відповідну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах. Також послалися на прецедентні рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо захисту права власності у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, проаналізувавши критерії втручання у право власності.

Суди зазначили, що прокурор не пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявили відповідачі, так як перебіг позовної давності слід обчислювати з моменту набуття чинності ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у справі № 34/5005/4591/2012, якою встановлено протиправність дій, які призвели до відчуження належного територіальній громаді майна, як передумова повернення такого майна до володіння власника.

Також суди вказали, що, звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, прокурор обґрунтував неналежне здійснення захисту інтересів територіальної громади міста Дніпра міською радою як уповноваженим органом, яка самостійно не вживала достатніх заходів представницького характеру з метою захисту прав територіальної громади на спірне нерухоме майно протягом тривалого періоду часу, незважаючи на те, що їй достеменно було відомо, що нерухоме майно вибуло з комунальної власності поза волею її власника. При цьому прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, а саме незаконне вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності, та зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави. Крім того, поданий прокурором позов підтримала Дніпровська міська рада, яка не оспорювала в суді наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі, заперечень проти цього не висловлювала.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах Держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.

Додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 09 квітня 2024 року змінено, зазначивши, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 1 240,50 грн, з кожного.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що районний суд не в повному обсязі вирішив питання стягнення сплаченого прокурором судового збору в частині оскарження до апеляційного суду ухвали районного суду про забезпечення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська

від 29 лютого 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради.

ОСОБА_1 судові рішення в касаційному порядку не оскаржила, а тому в силу імперативної норми статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції судові рішення в її частині не переглядає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 14 січня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із заявою на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 14 січня 2025 року й усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2025 року відкрито касаційне провадження

у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 200/7273/17 із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

27 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що оскаржувані судові прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Суди застосували статтю 388 ЦК України без урахування висновків щодо застосування вказаної норми у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127 гс 19), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44 гс 20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25 гс 21), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10 гс 21). У постановах Верховного Суду: від 26 червня

2024 року у справі № 183/7765/15 (провадження № 61- 13955 св 23), від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц (провадження № 61-35744 св 18), від 16 серпня 2023 року у справі № 201/1669/21 (провадження № 61-7346 св 23), від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705 св 21).

Також судами не застосовано пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» всупереч висновкам Верховного Суду, викладених в постановах: від 26 червня 2024 року

у справі № 183/7765/15 (провадження № 61- 13955 св 23), від 04 грудня 2024 року

у справі № 05/6894/20 (провадження № 61-12649 св 23).

Зазначає, що на день укладення (24 липня 2013 року) договорів купівлі-продажу спірних приміщень, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрі прав власності на нерухоме майно були відсутні будь-які відомості про наявні обтяження щодо таких приміщень. Отже, відповідачі, добросовісно покладаючись на відомості з реєстрів, набули права на спірні приміщення за відплатними договорами. Витребування у них майна є непропорційним й для них це надмірний індивідуальний тягар. При цьому суди не взяли до уваги, що прокурором не надано доказів наявності будь-яких записів про обтяження спірних приміщень в державних реєстрах станом на 24 липня 2013 року, які б спростовували презумпцію добросовісності набуття відповідачами права власності на такі приміщення.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив від Дніпропетровської обласної прокуратури на касаційну скаргу, в якому зазначається, що доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення обставин справи, касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про незаконність оскаржуваних судових рішень. Зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими і скасуванню в касаційному порядку не підлягають. Судами доведено, що спірне нежитлове приміщення вибуло поза волею власника, на підставі скасованого судового рішення, а тому витребування майна у добросовісного набувача відповідає всім застосовним у судовій практиці, у тому числі ЄСПЛ, критеріям втручання у право мирного володіння майном.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області

від 28 липня 2016 року у справі № 34/5005/4591/2012 визнано: неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Південне» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення № НОМЕР_3 у будинку

АДРЕСА_1 ; неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Південне» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо реалізації з відкритих біржових торгів нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення

№ НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_1 ; недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржою «Регіональна університетська біржа» з реалізації нерухомого майна, зокрема, нежитлового приміщення № НОМЕР_3 у будинку

АДРЕСА_1 ; недійсним договір купівлі-продажу від 18 травня 2013 року № 617, який зареєстровано приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим КЖЕП «Південне» Саричевою Н. В. та

ТОВ «ТУЛС».

Обґрунтовуючи вказане судове рішення, господарський суд посилався на те, що під час розгляду справи встановлено такі обставини:

- 02 березня 2011 Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення

№ 16/9, в якому зазначено: «Провести реорганізацію комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, підпорядкованих департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва дніпропетровської міської ради, шляхом передачі з їх балансу на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради окремо розташовані нежитлові будівлі і споруди, призначені для торгівельних, побутових та інших потреб непромислового характеру»;

- 29 липня 2011 року Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення

№ 40/14 про ліквідацію КЖЕП «Південне»;

- у ході перевірки законності відчуження комунального майна територіальної громади міста Дніпропетровська, яке знаходилося на балансі комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Південне», проведеної Державною фінансовою інспекцією в Дніпропетровській області, встановлено, що в наслідок не виконання рішення міської ради №16/9 від 02 березня 2011 року, в частині прийому-передачі об`єктів нерухомого комунального майна, яке в подальшому було відчужено у ході здійснення процедури банкрутства, Дніпропетровською міською радою втрачено активів у кількості 29 одиниць;

- рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23 листопада

2011 року у справі № 9/5005/14871/2011 зобов`язано КЖЕП «Південне» ДМР передати шляхом підписання ліквідаційною комісією КЖЕП «Південне» в особі голови ліквідаційної комісії Пересунька Б. Б. авізо та актів приймання-передачі зі свого балансу на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» ДМР об`єкти нерухомого майна;

- у вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 року

у справі № 201/17998/15-к зазначено, що Особа-1, умисно не виконуючи рішення господарського суду, передачу частини майна не здійснив та звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення справ про банкрутство КЖЕП «Південне» 21 травня 2012 року. У результаті злочинних дій щодо умисного невиконання Особою-1 рішень суду, нерухоме майно, що є власністю територіальної громади м. Дніпропетровська перейшло у власність третіх осіб, а грошові кошти, що надійшли від його продажу були спрямовані на погашення кредиторської заборгованості ліквідованих комунальних підприємств;

- невиконання ліквідатором рішення господарського суду від 23 листопада

2011 року по справі №9/5005/14871/2011 та рішення Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02 березня 2011 року потягло за собою включення до ліквідаційної маси та реалізацію нерухомого майна КЖЕП «Південне», в тому числі нежитлового приміщення

АДРЕСА_2 ;

- Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29 серпня 2016 року, 12 вересня 2016 року, 23 листопада 2016 року апеляційні скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у справі

№ 34/5005/4591/2012 було повернуто скаржникам без розгляду.

- Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від 22 березня 2017 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області

від 28 липня 2016 року у справі № 34/5005/4591/2012 залишено без змін.

- Постановою Вищого господарського суду України від 05 липня 2017 року касаційну скаргу ТОВ «Регіонінвестгрупп» залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 березня 2017 року

у справі № 34/5005/4591/2012 залишено без змін.

- Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності встановлено наступне:

- приміщення № НОМЕР_3, розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 , на праві господарського відання перебувало у КЖЕП «Південне» ДМР, власником приміщення була територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради - запис № 966242.

- 18 травня 2013 року (запис № 979072) право власності на вказане приміщення було зареєстроване за ТОВ «ТУЛС» на підставі договору купівлі-продажу № 617

від 18 травня 2013;

- у подальшому приміщення АДРЕСА_2 , ТОВ «ТУЛС» за договором купівлі-продажу № 649 від 24 травня 2013 було відчужено на користь ОСОБА_3 (запис № 1047684), яким, в свою чергу вказане майно 24 липня 2013 року відчужено на користь ОСОБА_1 - 0,419 частки (запис № 1797425) та ОСОБА_2 - 0,581 частки (запис № 1796264);

- 03 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності внесено запис про поділ об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення № НОМЕР_3 за адресою:

АДРЕСА_1 на підставі договору про поділ приміщення від 03 травня

2018 року реєстровий номер 183, у зв`язку із чим право власності погашено;

- 03 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на нежитлового приміщення № НОМЕР_2, розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 ;

- 03 травня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлового приміщення № НОМЕР_1, розташоване за адресою:

АДРЕСА_1 .

Згідно з копії договору про поділ приміщення від 03 травня 2018, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу

Каліновичем С. П., було здійснено поділ нежитлового приміщення № НОМЕР_3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на два окремих нежитлових приміщення: приміщення № НОМЕР_1 та приміщення № НОМЕР_2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

1) застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у» касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, нежитлові приміщення, та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини п`ятої статті 60 вказаного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції.

Згідно з пунктом 31 частини першої статті 26 Закону до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 319, 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (стаття 338 ЦК України).

Відповідно до змісту наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передання майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2017 року у справі № 34/5005/4591/2012, про банкрутство КЖЕП «Південне» встановлено, що спірне нежитлове приміщення не належало КЖЕП «Південне», визнано неправомірними дії ліквідатора щодо включення майна до ліквідаційної маси боржника та подальшої його реалізації, а також визнано недійсними результати біржових торгів та договір купівлі-продаж, за яким відбулося відчуження спірного нежитлового приміщення.

Ураховуючи викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що спірне нерухоме майно вибуло із володіння Дніпровської міської ради поза волею власника, а тому відповідно до частини першої статті 388 ЦК України міська рада має право на витребування його у відповідачів як добросовісних набувачів.

Законодавство про банкрутство не встановлює порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передання майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії. Постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки цим судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передання майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Визнання недійсними результатів торгів (аукціону) на виконання рішення суду про грошове стягнення є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України, оскільки майно вибуло від власника поза його волею іншим шляхом - внаслідок проведення публічних торгів іншою особою на виконання судового рішення про стягнення коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 20 березня

2018 року у справі № 904/12514/16 та від 29 березня 2018 року у справі

№ 904/10673/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 199/7377/16-ц, провадження

№ 61-46307 св 18, від 03 березня 2021 року у справі № 199/7376/16-ц провадження

№ 61-9290 св 19, від 22 лютого 2023 року у справі № 206/5891/16-ц, провадження

№ 61-23384 св19.

Європейський суд з прав людини визначив три критерії (принципи), які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, та які застосовуються виключно в сукупності, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У справах про витребування майна із чужого незаконного володіння суди повинні оцінювати наявність або відсутність добросовісності у зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня

2019 року у справі № 669/927/16-ц, провадження № 14-192цс19, від 01 квітня

2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473 цс 18,

від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317 цс 19.

Судами встановлено, що 18 травня 2013 року (запис № 979072) право власності на спірне приміщення було зареєстроване за ТОВ «ТУЛС» на підставі договору купівлі-продажу від 18 травня 2013 року № 617.

У подальшому приміщення № НОМЕР_3 розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «ТУЛС» за договором купівлі-продажу від 24 травня

2013 року № 649 було відчужено на користь ОСОБА_3 , яким, в свою чергу вказане майно 24 липня 2013 року відчужено на користь ОСОБА_1 - 0,419 частки (запис № 1797425) та ОСОБА_2 - 0,581 частки (запис № 1796264).

Також, згідно з копії договору про поділ приміщення від 03 травня 2018 посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу

Каліновичем С. П., було здійснено поділ нежитлового приміщення № НОМЕР_3, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на два окремих нежитлових приміщення: приміщення № НОМЕР_1 та приміщення № НОМЕР_2.

Згідно з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 27 квітня 2015 року у справі № 804/53/15 встановлено, що службові особи Дніпропетровської міської ради, КЖЕП «Південне», зловживаючи своїм службовим становищем, діючи умисно, з метою одержання неправомірної вигоди у період

2012-2013 років всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська «допустили відчуження за заниженою вартістю об`єктів комунального майна територіальної громади м. Дніпропетровська, що розташовані у місті, які знаходилося на балансі вказаних підприємств Дніпропетровської міської ради, на користь суб`єктів господарювання приватного права, чим спричинили настання тяжких наслідків».

Вказані обставини також підтверджуються вироком Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 22 квітня 2016 у справі № 201/17998/15-к, яким встановлено факт протиправного невиконання вимог рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2011 року у справі

№ 9/5005/14871/2011, вчинене головою ліквідаційної комісії КЖЕП «Південне» всупереч інтересам територіальної громади м. Дніпропетровська.

У постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження

№ 14-190цс20, Велика Палата Верховного Суду вказала, що «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц),

а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».

Верховний Суд погоджується із висновком судів про те, що втручання держави у право власності відповідачів є правомірним та відповідає критерію «справедливої рівноваги» згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Тобто, вирішення питання законності/незаконності відчуження спірного майна є передумовою вирішення питання повернення такого майна у володіння законному власнику.

Також колегія суддів вважає вірним висновки судів щодо безпідставності тверджень відповідачів про не дотримання прокурором порядку пред`явлення позову в інтересах держави в особі міської ради, огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня

2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява

№ 42454/02).

У частинах першій та третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі у редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом) зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Наведеним приписам кореспондують відповідні положення ЦПК України.

Системне тлумачення частини другої статті 45 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох таких випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради, прокурор обґрунтував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів територіальної громади міста Дніпра міською радою як уповноваженим органом, яка самостійно не вживала достатніх заходів представницького характеру з метою захисту прав територіальної громади на спірне нерухоме майно протягом тривалого періоду часу, незважаючи на те, що їй достеменно було відомо, що нерухоме майно вибуло з комунальної власності поза волею її власника.

Прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, а саме незаконне вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності, та зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.

Так, дізнавшись на підставі ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 28 липня 2016 року у справі № 34/5005/4591/2012 про банкрутство

КЖЕП «Південне» про недійсність первинної угоди щодо відчуження спірного нежитлового приміщення, Дніпровська міська рада не вжила заходів щодо повернення комунального майна, що свідчить про бездіяльність міської ради та обґрунтовує підстави звернення до суду прокурора.

24 квітня 2017 року прокуратурою Дніпропетровської області було подано до Дніпровської міської ради повідомлення про звернення до суду з позовною заявою про витребування на користь територіальної громади м. Дніпра нежитлового приміщення № НОМЕР_3, розташованого за адресою:

АДРЕСА_1 .

Дніпровською міською радою жодних дій, спрямованих на звернення до суду чи відповіді на повідомлення прокуратури, надано не було, а тому 28 квітня 2017 року прокурор звернувся з цим позовом до суду.

Поданий прокурором позов підтримала Дніпровська міська рада, яка не оспорювала в суді наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі, заперечень проти цього не висловлювала.

Таким чином, встановивши вказані обставини справи, суди дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень відповідачів щодо не дотримання позивачем механізму вступу у справу прокурора на захист прав міської ради.

Доводи касаційної скарги про те, що витребування майна у цій справі матиме наслідком покладення на відповідачів, як добросовісних набувачів, індивідуального й надмірного тягаря, що призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, є необґрунтованими, з огляду на те, що витребування спірного нежитлового приміщення задовольняє всі три критерії правомірного втручання, сформульовані у практиці ЄСПЛ, а саме: спірне нежитлове приміщення не є житловим, тобто в розумінні житлового законодавства не має особливого майнового статусу і право на яке не потребує особливого захисту у разі його витребування у фізичної особи; вибуло з власності територіальної громади м. Дніпра поза її волею; протягом тривалого періоду (з 2013 року - з часу подання скарги на дії ліквідатора щодо незаконного включення до ліквідаційної маси майна, у тому числі спірного) вчиняються дії щодо його повернення законному власнику, і такі дії в часі співпадають з часом набуття прав на спірне майно останнім набувачем

(2013 рік); позивач застосував правильний, ефективний та законний спосіб захисту своїх прав власника шляхом витребування майна (віндикаційний позов); судовим рішенням в іншій справі встановлено, що вибуття із володіння територіальної громади м. Дніпра майна, зокрема і спірного, призвело до настання тяжких наслідків.

Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності незаконно та поза волею власника, оскільки комунальне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися. Повернення у комунальну власність нерухомого майна, незаконно відчуженого в процедурі банкрутства, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна територіальної громади. Крім того, суди зазначили, що добросовісний набувач має право на відшкодування збитків продавцем за правилами евікції, яке визнається належною компенсацією за правом на мирне володіння майном, гарантованою статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилання касаційної скарги про те, що суди не врахували правові висновки, викладені у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є безпідставними, на висновки судів у цій справі не впливають. При цьому суд у кожній справі виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Крім того, суди вірно застосували відповідну правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також правильно послалися на прецедентні рішення ЄСПЛ щодо захисту права власності у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, проаналізувавши критерії втручання у право власності.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновки, які обґрунтовано викладені в оскаржуваних судових рішеннях, правильне застосовування судами норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446 цс 18).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого

2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець