Рішення

від 26.06.2024 по справі 757/16981/18-ц

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/16981/18-ц

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2024 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Захарчук С. С.,

за участю секретаря судового засідання - Обиход В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «КП в Україні», про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «КП в Україні» (далі - ПрАТ «КП в Україні»), ПрАТ «Інформаційно-видавнича група «Телеграфъ» про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на веб-сайті https://kp.ua/ у вигляді, доступного для ознайомлення для необмеженого кола осіб була опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ІНФОРМАЦІЯ_10).

Викладена інформація, поширена відповідачами щодо нього не є оціночним судженням чи вираженням суб`єктивної думки та поглядів, оскільки висловлювання є фактичним твердженням і стосуються його та по суті є звинуваченням його у порушені норм чинного законодавства та вчинені кримінальних правопорушень, що порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації; направлена на приниження його честі, гідності та ділової репутації, формування у незалежного спостерігача образу злодія та хабарника.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ПрАТ «КП в Україні в мережі Інтернет на веб-сайті https://kp.ua/ під назвою «СМИ: ІНФОРМАЦІЯ_2 » ( ІНФОРМАЦІЯ_3 а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; « ІНФОРМАЦІЯ_11 »; « ІНФОРМАЦІЯ_12», та зобов`язати ПрАТ «КП в Україні» спостувати недостовірну інформацію у спосіб, ідентичний способу її поширення, для чого не пізніше одного місяця з дня набранням рішення суду законної сили, шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті ІНФОРМАЦІЯ_6 під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місці шпальти, де містилася стаття, вступну та резолютивну частину рішення.

Визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ПрАТ «Інформаційно-видавнича група «Телеграфъ» в мережі Інтернет на веб-сайті http://versii.com/, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_7 »; « ІНФОРМАЦІЯ_13»; « ІНФОРМАЦІЯ_14», та зобов`язати відповідача спростувати недостовірну інформацію у спосіб, ідентичний способу її поширення, для чого не пізніше одного місяця з дня набранням рішення суду законної сили шляхом опублікування в мережі Інтернет на сайті http://versii.com/ під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місці шпальти, де містилася стаття, вступну та резолютивну частину рішення.

У подальшому, ОСОБА_1 було подано заяву про відмову від позову в частині позовних вимог до ПрАТ «Інформаційно-видавнича група «Телеграфъ».

Відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.07.2018 провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Інформаційно-видавнича група «Телеграфъ» закрито.

Відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 20.07.2018 справу передано на розгляд до Подільського районного суду м. Києва за підсудністю.

У відзиві на позов, заперечуючи проти позову представник ПрАТ «КП в Україні», вказав на наступне.

Як вбачається з самого тексту статті «ІНФОРМАЦІЯ_15» (далі - Стаття), поширювачем інформаціє є портал «Версии», гіперпосилання якого міститься в першому абзаці вказаної статті, а саме «ІНФОРМАЦІЯ_16"». При натисканні, на гіперпосилання «портал "Версии"», здійснюється перехід на веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_17/ сайту http://versii.com., де і була розміщена стаття «ІНФОРМАЦІЯ_18» (https://kp.ua).

Ураховуючи вищевикладене та аналіз норм чинного законодавства, можна дійти висновку, що відповідач не є поширювачем інформації, оскільки посадові особи та/або службові особи Відповідача не здійснювали діяльність щодо збирання, обробки інформації про Позивача, з метою її подальшого поширення невизначеному колу осіб, а тільки дослівно відтворив частину статті «ІНФОРМАЦІЯ_19 », яка була розміщена на веб-сторінці сайту http://versii.com, а отже Відповідач не може і не має жодних правових підстав для спростування будь-якої інформації, яка зазначена в статті.

У відповіді на відзив позивач підтримав свою правову позицію, викладену у позові та просив позов задовольнити у повному обсязі.

У судове засідання сторони, які були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання не з`явилися.

Від представника позивача у справі наявна заява про розгляд справи за його відсутності.

Суд, відповідно до ст. 223 ЦПК України ухвалив розглядати справу за відсутності учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті https://kp.ua/ була опублікована стаття «ІНФОРМАЦІЯ_2» (ІНФОРМАЦІЯ_10).

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що інформація, поширена у зазначеній статті є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, а тому порушує його права, свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутацію.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 1 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - постанова) беручи до уваги конституційні положення ст. ст. 32, 34, 68 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в абз. 1, 2 п. 4 постанови чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 5 постанови відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Проте судам необхідно враховувати, що повідомлення оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб ця інформація не стала доступною третім особам.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, окрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення

принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Виходячи з викладеного, інформація, яка може бути визнана недостовірною чи негативною має носити у першу чергу стверджувальний характер.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться в п. 18 постанови, відповідно до положень статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною.

Додаткові підстави звільнення від відповідальності медіа та журналістів встановлюються Законом України "Про медіа" та іншими законами України.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом цієї норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

При цьому преса не повинна переступати межу, встановлену з метою захисту репутації інших осіб, але повинна повідомляти інформацію та ідеї з політичних питань, так само, як із питань, що становлять громадський інтерес. Не лише преса має завдання повідомляти таку інформацію, але й громадськість має право її отримувати (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Лінгенс проти Австрії» та «Українська прес-група» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Відповідно до положення абз. 6 п. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то мають бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

До того ж, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Зі змісту статті вбачається, що стаття є відтворенням частини статті «Одесская прокуратура взяла под прицел таможенника Халковского», яка була розміщена на веб-сторінці сайту http://versii.com, та про що зазначено у самій статті.

У свою чергу аналіз змісту статті свідчить про те, що вона не містить відомостей фактичного характеру, навпаки в ній викладені ідеї, думки, погляди автора в порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова, що підтверджується використанням автором статті таких висловів як: «издание напоминает» «по словам информированного источника…», «источник утверждает…», «по его мнению…».

Крім того, зі змісту статті вбачається, що її автор не робив тверджень і висновків, а навпаки висловлював свої припущення, а не твердження про будь-які фактичні дані.

Отже, факти, які б доводили, що згадана вище публікація мотивована цілеспрямованими діями з метою принизити честь, гідність чи ділову репутацію позивача, відсутні.

Одночасно, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абз. 1, 3-5 п. 19 постанови вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

З огляду на характер викладу інформації у статті, суд дійшов висновку, що стаття не містить фактичних даних та викладена у ній інформація є оціночними судженнями.

Доводи позивача щодо характеру оціночних суджень, викладених у статті, ґрунтується на власному розумінні і трактуванні тез і висловлювань з урахуванням характеру використаних автором мовних засобів не спростовують їх зміст як оціночних суджень.

Виходячи з наведеного та враховуючи те, що ст. 34 Конституції України проголошено право кожного на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-82, 258-259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства «КП в Україні» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 104, код ЄДРПОУ 23731640) про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С. С. Захарчук