Постанова

від 12.05.2025 по справі 440/6704/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Головуючий І інстанції: С.С. Сич

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 р. Справа № 440/6704/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/6704/24

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" (далі - відповідач, ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)"), в якому просило суд:

- стягнути з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій у розмірі 79925 грн. 86 коп.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 71933 грн. 27 коп. (сімдесят одна тисяча дев`ятсот тридцять три гривні двадцять сім копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що 02.01.2023 між Підприємством (Замовник) та Державною установою «Полтавська виправна колонія (№64)» (Виконавець) укладено Договір про залучення засуджених до суспільно-корисної праці № Г-2/Г-1П (далі за текстом - Договір). Згідно п.1.1 Договору, Виконавець надає в розпорядження Замовника для залучення до суспільно-корисної праці засуджених, які мають бажання працювати та уклали строковий трудовий договір з Замовником. В подальшому, між Підприємством та засудженими були укладені трудові договори у відповідності до норм Кодексу законів про працю України. Вважає, що у розумінні ст. 2 Кодексу законів про працю України відповідач не є роботодавцем, а особи, засуджені до позбавлення волі не є найманими працівниками. Зазначив, що штатним розкладом підприємства передбачено 19 посад, фактична чисельність - 9. Тобто, кількість штатних працівників 116 осіб взята зі Звіту, в якому відображені як і штатні працівники підприємства, так і засуджені, з якими укладені трудові договори. Оскільки відповідно до штатного розкладу, яким передбачено 19 посад, фактична чисельність - 9, з яких 2 особи інваліди, тому відповідачем у 2023 році виконаний норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений ст. 19 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважав її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

У відповідності до п. 3 ч. 1ст. 311 КАС Українисуд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" (ідентифікаційний код 08680655) зареєстроване як юридична особа, основним видом економічної діяльності Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" є 16.24 Виробництво дерев`яної тари, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 26/.

Згідно з Розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю керівником територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю ОСОБА_1 нараховано ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" суму адміністративного-господарських санкцій за 2023 рік, виходячи з наступних даних: середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік 116 осіб; середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) 5 осіб; фонд оплати праці штатних працівників 1854279,88 грн.; середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01) 15985,17 грн.; кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше (03 02) 5 одиниць; сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05*06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2) 79925,86 грн. /а.с. 3/.

Вказаний документ розміщено в електронному кабінеті роботодавця Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 07.03.2024, що підтверджено квитанцією від 07.03.2024 /зворот а.с. 3/.

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій у розмірі 79925, 86 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що протягом жовтня-грудня 2023 року у Державному підприємстві "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" працювали дві особи з інвалідністю, тому дійшов висновку, що Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" позбавлене обов`язку сплачувати штрафні санкції за два робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів за жовтень-грудень 2023 року, так як у цей період у відповідача були працевлаштовані дві особи з інвалідністю.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Конституція України проголошує Україну соціальною державою (стаття 1 Конституції України), що передбачає забезпечення соціального захисту населення, створення умов для гідного життя та всебічного розвитку кожної людини.

Відповідно до такого принципу держава та суспільство зобов`язані сприяти інтеграції осіб з інвалідністю у трудову діяльність, забезпечуючи їхнє право на працю та соціальну захищеність через встановлення чітких гарантій їх залучення.

Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

З метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом (частина перша статті 17 Закону № 875-XII).

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (стаття 17 Закону № 875-XII).

Такі заходи спрямовані на створення можливостей для інтеграції та економічної незалежності осіб з інвалідністю. Підприємства та організації також повинні активно співпрацювати з державною службою зайнятості, надаючи необхідні дані та сприяючи реалізації індивідуальних програм реабілітації, щоб забезпечити не лише формальне виконання законодавчих вимог, а й реальну підтримку інклюзивного працевлаштування.

Статтями 18 та 19 Закону № 875-XII встановлюється обов`язок підприємств, установ та організацій створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначення нормативу таких місць, порядок їх розрахунку, забезпечення умов праці та відповідальність за невиконання цього нормативу.

Частина третя статті 18 Закону № 875-XII (тут і далі у редакції Закону України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю») визначає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У статті 19 Закону № 875-XII передбачено обов`язковий для підприємств, установ та організацій норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, порядок його розрахунку, контроль за виконанням, відповідальність за його недотримання та процедуру інформування і перевірки.

Для забезпечення виконання цих зобов`язань установлюється норматив робочих місць для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотків від середньооблікової чисельності штатних працівників за рік, а для підприємств, де працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця (частина перша статті 19 Закону № 875-XII).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» (частини друга та третя статті 19 Закону № 875-XII).

Виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина четверта статті 19 Закону № 875-XII).

Виконання нормативу також може здійснюватися через співпрацю з підприємствами чи організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань для координації діяльності, спрямованої на вирішення спільних економічних і соціальних завдань (частина п`ята статті 19 Закон № 875-XII).

Таким чином, підприємства, установи, організації та фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Якщо середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 зазначеного Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю (частина перша статті 20 Закону № 875-XII).

Тобто санкції обчислюються як певна сума за кожне непрацевлаштоване місце в межах нормативу (залежно від розміру середньої заробітної плати).

В обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору (пункт 2.3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286).

Дані про середньооблікову кількість штатних працівників формуються на основі звітності роботодавців, а Пенсійний фонд України відповідно до частини шоста статті 19 Закону № 875-XII надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю (частина сьома статті 19 Закону № 875-XII).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування (частина дев`ята статті 19 Закону № 875-XII).

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку (частина десята статті 19 Закону № 875-XII).

Частина одинадцята статті 19 Закону № 875-XII, визначає, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України (частина дванадцята статті 19 Закону № 875-XII).

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема шляхом його зарахування, затверджений Постановою КМ України № 70 (у редакції, чинній до 09 червня 2023 року), визначає механізм проведення Держпраці, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання ними вимог статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.

Факт невиконання суб`єктом господарювання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений під час такої перевірки, має наслідком вжиття Держпраці заходів щодо притягнення винних посадових осіб до адміністративної відповідальності (пункт 16 зазначеного Порядку).

Таким чином, перевірки на основі інформації від Пенсійного фонду України, передбачені частинами сьомою та дев`ятою статті 19 Закону № 875-XII, є заходом проактивного контролю, який проводить Держпраці для виявлення порушень у дотриманні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

З 06 листопада 2022 року, з набранням чинності Законом України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримав повноваження застосовувати адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю (4 % від середньооблікової чисельності штатних працівників або одне місце для підприємств із 8 25 працівниками) на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, без необхідності проведення позапланових перевірок Держпраці.

Автоматизоване виявлення Фондом соціального захисту осіб з інвалідності роботодавців-порушників до 10 березня на основі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності є реактивним заходом контролю, що відбувається після завершення звітного року. За результатами такого заходу Фонд може накласти на роботодавця адміністративно-господарські санкції та пеню відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого Постановою КМ України № 70.

Заходи контролю Держпраці та Фонду у питанні виявлення порушень у дотриманні нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не підміняють один одного проактивний контроль дає змогу Держпраці оперативно реагувати на потенційні порушення та притягувати посадових осіб до адміністративної відповідальності, а реактивний контроль у випадку встановлення порушення має наслідком для роботодавця сплату відділенню Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суми адміністративно-господарських санкцій та пені, у разі порушення такої сплати санкції.

Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 16 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; далі Закон № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону (абзац 1 частини першої статті 20 Закону № 2464-VI).

Закон № 2464-VI встановлює обов`язки платників єдиного внеску (роботодавця), зокрема подання звітності (стаття 6); визначає порядок нарахування та сплати єдиного внеску, що передбачає подання відповідної звітності (стаття 7).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України (абзац 3 частини першої статті 20 Закону № 2464-VI), в якому обліковує дані про застрахованих осіб, сплату єдиного внеску та інших цілей соціального страхування (частини друга та третя статті 20 Закону № 2464-VI).

Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1 (далі Положення № 10-1), визначає, що:

Реєстр застрахованих осіб забезпечує накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац 3 пункту 5 Розділу I «Загальні положення»);

відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі, зокрема, звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України (пункт 3 Розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них»).

Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 121, у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 07 квітня 2023 року № 307, що застосовується з 10 березня 2023 року, передбачає, що до центрального банку даних з проблем інвалідності вносяться, зокрема, відомості про створення роботодавцями робочих місць для осіб з інвалідністю, зайнятість та працевлаштування таких осіб, відомості, необхідні для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцями відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.

Пункт 2 Порядку обміну інформацією з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10 вересня 2021 року № 26-1, у редакції, чинній до 11 грудня 2023 року, визначає щомісячне (не пізніше ніж до 28 числа місяця, наступного за звітним) надання Пенсійним фондом України інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про кількість працевлаштованих осіб з інвалідністю страхувальниками, в яких кількість працюючих перевищує 8 осіб, Міністерству соціальної політики України для внесення до Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Пунктами 4 та 6 Розділу V «Надання та формування інформації з Реєстру застрахованих осіб» Положення № 10-1 визначається, що інформація з Реєстру застрахованих осіб містить актуальні на дату та час її формування відомості, що обробляються в Реєстрі, або відомості про відсутність інформації за визначеними параметрами пошуку; містить індивідуальні відомості про застраховану особу - згідно з додатками 35 до цього Положення.

Крім того, Законом № 2682 скасовано подання роботодавцем з 01 березня 2023 року звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за формою № 10-ПОІ.

Таким чином, з 06 листопада 2022 року Фонд не проводить власних розрахунків, а покладається на дані автоматизованого аналізу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, які формуються до 10 березня відповідного року зі звітності роботодавця, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю лише виявляє роботодавців-порушників нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та накладає адміністративно-господарські санкції відповідно до формули обрахунку, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2464-VI, роботодавець (платник єдиного внеску) зобов`язаний подавати достовірну звітність до Пенсійного фонду України, яка включає відомості про працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.

Пункт 3 Розділу IV «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1 визначає, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Такі дані автоматично потрапляють до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

З набранням чинності Законом № 2682-IX (з 06 листопада 2022 року) Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі, виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату до 10 березня року, наступного за звітним.

Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23.

Крім того, 09 червня 2023 року набрав чинності Порядок надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 червня 2023 р. № 553 (далі по тексту - Порядок №553), яким визначено механізм надання підприємством, установою, організацією, фізичною особою, яка використовує найману працю (далі - роботодавець), філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (міському, районному, міськрайонному центру зайнятості - до дати припинення їх діяльності) (далі - центр зайнятості) інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

За приписами пунктів 2-6 Порядку №553 роботодавець з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників з інвалідністю та/або з дати відкриття вакансій, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, інформує центр зайнятості за його місцезнаходженням.

Інформацію про оприлюднені на Єдиному порталі вакансій державної служби оголошення про проведення конкурсів на посади державної служби, на які можливе працевлаштування осіб з інвалідністю, НАДС подає до державної служби зайнятості шляхом інформаційного обміну.

Інформація, необхідна для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, може надаватися роботодавцем центру зайнятості в електронній (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи - підприємця або уповноваженої ними особи).

Первинна інформація надається роботодавцем з метою інформування про наявність потреби у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.

Уточнювальна інформація подається в разі потреби на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії (вакансій), зокрема умов праці, розміру заробітної плати, вимог до кандидата (кандидатів). При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та професійної назви робіт (професії/посади).

Роботодавець може повідомити центр зайнятості про закриття вакансії (вакансій) шляхом надсилання відповідної інформації в електронній формі на офіційну електронну адресу центру зайнятості (з накладенням чи без накладення електронного підпису або печатки, які базуються на кваліфікованих сертифікатах відкритих ключів) або в паперовій формі (із засвідченням підписом керівника/фізичної особи - підприємця або уповноваженої ними особи).

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі Порядок №827-22).

Відповідно до п. 1.4. Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

За приписами п. 1.5. Форма № 3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу Порядку № 827-22 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 7 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 2 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі №819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 3 грудня 2020 року у справі № 812/1189/18.

Тому, підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067-VI, Порядком №827-22, Порядок №553; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Законом № 875-ХІІ визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи з інвалідністю.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875 міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, четвертої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

При цьому суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

У зв`язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Такий висновок відповідає висновку Верховного Суду, що викладеному у постановах від 15.04.2019 у справі №820/2190/17, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19.

Однак, ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" не подавало до центру зайнятості звітність № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у 2023 році.

Водночас, судовим розглядом встановлено, що протягом 4 кварталу 2023 року (жовтень, листопад, грудень) у ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" були працевлаштовані дві особи з інвалідністю, що підтверджено відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за 4 квартал 2023 року (Додаток 1 до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (Д1) /а.с. 36-56/, а саме: ОСОБА_2 , якому встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується копією пенсійного посвідчення, виданого Пенсійним фондом України 17.08.2022 /а.с. 28/, та ОСОБА_3 , якому встановлено третю групу інвалідності, що підтверджується копією пенсійного посвідчення, виданого Пенсійним фондом України 19.09.2017 /а.с. 29/.

Таким чином, протягом жовтня-грудня 2023 року у Державному підприємстві "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" працювали дві особи з інвалідністю, тому Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" позбавлене обов`язку сплачувати штрафні санкції за два робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів за жовтень-грудень 2023 року, так як у цей період у відповідача були працевлаштовані дві особи з інвалідністю.

Виходячи з меж апеляційного оскарження, встановлених ч. 1 ст. 308 КАС України, колегією суддів не надається оцінка рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не правильно розраховано штатну чисельність відповідача у кількості 116 осіб з урахуванням того, що засуджені, на думку відповідача, не є найманими працівниками, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції зі статистики кількості працівників № 286, в обліковій кількості штатних працівників за кожний календарний день враховуються особи, які фактично працювали, а також відсутні на роботі з будь-яких причин, тобто усі працівники, які перебувають у трудових відносинах, незалежно від виду трудового договору.

Як встановлено судовим розглядом, Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" (ідентифікаційний код 08680655) зареєстроване як юридична особа, основним видом економічної діяльності Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" є 16.24 Виробництво дерев`яної тари, відповідач має право здійснювати такі види економічної діяльності як 28.30 Виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства, 28.93 Виробництво машин і устаткування для виготовлення харчових продуктів і напоїв, перероблення тютюну, 14.12 Виробництво робочого одягу, 23.61 Виготовлення виробів із бетону для будівництва, 23.69 Виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу, 85.32 Професійно-технічна освіта, 85.59 Інші види освіти, н.в.і.у, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 33.19 Ремонт і технічне обслуговування інших машин і устаткування, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 26/.

Згідно з пунктом 2.1 Статуту Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.09.2020 №3008/5, підприємство утворено з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності /а.с. 21-24/.

Частиною 1 статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг.

У контексті статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України для Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" засуджені до позбавлення волі виконують роботи на підставі укладених трудових договорів, реалізуючи своє право на працю.

Таким чином Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" використовує найману працю.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає необгрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем помилково розраховано кількість штатних працівників у кількості 116, з урахуванням того, що засуджені не є найманими працівниками.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ані законодавством України, ані Статутом Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)", не заборонено Державному підприємству "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" використовувати найману працю осіб, зокрема, осіб з інвалідністю, які не є засудженими до позбавлення волі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обгрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№64)" - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 по справі № 440/6704/24 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло