Рішення

від 12.05.2025 по справі 380/25633/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2025 рокусправа № 380/25633/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач 2), у якому просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо проведення призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про взяття на облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до списків особового складу частини;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з військової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 02.09.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 був виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно з ст. 37 ч. 6 п. 6 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції, чинній на той час), як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Вказане підтверджується копією виданого йому тимчасового посвідчення військовозобов`язаних № НОМЕР_2 . 25.11.2024 ОСОБА_1 був затриманий працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 та доставлений в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , де в подальшому утримувався. В приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 було запропоновано написати заяву про взяття на військовий облік військовозобов`язаних з метою подальшого призову на військову службу за мобілізацією. У подальшому начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 видано наказ про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, яким ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації та відправлено до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби у Збройних Силах України. Позивач станом на момент подання позову є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 із розташуванням у АДРЕСА_1 . Враховуючи наведене та вважаючи свою мобілізацію незаконною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 30.12.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.

Відповідач 2 позову не визнав. Подав відзив на позовну заяву тотожного змісту (вх. №3569 від 16.01.2025, вх. № 3312 від 15.01.2025), де зазначив, що 27.11.2024, ІНФОРМАЦІЯ_2 було призвано ОСОБА_1 на військову службу за призовом під час мобілізації. Згідно довідки військово-лікарської комісії №2345 26.11.2024 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_2 проведено медичний огляд солдата запасу ОСОБА_1 . Висновок придатний до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони. Згідно п. 32 розділу II Інструкції зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців до військової частини. Підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини для військовослужбовців є іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця. Враховуючи викладене вище, на підставі іменного списку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.11.2024 №14324, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.11.2024 №346, солдата ОСОБА_1 27.11.2024 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної розвідувальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 та зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення. Отже, наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини видано командиром військової частини НОМЕР_1 у відповідності до чинного законодавства. Підстави для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період визначені п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. Однак, позивачем не надано документів, які підтверджують наявність визначених законом підстав для звільнення з військової служби.

Відповідач 1 позову не визнав. Подав відзив на позовну заяву (вх. № 4665 від 21.01.2025), де зазначив, що станом на 27.11.2024, тобто на дату призову ОСОБА_1 , проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, було врегульовано відповідним Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560. Таким чином, положення ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не містить такої підстави для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі. Тобто, з набранням чинності вказаних змін до ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу виключено підстави виключення з військового обліку, на підставі якої позивача було виключено у 2022 році. Відтак, у задоволенні позову слід відмовити.

Представник позивача подав відповідь на відзив (вх. № 5134 від 22.01.2025), де зазначив, що доводи відповідача 1 про те, що станом на даний момент ОСОБА_1 не може вважатись таким, що виключений з військового обліку, є відверто оманливим та таким, що паплюжить правову природу держави (що передбачено Конституцією України).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні обґрунтовані клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 02.09.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 був виключений з військового обліку військовозобов`язаних згідно з п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції, чинній на момент виключення з військового обліку), як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Вказане підтверджується копією виданого йому тимчасового посвідчення військовозобов`язаних № НОМЕР_2 .

25.11.2024 ОСОБА_1 був затриманий працівниками відповідача 1 та доставлений в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 .

26.11.2024 ОСОБА_1 пройшов ВЛК та був визнаний придатним до військової служби.

У подальшому начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 видано наказ «Про призов та відправку у військові частини військовозобов`язаних (резервістів), призваних під час загальної мобілізації» № 1136 від 27.11.2024, яким ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 .

У подальшому командиром військової частини НОМЕР_1 був виданий наказ № 346 від 27.11.2024 про зарахування позивача до списків особового складу частини.

Позивач станом на момент подання позову є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 із розташуванням у АДРЕСА_1 .

Вважаючи, що прийняття вказаних вище наказів було протиправно здійснено з порушенням встановленого порядку, позивач звернувся з позовом до суду.

При вирішенні спору, суд застосовує такі норми права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Ці строки неодноразово продовжувалися аналогічними Указами Президента України. Загальновідомим є той факт, що станом на день розгляду справи воєнний стан не припинено та не скасовано.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, у редакції від 20.06.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону № 2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

взяття громадян на військовий облік;

прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу;

проходження військової служби;

виконання військового обов`язку в запасі;

проходження служби у військовому резерві;

дотримання правил військового обліку.

Частиною 9 ст. 1 Закону № 2232-XII визначено що, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Як встановив суд, ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 16.01.2007, що підтверджується записами військового квитка. Виключений з військового обліку на підставі п. 6 ч. 6 ст. 37 закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» 02.09.2022.

Згідно із ч. 5 ст. 37 Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції від 24.05.2000) виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягали громадяни:

а) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

б) які досягли граничного віку перебування в запасі;

в) які припинили громадянство України;

г) які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів;

д) які не отримали до 36-річного віку військово-облікової спеціальності або спорідненої з нею;

е) які померли.

Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (в редакції до 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які:

1) призвані чи прийняті на військову службу;

2) проходять військову службу (навчання) у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;

3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) припинили громадянство України;

6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;

7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

8) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими.

Водночас, до Закону № 2233-XII були внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024, відповідно до яких ст. 37 Закону № 2233-XII викладено у новій редакції.

Зокрема, новою редакцією ч. 6 ст. 37 № 2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Отже, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.

Окрім того, згідно з п. 4 розділу Загальні питання Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:

особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;

особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;

засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В абз. абз. 1, 2 п. 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З наведеного можна зробити висновок, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку призовників та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку.

Отже, відповідач 1 мав повноваження на взяття позивача на військовий облік військовозобов`язаних вже з 18.05.2024, навіть попри те, що до цієї дати позивач був виключений з військового обліку військовозобов`язаних як особа, яка вчинила тяжкий, особливо тяжкий злочин.

При цьому, доказів вчинення самостійних дій щодо постановки на військовий облік з 18.05.2025 позивач суду не надав. З заявами про надання йому у встановленому законом порядку відстрочки від проходження військової служби під час мобілізації, до ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач не звертався.

Таким чином, дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо призову ОСОБА_1 , а також сам наказ про призов № 1136 від 27.11.2024 є правомірними, такими, що вчинені (прийняті) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, враховуючи обставини справи, суд висновує про відсутність підстав для визнання протиправними дій/наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 як військовозобов`язаного.

Крім того, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Згідно з п. 6 Порядку №560 призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:

оповіщення резервістів та військовозобов`язаних про виклик до районного (об`єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;

прибуття резервістів та військовозобов`язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

проходження резервістами та військовозобов`язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;

перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;

документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;

відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.

За п. 63 Порядку №560 військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.

У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.

Військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом.

Позивач на обґрунтування позовних вимог у вказаній частині зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_4 повинен був перевірити наявність у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак не вчинив належних дій.

Відповідно до ч. 11 ст. 38 Закону №2232-XII призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Згідно з п.п. 8 п. 1 Порядку №1487 призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні особисто надавати в семиденний строк органам, у яких вони перебувають на військовому обліку документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до положень п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Водночас, суд також зазначає, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про взяття на облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 , наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов солдата ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини є індивідуальними актами.

Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.

В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".

У п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.

Суд звертає увагу на приписи п. п. 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 ст. 24 Закону № 2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

З наведеного суд дійшов до висновку, що оскаржувані накази є актами індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.

У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).

Виходячи із зазначеної в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у справі, що розглядається, суд зазначає, що, зважаючи на правомірність проведення призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу військової частини суд зазначає, що вказана вимога є похідною від визнання протиправними наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про взяття на облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 та про призов солдата ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлення у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини, відтак, у її задоволенні слід відмовити повністю.

До того ж, факт взяття на облік військовозобов`язаних ОСОБА_1 не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.

У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

За правилами ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 73-77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати в цій справі розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 12.05.2025.

СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна