Постанова від 06.05.2025 по справі 914/2246/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" травня 2025 р. Справа №914/2246/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Голубінка М.В.

за участю представників учасників справи:

представники позивача Павлічко О.О., Купецька М.М.

представник відповідача Бауман Ю.Т.

представник третьої особи Матросов О.О.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Санаторій Моршинкурорт Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця від 19.02.2025 (вх. № 01-05/454/25 від 20.02.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 (суддя Манюк П.Т.; повне рішення складено 30.01.2025)

у справі № 914/2246/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Енергозбереження Львів, м. Львів,

до відповідача: Дочірнього підприємства Санаторій Моршинкурорт Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, Львівська область, м. Моршин

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця, м. Київ,

про: стягнення заборгованості у розмірі 3 054 529, 24 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю Енергозбереження Львів (далі ТОВ Енергозбереження Львів, позивач) до Дочірнього підприємства Санаторій Моршинкурорт Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця (далі ДП Санаторій Моршинкурорт, відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 3 054 529, 24 грн, з яких: 1 810 532, 26 грн - пеня, 202 956, 12 грн - 3 % річних та 1 041 040, 86 грн - інфляційні втрати ( з врахуванням заяви позивача від 19.12.2024 про збільшення розміру позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 35/2021 від 15.12.2021 щодо своєчасної оплати поставленої позивачем теплової енергії за період з листопада 2023 року по березень 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.10.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача , Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця ( далі третя особа).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 у справі №914/2246/24 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ДП Санаторій Моршинкурорт на користь ТОВ Енергозбереження Львів 1 357 899, 20 грн пені, 1 041 040, 86 грн інфляційних втрат, 202 956, 12 грн 3% річних та 36 654, 35 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати наданих позивачем у листопаді 2023 року - березні 2024 року послуг з постачання теплової енергії, що є підставою для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків та зважаючи на погодження сторонами у п.32 договору нарахування пені понад встановлений ч.6 ст. 232 ГК України строк ( за весь період прострочення), суд дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 041 040, 86 грн інфляційних втрат, 202 956, 12 грн 3% річних та 1 810 532,26 грн пені.

Разом з тим, розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені на 80 %, враховуючи співвідношення розміру основної заборгованості боржника та розміру пені, ступінь виконання боржником основного зобов`язання та вини боржника, майновий стан сторін, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 25% до 1 357 899,20 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

ДП Санаторій Моршинкурорт подало апеляційну скаргу від 19.02.2025, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 у справі №914/2246/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Вимоги апелянта обґрунтовані невідповідністю висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що питання наявності заборгованості у ДП Санаторій Моршинкурорт за договором № 35/2021 від 15.12.2021 вирішується у судових справах №914/744/24 та №914/1491/24. Оскільки на момент ухвалення судом оскаржуваного рішення у даній справі рішення суду у справах №914/744/24 та №914/1491/24 не набрали законної сили, висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем договірних зобов`язань та наявність підстав для нарахування інфляційних втрат, 3 % річних та пені є передчасним.

На переконання апелянта, зважаючи на відсутність остаточних судових рішень у справах №914/744/24 та №914/1491/24, суд також безпідставно врахував співвідношення розміру пені до розміру основної заборгованості при вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%.

Окрім того, апелянт покликається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, та не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення пені з огляду на нарахування такої позивачем за період понад 6 місяців та відсутність у договорі умов про погодження сторонами іншого строку нарахування пені, ніж встановлений ч.6 ст. 232 ГК України

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця подало пояснення на апеляційну скаргу від 11.04.2025, в яких просить задоволити апеляційну скаргу ДП Санаторій Моршинкурорт, оскільки повністю погоджується з доводами апелянта про порушення судом першої інстанції норм матеріального права при ухваленні рішення від 23.01.2025 у даній справі.

ТОВ Енергозбереження Львів подало відзив на апеляційну скаргу від 20.03.2025, в якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 у справі №914/2246/24 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу без задоволення.

Позивач зазначає, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань та наявність підстав для нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені. Водночас, відповідач при розгляді даної справи не подав суду жодних доказів на спростування позовних вимог, зокрема, доказів сплати заборгованості за договором. Відтак, позивач не погоджується з покликанням апелянта на передчасність задоволення судом позову у даній справі.

Окрім того, позивач вважає безпідставним покликання апелянта на ч.6 ст. 232 ГК України з огляду на те, що у п.32 договору сторони погодили нарахування пені за весь період прострочення.

Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025 справу №914/2246/24 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2025 апеляційну скаргу ДП Санаторій Моршинкурорт залишено без руху з підстав, наведених у вказаній ухвалі.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП Санаторій Моршинкурорт на рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 у справі №914/2246/24 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 15.04.2025.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 задоволено заяву представника третьої особи - адвоката Матросова О.О. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 задоволено заяву представника відповідача - адвоката Баумана Ю.Т. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 оголошено перерву в судовому засіданні до 06.05.2025.

У судовому засіданні 06.05.2025 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

15.12.2021 між ТОВ Енергозбереження Львів (далі- виконавець) та ДПСанаторій Моршинкурорт (далі споживач) було укладено договір № 35/2021 про надання послуг з постачання теплової енергії ( далі договір).

Відповідно до п. 1 договору виконавець зобов`язується надавати споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення та приготування гарячої води відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Згідно з п. 2 договору,теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору.

Згідно з п. 10 договору обсяг спожитої у будівлях послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлях, за показаннями засобу вимірювальної техніки вузла комерційного обліку або, у разі відсутності інформації про показання вузла (вузлів) комерційного обліку, визначається середній обсяг споживання теплової енергії в будівлях протягом трьох діб до виходу з ладу вузла обліку та протягом трьох діб з моменту відновлення роботи вузла обліку. Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).

Відповідно до п. 14 договору зняття показань засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії здійснюється щомісяця 01 числа з 10.00 год до 13.00 години виконавцем у присутності споживача або його представника. Дані засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку теплової енергії є підставою для складання виконавцем акту приймання-передачі наданих послуг за звітній місяць.

Відповідно до п. 17 договору ціна за 1 Гкал теплової енергії, яка поставляється споживачеві, становить 3 600, 00 грн з ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 15.09.2022 до договору ціна теплової енергії була змінена з 15.09.2022 на 6 000 грн в т. ч. ПДВ.

Згідно з п. 19 договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.

Пункт 20 договору передбачає, що виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги та акт прийому-передачі наданих послуг споживачу не пізніше 5 числа місяця наступного за розрахунковим періодом, рахунок та акт прийому-передачі наданих послуг надається на паперовому носії.

Споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (п. 21 договору).

Відповідно до п. 23 договору під час здійснення оплати споживач зазначає розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу. У разі коли споживачем не визначено розрахунковий період або коли за зазначений споживачем період виникла переплата, виконавець має право зарахувати такий платіж (його частину в розмірі переплати) в рахунок заборгованості споживача за минулі розрахункові періоди у разі її наявності, а у разі відсутності такої заборгованості в рахунок майбутніх платежів споживача, починаючи з найближчих періодів від дати здійснення платежу.

На виконання умов договору у період з 01.11.2023 до 31.03.2024 позивач надав відповідачу послуги з постачання теплової енергії на загальну суму 10 263 789, 87 грн, що підтверджується підписаними представниками обох сторін без жодних зауважень та застережень актами здачі-приймання робіт (надання послуг): від 30.11.2023 № 178; від 31.12.2023 № 214; від 31.01.2024 № 13; від 29.02.2024 № 39; від 31.03.2024 № 76, копії яких долучені до матеріалів справи.

Однак, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, не здійснив оплату в строки, встановлені договором. Вказані обставини відповідачем не спростовані.

Рішенням Господарського суду Львівської області в справі № 914/744/24 від 17.07.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 та постановою Верховного Суду від 17.04.2025, стягнуто з ДП Санаторій Моршинкурорт на користь ТОВ Енергозбереження Львів 7 303 600, 84 грн заборгованості за надані послуги, з яких: 7 016 798, 64 грн - основна заборгованість, 260 641, 89 грн - пеня, 326 160, 31 - 3% річних (заборгованість за актами від 30.11.2023 № 178; від 31.12.2023 № 214; від 31.01.2024 № 13) та 109 554, 01 грн витрат на оплату судового збору

Рішенням Господарського суду Львівської області в справі № 914/1491/24 від 27.11.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025, стягнуто з ДП Санаторій Моршинкурорт на користь ТОВ Енергозбереження Львів 3 290 951, 53 грн боргу за надані послуги, 132 840, 44 грн пені, 14 489, 86 грн 3 % річних (заборгованість за актами від 29.02.2024 № 39; від 31.03.2024 № 76) та 40 734, 63 грн судового збору.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором стало також підставою для звернення ТОВ Енергозбереження Львів до суду з позовом у даній справі, в якому (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) позивач просить стягнути з ДП Санаторій Моршинкурорт 1 810 532, 26 грн пені та 202 956, 12 грн 3% річних ( нарахованих за період, не охоплений судовими рішеннями у справах №914/744/24 і №914/1491/24), а також 1 041 040, 86 грн інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати у визначений п.21 договору строк наданих позивачем послуг з постачання теплової енергії за період листопад 2023 року - березень 2024 року.

Щодо покликання апелянта на передчасність висновку про порушення ним договірних зобов`язань з огляду на відсутність остаточних судових рішень у справах №914/744/24 та №914/1491/24, колегія суддів зазначає наступне.

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Поданими позивачем та наявними в матеріалах справи доказами підтверджується постачання відповідачу теплової енергії за період з листопада 2023 року по березень 2024 року на загальну суму 10 263 789, 87 грн та порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо оплати наданих позивачем послуг у встановлений договором строк.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, подані відповідачем до суду першої інстанції, які б спростовували вказані обставини.

Окрім того, рішенням Господарського суду Львівської області в справі №914/744/24 від 17.07.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 та постановою Верховного Суду від 17.04.2025, стягнуто з ДП Санаторій Моршинкурорт на користь ТОВ Енергозбереження Львів 7 016 798, 64 грн основної заборгованості, 260 641, 89 грн пені, 326 160, 31 грн 3% річних (заборгованість за надані послуги в листопаді 2023 року січні 2024 року).

Рішенням Господарського суду Львівської області в справі № 914/1491/24 від 27.11.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025, стягнуто з ДП Санаторій Моршинкурорт на користь ТОВ Енергозбереження Львів 3 290 951, 53 грн боргу за надані послуги, 132 840, 44 грн пені, 14 489, 86 грн 3 % річних (заборгованість за надані послуги в лютому - березні 2024 року).

Отже, на даний час судові рішення у справах №914/744/24 та № 914/1491/24 набрали законної сили.

Відтак, доводи апелянта про передчасність висновку щодо порушення ним договірних зобов`язань відхиляються судом апеляційної інстанції як помилкові.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст.231 ГК України).

У даній справі пунктом 32 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.

У постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Однак, таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми. Тож положення частини шостої статті 232 ГК України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (Аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі № 910/23911/16, від 13 вересня 2019 року у справі № 902/669/18).

При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (постанова Верховного Суду України від 21 червня 2017 року в справі № 910/2031/16 (провадження № 3-432гс17) щодо стягнення пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 916/804/17, від 07 серпня 2018 року у справі № 917/2013/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 916/1777/19, від 27 лютого 2024 року у справі № 911/858/22).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором (постанова Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 910/6379/14 (провадження № 3-53гс15), в якій умовами договору сторонами було погоджено нарахування пені по день фактичної оплати боргу).

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені "за кожен день прострочення") нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Скаржник покликається на зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, обгрунтовуючи відсутність підстав для нарахування у даній справі позивачем пені понад визначений ч.6 ст.232 ГК України строк.

Однак, колегія суддів зазначає, що у справі №911/952/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала про відсутність підстав для нарахування пені понад визначений ч.6 ст.232 ГК України 6-місячний строк з огляду на те, що умови договорів у вказаних справах передбачали нарахування пені за кожен день прострочення та не містили будь-яких додаткових застережень (зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до повної сплати заборгованості", "до повного погашення боргу" тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій.

Водночас, як зазначалось вище, у даній справі сторони у п. 32 договору погодили нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за весь період прострочення.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про недотримання позивачем та порушення судом першої інстанції вимог частини 6 статті 232 ГК України.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 041 040, 86 грн інфляційних втрат, 202 956, 12 грн 3% річних та 1 810 532,26 грн пені.

Щодо зменшення судом першої інстанції розміру пені на 25% колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема, з таких підстав: якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК, ст.233 ГК), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі № 910/14265/23, від 29.08.2024 у справі №910/14264/23.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20)).

Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).

Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, категорії "значно" та "надмірно", що використовуються в ст.551 ЦК України та в ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові).

Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).

Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем заявлене суду першої інстанції клопотання про зменшення розміру пені на 80 % мотивоване тим, що: ДП Санаторій Моршинкурорт перебуває у скрутному матеріальному становищі у зв`язку з несприятливими тенденціями на ринку оздоровчо-лікувальних послуг України та збуту (продажу) таких послуг громадянам України; ДП Санаторій Моршинкурорт з 24.02.2022 по 31.01.2024 було прийнято та розміщено 1 049 внутрішньо перемішених осіб на безоплатній основі на підставі звернень Моршинського міського голови; у позивача наявна заборгованість перед ДП Санаторій Моршинкурорт за договором оренди № ДП57/о-2021 нежитлового приміщення від 15.12.2021 у розмірі 1 488 820, 48 грн, що впливає на фінансову спроможність відповідача сплатити заявлені у даній справі штрафні санкції.

Суд першої інстанції зменшив розмір пені на 25 % ( до 1 357 899, 20 грн), враховуючи: співвідношення розміру основної заборгованості боржника та розміру пені; мінімальний розмір виконання боржником основного зобов`язання зі сплати заборгованості (відповідачем погашено лише 126 000, 00 грн із наявного 10 137 419, 87 грн основного боргу); ступінь вини боржника; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін (участь відповідача у розміщенні внутрішньопереміщених осіб, наявність взаємної заборгованості).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, обгрунтовано дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 25%, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, а також дотримавшись принципу пропорційності та розумного балансу між інтересами сторін. Таке зменшення пені не призведе до порушення принципу рівності сторін та не буде способом уникнення відповідальності відповідача за порушення ним зобов`язань за договором.

Доводи, наведені скаржниками в апеляційних скаргах, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційних скарг та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржників.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Санаторій Моршинкурорт Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України Укрпрофоздоровниця від 19.02.2025 (вх. № 01-05/454/25 від 20.02.2025) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.01.2025 у справі №914/2246/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 12.05.2025

Головуючий суддяГалушко Н.А.

суддяЖелік М.Б.

суддя Орищин Г.В.