Постанова

від 08.05.2025 по справі 569/18665/24

НЕ ВКАЗАНО

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 травня 2025 року

м. Чернівці

справа № 569/18665/24

провадження № 22-ц/822/349/25

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Одинака О. О.

суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К.

секретар Паучек І. І.

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

третя особа: начальник Герцаївського відділу виконавчої служби Сіротян Геннадій Сергійович

апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Єфтемій С. М.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 .

Просив суд:

- припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідачки на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 починаючи з 06 серпня 2020 року;

- виключити відомості про неправильну дату народження сина, зазначені у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;

- звільнити позивача від сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та нарахованої заборгованості у сумі 12 751 гривня 50 копійок та 69 гривень виконавчого провадження;

- стягнути з відповідачки на користь позивача сплачені (переплачені) аліменти за виконавчим провадженням НОМЕР_3 з 06 серпня 2020 року у розмірі 38 650 гривень 50 копійок;

- закрити наявні виконавчі провадження № НОМЕР_4 - 07 листопада 2017 року, № НОМЕР_5 - 25 січня 2018 року, № НОМЕР_2 - 06 серпня 2020 року.

Позов обґрунтований тим, що протягом 2008-2020 років проживав разом з відповідачкою за місцем проживання останньої у селі Тернавка Чернівецького (колишнього Герцаївського) району Чернівецької області. За час спільного проживання сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3

01 вересня 2017 року Герцаївським районним судом Чернівецької області ухвалено рішення про стягнення з нього аліментів на утримання сина на користь відповідачки. На підставі вказаного судового рішення, були відкриті виконавчі провадження № НОМЕР_4 - 07 листопада 2017 року, № НОМЕР_5 - 25 січня 2018 року, № НОМЕР_2 - 06 серпня 2020 року.

Вважає протиправним відкриття вказаних виконавчих проваджень на підставі одного й того ж рішення суду.

Також вказує на те, що державним виконавцем помилково зазначено дату народження сина ОСОБА_3 « ІНФОРМАЦІЯ_3 » замість правильної - « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

В зв`язку з цим, вважає неправомірним стягнення аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 на неіснуючу дитину.

Зважаючи на вищевикладене, а також те, що дитина проживає з ним, просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень у справі

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог про припинення стягнення аліментів, зміну розміру та звільнення від сплати аліментів відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, що дитина перестали проживати разом з тим з батьків з ким вона проживала на момент ухвалення такого рішення, та постійно проживає з тим, хто сплачує аліменти.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 як доказ подав витяг з Реєстру територіальної громади про зареєстроване місце проживання сина ОСОБА_3 . Водночас будь-яких доказів на обґрунтування своїх вимог щодо постійного проживання дитини з ним не надав, а відтак відсутні підстави для припинення стягнення аліментів.

Також позивачем заявлено вимогу про звільнення його від сплати заборгованості за аліментами на підставі статті 197 СК України.

Водночас, вирішення питання про звільнення від сплати заборгованості по аліментам залежить від обставин щодо періоду нарахування аліментів, який суду встановити не представляється можливим через відсутність на те належних та допустимих доказів про що зазначено вище.

Відтак, відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача про звільнення його від сплати заборгованості за аліментами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що полягає у неповноті встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Нарахування аліментів за період коли дитина не проживала з отримувачем, а саме з 27 вересня 2024 року, про що свідчить довідка про навчання сина у місті Рівному, факт реєстрації місця проживання разом з батьком, суперечить положенням статті 181 СК України, відповідно до якої кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Згідно з копією свідоцтва про народження від 28 березня 2024 року серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Тарнавка Герцаївського району Чернівецької області, про що 05 жовтня 2010 року складено відповідний актовий запис № 34 (а. с. 5).

Як вбачається зі змісту вказаного свідоцтва про народження у графі батько зазначено - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 .

З відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2017 року у справі № 2/714/108/17 (провадження № 714/138/17) позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 800 гривень, починаючи з 17 лютого 2017 року до досягнення дитиною повноліття. Дане рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Вказаним рішенням також встановлено, що ОСОБА_3 на час розгляду справи проживав з позивачкою окремо від відповідача.

Відповідно до розрахунку Герцаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 09 вересня 2024 року становить 12 751 гривня 50 копійок (а. с. 20-21).

Листом Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 вересня 2024 року повідомлено ОСОБА_1 , що державним виконавцем було здійснено перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, в зв`язку з чим станом на 30 вересня відсутня заборгованість зі сплати аліментів, переплата становить 38 650 гривень 50 копійок (а. с. 29-30).

Згідно з витягу з реєстру Рівненської територіальної громади від 05 вересня 2024 року № 2024/010662212 офіційне місце проживання ОСОБА_1 з 15 лютого 2010 року зареєстровано за наступною адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Відповідно до витягу з реєстру Рівненської територіальної громади від 27 лютого 2025 року № 2025/002804368 офіційне місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10 жовтня 2024 року зареєстровано за наступною адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 76).

Згідно з відповіді Герцаївської міської ради від 08 жовтня 2024 року № 012-12/1053, наданої на запит суду, вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за даними реєстру територіальної громади зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з копією довідки Рівненської гімназії № 20 Рівненської міської ради від 27 вересня 2024 року № 39, ОСОБА_3 навчається у 8 класі вказаного навчального закладу. Рівненська гімназія № 20 Рівненської міської ради розташована за адресою: вулиця Олени Теліги, 27А, місто Рівне.

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам з огляду на наступне.

Щодо вирішення позовної вимоги про припинення стягнення аліментів

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права, чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16).

Цивільні права/інтереси захищаються в спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно також враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено право батьків на визначення місця проживання дитини. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Вирішуючи спір, суд першої дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги в частині припинення стягнення аліментів, оскільки позивач будь-яких доказів на обґрунтування своїх вимог щодо постійного проживання дитини з ним не надав, а відтак відсутні підстави для припинення стягнення аліментів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно із частиною четвертою статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відповідно до СК України аліменти, одержані на дитину, є її власністю. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами винятково за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Припинення стягнення аліментів можливе, якщо одержувач аліментів не витрачає отримані ним гроші на дитину.

Контроль за цільовим витрачанням аліментів здійснюється органом опіки та піклування у формі інспекційних відвідувань одержувача аліментів, порядок та періодичність здійснення яких визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері усиновлення та захисту прав дітей.

За заявою платника аліментів (крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів) інспекційні відвідування одержувача аліментів здійснюються органом опіки та піклування позапланово, але не більше одного разу на три місяці.

Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)

У постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18) Верховний Суд дійшов наступного висновку: «Сімейне законодавство України не містить підстав для припинення стягнення аліментів, за рішенням суду, яке набрало законної сили, однак за аналогією права для врегулювання такого роду правовідносин можуть бути застосовані норми частини четвертої статті 223 ЦПК України 2004 року. Отже, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним».

З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Основними засадами судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

За обставин цієї справи син сторін ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 і на час подання позову та розгляду справи в суді досяг 14 років, а отже він в силу вищенаведених норм чинного законодавства може вільно обирати собі місце проживання з кимось з батьків, які мають у власності житлові приміщення.

Апеляційним судом встановлено, що офіційне місце проживання ОСОБА_1 з 15 лютого 2010 року та сина ОСОБА_3 з 10 жовтня 2024 року зареєстровано за наступною адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами з реєстру Рівненської територіальної громади від 05 вересня 2024 року та від 27 лютого 2025 року.

В свою чергу, ОСОБА_2 за даними реєстру територіальної громади зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Також з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема довідки Рівненської гімназії № 20 Рівненської міської ради від 27 вересня 2024 року № 39, вбачається, що ОСОБА_3 навчається у 8 класі вказаного навчального закладу, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , тобто за місцем проживання батька.

За вказаних обставин колегія суддів приходить до висновку про доведеність позивачем обставини проживання його сина ОСОБА_3 на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі разом з ним, і як наслідок наявності підстав, з якими закон пов`язує можливість припинення стягнення аліментів.

Щодо вирішення позовної вимоги звільнення від сплати заборгованості за аліментами

За правилами частин першої та третьої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом (частина третя статті 195 СК України).

За змістом пункту 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

У постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 127/901/18 (провадження № 61-4529св23) Верховний Суд звернув увагу на те, що законом визначено обов`язок виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами та водночас імперативно передбачено, що в разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Тобто саме до повноважень виконавця належить встановлення розміру заборгованості за аліментами або ж її відсутності.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, вимога про звільнення від сплати заборгованості за аліментами обґрунтована ОСОБА_1 тим, що згідно з розрахунком Герцаївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 09 вересня 2024 року становить 12 751 гривня 50 копійок (а. с. 20-21).

Водночас як вбачається з долученого до позовної заяви листа Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 вересня 2024 року повідомлено ОСОБА_1 , державним виконавцем було здійснено перерахунок заборгованості зі сплати аліментів, в зв`язку з чим станом на 30 вересня відсутня заборгованість зі сплати аліментів, переплата становить 38 650 гривень 50 копійок (а. с. 29-30).

З урахуванням наведеного колегія судів приходить до висновку, що виконавцем у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 як особою уповноваженою законом встановлено відсутність заборгованості ОСОБА_1 за аліментами на час звернення із цим позовом.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, з урахуванням підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до духу Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Предмет позову розуміють як певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З огляду на викладене відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або спірні питання врегульовано самими сторонами.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21).

За встановлених апеляційним судом обставин справи, зокрема, що на час звернення із позовом у цій справі у зв`язку з проведеним виконавцем перерахунком, у ОСОБА_1 відсутня заборгованість зі сплати аліментів на утримання його сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , колегія суддів приходить до висновку про відсутність предмет спору.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про звільнення від сплати заборгованості за аліментами підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги про зміну розміру аліментів

В резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про зміну розміру аліментів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У постанові від Верховний Суд звернув увагу на те, що «у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Отже, суд не може вийти за межі позовних вимог та на порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову».

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 останнім не заявлялась вимога про зміну розміру аліментів, в зв`язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в порушення вимог процесуального закону вирішено спір щодо позовної вимоги, яка позивачем не заявлялась, а тому рішення у цій частині підлягає скасуванню.

Щодо вирішення позовних вимог про виключення помилково зазначених відомостей про ОСОБА_3 у виконавчому провадженні, звільнення від сплати заборгованості за виконавчим збором, стягнення з відповідачки надміру сплачених коштів, закриття виконавчих проваджень

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження у справі суд з`ясовує, зокрема, чи відповідає апеляційна скарга за формою та змістом вимогам статей 356 ЦПК України, встановлює наявність чи відсутність підстав, визначених статтями 357, 358 ЦПК України, для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

У справі, що є предметом перегляду, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, у якій просив суд: - припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідачки на утримання сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за виконавчим провадженням № НОМЕР_2 починаючи з 06 серпня 2020 року; - виключити відомості про неправильну дату народження сина, зазначену у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 та визнати неправомірними дії державного виконавця Герцаївського відділу виконавчої служби Сіротян Г.С.; - звільнити позивача від сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та нарахованої заборгованості у сумі 12 751 гривня 50 копійок та 69 гривень виконавчого провадження; - стягнути з відповідачки на користь позивача сплачені (переплачені) аліменти за виконавчим провадженням НОМЕР_3 з 06 серпня 2020 року у розмірі 38 650 гривень 50 копійок; - закрити наявні виконавчі провадження № НОМЕР_4 - 07 листопада 2017 року, № НОМЕР_5 - 25 січня 2018 року, № НОМЕР_2 - 06 серпня 2020 року.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 265 ЦПК України у резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 358 суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснив судам, що не можуть бути об`єктом апеляційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювались.

З резолютивної частини рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року вбачається, що суд ухвалив рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про припинення стягнення аліментів, зміну розміру аліментів та звільнення від сплати аліментів, проте не ухвалював рішення про задоволення чи відмову в частині позовних вимог щодо: 1) виключення помилково зазначених відомостей про сина у виконавчому провадженні; 2) звільнення від сплати заборгованості за виконавчим збором; 3) стягнення з відповідачки надміру сплачених коштів; 4) закриття виконавчих проваджень.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 вказала на те, що неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки.

Також у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що термін «ухвалення» додаткового судового рішення, а не термін «розгляд» законодавцем застосовано з метою, щоб підкреслити необхідність буквального тлумачення такого поняття відповідно до статті 259 ЦПК України (статті 233 ГПК України). Таке тлумачення є релевантним для з`ясування змісту положення другого речення частини третьої статті 270 ЦПК України (частини третьої статті 244 ГПК України), коли йдеться про усунення неповноти судового рішення, тобто відсутності у резолютивній частині рішення висновків щодо результатів розгляду справи. При цьому презюмується, що позовні вимоги та заперечення, докази, подані на їх обґрунтування, судом розглянуті згідно з вимогами статей 209-246 ЦПК України (статей 201-221 ГПК України), а розгляд справи належним чином відображений в описовій та мотивувальній частинах рішення. У протилежному випадку неповнота судового рішення може бути усунута шляхом його перегляду в апеляційному (касаційному) порядку, а не через ухвалення додаткового рішення.

З урахуванням викладеного, у суду апеляційної інстанції відсутня процесуальна можливість переглянути рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо: 1) виключення помилково зазначених відомостей про сина у виконавчому провадженні; 2) звільнення від сплати заборгованості за виконавчим збором; 3) стягнення з відповідачки надміру сплачених коштів; 4) закриття виконавчих проваджень, оскільки суд не ухвалював відповідне рішення.

Із вказаних мотивів в суду апеляційної інстанції були відсутні підстави для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Верховний Суд неодноразово, висловлював позицію стосовно можливості закриття провадження у справі, як помилково відкритого, з посиланням на те, що суд буде діяти не як «суд встановлений законом».

Зокрема такий підхід застосовував Верховний Суд у справах № 761/10509/17 (ухвала від 15 травня 2019 року), № 640/1266/19 (ухвала від 08 листопада 2019 року), № 640/2306/19 (ухвала від 21 листопада 2019 року), № 817/1768/18 (ухвала від 27 листопада 2019 року), № 766/12353/18 (ухвала від 08 жовтня 2019 року), № 629/1261/15-а (ухвала від 21 січня 2020 року), № 826/4866/18 (ухвала від 05 лютого 2020 року), № 826/10834/14 (ухвала від 29 грудня 2020 року) та № 580/111/22 (постанова від 18 квітня 2024 року).

Висновки щодо закриття провадження як помилково відкритого містяться, зокрема, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 826/10834/14, в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 30 червня 2020 року у справі № 320/2127/18, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 333/7816/14-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 лютого 2021 року у справі № 29/5005/6381/2011, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року у справі №420/1808/21.

Також ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 826/16892/17, постановами Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 та від 28 вересня 2022 року у справі № 477/1315/20 закрито касаційне провадження у вказаних справах, яке було відкрито помилково.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 05 червня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про виключення помилково зазначених відомостей про сина у виконавчому провадженні, звільнення від сплати заборгованості за виконавчим збором, стягнення з відповідачки надміру сплачених коштів, закриття виконавчих проваджень відкрито помилково, а тому його слід закрити.

Позивач ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з заявою про ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції від 04 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про припинення стягнення аліментів, зміну розміру аліментів та звільнення від сплати заборгованості за аліментами ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

- позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині припинення стягнення аліментів задовольнити.

Припинити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2017 року у справі № 2/714/108/17 (провадження № 714/138/17), починаючи з 30 вересня 2024 року.

- провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами закрити.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року в частині виключення помилково зазначених відомостей про особу у виконавчому провадженні, звільнення від сплати заборгованості за виконавчим збором, стягнення з відповідачки надміру сплачених коштів, закриття виконавчих проваджень, підлягає закриттю.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Предметом позову у справі є дві вимоги немайнового характеру: 1) виключення помилково зазначених відомостей про особу; 2) закриття виконавчих проваджень, а також чотири вимоги майнового характеру: 1) припинення стягнення аліментів; 2) звільнення від сплати заборгованості за аліментами у сумі 12 751 гривень 50 копійок 3) звільнення від сплати заборгованості за виконавчим збором у сумі 69 гривень; 4) стягнення з відповідача надміру сплачених коштів у сумі 38 650 гривень 50 копійок.

Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закону № 3674-VI) встановлено ставку судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру:

- 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI встановлено судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру:

- 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Із позовом у вказаній справі ОСОБА_1 звернувся у вересні 2024 року.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3 028 гривень.

Відповідно до пунктів 7, 10 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається:

- у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;

- у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Як встановлено судом, рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області 01 вересня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 800 гривень, починаючи з 17 лютого 2017 року до досягнення дитиною повноліття.

Отже, за подання позову у цій справі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2 422 гривні 40 копійок (3 028,00 х 0,4 х 2) за вимогами немайнового характеру, а також судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок (3 028,00 х 0,4) за вимогами майнового характеру з урахуванням того, що 1 відсоток від загальної суми всіх майнових вимог становить 610 гривень 62 копійки ((12 751,50 + 69,00 + 800 х 12 + 38 650,50) х 1%)), тобто менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а загалом - 3 633 гривні 60 копійок (2 422,40 + 1 211,20).

Разом з цим за правилом частини 3 статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням викладеного, за подання позовної заяви у цій справі позивачем підлягав сплаті судовий збір у сумі 2 906 гривень 88 копійок.

При поданні позовної заяви ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок, тобто у розмірі меншому, ніж встановлено законом.

В зв`язку з цим судовий збір у сумі 1 695 гривень 68 копійок (2 906,88 - 1211,20) підлягає стягненню в дохід держави.

Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови суд прийшов до висновку про задоволення позовної вимоги про припинення стягнення аліментів, тобто позов задоволено частково на 16,67% (задоволено одну вимогу майнового характеру).

З урахуванням наведеного, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, який підлягав сплаті за подання позовної заяви, у сумі 484 гривні 58 копійок (2 906,88 х 16,67%) пропорційно до задоволених позовних вимог.

За подання до суду апеляційної скарги у цій справі ОСОБА_1 у встановленому порядку та розмірі сплачено судовий збір у сумі 4 360 гривень 32 копійки.

За результатами розгляду справи у суді апеляційної інстанції, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у сумі 726 гривень 86 копійок (4 360,32 х 16,67%), а всього за суд першої та апеляційної інстанції з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1 211 гривень 44 копійки (484,58 + 726,86).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про припинення стягнення аліментів, зміну розміру аліментів та звільнення від сплати заборгованості за аліментами скасувати та ухвалити нове рушення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині припинення стягнення аліментів задовольнити.

Припинити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 01 вересня 2017 року у справі № 2/714/108/17 (провадження № 714/138/17), починаючи з 30 вересня 2024 року.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості за аліментами закрити.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 04 березня 2025 року в частині виключення помилково зазначених відомостей про особу у виконавчому провадженні, звільнення від сплати заборгованості за виконавчим збором, стягнення з відповідачки надміру сплачених коштів, закриття виконавчих проваджень, закрити.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у суді першої та апеляційної інстанцій у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 44 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повна постанова складена 08 травня 2025 року.

Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК

Судді : Наталія ПОЛОВІНКІНА

Наталія ВИСОЧАНСЬКА