Рішення від 05.05.2025 по справі 308/8493/24

Справа № 308/8493/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2025 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченко Ю.В.,

прокурора Ніроди М.В.,

представника відповідачів ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Ужгороді цивільну справу за позовом Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави до Ужгородської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатінтерпорт», ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Державне підприємство «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа», Міністерство внутрішніх справ України про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки у комунальну власність

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

1.до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави, до Ужгородської міської ради код ЄДРПОУ 33868924, місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 (далі відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатінтерпорт» код ЄДРПОУ 22104970, місцезнаходження: Закарпатська обл., м. Чоп, вул. Берег, буд. 95 (далі відповідач-2), ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі відповідач-3), в якій прокурор просить суд:

1.1.визнати недійсним рішення відповідача-1 №578 від 26.01.2017 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу», яким відповідачем-1 вирішено продати приватному акціонерному товариству «Закарпатінтерпорт» земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:001:0328 площею 0,20 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд авіаційного транспорту;

1.2.визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки №503 від 28.03.2017, укладений між відповідачем-1 та приватним акціонерним товариством «Закарпатінтерпорт»;

1.3.визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки №521 від 30.03.2017, укладений між приватним акціонерним товариством «Закарпатінтерпорт» та відповідачем-3;

1.4.скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності відповідача-3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:001:0328 площею 0,20 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд авіаційного транспорту;

1.5.зобов`язати відповідача-3 повернути у комунальну власність територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:50:001:0328 площею 0,20 га для розміщення та експлуатації будівель і споруд авіаційного транспорту.

2.Позовні вимоги обґрунтовані таким:

2.1.відповідно до положень статей 83 Земельного кодексу України та 74 Повітряного кодексу України землі авіаційного транспорту, зокрема, землі аеропортів (аеродромів) можуть перебувати лише в державній чи комунальній власності та водночас не можуть відчужуватися у приватну власність;

2.2.спірна земельна ділянка за цільовим призначенням належить до земель для розміщення та експлуатації будівель і споруд авіаційного транспорту, склад угідь під аеропортами та відповідними структурами. На земельній ділянці розташована стоянка для літаків, яка є невід`ємним елементом аеродромного об`єкту перону, що підтверджується картографічними матеріалами;

2.3.прийняття відповідачем-1 рішення №578 від 26.01.2017 та укладення договору купівлі-продажу №503 від 28.03.2017 призвело до відчуження з комунальної власності земельної ділянки, щодо якої існує заборона на передання її у приватну власність;

2.4.фізичне зайняття обмежено обороноздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування та розпорядження своїм майном. Навіть у випадку оформлення права приватної власності на виведені з цивільного обороту земельні ділянки, такий власник не набуває статусу одноособового володільця спірним майном. Відповідне порушення слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володінням порушення права власності територіальної громади;

2.5.землі, розташовані під об`єктами повітряного транспорту, вилучені з цивільного обороту та не можуть передаватися у приватну власність. У контексті цього аргументу прокурор посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 12.06.2019 по справі №487/10128/14-ц, від 07.04.2020 по справі №372/1684/14-ц, від 15.09.2020 по справі №469/1044/17;

2.6.воля територіальної громади як власника земель комунальної власності при розпорядженні земельними ділянками може виражатися лише в таких діях та рішеннях, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Вказане, за твердженнями прокурора, узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 16.08.2018 по справі №711/802/17, від 15.11.2018 по справі №522/14452/15-ц, від 23.01.2019 по справі №916/2130/15;

2.7.отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки авіаційного призначення, на якій розташовані об`єкти аеродрому, суперечить вимогам законодавства. Заволодіння землями, на яких розміщені вказані об`єкти, є неможливим. За таких обставин, на переконання прокурора, право територіальної громади підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача-3 повернути земельну ділянку в комунальну власність;

2.8.повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) повною мірою не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном, у зв`язку з чим з метою ефективного захисту порушеного права в даних правовідносинах необхідно скасувати також державну реєстрацію права власності відповідача-3 на спірну земельну ділянку;

2.9.обраний прокурором спосіб захисту є пропорційним та належним для відновлення порушених інтересів територіальної громади м. Ужгорода.

3.12.07.2024 до суду від представника ДП «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» надійшли пояснення щодо позовної заяви, у яких він підтримав правову позицію прокурора про те, що спірна земельна ділянка вилучена з цивільного обороту.

3.1.Крім того, у поданих поясненнях представник третьої особи додатково з посиланням на статті 215, 216 та 228 ЦК України просить застосувати наслідки нікчемності правочинів, а саме щодо рішення відповідача-1 №578 від 26.01.2017 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу», договору купівлі-продажу земельної ділянки №503 від 28.03.2017 та договору купівлі-продажу земельної ділянки №521 від 30.03.2017.

4.07.11.2024 до суду від представника Міністерство внутрішніх справ України надійшли додаткові пояснення, у яких він вказав про те, що позов прокурора підтримує у повному обсязі.

5.03.12.2024 до суду від адвоката Логойди В.В. надійшов відзив, поданий від імені та в інтересах відповідача -2, у якому він проти позову заперечив.

6.Відзив обґрунтований таким:

6.1.прокурор не мав підстав для судового представництва з огляду на те, що прокурор вправі звертатися з позовом в інтересах держави, тоді як у даному випадку прокурор фактично звернувся в інтересах територіальної громади. Між тим, держава і територіальна громада є різними та самостійними суб`єктами права. При цьому прокуратура не уповноважена звертатися до суду в інтересах територіальної громади. У такому разі суд мав повернути позовну заяву на підставі статті 185 ЦПК України або залишити її без розгляду в силу вимог статті 257 ЦПК України у випадку, якщо провадження по справі вже було відкрито;

6.2.покликаючись на статтю 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину), представник відповідачів вказує про чинність підстав набуття ПрАТ «Закарпатінтерпорт» права власності на спірну земельну ділянку з огляду на те, що судом було закрито провадження в частині позовних вимог, а саме - щодо визнання недійсним рішення відповідача-1 №578 від 26.01.2017 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки №503 від 28.03.2017;

6.3.обраний позивачем спосіб захисту про зобов`язання повернути земельну ділянку є некоректним, оскільки не передбачає ефективного способу виконання в процедурі виконавчого провадження. На думку представника відповідачів, у даному випадку прокурор мав ставити питання про витребування спірної земельної ділянки. Водночас фактично заявлений позов спрямований обійти питання пропуску строку позовної давності, котра, як вважає представник відповідачів, уже спливла, а також позбавити відповідача-3 можливості посилатися на свою добросовісність як набувача земельної ділянки;

6.4.неефективність обраного прокурором способу захисту зумовлюється тим, що:

-скасування права власності на земельну ділянку не призведе до її фізичного повернення відповідачем-3, а лише зумовить відновлення режиму оренди землі, що діяв до викупу, оскільки на земельній ділянці розташоване нерухоме майно відповідача-3(стоянка для літаків), щодо законності права власності на яке претензій до відповідача-3 немає і бути не може;

-інтереси бюджету м. Ужгорода суттєво постраждають, позаяк територіальній громаді доведеться повернути з бюджету кошти, отримані за договором купівлі-продажу спірної ділянки (від 28.03.2017) або навіть відшкодувати її сучасну вартість, оскільки внаслідок інфляційних процесів вартість земельної ділянки суттєво зросла;

6.5.прокурор помилково трактує приписи статті 74 Повітряного кодексу України, оскільки відповідна норма не забороняє можливість перебування земель аеропортів у приватній власності в принципі, а лише передбачає можливість надання у користування підприємствам, установам, організація земель аеропортів (аеродромів) у разі, якщо вони перебувають у державній чи комунальній власності. Підхід прокуратури суперечить положенням частини 2 статті 67 Земельного кодексу, які передбачають перебування земель відповідної категорії у приватній власності;

6.6.вимоги прокурорапро поверненняземельної ділянкитериторіальній громадім.Ужгорода єпомилковим,адже післярозмежування земелькомунальної тадержавної формивласності напідставі ЗаконуУкраїни «Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодорозмежування земельдержавної такомунальної власності» № 5245-VI від 06.09.2012 земельна ділянка мала відноситися до комунальної власності Закарпатської області, тому прокурор мав ставити питання про повернення спірної земельної ділянки у власність територіальних громад сіл, селищ та міст Закарпатської області в особі Закарпатської обласної ради.

7.14.06.2024 та 05.12.2024 від представника відповідачів надійшли заяви, у яких він просив відмовити в задоволенні позову, застосувавши наслідки спливу позовної давності. Окрім цього, про застосування наслідків спливу позовної давності представник відповідача вказував у поданому ним відзиві та судових засіданнях на стадії судового розгляду.

8.16.12.2024 до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав.

9.Відповідь на відзив обґрунтована таким:

9.1.у спірних правовідносинах прокурор обґрунтовано звернувся з позовом самостійно, визначивши відповідачем міську раду, яка прийняла незаконне, на переконання прокурора, рішення щодо приватизації спірної земельної ділянки. У зв`язку з цим не було необхідності встановлювати бездіяльність органу місцевого самоврядування чи повідомляти його про намір представництва інтересів держави в суді;

9.2.твердження представника відповідачів про те, що розпорядження спірною земельною ділянкою належали Закарпатській обласній раді у зв`язку з розташування на цій земельній ділянці міжнародного аеропорту «Ужгород» є безпідставним, оскільки земельна ділянка розташована на території м. Ужгорода, а тому належить до комунальної власності територіальної громади м. Ужгорода в силу її територіального розташування;

9.3.спірна земельна ділянка не могла відчужуватися у приватну власність. Порушене право територіальної громади підлягає захисту шляхом звернення із негаторним позовом, а тому відсутні підстави для застосування строків спливу позовної давності;

9.4.відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що земельна ділянка розташована на території міжнародного аеропорту «Ужгород», доступ до якої є обмеженим огорожею повітряного об`єкта, що ставить під сумнів їх добросовісність під час набуття земельної ділянки;

9.5.твердження представника відповідачів про те, що закриття судом провадження в частині позовних вимог позбавляє прокурора юридичних підстав вимагати задоволення інших позовних вимог, є безпідставними.

9.6.09.04.2025 до суду від представника відповідачів надійшли додаткові пояснення, у яких він звертає увагу на зміни, запроваджені Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-IX від 12.03.2025.

ІІ. Рух справи

10.Ухвалою від 16.05.2024 суддя задовольнив клопотання прокурора та застосував заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та заборони вчинення дій щодо такого майна.

11.Ухвалою від 17.05.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

12.Ухвалами від 12.06.2024 суд замінив відповідача у справі, відмовив у задоволенні клопотання представника відповідачів про повернення позовної заяви, закрив провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним рішення Ужгородської міської Ради «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» №578 від 26.01.2017 та про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки №503 від 28.03.2017, а також відмовив у задоволенні клопотання прокурора про залучення Закарпатського обласного комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Ужгород» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, задовольнивши клопотання представника відповідачів про залучення Державного підприємства «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

13.Ухвалами від 26.06.2024 та від 26.09.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання представника третьої особи про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

14.Ухвалою від 21.10.2024 суд залучив Міністерство внутрішніх справ України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

15.Ухвалою від 12.11.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання представника третьої особи про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

16.Ухвалою від 19.12.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

17.Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

18.Рішенням відповідача-1 №283 від 14.07.2016 приватному акціонерному товариству «Закарпатінтерпорт» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:50:001:0328 для розміщення та експлуатації будівель і споруд авіаційного транспорту по АДРЕСА_2 та вирішено передати земельну ділянку в оренду строком на 5 років до 14.07.2021.

19.30.08.2016 між територіальною громадою м. Ужгорода в особі відповідача-1 (орендодавець) та ПрАТ «Закарпатінтерпорт» (орендар) укладено договір оренди №1883, згідно з яким орендодавець надає, орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації будівель і споруд авіаційного транспорту по АДРЕСА_2 за кадастровим номером 2110100000:50:001:0328.

20.Відповідно до пунктів 2 та 3 цього договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2 га, на земельній ділянці знаходиться стоянка для літаків.

21.Пунктом 8 договору оренди №1883 передбачено, що строк дії договору до 14.07.2021. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк.

22.Згідно з пунктом 40 договору оренди №1883 відповідний договір набирає чинності після підписання сторонами та проведення державної реєстрації права оренди землі.

23.26.01.2017 рішенням відповідача-1 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» №578 вирішено затвердити вартість спірної земельної ділянки та продати її ПрАТ «Закарпатінтерпорт».

24.28.03.2017 між відповідачем-1 (продавець) та ПрАТ «Закарпатінтерпорт» (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки №503, за яким продавець на підставі рішення «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» №578 від 26.01.2017 передає у власність за плату, а покупець приймає у власність і оплачує на умовах договору земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:50:001:0328, розташовану за адресою АДРЕСА_2 .

25.Згідно з підпунктом 1.1. договору купівлі-продажу від 28.03.2017 №503 цільове призначення земельної ділянки за КВЦПЗ: 12.05, вид використання земельної ділянки: для розміщення та експлуатації будівель і споруд авіаційного транспорту, склад угідь: під аеропортами та відповідними структурами 0,2 га.

26.Відповідно до підпункту 1.6. цього ж договору на земельній ділянці знаходиться належне покупцю на праві приватної власності нерухоме майно (споруда) стоянка для літаків.

27.Підпунктом 2.1. договору передбачено, що ціна продажу земельної ділянки становить 553440 грн. без ПДВ.

28.Підпунктами 4.1. та 4.2. договору встановлено, що право власності на земельну ділянку виникає у покупця з моменту державної реєстрації прав на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З моменту виникнення у покупця права власності на земельну ділянку встановлений раніше правовий режим і всі правовстановлюючі документи про права покупця на користування земельною ділянкою втрачають чинність.

29.Згідно з підпунктом 1.2. спірна земельна ділянка на момент укладення договору купівлі-продажу №503 від 28.03.2017 належала до комунальної власності територіальної громади міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради (номер запису про право власності 16784475, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень інд. №31758680 від 07.10.2016).

30.Вказане узгоджується зі змістом інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №377021414 від 02.05.2024, з якої вбачається, що віднесення спірної земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади відбулося на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №5245-VI від 06.12.2012.

31.30.03.2017 між ПрАТ «Закарпатінтерпорт» (продавець) і відповідачем-3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №520, за яким продавець продає, а покупець купує стоянку для літаків, загальною площею 2000 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 , розташовану на земельній ділянці за кадастровим номером 2110100000:50:001:0328.

32.Згідно з пунктом 2 цього договору державну реєстрацію права власності продавця на нерухоме майно в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.01.2016 проведено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу без видачі документа, що посвідчує право власності, номер запису про право власності: 13006097, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 833416521101.

33.Пунктом 9 договору купівлі-продажу нерухомого майна №520 передбачено, що право власності на нерухоме майно виникає у покупця з моменту державної реєстрації прав на нього, яка відбувається в день нотаріального посвідчення договору.

34.Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно №377026378 від 02.05.2024 відповідач-3 є власником об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 833416521101, а саме стоянки для літаків, розташованої за адресою АДРЕСА_2 . Документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу №520 від 30.03.2017.

35.Цього ж дня, тобто 30.03.2017, між ПрАТ «Закарпатінтерпорт» та відповідачем-3 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки №521.

36.Відповідно до підпунктів 1.1.3.-1.1.6 зазначеного договору цільове призначення земельної ділянки за КВЦПЗ: 12.05; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання земельної ділянки: для розміщення та експлуатація будівель і споруд авіаційного транспорту; склад угідь: під аеропортами та відповідними структурами 0.2 га.

37.Згідно з пунктом 2 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки №521 ціна ділянки становить 600266 грн. без ПДВ, з яких 583500 грн. покупець у повному обсязі у безготівковій формі сплатив продавцю до момент підписання договору, а решту 16766 грн. покупець зобов`язується сплатити протягом 10 робочих днів з дня укладення цього договору.

38.За змістом пункту 3 цитованого договору продавець свідчить, що земельна ділянка на момент укладення договору в спорі і під забороною не перебуває, прихованих недоліків не має, а також прав щодо неї у третіх осіб (в тому числі за договорами оренди, суперфіцію тощо) немає. Продавець має всі повноваження на розпорядження земельною ділянкою, а укладення даного договору жодним чином не порушує прав та законних інтересів третіх осіб. Доступ до ділянки через земельну ділянку, що знаходиться у постійному користуванні ЗОКП «Міжнародний аеропорт «Ужгород». Покупець самостійно врегулює питання встановлення земельного сервітуту на проїзд (прохід) до земельної ділянки та самостійно отримає необхідні дозвільні документи для використання земельної ділянки (з урахуванням Повітряного кодексу України та інших нормативних актів, що регулюють діяльність повітряного транспорту). Покупець свідчить, що оглянув земельну ділянку в натурі, ознайомився із її кількісними і якісними характеристиками, підземними і надземними спорудами та об`єктами до підписання цього договору. Недоліків чи дефектів, які би перешкоджали використанню земельної ділянки за призначенням виявлено не було.

39.Підпунктом 4.1. аналізованого договору передбаченого, що право власності покупця на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації прав на неї, яка відбувається у день нотаріального посвідчення цього договору.

40.Суд з`ясував, що відповідач-2 є правонаступником ПрАТ «Закарпатінтерпорт», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.12.2018 (Т.1, а.с.145-156), дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення 31.03.2017.

41.Як слідує з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно №377021414 від 02.05.2024, на час розгляду та вирішення справи власником спірної земельної ділянки згідно з реєстраційних відомостей значиться відповідач-3. Державну реєстрацію проведено на підставі договору купівлі-продажу №521 від 30.03.2017.

42.Відповідно до інформації про зміни речового права попереднім власником спірної ділянки значилося ПрАТ «Закарпатінтерпорт». Документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу №503 від 28.03.2017.

43.Як підтверджується листами ЗОКП «Міжнародний аеропорт Ужгород» №496/01-15 від 14.07.2021, №262/01-15 від 03.04.2024 та наявними картографічними матеріалами, на спірній земельній ділянці розташована стоянка повітряних суден, яка є невід`ємним елементом аеродромного об`єкту, що забезпечує безпеку польотів, а саме перону.

44.Згідно з листом Фонду державного майна України №10-17-13355 від 13.07.2016 стоянка для літаків передавалася у статутний капітал ВАТ «Закарпатінтерпорт» відповідно до установчого договору про створення та діяльність акціонерного товариства «Закарпатінтерпорт» від 25.04.1996 на підставі акту від 30.09.1998.

45.Також суд з`ясував, що Закарпатське обласне комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Ужгород» (далі ЗОКП «МА Ужгород») створено на підставі рішення Закарпатської обласної ради №340 від 07.11.2001 на базі цілісного майнового комплексу ДП «Міжнародний аеропорт Ужгород», який передано у спільну власність територіальних громад сіл. Селищ, міст області згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №297-р від 26.07.2001 «Про передачу цілісних майнових комплексів аеропортів цивільної авіації з державної у комунальну власність» та наказом Міністерства транспорту України №658 від 01.10.2001 «Про передачу цілісних майнових комплексів аеропортів цивільної авіації з державної у комунальну власність». Засновником ЗОКП «МА Ужгород» являється Закарпатська обласна рада.

46.Згідно з публічно доступних відомостей ЗОКП «МА Ужгород» зареєстровано 20.12.2001.

47.Як відображено у листі ЗОКП «МА Ужгород» №496/01-15 від 14.07.2021, рішенням відповідача-1 від 14.05.2003 №53 було припинено право користування земельною ділянкою площею 95,364 га ЗОКП «МА Ужгород» по вул. Собранецькій, 145 та надано ВАТ «Закарпатінтерпорт» в оренду строком на 1 рік земельну ділянку площею 0,2 га під стоянкою по вул. Собранецькій, 145.

48.Також суд встановив, що реєстрацію спірної земельної ділянки проведено 16.05.2016, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2100207122022 від 07.09.2022.

49.Виходячи з наявності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації та повернення земельної ділянки у комунальну власність, прокурор звернувся до суду з цим позовом.

ІV. Позиція суду

50.Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

51.Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

52.Відповідно до приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша); прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (частина третя цієї статті); наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (частина четверта цієї ж статті).

53.Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

-якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

-у разі відсутності такого органу.

54.Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються:

-у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно;

-"нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається;

-"здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною";

-"неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

55.Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

56.Відповідно до положень статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

57.Таким чином, прокурор, звертаючись із позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного уповноваженого суб`єкта про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що такий суб`єкт не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

58.За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, вказано: прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк; звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

59.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 висновувала, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема, подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу.

60.У постанові Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 906/638/22 зазначено, що прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

61.Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

62.Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави.

63.Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор зауважував, що порушення інтересів держави полягає в незаконному вибутті спірної земельної ділянки з комунальної власності від територіальної громади м. Ужгорода. При цьому прокурор стверджував, що таке вибуття зумовлене, зокрема, прийняттям відповідачем-1 незаконного, на переконання прокурора, рішення про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу, яке стало підставою для подальшого укладення договору купівлі-продажу ділянки. Відповідне рішення органу місцевого самоврядування прокурор оскаржив до суду в цій справі, у зв`язку з чим персоніфікував Ужгородську міську раду в якості відповідача.

64.У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

65.Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

66.Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включають обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

67.У пункті 8.8 постанови від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті.

68.У контексті правовідносин по даній справі інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

69.Із урахування викладеного суд доходить висновку, що у цій справі прокурор звернувся з позовом, спрямованим на захист інтересів держави, які виходять за межі інтересів територіальної громади м. Ужгорода, від стверджуваного прокурором порушення, в тому числі з боку відповідача-1 Ужгородської міської ради.

70.Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

71.Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 (далі Положення №15 тут і надалі в редакції на момент звернення прокурора з цим позовом), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

72.Підпунктом 1 пункту 3 Положення №15 передбачалося, що до основних завдань Держгеокадастру належить реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

73.Суд зауважує, що Держгеокадастр у сфері земельних відносин може виступати у двох різних правових статусах: 1) як центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого відноситься реалізація державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів 2) як суб`єкт здійснення права державної власності на землю. Обсяг повноважень Держгеокадастру (зокрема і щодо звернення до суду з тим чи іншим позовом) при захисті земельних прав може відрізнятись залежно від правового статусу Держгеокадастру у спірних правовідносинах.

74.Згідно із частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

75.У цьому випадку Держгеокадастр здійснює повноваження як суб`єкт здійснення права державної власності на землю.

76.При реалізації компетенції уповноваженого представника власника Держгеокадастр, будучи представником власника, не обмежений у виборі способів захисту порушеного права власності та має керуватись приписами статей 16 ЦК України та 152 ЗК України.

77.Натомість у правовідносинах, які стосуються порушення речових прав територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права комунальної форми власності.

78.Якщо виходити з обставин цієї справи, Держгеокадастр у спірних правовідносинах виконує функції державного контролю.

79.За змістом статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

80.Стаття 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» має загальний характер. Повноваження Держгеокадастру як органу виконавчої влади визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

81.Відповідно до абзаців першого - четвертого пункту «а», абзацу першого та другого пункту «б» частини 1 статті 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» в редакції, що діяла на момент звернення прокурора з цим позовом, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належать:

а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель.

82.Згідно з абзацом дев`ятим частини першої статті 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

83.Відповідно до приписів абзацу десятого пункту 6 Положення №15 посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і додержанням вимог законодавства про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право, зокрема, звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

84.Отже, у правовідносинах, що склались у цій справі, Держгеокадастр має виконувати функції державного контролю за використанням та охороною земель. Реалізуючи державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, Держгеокадастр повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

85.Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено дії, які має вчиняти Держгеокадастр, зокрема, у випадку виявлення невідповідності законодавству рішення, прийнятого, в тому числі, органом місцевого самоврядування - вносити до цього органу відповідне клопотання.

86.Водночас статтею 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», абзацом десятим пункту 6 Положення № 15 також визначено перелік позовів, з якими Держгеокадастр має право звертатись до суду, виконуючи функції державного контролю за використанням та охороною земель.

87.Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

88.За обставин цієї справи органи Держгеокадастру не мали повноважень звертатись з позовом до суду, тому статусом позивача має наділятись прокурор.

89.Із урахуванням наведеного слід констатувати, що прокурор не повинен був попередньо, тобто до звернення до суду, повідомляти про це Ужгородську міську раду та/або Держгеокадастр.

90.З огляду на заявлені прокурором вимоги, їх обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор правомірно визначив Ужгородську міську раду відповідачем у цій справі та обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

91.Таким чином, у вимірі фактичних обставин справи суд доходить до висновку про необґрунтованість заперечень представника відповідачів про невідповідність позовної заяви прокурора вимогам процесуального закону щодо її прийнятності через нібито відсутність підстав для звернення прокурора в інтересах держави.

92.Суд встановив, що договір купівлі-продажу №521 між відповідачем-3 та правопопередником відповідача-2 укладено 30.03.2017, договір купівлі-продажу земельної ділянки №503 28.03.2017, а рішення «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» №578 прийнято 26.01.2017, тобто в період дії Земельного кодексу України (далі ЗК України) в редакції від 01.01.2017, Цивільного кодексу України (далі ЦК України) в редакції від 02.11.2016, Повітряного кодексу України (далі ПК України) в редакції від 28.12.2015 та Закону України «Про транспорт» в редакції від 28.12.2015.

93.Статтею 32 Закону України «Про транспорт» у редакції від 28.12.2015 передбачалося, що до складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

94.Статтею 33 цього ж Закону у згаданій редакції встановлювалося, що до земель авіаційного транспорту належать землі, надані в користування під: аеропорти, аеродроми, відокремлені споруди (об`єкти управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисні та інші споруди), службово-технічні території з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту; вертольотні станції, включаючи вертольотодроми, службово-технічні території з усіма будівлями та спорудами; ремонтні заводи цивільної авіації, аеродроми, вертольотодроми, гідроаеродроми та інші майданчики для експлуатації повітряних суден; службові об`єкти, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

95.Згідно з частиною 1 статті 72 ЗК України (тут і надалі в редакції від 01.01.2017, якщо не уточнено протилежне) до земель авіаційного транспорту належать землі під: а) аеропортами, аеродромами, відокремленими спорудами (об`єктами управління повітряним рухом, радіонавігації та посадки, очисними та іншими спорудами), службово-технічними територіями з будівлями та спорудами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту; б) вертольотними станціями, включаючи вертольотодроми, службово-технічними територіями з усіма будівлями та спорудами; в) ремонтними заводами цивільної авіації, аеродромами, вертольотодромами, гідроаеродромами та іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден; г) службовими об`єктами, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

96.Таким чином, законодавство, чинне на момент укладення вищезгаданих договорів, визначало, що до земель авіаційного транспорту належать, зокрема, землі під аеродромами.

97.Відповідно до частини 1 статті 63 ПК України (тут і надалі в редакції від 28.12.2015, якщо не уточнене протилежне) аеродром (вертодром) включає такі елементи (аеродромні об`єкти): 1) поверхні (штучні, ґрунтові або водні), призначені для посадки, зльоту, руху, стоянки повітряних суден, руху наземного транспорту на території аеродрому; 2) ґрунтові елементи аеродрому; 3) об`єкти обслуговування повітряного руху; 4) засоби зв`язку, навігації та спостереження; 5) візуальні засоби забезпечення польотів; 6) об`єкти та засоби аварійно-рятувального та протипожежного забезпечення, забезпечення авіаційної безпеки, метеорологічного обслуговування, електрозабезпечення аеродрому; 7) споруди та мережі інженерних комунікацій, що забезпечують роботу аеродромних об`єктів.

98.Тобто цитована норма встановлювала перелік елементів аеродрому, виокремлюючи, що одним із таких елементів являються поверхні, призначені для стоянки повітряних суден.

99.За обставин цієї справи суд встановив, що на спірній земельній ділянці розташована стоянка повітряних суден, яка є невід`ємним елементом аеродромного об`єкту, що забезпечує безпеку польотів, а саме перону.

100.Отже, з урахуванням того, що в силу частини 1 статті 63 ПК України аеродромний об`єкт вважався складовою частиною аеродрому слід констатувати, що спірна земельна ділянка є землею під аеродромом.

101.Частиною 1 статті 178 ЦК України (тут і надалі в редакції від 02.11.2016, якщо не уточнено протилежне) визначалося, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

102.Таким чином, цивільне законодавство, яке діяло на момент укладення договорів купівлі-продажу спірної земельної ділянки, передбачало презумпцію вільної оборотоздатності об`єктів цивільних прав, які можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва, спадкування або іншим чином, якщо вони: а) не вилучені з цивільного обороту; б) або не обмежені в обороті; в) не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

103.Відповідно до частини 1 статті 74 ПК України землі аеропортів (аеродромів) мають суспільно важливе значення і за своїм цільовим призначенням є землями транспорту. Зміна цільового призначення земель аеропорту провадиться відповідно до Земельного кодексу України.

104.Частиною 2 статті 74 ПК України передбачалося, що земельні ділянки, які перебувають у державній чи комунальній власності та необхідні для функціонування аеропортів (аеродромів), надаються в користування підприємствам, установам та організаціям, що провадять авіаційну та неавіаційну діяльність, відповідно до Земельного кодексу України.

105.Згідно з підпунктом «б» частини 4 статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту.

106.Системний аналіз наведеного законодавства дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, будучи в розумінні земельного законодавства землею під аеродромом, могла перебувати виключно в комунальній власності, тоді як відповідач-2 і відповідач-3 право власності на таку земельну ділянку набувати не могли. Земельні ділянки цієї категорії згідно з приписами частини 2 статті 74 ПК України могли надаватися в користування підприємствам, установам та організаціям, що провадять авіаційну та неавіаційну діяльність.

107.Суд не погоджується із твердженнями представника відповідачів про помилковість трактування прокурором положень статті 74 ПК України, оскільки, як зазначає представник відповідачів, названа норма не забороняє можливість перебування земель аеропортів у приватній власності.

108.На переконання суду, обмеження щодо перебування спірної земельної ділянки у приватній власності зумовлене самим фактом існування правила, передбаченого частиною 2 статті 74 ПК України, котре за своїм змістовим наповненням і є застереженням про неможливість відчуження земель аеропортів (аеродромів), які перебувають у державній чи комунальній власності та необхідні для їх функціонування.

109.У протилежному випадку, тобто за умови правильності доводів представника відповідачів, приписи частини 2 статті 74 ПК України втратили би свою доцільність, оскільки в цьому разі для висновку про можливість передачі земельних ділянок у користування не потрібно окремого дозволу, передбаченого в законі. Така можливість слідувала би з відсутності законодавчо встановлених заборон. Іншими словами, правильність тверджень представника відповідачів для застосування частини 2 статті 74 ПК України нівелює правовий ефект цієї норми.

110.Крім того, суд критично оцінює посилання представника відповідачів на частину 2 статті 67 ЗК України, згідно з якою землі транспорту можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, оскільки між цією нормою та частиною 2 статті 74 ПК України відсутні будь-які суперечності.

111.Так, суд нагадує, що перелік земель авіаційного транспорту на час виникнення спірних правовідносин визнався статтею 72 ЗК України.

112.Згідно з пунктом «в» частини 1 статті 72 ЗК України до земель авіаційного транспорту належали, зокрема, землі під «іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден».

113.За визначеннями, наведеними у пункті 1.12. Правил допуску до експлуатації злітно-посадкових майданчиків для польотів легких повітряних суден, затверджених наказом Державіаслужби №205 від 01.12.2004 (далі Правила №205), злітно-посадковий майданчик - земельна (водна, льодова) ділянка або спеціально підготовлена площадка мінімально допустимих розмірів, що забезпечує зліт та посадку легких повітряних суден; власник злітно-посадкового майданчика - юридична або фізична особа, якій належить або у якої перебуває у постійному користуванні земельна ділянка, де розташований злітно-посадковий майданчик.

114.Відповідно до пункту 2.2.1. Правил №205 підставою для надання допуску до експлуатації злітно-посадкового майданчика для польотів легких повітряних суден (далі - ПС) є заявка його власника або експлуатанта.

115.Пунктом 2.2.2. Правил №205 передбачено, що до заявки додається, зокрема, документ, що підтверджує право власності, постійного користування, оренди на земельну ділянку, або документ про погодження з власником або постійним користувачем, або орендарем земельної ділянки розміщення на ній злітно-посадкового майданчика.

116.Оскільки в силу приписів статті 72 ЗК України до земель авіаційного транспорту належали землі під «іншими майданчиками для експлуатації повітряних суден», якими, очевидно, є злітно-посадкові майданчики для польотів легких повітряних суден, можна стверджувати, що землі авіаційного транспорту України на час виникнення спірних правовідносин дійсно могли перебувати у приватній власності.

117.Утім, за обставин цієї справи спір виник щодо земель авіаційного транспорту, які визначені пунктом «а» частини 1 статті 72 ЗК України.

118.Правило, відображене в частині 2 статті 67 ЗК України, є загальним та декларує виключно можливість перебування земель авіаційного транспорту в державній, комунальній та приватній власності. Тобто зміст цього положення зводиться лише до того, що законодавець в цілому допускає перебування певних земельних ділянок з категорії земель авіаційного транспорту у приватній власності.

119.Між тим, означене правило не дає підстав вважати, що всі види земель авіаційного транспорту для цілей цивільного обороту є беззастережно рівнозначними і будь-які землі з переліку, передбаченого пунктами «а» - «г» частини 1 статті 72 ЗК України, можуть перебувати як у приватній, так і в державній чи комунальній власності.

120.Крім того, приписи частини 2 статті 67 ЗК України жодним чином не перешкоджають законодавцю запроваджувати додаткові обмеження щодо правового режиму окремих видів земель авіаційного транспорту, у зв`язку з чим слід системно враховувати положення інших статей, зокрема, частини 2 статті 74 ПК України.

121.Предметом правового регулювання наведеної норми є власне землі аеропортів (аеродромів) і саме ця норма встановлює спеціальне правило щодо їх правового статусу.

122.За таких обставин суд доходить до висновку, що аналізовані заперечення представника відповідачів ґрунтуються на помилковій правовій оцінці нормативного регулювання спірних правовідносин.

123.Суд вважає помилковим посилання представника відповідачів на чинність підстав набуття ПрАТ «Закарпатінтерпорт» права власності на спірну земельну ділянку, зважаючи на таке.

124.Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина 1 статті 11 ЦК України).

125.Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

126.Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

127.Враховуючи, що спірна земельна ділянка могла перебувати виключно у комунальній власності, і в силу приписів підпункту «б» частини 4 статті 83 ЗК України не могла передаватися у приватну власність, слід дійти висновку, що право власності територіальної громади на цю ділянку не припинилося.

128.Такий висновок цілком узгоджується із приписами частини 2 статті 328 ЦК України.

129.Додатково суд вказує про те, що за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду якщо рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому відсутня необхідність оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 по справі 359/3373/16-ц).

130.У зв`язку з цим суд зазначає про те, що рішення відповідача-1 №578 від 26.01.2017 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» не відповідає приписам частини 2 статті 74 ПК України та пункту «б» частини 4 статті 83 ЗК України, а тому не створює тих наслідків, на які спрямоване.

131.Відтак заслуговують на увагу доводи третьої особи щодо дефектності рішення відповідача-1 №578 від 26.01.2017 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу».

132.Утім, беручи до уваги наведене, суд вважає, що аналіз аргументів третьої особи з приводу нікчемності договорів відчуження спірної земельної ділянки є зайвим, оскільки такі доводи жодним чином не впливають на попередній висновок суду, а саме про неможливість передачі спірної земельної ділянки у приватну власність в силу законодавчих обмежень.

133.Тобто такі аргументи не є суттєвими для вирішення спору по суті, а тому не потребують детального дослідження з метою їх підтвердження або спростування.

134.Суд критично оцінює посилання представника третьої особи про наявність підстав для зобов`язання відповідача-3 повернути спірну земельну ділянку в комунальну власність на підставі статті 228 ЦК України з тих підстав, що третя особа просить про застосування наслідків нікчемного правочину, зважаючи на таке.

135.Відповідно до положень статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

136.Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

137.Частиною 2 статті 228 ЦК України передбачалося, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

138.У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина 3 статті 228 ЦК України).

139.Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

140.Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

141.Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

142.Отже, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

143.На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

144.Нікчемний правочин (частина 2 статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду від 08.02.2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

145.Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

146.При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

147.Публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

148.У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №923/196/20 викладено такі висновки:

"За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".

149.Водночас у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі №918/862/22 та від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

150.У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

151.Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (див. пункт 33.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №469/3134/19).

152.При цьому суд звертає увагу на необхідність розмежування матеріального та процесуального регулювання, оскільки приписи ЦК України, які надають будь-якій особі можливість покликатися на нікчемність правочинів та ставити питання про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, не нівелюють положень процесуального закону.

153.Із урахуванням слід зазначити про те, що в даному випадку третя особа дійсно може посилатися на нікчемність правочинів, суб`єктивно вважаючи, що такі правочини не породжують правових наслідків, на які вони спрямовані.

154.Попри це, звернення за застосуванням наслідків недійсності нікчемного правочину реалізується шляхом звернення до суду з окремим позовом шляхом формулювання самостійних вимог, наприклад, про повернення одержаного на виконання такого правочину.

155.У свою чергу, за обставин цієї справи ДП «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, тобто інтерес відповідного учасника справи є виключно процесуальним.

156.Іншими словами, якщо ДП «Українське авіаційно-транспортне підприємство «Хорів-Авіа» вважає нікчемним конкретний договір, то за загальним правилом воно може самостійно звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків виконання недійсного правочину, обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

157.Суд не погоджується із твердженням представника відповідачів про те, що прокурор помилково ставить питання про повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді м. Ужгорода, оскільки відповідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №254-VI від 06.09.2012 земельна ділянка нібито мала перейти до комунальної власності Закарпатської обласної ради.

158.Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.04.2019 по справі №390/34/17 зазначала про таке: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

159.Принцип venire contra factum proprium є вираженням доктрини загального права equitable estoppel. У системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

160.З цього приводу суд повторно звертає увагу на те, що ПрАТ «Закарпатінтерпорт» придбавало спірну земельну ділянку, укладаючи договір з відповідачем-1, а не із Закарпатською обласною радою і будь-яких зауважень з цього приводу не висловлювало, чим не заперечувало титул відповідача-1 як належного власника і не ставило питання про відсутність у відповідного контрагента необхідного обсягу повноважень на розпорядження землями.

161.Твердження представника відповідачів про те, що на підставі закону спірна земельна ділянка мала перейти у власність є непослідовною, оскільки не відповідає попередній поведінці правопопередника відповідача-2.

162.Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №254-VI від 06.09.2012 передбачалося, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

-на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

-які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

163.Відповідно до пунктів 1 та 7 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону він набирає чинності з 1 січня 2013 року, а з дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

164.Отже, на підставі підпункту «а» пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у комунальну власність переходили земельні ділянки, які перебували в постійному користуванні комунальних підприємств.

165.Саме на цей нормативний припис покликається представник відповідачів як на підставу заперечень для повернення спірної земельної ділянки в комунальну власність територіальної громади м. Ужгорода.

166.За обставин цієї справи суд встановив, що ЗОКП «МА Ужгород», створено на підставі рішення Закарпатської обласної ради №340 від 07.11.2001 на базі цілісного майнового комплексу ДП «Міжнародний аеропорт Ужгород» та зареєстровано 20.12.2001.

167.Положеннями статті 7 ЗК України, які діяли в період з 12.07.2000 по 01.01.2002, визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності.

168.Частиною першою статті 23 ЗК України в редакції від 12.07.2000 передбачалося, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

169.У подальшому частина 1 статті 92 ЗК України в редакції від 01.01.2002 визначала, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

170.Означена редакція частини 1 статті 92 ЗК України не змінювалася до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» №254-VI від 06.09.2012», тобто до 01.01.2013.

171.02.04.2002 постановою Кабінету Міністрів України №449, яка діяла до 23.07.2013, затверджено форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.

172.У вимірі фактичних обставин справи представником відповідачів не надано жодних рішень щодо надання ЗОКП «МА Ужгород» земельних ділянок у постійне користування.

173.Крім того, матеріали справи не містять будь-яких актів про постійне користування.

174.Про витребування доказів на підтвердження обставин щодо перебування земель у постійному користуванні ЗОКП «МА Ужгород» представник відповідачів клопотань не заявляв.

175.Натомість суд, з`ясував, що згідно з листом ЗОКП «МА Ужгород» №496/01-15 від 14.07.2021 рішенням відповідача-1 від 14.05.2003 №53 було припинено право користування земельною ділянкою площею 95,364 га ЗОКП «МА Ужгород» по АДРЕСА_2 та надано ВАТ «Закарпатінтерпорт» в оренду строком на 1 рік земельну ділянку площею 0,2 га під стоянкою по АДРЕСА_2 .

176.Із урахуванням наведеного суд констатує, що представник відповідачів не представив переконливих доказів, які би свідчили, що для визначення правового режиму спірної земельної ділянки слід керуватися підпунктом «а» пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (перебування земельної ділянки в постійному користуванні комунального підприємства).

177.Відповідно до частини 1 статті 391 ЦК України в редакції, що діла на момент звернення прокурора з цим позовом, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

178.Згідно з частиною 2 статті 152 ЗК України в редакції на момент звернення прокурора з цим позовом, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

179.У постанові Верховного Суду від 11.01.2023 у справі № 924/820/21 викладено правовий висновок, про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном. Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

180.За обставин цієї справи прокурор звернувся з негаторним позовом, покликаючись на те, що власник спірної земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

181.Утім, суд звертає увагу на те, що 09.04.2025 набрали чинності положення Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-IX від 12.03.2025 (далі Закон «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» або Закон №4292-ІХ).

182.Пунктом 4 цього Закону передбачено доповнення статті 391 ЦК України частиною 2 такого змісту:

«Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

183.Крім того, відповідно до пункту 2 цього ж Закону змінено редакцію статті 388 ЦК України.

184.Згідно з пояснювальною запискою до проекту Закону «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» прийняття нормативного акту спрямоване унеможливити застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії направлені на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, передбачивши нову частину другу до статті 391 ЦК України.

185.У вимірі фактичних обставин цієї справи спірна земельна ділянка була передана ПрАТ «Закарпатінтерпорт» на підставі договору купівлі-продажу №503 від 28.03.2017, укладеного з відповідачем-1.

186.При цьому підставою для укладення відповідного договору було рішення «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» №578 від 26.01.2017.

187.Таким чином, беручи до уваги оновлені положення статті 391 ЦК України, тобто ті, які діють на момент розгляду цієї справи, належним способом захисту в даному випадку є звернення з вимогою про витребування спірної земельної ділянки.

188.Натомість, як уже зазначав суд, прокурор звернувся з негаторним позовом, тобто обраний спосіб захисту є неналежним, що є самостійною підставою для відмовою у задоволенні позовних вимог.

189.Поряд із цим, суд наголошує на тому, що ухвалою від 19.12.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті. Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» набрав чинності 09.04.2025, тобто вже на стадії судового розгляду по суті.

190.Разом із цим, після набрання чинності згаданим Законом прокурор не був позбавлений можливості ставити питання про повернення до стадії підготовчого провадження з тим, щоб змінити предмет позову.

191.У зв`язку з цим судове засідання, призначене на 11.04.2025, суд відклав.

192.У свою чергу, в судовому засіданні 05.05.2025 прокурор питання про повернення до стадії підготовчого провадження не ставив та підтримав раніше заявлені позовні вимоги.

193.Суд вказує про те, що формування правової позиції є диспозитивним правом особи.

194.За обставин цієї справи суд достатнім чином сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених процесуальним законом.

195.Прокурор мав достатньо часу та можливостей для того, щоб ініціювати зміну предмету позову вже з урахуванням положень Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», зокрема, щодо способу захисту, проте таким правом не скористався.

196.Суд відхиляє посилання представника відповідачів на наявність підстав для відмови в позові з підстав спливу строків позовної давності.

197.Статтею 256 ЦК України в редакції, яка діє на момент розгляду та вирішення справи, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

198.Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України в цій же редакції сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

199.Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. постанови від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі №712/8916/17, від 09 лютого 2021 року у справі №635/4741/17).

200.Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №910/15792/20).

201.У справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року зробила правовий висновок щодо можливості заявлення про застосування позовної давності у спорі з декількома належними відповідачами, зокрема, зазначила: «у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

202.Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.».

203.Тобто у спірних правовідносинах, зважаючи на множинність відповідачів, суд повинен дослідити допустимість застосування інституту позовної давності до вимог, заявлених до кожного з відповідачів. Беручи викладене до уваги, суд виходить з того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору заявлені до сторін цього договору, а позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання повернути земельну ділянку до відповідача-3.

204.Суд вказує про те, що 14.06.2024 та 05.12.2024 від представника відповідачів надійшли заяви, у яких він просив відмовити в задоволенні позову, застосувавши наслідки спливу позовної давності. Окрім цього, про застосування наслідків спливу позовної давності представник відповідача вказував у поданому ним відзиві та судових засіданнях на стадії судового розгляду.

205.Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Вказане узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.06.2023 по справі №755/13805/16-ц.

206.Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (див., зокрема, постанови від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17-ц (пункт 28), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (пункт 57), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 129).

207.За обставин цієї справи суд вказує про те, що спірна земельна ділянка була передана у приватну власність з порушенням приписів частини 2 статті 74 ПК України та пункту «б» частини 4 статті 83 ЗК України, що позбавляє Український народ загалом і територіальну громаду міста Ужгорода, зокрема, правомочностей власника та є свідченням порушення інтересів держави у даних правовідносинах.

208.Між тим, суд дійшов висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неналежним, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

209.Відтак підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

V. Висновки за результатами розгляду справи

210.Згідно з частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

211.Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

212.Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

213.Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про необхідність залишення позовних вимог без задоволення.

VІ. Судові витрати

214.Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

215.Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

216.Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрат стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 133-141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення суду складено 09 травня 2025 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко