Ухвала

від 06.05.2025 по справі 910/159/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про зупинення провадження у справі

"06" травня 2025 р. Справа№ 910/159/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 06.05.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 (повний текст складено 03.12.2024)

у справі №910/159/23 (суддя Котков О.В.)

за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі

1. Київської міської державної адміністрації

2. Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1. Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліс Оіл»

про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі за текстом - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації (далі за текстом - позивач 1), Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - позивач 2) до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Дніпровського району» міста Києва (далі за текстом - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Оліс Оіл» (далі за текстом - відповідач 2) про визнання недійсною Додаткової угоди від 28.07.2020 №2 (далі за текстом - Додаткова угода) до Договору про закупівлю дизельного палива від 11.06.2020 №30/20-т (далі за текстом - Договір), укладеного між відповідачами; стягнення з відповідача 2 на користь бюджету кошти у сумі 134 058,77 грн та стягнення з відповідачів судовий збір у сумі 5 437,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна Додаткова угода укладена з порушенням приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 №922-VIII (далі за текстом - Закон №922-VIII), оскільки перевищено допустимий ліміт підвищення ціни за одиницю товару у понад 10 %, у зв`язку із чим сумарний відсоток збільшення ціни за літр дизельного палива від початкової ціни, визначеної у Договорі, склав 18,9%, а бензину А-92 (налив) 18,6 %, а тому наявні підстави для визнання Додаткової угоди недійсною у судовому порядку на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), із застосуванням наслідків недійсності шляхом стягнення з відповідача 2 на користь бюджету 134 058, 77 грн - надмірно сплаченої суми за спірною Додатковою угодою.

Звертаючись до суду із даним позовом прокурор посилається на порушення інтересів держави у сфері ефективного та цільового використання бюджетних коштів при проведені публічних закупівель, тоді як уповноважені на це органи (позивачі) не вжили відповідних заходів.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.11.2024 у справі №910/159/23 позов задовольнив повністю; визнав недійсною Додаткову угоду від 28.07.2020 №2 до Договору про закупівлю дизельного палива від 11.06.2020 № 30/20-т; стягнув з відповідача 2 на користь бюджету кошти у сумі 134 058,77 грн та з відповідача 1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у сумі 5 368,00 грн.

Задовольняючи позов прокурора суд першої інстанції дійшов висновку, що зміст Додаткової угоди суперечить вимогам пункту 2 частини 5 статті 41 Закону №922-VIII, а тому наявні підстави для визнання її недійсною на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 ЦК України. Враховуючи, що оспорювана Додаткова угода є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між відповідачами 1 та 2 щодо ціни за одиницю товару мали регулюватись Договором, то внаслідок виконання відповідачем 1 своїх зобов`язань фінансового характеру за Додатковою угодою відповідач 2 безпідставно отримав грошові кошти у розмірі 134 058,77 грн, а тому останній зобов`язаний їх повернути на користь бюджету, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Також суд першої інстанції визнав правомірним звернення прокурора із даним позовом до суду, оскільки позивачі 1 та 2, як уповноважені органи у спірних правовідносинах, не вжили відповідних заходів щодо належного захисту інтересів держави.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач 2 звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/159/23 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач 2 посилається на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, та зроблено необґрунтовані висновки щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів позивачів 1 та 2. Прокурор безпідставно визначив позивача 2 належним позивачем, оскільки останній не наділений повноваженнями головного розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету, Департамент не здійснював фінансування коштів з місцевого бюджету на спірним правочином, у даному випадку, порушено інтереси територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Як зазначає позивач 2, судом першої інстанції не були застосовані правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах, зокрема, від 26.03.2023 у справі №905/1907/21, від 30.01.2024 у справі №924/564/22, від 20.09.2023 у справі №910/1978/22 щодо неналежного визначення прокурором позивача.

Крім того, позивач 2 вважає, що при укладенні спірного правочину не було допущено порушень вимог Закону №922-VIII, оскільки у Законі №922-VIII відсутні обмеження щодо кількості внесення змін до договору, що стосуються ціни.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.01.2025 апеляційну скаргу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/159/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 10.01.2025 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/159/23; відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/159/23 до надходження матеріалів даної справи.

Матеріали справи №910/159/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 30.01.2025.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 30.01.2025 апеляційну скаргу Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/159/23 залишив без руху.

Після усунення позивачем 2 недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.02.2025 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/159/23; розгляд апеляційної скарги призначив на 01.04.2025 на 12 год. 30 хв.

Згідно відзиву на апеляційну скаргу позивача 2 прокурор заперечує проти її задоволення, стверджує, що позивач 2 є належним позивачем, оскільки згідно Положення, Департамент забезпечує ефективне та цільове використання відповідних бюджетних коштів. Відповідно до Переліку підприємств, організацій, що належать до сфери управління Департаменту, розміщеного на офіційному сайті Київської міської ради, до сфери управління Департаменту належить відповідач 1. Рішенням Київської міської ради від 22.12.2020 №14/14 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 12.12.2019 №456/8029 «Про бюджет міста Києва на 2020 рік» затверджено бюджетні призначення головним розпорядником бюджету міста Києва на 2020 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами згідно з Додатками 3, 4 до цього рішення. Відповідно до розподілу видатків міста Києва на 2020 рік (Додаток 3 до рішення від 22.12.2020 №14/14) Департамент визначено головним розпорядником коштів місцевого бюджету за кодом програмної класифікації та кредитування місцевих бюджетів №1917442 (вказаний програмний код зазначений у пункті 3.1 Договору).

На підставі зазначеного прокурор стверджує, що позивач 2 є органом, уповноваженим здійснювати функції контролю використання бюджетних коштів комунальними підприємствами, а, отже, є належним позивачем у даній справі.

Департаментом 01.04.2025 подано до Північного апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у справі №910/159/23 до закінчення розгляду справи №920/19/24, посилаючись на те, що Верховний Суд ухвалою від 29.01.2025 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» про передачу справи №920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнив; справу №920/19/24 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

01.04.2025 суд апеляційної інстанції протокольно відмовив у задоволенні клопотання позивача 2 про зупинення провадження у справі №910/159/23, оскільки Велика Палата Верховного Суду станом на 01.04.2025 не прийняла до розгляду справу №920/19/24, що виключає можливість застосування пункту 7 частини 228 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.04.2025 відклав розгляд справи №910/159/23 на 15.04.2025 на 13 год. 00 хв.

11.04.2025 від відповідача 2 надійшли пояснення по справі №910/159/23.

15.04.2025 від позивача 2 надійшли додаткові пояснення по справі №910/159/23.

Відповідно до статті 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно із статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.02.2025 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/159/23 учасникам справи встановив строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та пояснень до 06.03.2025, отже, враховуючи пропуск учасниками справи такого строку, пояснення підлягають залишенню без розгляду на підставі частини 2 статті 118 ГПК України.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.04.2025 продовжив строк розгляду справи №910/159/23 та відклав її розгляд на 06.05.2025 на 13 год. 45 хв.

30.04.2025 від Департаменту на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням представника у відпустці.

01.05.2025 від Департаменту надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/159/23 до розгляду справи №920/19/24.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09.04.2025 прийняла до розгляду справу №920/19/24 за позовом керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» про визнання недійсними додаткових угод до договору публічної закупівлі та стягнення коштів у сумі 692 623,48 грн за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі №920/19/24.

05.05.2025 від представника відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в інших судових процесах.

Позивач 2 своїх представників в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 до його електронного кабінету.

Колегія суддів у судовому засіданні 06.05.2025 довела до відома представників учасників справи про перебування на розгляді Великої Палати Верховного Суду справи №920/19/24.

Підставою для передачі справи №920/19/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського зазначив, що учасники публічних закупівель фактично мають два варіанти поведінки, що, у свою чергу, не забезпечує дотримання принципу належного урядування з огляду на їх непослідовність: 1) запропонований Міністерством економіки України, а саме що під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»; 2) висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, за яким у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі.

Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану згідно з Указом Президента України № 61/2022 від 24.02.2022, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування».

З урахуванням змісту положень наведеної постанови наразі надано право сторонам договору збільшувати ціну за одиницю товару на відсоток коливання такої ціни у бік збільшення (без прив`язки до обмеження у 10 %).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що з урахуванням відсутності стабільної ситуації на енергетичному ринку, сторони договору можуть неодноразово збільшувати ціну за одиницю товару не більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку. При цьому не має змінюватися саме загальна ціна договору, а факт коливання цін має бути належним чином доведений.

Посилаючись на перелік обґрунтованих підстав, за умови існування яких можливо здійснити відступ від уже сформованої правової позиції Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що у цьому випадку такими підставами, зокрема, є: зміна законодавства: Велика Палата Верховного Суду хоч і зробила висновок щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону № 114-ІХ, втім не робила висновок щодо застосування зазначеної норми в редакції зі змінами, внесеними Законом № 1530-IX; порушення принципу належного урядування з огляду на неоднакове праворозуміння пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»: Міністерство економіки України вважає, що сторони договору про закупівлю можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності відповідних умов, у той час як Велика Палата Верховного Суду вважає, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі.

Резюмуючи викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив про необхідність відступу (шляхом уточнення) від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону «Про публічні закупівлі».

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09.04.2025 прийняла до розгляду справу №920/19/24 за позовом керівника Конотопської окружної прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Управління освіти Конотопської міської ради Сумської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» про визнання недійсними додаткових угод до договору публічної закупівлі та стягнення коштів у сумі 692 623,48 грн за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» на рішення Господарського суду Сумської області від 26.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 у справі №920/19/24.

Приписи статті 228 ГПК України встановлюють право суду зупинити провадження у справі. Так, відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також із власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зміст статті 228 ГПК України свідчить про те, що зупинення провадження є саме правом суду. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 915/547/17.

Зупинення провадження у справі - це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розглядові справи, до моменту, коли ці обставини перестануть існувати або будуть вчинені необхідні дії. Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2023 у справі №380/7845/21).

Отже, за змістом вказаної норми зупинення провадження у справі з цієї підстави є правом, а не обов`язком суду. Таке право може бути реалізовано за наявності двох умов: 1) правовідносини є подібними; 2) палата, об`єднана палата, Велика Палата Верховного Суду, здійснює перегляд справи (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 31.01.2022 у справі № 910/22748/16, від 13.01.2023 у справі № 911/3023/19, від 20.11.2023 у справі № 910/14224/20, від 18.11.2024 у справі № 907/1115/23, від 22.01.2025 у справі № 910/8568/23).

Пунктом 7 частини 1 статті 228 ГПК України забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права.

Верховний Суд зазначав, що подібність правовідносин визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №910/4450/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що порівнювати подібні правовідносини необхідно за критеріями: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). За статтею 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13 названого Закону).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 та абзаці 1 підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 №1-рп/2015).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема, у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 №3-р(І)/2019).

Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumаrescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (п.123 рішення ЄСПЛ у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії» (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява №76943/11).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою позову у даній справі є визнання недійсною Додаткової угоди з підстав порушенням приписів пункту 2 частини 5 статті 41 Закону Закон №922-VIII, оскільки перевищено допустимий ліміт підвищення ціни за одиницю товару у понад 10 %. Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №920/19/24, яка є подібною із справою №910/159/23, мають значення для правильного застосування пункту 2 частини 5 статті 41 Закону Закон №922-VIII, а тому наявні підстави для зупинення провадження у справі №91/159/23 на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 ГПК України.

Згідно із пунктом 11 частини 1 статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини 2 статті 281 ГПК України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Керуючись статтями 228, 229, 234, 235, 281 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Зупинити провадження за апеляційною скаргою Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі №910/159/23 до закінчення касаційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №920/19/24.

2. Зобов`язати учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду справи №920/19/24 Великою Палатою Верховного Суду.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно статей 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна ухвала складена та підписана суддями 12.05.2025.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова