Рішення від 09.05.2025 по справі 420/28391/24

Справа № 420/28391/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 10.09.2024 року надійшов позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України (65082, м. Одеса, вул. Приморська, 3-а, код ЄДРПОУ 43206931) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 i 2020 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 i 2020 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог у позові вказано, що з 20 квітня 2018 року по 17 травня 2019 року офіцер ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника командира дивізіону начальника відділу забезпечення дивізіону кораблів та катерів морської охорони (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ) ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 17 травня 2019 року по 27 серпня 2019 року офіцер ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника сектору базування відділу тилового забезпечення Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України. З 27 серпня 2019 року по 01 серпня 2020 року капітан 2 рангу ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді начальника сектору базування відділу тилового забезпечення Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України. 20 липня 2020 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 167-ос припинено (розірвано) контракт і звільнено з військової служби начальника сектору базування відділу тилового забезпечення капітана 2 рангу ОСОБА_1 за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». 01 серпня 2020 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 181-ос від 31 липня 2020 року капітана 2 рангу ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу регіонального управління і знято зі всіх видів забезпечення та він направлений на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_3 . З 20 квітня 2018 року по 31 грудня 2019 року офіцер ОСОБА_1 перебував на грошовому забезпеченні в НОМЕР_3 загоні морської охорони Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_4 ). З 01 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року капітан 2 рангу ОСОБА_1 перебував на грошовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час проходження ОСОБА_1 військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року йому грошове забезпечення обчислювалось і виплачувалось без врахування зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.

Як зазначено у позові, 15 липня 2024 року адвокат Дмитрієв А.П. в інтересах ОСОБА_1 звернувся в ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про перерахунок його грошового забезпечення за 2020 рік у зв`язку із зміною прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року і надання відомостей про нараховане і сплачене грошове забезпечення в зазначений період, а також з пропозицією добровільно здійснити такий перерахунок його грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат. 07 серпня 2024 року командуванням Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України надані відомості про нараховане і сплачене капітану 2 рангу ОСОБА_1 грошове забезпечення з 01 січня по 01 серпня 2020 року, при цьому відмовивши вирішити питання про перерахунок його грошового забезпечення у зв`язку із зміною прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Позивач ОСОБА_1 не згоден з такими діями командування Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо нарахування і виплати йому протягом 2020 року грошового забезпечення, у тому числі його одноразових видів грошового забезпечення, без урахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, у зв`язку з чим вважає, що такі дії мають бути визнані протиправними із зобов`язанням здійснення відповідного донарахування і виплати (перерахунку) його грошового забезпечення, виходячи з наступних правових підстав.

Ухвалою судді від 16.09.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

02.10.2024 року (вх.№ ЕС/48008/24) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України вважає позовну заяву такою, що не підлягає задоволенню.

У відзиві вказано, що наказом начальника Регіонального управління Морської охорони від 31.07.2020 року № 181-ос позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Позивач проходив військову службу у Регіональному управлінні Морської охорони на посаді начальника сектору базування відділу тилового забезпечення.

З покликанням на приписи ч.4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у відзиві зазначено, що ще до набрання чинності цією постановою, в зв`язку з змінами внесеними постановами КМУ від 27.12.2017 №1052 та від 21.02.2018 № 103, Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018. Також, пунктом 6 Постанови № 103 до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». Тобто, як стверджує відповідач, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 зазначеної постанови був викладений вже у іншій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14». З 29.01.2020 пункт 6 Постанови №103 (яким пункт 4 Постанови №704 було викладено у новій редакції, про що зазначено вище) втратив чинність у зв`язку з набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103. Саме цією обставиною позивач обґрунтовує позовні вимоги про перерахування грошового забезпечення, а тому і просить здійснити перерахунок саме з 30.01.2020 дня наступного з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18.

На думку відповідача, у зв`язку з тим, що позивач просить задовольнити позов посилаючись на «первісну» редакцію пункту 4 Постанови № 704, а саме: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, - у позові слід відмовити. У нормі «первісної» редакції п.4 Постанови № 704 міститься посилання як на розмір «прожиткового мінімуму для працездатних осіб», так і на «мінімальну заробітну плату» - як на соціальні стандарти з яких розраховується посадовий оклад. Однак, як відомо, і неодноразово наголошено в судовій практиці, - пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. При цьому, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18 (п.58), - з набранням чинності Законом № 1774-VІІІ встановлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат - прожитковий мінімум для працездатних осіб на відповідний рік і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом.

Відповідач вважає, що виходячи з позовних вимог про перерахування грошового забезпечення з 29.01.2020 по 01.08.2020 саме за нормою п. 4 Постанови № 704 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, необхідно прийти до висновку, що така вимога протирічить пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, Закону України від 14.11.2019 «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000.

Як зазначено у відзиві, скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_5 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Станом на дату вирішення даної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, судом встановлено таке.

Позивач проходив військову службу у Регіональному управлінні Морської охорони на посаді начальника сектору базування відділу тилового забезпечення.

Наказом начальника Регіонального управління Морської охорони від 31.07.2020 року № 181-ос відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до даного наказу, остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 01 серпня 2020 року.

Крім того, даним наказом визначено:

- відповідно до абзацу 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виплатити грошову компенсацію за 19 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2020 рік;

- відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558, виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 27 повних календарних років.

- виплатити грошову компенсацію за 84 невикористаних календарних дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 та 2020 роки.

Судом встановлено, що у спірний період позивачу було виплачено грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, а саме у березні 2020 року та у серпні 2020 року відповідно.

15.07.2024 року представником позивача подано до Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України заяву, в якій він просив у разі неправильного нарахування і виплати з 29 січня 2020 року по 31 липня 2020 року грошового забезпечення ОСОБА_1 (без урахування щорічної зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020 році) і невиплати такого в правильному розмірі при його звільненні з військової служби в липні 2020 року здійснити нарахування і виплату йому грошового забезпечення, у тому числі його одноразові види, в правильному розмірі, з урахуванням раніше проведених виплат, або повідомити про готовність в добровільному порядку здійснити відповідний перерахунок.

У відповідь на вказану заяву відповідачем складено листа від 07.08.2024 року, в якому зазначено, що встановлення та виплата протягом періоду військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_4 з 01.01.2020 по 01.08.2020 посадового окладу та окладу за військове звання ОСОБА_2 відбувалось у відповідності до вимог п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 (із змінами) «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», де було зазначено «...установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1, 12, 13 і 14».

У листі вказано, що відповідно, інші види грошового забезпечення, на розрахунок яких впливає посадовий оклад та оклад за військове звання, обчислювалися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Як зазначено у листі, скасування пункту 6 Постанови №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 y справі №826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку. Так, відповідно до пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06.09.2005, визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування.

Отже, вказано у листі, визнання нормативно-правового акта таким, що втратив чинність, не поновлює дію попереднього акту. Таким чином, автоматичне відновлення судом положень нормативного акта Кабінету Міністрів України також не узгоджується з положеннями Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 №503/97, який встановлює, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Крім того, законодавство не передбачає жодних випадків поняття відновлення в силі нормативних актів Кабінету Міністрів України, які внаслідок набрання судовим рішенням законної сили втратили чинність.

Вважаючи протиправними дії Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України (65082, м. Одеса, вул. Приморська, 3-а, код ЄДРПОУ 43206931) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 i 2020 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення, окрім іншого, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Відповідно до частин першої - третьої статті 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

За приписами пункту 2 вказаної постанови, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатком 1 до зазначеної постанови визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до Постанови № 704, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу установлюються за 1-12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів (примітка 2 до Додатку 1 вказаної постанови).

Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови № 704).

Разом з тим, відповідно до пункту 1 глави 2 розділу II «Порядок, умови та розміри виплати основних видів грошового забезпечення» Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306 (далі по тексту - Інструкція № 558) розміри посадових окладів осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 1 до постанови № 704.

Розмір окладу за військовим званням військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний тарифний коефіцієнт, установлений у додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (зі змінами) (пункт 1 глави 1 розділу II Інструкції № 558).

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.

Отже, зміни до пункту 4 Постанови № 704, які були внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.

Таким чином, до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) необхідно застосовувати положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 (адміністративне провадження № К/990/17043/22).

Разом з тим, в контексті змісту вказаного пункту 4 Постанови № 704, суд зауважує, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99р. № 8-рп/99у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002р. № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до підпунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (N 25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (N 23759/03 та N 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини «Серков проти України» (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови КМ України № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3, згідно яких: «За змістом пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.».

З огляду на викладене, суд вважає, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11 лютого 2021 року у справах № 200/3774/20-а, № 200/3747/20-а, № 240/11952/19, та від 18 лютого 2021 у справі № 200/3775/20-а.

Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18, виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21, від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21.

Разом з тим, Верховний Суд у постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, від 11 вересня 2022 року по справі № 500/1813/21, покликаючись на раніше сформовані висновки Верховного Суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 у подібних спірних правовідносинах зазначив, що наголошуючи, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно- правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

До того ж, Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 № 2017-III (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Необхідно зазначити, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 року - 1762,00 гривень.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2102 гривень, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2270 гривень, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі: з 1 січня - 2270 гривень.

Отже, з огляду на збільшення розміру прожиткового мінімуму з 01.01.2020, а в подальшому з 01.01.2021 та 01.01.2022 відповідно до законів про Державний бюджет на відповідні роки, у відповідача виник обов`язок щодо перерахунку грошового забезпечення позивача з урахуванням нових (збільшених) розмірів прожиткового мінімуму.

Проте, за спірний період проходження позивачем служби, відповідачем вказаний вище перерахунок не проводився та у зазначений період продовжувалось застосування положень пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для розрахунку посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідачем не заперечуються доводи позивача про те, що в спірний період при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Таким чином, позовні вимоги в частині здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період проходження ним служби з 29.01.2020 по 01.08.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого 01 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704, підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 i 2020 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, то суд зазначає.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічна за змістом норма щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби викладена в пункті 1 глави 9 розділу V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції № 558.

Частиною третьою статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

Відповідно до статті 10-1 пункту 1 вказаного Закону, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Між тим, підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 надано право керівникам державних установ у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати, зокрема, допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Водночас, згідно з пунктом 1, 5 глави 7 розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 558 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) один раз на рік надається допомога для оздоровлення (далі - допомога) в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір допомоги визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім одноразових додаткових видів та винагород), які військовослужбовець отримує за займаною ним штатною посадою на день видання наказу про надання цієї допомоги.

Пунктом 1 глави 6 розділу IV «Порядок, умови та розміри виплати одноразових додаткових видів грошового забезпечення» Інструкції № 558 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) за рішенням начальника (командира) органу Держприкордонслужби може надаватися у межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі органу Держприкордонслужби, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Розмір матеріальної допомоги щороку встановлюється Адміністрацією Держприкордонслужби виходячи з наявного фонду грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 6 розділу 8 глави V «Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям залежно від умов проходження служби» Інструкції № 558 у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Як зазначалось, розмір прожиткового мінімуму на 01 січня 2018 року встановлено на рівні 1762 грн, станом на 01 січня 2020 року - 2102 грн, станом на 01 січня 2021 року - 2270 грн, на 2022 рік прожитковий мінімум встановлено на рівні 2481 грн.

Відтак, посадовий оклад та оклад за військовим званням при визначенні позивачу грошового забезпечення у спірний період та грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення за 2020 рік, допомоги на вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористані дні відпустки необхідно визначати саме з розрахунку вказаних розмірів прожиткового мінімуму на відповідний рік.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що адміністративний позов належить задовольнити.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Регіонального управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України (65082, м. Одеса, вул. Приморська, 3-а, код ЄДРПОУ 43206931) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 i 2020 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) з 29 січня 2020 року по 01 серпня 2020 року грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань за 2020 рік, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 i 2020 роки, та одноразової грошової допомоги при звільненні, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінет Міністрів Україні «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести виплату грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Регіональне управління Морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України (65082, м. Одеса, вул. Приморська, 3-а, код ЄДРПОУ 43206931).

Суддя О.А. Вовченко