Постанова

від 06.05.2025 по справі 226/1182/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/685/25 Справа № 226/1182/24 Суддя у 1-й інстанції - Петунін І.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 226/1182/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Корчистої О.І.

секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське»,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 серпня 2024 року,яке ухваленесуддею Петуніним І.В. в м. Мирнограді Покровського району Донецької області та повне судове рішення складено 12 серпня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що 25 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до роботодавця Приватного акціонерноготовариства «Шахтоуправління«Покровське» із заявою про звільнення за власним бажанням з 29 березня 2024 року, у зв`язку з переїздом в іншу місцевість для евакуації та просив провести з ним розрахунок. Вказана заява була отримана відповідачем 29 березня 2024 року. У відповідь на цю заяву, відповідач надіслав лист, де вказав, що не може ідентифікувати заявника та вимагав звернутися до кадрової служби підприємства особисто, або надіслати заяву поштою або її подати до центру зайнятості населення.

11.04.2024 було повторно подано заяву, якою позивач наполягав на звільненні за власним бажанням з 29.03.2024. Тоді позивачу зателефонували та сказали, що не можуть звільнити позивача, так як сплинув строк, зазначений у заявах.

Доводи, що відповідач нібито не міг ідентифікувати від кого надійшла заява, не ґрунтуються на законі, тобто наявна бездіяльність відповідача.

Посилаючись на викладене, позвиач просив суд: визнати трудові відносини з відповідачем припиненими з 29.03.2024, у зв`язку з його звільненням за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КзПП України за його заявою від 25.03.2024; зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КзПП України за його заявою від 25.03.2024, з виплатою середнього заробітку згідно ч. 5 ст. 235 КзПП України.

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 08 серпня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун В.А., просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та неповне з?ясування судом обставин справи.

Апеляційна скрага мотивована тим, що судом не було враховано, що з первинною заявою від 25.03.2024 року позивач просив звільнити його з 29.03.2024 року, і цю заяву відповідач отримав 29.03.2024 року, тобто відповідач мав можливість звільнити позивача у день, коли просив позивач. При цьому, висновок суду про те, що така заява не була підписана є помилковим, адже, оригінал заяви було подано рекомендованим поштовим відправленням 8532400645940 з описом вкладення до рекомендованого відправлення. На цьому описі містився підпис відправника позивача, відправлення має вкладення - заява від 25.03.2024 року, та було перевірено представником поштового зв`язку, про що є підпис працівника пошти та відбиток календарного штемпелю. Тобто, відповідач мав можливість ідентифікувати особу заявника, однак, оцінки цьому доказу та у сукупності із доказом, наданим відповідачем, суд не надав. Відповідач не повідомляв про припинення розгляду та не вказав, що заява не містить підпису, та листом №760 від 01.04.2024 року зазначив, що однак із такою заявою неможливо ідентифікувати заявника, зокрема, чи підписана та подана заява безпосередньо Вами. Тобто, на переконання позивача, відповідач визначав, що підпис є, але не був впевнений чи підписана заява саме позивачем. І якщо б заява не була підписана, то відповідач повинен був про це повідомити та припинити її розгляд. За таких обставин, вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» - адвоката Львова А.Л., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працює у відповідача з 21.10.2020 на посаді гірника очисного забою на дільниці з видобутку вугілля № 2 та перебував у відпустці у період з 15.03.2024 по 28.03.2024, а з 29.03.2024 на роботі був відсутній (а. с. 52-56).

29.03.2024 відповідач отримав заяву від 25.03.2024,відправником якої на заяві та на конверті вказано позивача. За змістом цієї заяви від 25.03.2024, заявник просив звільнити його за власним бажанням з 29.03.2024 у зв`язку з переїздом в іншу місцевість для евакуації за ст. 38 КЗпП України, наказ про звільнення просив відправити за адресою: АДРЕСА_1 . Підпис на заяві відсутній (а. с. 8-11).

Відповідачем позивачу направлений лист від 01.04.2024, де зазначено, що за такою заявою неможливо ідентифікувати особу, яка направила заяву від 25.03.2024 про звільнення та запропоновано особисто надати заяву до кадрової служби, або надіслати заяву з нотаріально підтвердженим підписом, або, якщо він є внутрішньо переміщеною особою, подати заяву про звільнення через відповідний центр зайнятості населення. Також, додатково звернуто увагу, що в заяві, у разі направлення її засобами поштового зв`язку, необхідно правильно визначити дату звільнення з урахуванням часу, необхідного для її пересилання поштою (а.с. 12-13).

16.04.2024 та 29.04.2024 відповідач отримав заяви позивача з проханням його звільнити 29.03.2024, у чомиу йому було відмовленоу, оскільки дата, обумовлена в заяві, вже минула.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що законодавство передбачає, що заява про звільнення повинна мати письмову форму та власноручно підписана заявником. Оскільки заява від 25.03.2024 не підписана, то вона не підтверджує волевиявлення позивача про його звільнення і тому у роботодавця не було підстав для звільнення працівника.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України).

Згідно із частиною першою статті 38 КЗпП Українипрацівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 369/1906/18 вказано, що: «за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже, праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України кореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групидоказів).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, 29 березня 2024 року на адресу відповідача ПрАТ «Шахтоуправління«Покровське» надійшла заява від 25 березня 2024 року, з анкетними даними позивача ОСОБА_1 , з проханням його звільнити з 29 березня 2024 року на підставіст. 38 КЗпП України, у зв`язку з переїздом в іншу місцевість внаслідок евакуації, яка не містила підпис заявника.

Копія вказаної заяви наявна в матеріалах спарви на аркуші номер 79.

Оскільки, вказана заява не містила підпису заявника, робтодавець дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі вказаної заяви, а тому суд першої інстанції дійшов вірного виснвоку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 ,від іменіта вінтересах якогодіє адвокатСакун ВіталійАнатолійович, залишити без задоволення.

Рішення Димитровськогоміського судуДонецької областівід 08серпня 2024року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08 травня 2025 року.

Головуючий:

Судді: