Рішення від 12.05.2025 по справі 922/680/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/680/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційне підприємство Кратос" (місцезнаходження: 03127, місто Київ, вулиця Героїв Оборони, будинок 9, квартира 46; код ЄДРПОУ: 43909521) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфлоро Груп" (місцезнаходження: 61054, місто Харків, пер. Шевченківський, будинок 36-А, квартира 12; код ЄДРПОУ: 42621825) про стягнення 119 079,89 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційне підприємство Кратос" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфлоро Груп" заборгованості за договором поставки №2601-03 від 11.01.2021 у сумі 119 079,89 грн.(76 629,65 грн.- основна заборгованість, 6 827,38 грн.- три проценти річних, 35 622,86 грн.- інфляційні втрати).

Також позивач просить суд покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн. та витрати за надання професійної правничої (правової) допомоги у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.03.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційне підприємство Кратос" прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/680/25. Справу № 922/680/25 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України. Відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Копію вказаної ухвали направлено відповідачу до Електронного кабінету.

З довідки про доставку документа в кабінет електронного суду, яка отримана з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що документ в електронному вигляді "Ухвалу про відкриття провадження" від 13.03.2025 у справі №922/680/25 (суддя Рильова В.В.) було надіслано одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Санфлоро Груп" в його Електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету: 13.03.25 о 18:40 годині.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, таке рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, датою вручення відповідачу ухвали суду від 13.03.2025 у справі №922/860/25 про відкриття провадження у справі є 14.03.2025, оскільки документ було надіслано після 17:00.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, копія ухвали про відкриття провадження у справі є врученою відповідачу 14.03.2025, а тому він мав право подати відзив не пізніше 29.03.2025.

Однак, відповідач своє право на подання відзиву не реалізував, відзив на позов не надав.

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд справи; відповідач мав достатньо часу підготувати заперечення на позовну заяву і визнається таким, що був належним чином повідомлений про розгляд даної справи (згідно частини 6 статті 242 ГПК України).

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/860/25 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

11 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче комерційне підприємство «КРАТОС» (Постачальник за Договором), далі - ПОЗИВАЧ та Товариством з обмеженою відповідальністю «САНФЛОРО - ГРУП» (Покупець за Договором), далі - ВІДПОВІДАЧ, було укладено договір поставки № 2601-03.

Відповідно до п.1.1 Договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити, а Покупець прийняти та оплатити продукцію (далі по тексту «Товар»), найменування, асортимент, характеристики, кількість та вартість якої, визначається Сторонами у рахунках та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що ціна товару визначається сторанами в рахунках у національній валюті України.

Згідно п.4.1 Договору, оплата Товару, що постачається на умовах цього Договору, здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Постачальника на умовах та в строки, визначених Сторонами у відповідних рахунках.

Відповідно до п.4.2 Договору основою проведення платежів є рахунок, виставлений Постачальником.

Згідно п. 4.3 Договору покупець зобов`язується оплатити товар протягом ЗО (тридцяти) днів з дня отримання товару.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, датою поставки Товару є дата його отримання, що вказується в видатковій або товарно- транспортній накладній і підтверджується підписом уповноваженої особи Покупця або Перевізника, визначеного Покупцем, в залежності від умов поставки.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення їх печатками і діє до 31 грудня 2022 року. У разі відсутності за ЗО календарних днів до закінчення строку дії цього договору заяви будь-якої з сторін про припинення цього договору, він вважається продовженим на той самий строк й на тих самих умовах.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу Товар на суму 115 356,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 441 від 28.01.2022 на суму 55 896,00 грн. та № 717 від 10.02.2022 на суму 59 460,00 грн.

Вказані видаткові накладні (а.с.9) підписані та скріплені печаткою отримувачем (відповідачем) - директором ТОВ "Санфлоро Груп" Ісаєвим Р.С.

Таким чином, на думку Позивача, ним виконано обов`язок за Договором, щодо поставки Товару Відповідачу в повному обсягу.

Позивач зазначає, що у відповідності до положень п 4.3. Договору Покупець зобов`язується оплатити товар протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання Товару, а тому, Відповідач зобов`язаний був остаточно оплатити грошові кошти за отриманий Товар в строк до - 12.03.2022 року, оскільки товар поставдено 10.02.2022.

Однак, свій обов`язок по оплаті вартості Товару за зазначеними видатковими накладними Відповідач виконав частково та перерахував Позивачу грошові кошти в розмірі - 38 726,35 грн. Таким чином, заборгованість Відповідача перед Позивачем за поставлений Товар, станом на 28.02.2025 року складає (115 356,00 грн. - 38 726,35 грн) - 76 629,65 грн.

Натомість, станом на час розгляду господарським судом Харківської області даного спору, матеріали справи не містять доказів сплати ТОВ "Санфлоро Груп" зазначеної суми заборгованості, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору постачання від 11.01.2021 в частині повної оплати за отриманий від позивача товар, позивач просить суд стягнути на свою користь також 3% річних в розмірі 6 827,38 грн., та інфляційні втрати в розмірі 35 622,86 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст. 692 ЦК України.

Змістом ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Приписами ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між сторонами на підставі укладеного між ними Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, зазначений договір є обов`язковим для виконання обома сторонами.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфлоро Груп» підписало Договір, погодивши всі умови, передбачені зазначеним договором, тобто взяло на себе зобов`язання належним чином виконувати всі умови договору, зокрема щодо здійснення оплати за поставлений товар в терміни, які передбачені цим договором.

Як на підставу пред`явлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачу в межах договору постачання № 2601-03 від 11.01.2021 р., на підставі видаткових накладних №441 від 28.01.2022 на суму 58 896,00 грн.(а.с.9); №717 від 10.02.2022 на суму 59 460,00 грн. (а.с.9). було поставлено товар, частину якого у сумі 76 629,65 грн відповідачем не оплачено.

Фактом підтвердження господарської операції є первинні документи (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. (ст. 9 названого Закону).

Основними первинними документами, що підтверджують здійснення поставки є видаткова накладна та товарно - транспортна накладна.

Видаткова накладна є документом, що фіксує факт отримання та передачі товарів.

Товарно - транспортна накладна є документом, що підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів, а також здійснення господарської операції з поставки товарів.

Статтею 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Дослідивши видаткові накладні, надані позивачем (№441 від 28.01.2022 на суму 55 896,00 грн.(а.с.9 ), №717 від 10.02.2022 на суму 59 460,00 грн. (а.с.9), судом встановлено, що вказані накладні містять відбиток печатки покупця, а також підпис уповноваженої особи покупці - Директора Ісаєва Р.С.

Разом з цим, відповідно до п 4.3. Договору, Покупець зобов`язується оплатити товар протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання Товару.

Суд зазначає, що Відповідач зобов`язаний був остаточно оплатити грошові кошти за отриманий Товар в строк до - 12.03.2022 року.

Разом з цим, як вбачається з позовної заяви, відповідачем лише частково сплачено заборгованість у розмірі 38 726,35 грн.

Відтак, заборгованість Відповідача перед Позивачем за поставлений Товар, складає (115 356,00 - 38 726,35) - 76 629,65 грн.

Підсумовуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно із вимогами закону, а тому суд визнає вимогу позивача щодо стягнення із відповідача суми основного боргу у розмірі 76 629,65 грн. обґрунтованою та доведеною належинми та допустимими доказами.

Стосовно вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6 827,38грн, та суми інфляційних втрат в розмірі 35 622,86 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних витрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних витрат суд встановив, що дані розрахунки здійснено арифметично вірно та у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 6 827,38 грн. та інфляційних втрат у сумі 35 622,86 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на істотні та вагомі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому, судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Позовні вимоги у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн. покладаються судом на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 20, 73-80, 86, 129, 231, 236-238, 247, 251, 252, Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційне підприємство "Кратос" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Санфлоро Груп" (місцезнаходження:61054, місто Харків, провулок Шевченківський, будинок 36-А, квартира 12; код ЄДРПОУ: 42621825) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо комерційне підприємство "Кратос" (місцезнаходження: 03127, місто Київ, вулиця Героїв Оборони, будинок 9, квартира 46; код ЄДРПОУ: 43909521) суму заборгованості за поставлений товар за Договором постачання №002 від 19.01.2022 в розмірі 218 000,00 грн., пеню за Договором поставки №2601-03 від 11.01.2021 в розмірі 76 629,65 грн., 3% річних у розмірі 6 827,38 грн. та інфляційні втрати у розмірі 35 622,86 грн., а всього 119 079,89 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "12" травня 2025 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/680/25