Рішення

від 30.04.2025 по справі 529/622/24

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/622/24

Провадження № 2/545/204/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2025 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Цибізової С.А.,

з участю секретаря Гречко Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Диканської селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері, обґрунтовуючи тим, що з відповідачем у період з 17.07.2010 по 11.03.2021 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина знаходиться на повному утриманні позивача з червня 2020 року, коли ОСОБА_2 фактично припинила спільне проживання однією сім`єю та виїхала за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11.03.2021 шлюб розірвано. Спору про місце проживання дитини не виникало, за спільною домовленістю відповідач погодилася на проживання сина спільно з позивачем та здійснювала сплату аліментів до 01.01.2024. Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без участі матері, необхідне для отримання відстрочки від призову під час мобілізації відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та для забезпечення безпеки неповнолітньої дитини, її належного виховання та навчання.

Просив встановити юридичний факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері ОСОБА_2 за адресою спільної реєстрації по АДРЕСА_2 .

Ухвалою Диканського районного суду Полтавської області вд 30 липня 2024 року справупередано на розгляд Полтавського районного суду Полтавської області.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити. Пояснив, що дитину виховує та утримує сам, мати дитини з ними не проживає, участі у вихованні та утриманні не бере, проживає за кордоном. Перешкод матері у спілкування з дитиною не чинилось.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, будучи повідомленою про час та дату судового засідання шляхом надсилання судових повісток на адресу реєстрації, відзив на позов не надала, про причини неявки не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надала. Згідно з п. 2 ч.7, ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається такою, що повідомлена належним чином.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ІНФОРМАЦІЯ_3 , будучи належним чином повідомленим про дату та час судового розгляду справи, у судове засідання не з`явився, заяви про розгляд справи без участі не надав.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Диканської селищної ради у судове не з`явилася, попередньо надавши заяву про розгляд справи без її участі, при прийнятті рішення поклалась на розсуд суду.

Суд заслухавши пояснення позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України та частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що сторони у період з 17.07.2010 по 11.03.2021 перебували у зареєстрованому шлюбі який було розірвано рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 11.03.2021 (а.с.6).

Від шлюбу мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

Рішенням виконавчого комітету Диканської селищної ради від 23.07.2024 №313 затверджено висновок про визначення місяця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 (а.с.51)

Відповідно до вищезазначеного висновку орган опіки та піклування Диканської селищної ради вважає за можливе визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 (а.с.52).

Також 02.12.2024 службою у справах дітей Диканської селищної ради на адресу суду від Слуслужби у справах дітей Диканської селищної ради надіслано висновок про підтвердження фактусамостійного вихованнята утримання ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,у якому зазначено, що у травні 2024 року до начальника служби у справах дітей звернувся ОСОБА_1 з приводу визначення місця проживання дитини. Так, ЦНАП надано акт обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 . В якому вказано, що батько один виховує сина. Комісією у складі ОСОБА_4 (головний спеціаліст служби у справах дітей Диканської селищної радии), Попадинець Є.В. (провідний фахівець з соціальної роботи Диканськ5ого селищного центу соціальних служб) 19.06.2024 проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 ; в ході інспектування підтверджено факт проживання дитини ОСОБА_3 разом з батьком. З дитиною проведено бесіду під час якої він розповів, що мама з ними не проживає, спілкуються вони по телефону. Висновком встановлено, що мати, ОСОБА_2 , не заперечує проти того, щоб син проживав з батьком, оскільки вона здебільшого проживає за кордоном. Відповідно до вищезазначеного висновку Слкжба у спрвах дітей підтверджує факт сумісного проживання дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1 (а.с.84-85).

З повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29.11.2024 №19-83147/18/24-Вих та від 25.02.2025 №19/15599-25-Вих вбачається, що ОСОБА_2 перетинала державний кордон України, зокрема, 17.07.2021 напрям виїзд, 31.07.2021 в`їзд, 14.03.2022 виїзд, 15.07.2022 в`їзд, 24.12.2022 виїзд, 05.02.2023 в`їзд, 24.06.2023 виїзд, 26.08.2023 в`їзд, 12.12.2023 виїзд, 11.07.2024 в`їзд, 01.12.2024 виїзд (а.с.89, 134).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомила, що являється сусідкою позивача. Зазначила, що ОСОБА_1 проживає з дитиною, бо матір відмовилася від дитини. У 2021 році сторони розлучилися, після того дружину бачила декілька разів. Востаннє бачила ОСОБА_2 до війни.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_6 повідомила, що являється сусідкою позивача. Зазначила, що мати покинула дитину десь влітку 2021 року, дитиною опікується батько. За час війни ОСОБА_2 ні разу не бачила.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1).

Згідно ст.15СК УкраїниСімейні обов`язкиє такими,що тіснопов`язаніз особою,а томуне можутьбути перекладеніна іншуособу. Якщоособа визнананедієздатною,її сімейнийобов`язокособистого немайновогохарактеру припиняєтьсяу зв`язкуз неможливістюйого виконання. Майновийобов`язокнедієздатної особиза їїрахунок виконуєопікун. Якщов результатіпсихічного розладу,тяжкої хворобиабо іншоїповажної причиниособа неможе виконуватисімейного обов`язку,вона невважається такою,що ухиляєтьсявід йоговиконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Відповідно до ч.1 ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно зі ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені в статтях 150, 151 СК України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За вимогами ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно доч.5,6ст.119СК Україниорган опікита піклуванняподає судуписьмовий висновокщодо розв`язанняспору напідставі відомостей,одержаних урезультаті обстеженняумов проживаннядитини,батьків,інших осіб,які бажаютьпроживати здитиною,брати участьу їївихованні,а такожна підставіінших документів,які стосуютьсясправи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Перелік фактів, що мають юридичне значення які можуть бути встановлені судом визначений ч.1 ст.315 ЦПК України. Такий перелік не є вичерпним.

Відповідно до положень ч.2 ст.315 ЦК України у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У даній справі позивач звернувся до суду з позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без участі матері, з метою отримання відстрочки від призову під час мобілізації відповідно до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан який триває і досі.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Згідно з п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, а саме: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 по справі №201/5972/22 зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Зроблено висновок про те, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Зазначено, що оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч.1 ст.15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Положеннями ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Таке унормування зумовлене обставинами, за яких такий передбачений законом вичерпний перелік підстав не враховував усіх наявних життєвих ситуацій, коли особа самостійно виховує дитину (наприклад: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки з виховання та утримання дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо).

Схожі за змістом висновки викладені 12 лютого 2025 року в ухвалі Верховного Суду у справі №127/3622/24.

Отже, виходячи з системного аналізу зазначених вище норм права, враховуючи, закріплений в сімейному законодавстві принцип невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, суд вважає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду для цілей визначених ст.23 ЗУ «Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» можливо колиособа самостійновиховує дитинуз інших підстав,які прямоне визначенів ст.23ЗУ «Промобілізаційну підготовку» та за умови, що такі підстави пов`язані із об`єктивною неможливістю іншим з батьків виконувати свої батьківські обов`язки, наприклад, тривала хвороба, зникнення безвісти до визнання судом безвісно відсутніми, перебування на тимчасово окупованій території, тощо.

Під час розгляду справи в суді не встановлено, що інший з батьків ОСОБА_2 позбавлена фактичної змоги виконувати свої батьківські обов`язки.

Встановлено, що ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина не позбавлена, перебуває за кордоном, періодично приїжджає на територію України, має телефонний зв`язок з дитиною та органами опіки.

Відомості про те, що ОСОБА_2 зникла, фактично перебуває на окупованій території, має захворювання або про інші обставини, що об`єктивно перешкоджають їй виховувати та утримувати дитину в матеріалах справи, зокрема, у висновку органу опіки та піклування, відсутні. За таких обставин, суд вважає, що висновок органу опіки та піклування, яким підтверджено факт сумісного проживання дитини разом із батьком ОСОБА_1 , не може бути підставою для визнання судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

Таким чином, докази на підтвердження обставин за яких мати дитини була б позбавлена можливості спілкування, виховання та утримання неповнолітнього сина суду не надано, мати дитини не позбавлена обов`язку щодо виховання та піклування про дитину, а тому, суд вважає, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258-260 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С. А. Цибізова