Постанова

від 06.05.2025 по справі 182/8187/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4168/25 Справа № 182/8187/21 Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року м.Кривий Ріг

Справа № 182/8187/21

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Матвійчук Ю.К.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Головне управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області та третьої особи Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року, яке ухвалено суддею Рунчевою О.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, третя особа: Дніпропетровська обласна прокуратура про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.

Позовна заява обґрунтована тим, що 10 листопада 2005 року ОСОБА_1 був затриманий в м. Дніпропетровську (на теперішній час місто Дніпро) співробітниками карного розшуку. У відділку міліції він дізнався, що його затримано за підозрою у скоєнні злочинів за ст.ст. 186,187 КК України.

Діяння, які йому інкримінували, були скоєні за три місяці до затримання, і по даній справі як підозрювані проходять ще декілька осіб, з якими ОСОБА_1 не знайомий та ніколи не зустрічався.

Позивач стверджує, що у Жовтневому районному відділку внутрішніх справ м. Дніпропетровська його били та катували (за допомогою протигаза). З цими фактами він звертався до судово-медичної експертизи. Лише через дві доби після затримання, він був поміщений до ізолятора тимчасового тримання в м. Дніпропетровську, де перебував 10 днів. Внаслідок катувань, у позивача боліла голова, нирки, йому було важко зосередитись, він відхаркував кров`ю, його лихоманило. Приблизно 21 листопада 2005 року його було доставлено вже до будівлі УМВС м. Дніпропетровська до слідчого, прізвище якого він не пам`ятає. Там, перший і останній раз, він зустрівся зі своїм адвокатом, яка повідомила, що позивач буде на «підписці про невиїзд», і йому потрібно буде з`являтись до слідчого чи потім в суд, про що вона сповістить його особисто. Але ні його особисто, ні через адвоката, більше до відділку ніхто не викликав, в розшуку за цими справами він ніколи не знаходився.

В кінці 2008 року батько позивача, оскільки він наймав адвоката і тримав з нею безпосередній зв`язок, сказав йому, що адвокат повідомила, що питання повністю «закрите», його викликати не будуть і ніяких юридичних наслідків для нього вищезазначені обставини мати не будуть. Із Міністерства внутрішніх справ до позивача ніхто не звертався.

В червні 2009 року від рідної сестри позивач дізнався, що відносно нього порушені кримінальні справи, за якими йому пред`явлені звинувачення за ст. 186 та ст. 187 КК України. Сестрі позивача було відмовлено у працевлаштуванні в ПАТ «ВіЕйБіБанк», оскільки, за даними оперативно-довідкового обліку МВС, ОСОБА_1 вважається особою, яка притягується до кримінальної відповідальності.

В період часу з 2009 року по 2016 рік ОСОБА_1 декілька разів був на прийомах у різних очільників правоохоронних органів з проханням поставити логічну крапку в його справі або засудити, або закрити кримінальні справи на підставі реабілітуючих обставин (за відсутності факту скоєння злочину), або виправдати за результатом судових розглядів. Всі ці спроби успіху не мали, позивачу кожен раз надавали різну інформацію, що справа ще перебуває на розгляді, що її вже передано до суду, а потім, що справу втрачено та її не можуть знайти, а його обов`язково знімуть з обліку, як особу якій пред`явлено обвинувачення у скоєнні грабежу і розбою.

Наприкінці 2016 року ОСОБА_1 , як арбітражний керуючий, брав участь у державних закупівлях послуг з ліквідації підприємств на порталах державних закупівель. Для участі в аукціоні однією з вимог є довідка про відсутність судимості і про відсутність притягнення до кримінальної відповідальності. За запитом, позивачу було надано довідку 378-30092016/12210 наступного змісту: «За обліками МВС громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Нікополь, Дніпропетровська область Україна на території України, станом на 03.10.2016 року, притягується до кримінальної відповідальності: 26.10.2005 року Жовтневим РВ ДМУ ГУМВС України Д/обл., за ст.187 КК України по кримінальній справі №04063-2-1-2005/052668; 22.10.2005 року Дніпропетровським МУ ГУМВС України Д/обл., за ст.186 ч.2 КК України по кримінальній справі №04069-2-1-2005/052652».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 року замовник приймає рішення про відмову учасникові в участі у процедурі закупівлі та зобов`язаний відхилити тендерну пропозицію в разі, якщо службова (посадова) особа учасника, яка підписала тендерну пропозицію, була засуджена за злочин, вчинений з корисливих мотивів, судимість з якої не знято або не погашено у встановленому законом порядку.

Також, він не міг взяти участь і в тендерах на постачання інших послуг і матеріальних ресурсів, як фізична особа підприємець, на суми більше 200000,00 гривень.

Отже, наслідки незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, в тому числі і у вигляді внесення вказаної в довідках інформації в оперативно-довідковий облік, значно звузили його професійну спроможність і можливості забезпечувати родину за рахунок професійних та підприємницьких здібностей.

На початку 2018 року ОСОБА_1 знов зробив запит щодо отримання довідки про відсутність судимості. В довідці №18123562378813942440 серія ААА №0379575 щодо нього було зазначено наступне: «разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили».

05.06.2018 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, зокрема, просив: визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, в особі Департаменту інформаційних технологій, щодо зберігання та використання в довідці №18123562378813942440 серія ААА №0379575 зазначених вище відомостей; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України, в особі Департаменту інформаційних технологій, виключити із бази даних дану інформацію. Позов ОСОБА_1 було задоволено у повному обсязі та рішення суду першої інстанції було підтримано Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року (справа №804/4135/18).

Дані обставини суттєво вплинули на життя позивача, оскільки з 10 листопада 2005 року і до 12.04.2021 року день винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП64329401, його звинувачували в скоєнні злочинів, які він не вчиняв.

З цих підстав позивач вирішив позиватись стосовно стягнення моральної шкоди на його користь у зв`язку з порушенням посадовими особами МВС його прав протягом 173 місяців (більше 14 років).

Позивач вважає, що з моменту порушення кримінальних справ і по сьогодні іменем Держави Україна вирок за ці діяння йому не проголошено, а тому він робить висновок, що його було незаконно затримано, поміщено до ІТТ, притягнуто до кримінальної відповідальності. Ці злочини не було не тільки повно і швидко розкрито, але вони не були розкриті взагалі. Щодо цих злочинів та в рамках цих кримінальних справ не було вжито всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин цих злочинів та дійсного виявлення осіб, які їх вчинили. Всупереч вимогам закону слідство по цих справах не було завершено в розумні строки та в порядку визначеному законом, що мало для життя позивача тривалі травмуючі наслідки.

Як вбачається із змісту довідок, облікові документи щодо позивача не було вилучено з оперативно-довідкових картотек МВС до самої стадії примусового виконання судового рішення щодо визнання дій МВС в цьому випадку протиправними, а тому ОСОБА_1 звертає увагу на те, що справи проти нього не припинялися на стадії слідства з реабілітуючих мотивів. За таких обставин справи повинні були бути передані до суду для здійснення правосуддя. Але вони не тільки не були передані, але і були втрачені.

Позивач вважає, що діями посадових осіб МВС були порушені його Конституційні права, право на справедливий суд, право на доступ до правосуддя. В результаті незаконних дій та бездіяльності МВС він залишився без можливості впродовж розумного строку у публічному судовому розгляді доказати свою невинуватість в інкримінованих йому діяннях. На цей час така можливість є не відновлюваною. Законність притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності в справах №63052652 та №63052668 в порушення закону протягом 2005-2021 років жодним актом державного органу не встановлена.

ОСОБА_1 вважає, що моральна шкода спричинена йому наступними незаконними діями посадових осіб МВС, які обмежували та порушували його права, гарантовані Конституцією України та іншими законами, в зв`язку із незаконним притягненням до кримінальної відповідальності і перебуванням під слідством, іншими діями/бездіяльністю, що безпосередньо пов`язані із притягненням до кримінальної відповідальності або витікають із цього факту, а саме:

- незаконного затримання за відсутності буд-яких передбачених КПК України підстав;

- катування ст.3 Конвенції: «Катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання» - нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню;

- незаконне взяття і тримання під вартою;

- незаконне визнання підозрюваним;

- незаконне притягнення як обвинуваченого (незаконне притягнення до кримінальної відповідальності/перебування під слідством);

- порушення прав як учасника кримінального провадження.

Позивач зазначає, що, на момент затримання, він закінчив основний курс юридичного ВУЗу, та вчився на 6-му курсі. Мрією його життя було бажання працювати в правоохоронних органах, а конкретно в прокуратурі. Після незаконного затримання, він отримав листа прокурора м. Орджонікідзе Маглиша А.С., в якому було зазначено таке: «Повідомляю вас про те, що у зарахуванні вас до кадрового складу Прокуратури м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, за направленням Прокуратури Дніпропетровської області та за результатами співбесіди, вам відмовлено на підставі наступного: При підготовці прийняття рішення про зарахування вас до кадрового складу Прокуратури м. Орджонікідзе Дніпропетровської області перевіркою наданих вами автобіографічних даних та документів встановлені нововиявлені обставини, які унеможливлюють прийняття вас на роботу до органів прокуратури. Так перевіркою даних оперативно-довідкового обліку стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Нікополь, Дніпропетровська область встановлено, що на 27 квітня 2006 року ви є особою яка обвинувачується у скоєнні кримінального злочину і на цій підставі притягується до кримінальної відповідальності за ст. 187 КК України та ст. 186 КК України. Керуючись ст. 46 ЗУ «Про прокуратуру», правилами професійної етики працівників прокуратури сповіщаю вас, що вказані факти свідчать про відсутність у вас морально-ділових якостей, необхідних для працівника прокуратури, та унеможливлюють призначення вас на будь-яку посаду в Прокуратурі м. Орджонікідзе Дніпропетровської області». З цього моменту будь які намагання працевлаштуватися у правоохоронні органи чи загалом на державну службу завжди залишались марними.

Ця несправедливість протягом стількох років є постійним чинником глибоких переживань позивача, бо те, чого він прагнув з юності за чиєїсь безвідповідальності і злої волі не можливо реалізувати вже ніколи. В кінці-кінців, неможливість знайти достойну роботу призвела до постійних сварок в сім`ї і розлученню з першою дружиною.

Крім того, наслідки притягнення позивача до кримінальної відповідальності впливали на його професійну репутацію, честь та гідність, як арбітражного керуючого від самого початку цієї діяльності у 2010 році. В результаті, не отримуючи жодних пропозицій і призначень, з 2016 року він вимушений був покинути професію арбітражного керуючого. Зазначене значно ускладнювало для нього саму можливість заробляти на життя і утримувати сім`ю протягом всіх цих років.

Крім того, на час незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивач був перспективним спортсменом, майстром спорту України (посвідчення №8471 від 11.01.1999року), чемпіоном та призером міжнародних змагань. Досягнення в спорті і сам спорт були другою мрією його життя, він мав намір продовжити спортивну кар`єру. В зв`язку з затриманням та наступним жорстоким катуванням (зокрема, вибиті зуби), після якого позивач довго фізично відновлювався, він втратив не тільки впевненість, але і саму можливість виступати за кордоном, що для спортсмена його рівня є беззаперечною умовою для спортивної кар`єри, оскільки для отримання документів для виїзду за кордон також було необхідно отримати довідку про не притягнення до кримінальної відповідальності. Позивач наразі не має закордонного паспорту і жодного разу в житті не був за кордоном. В результаті вищеописаних подій він не міг поїхати працювати за кордон як тренер, хоча такі пропозиції були, бо не зміг як особа, що «притягується до кримінальної відповідальності» отримати шенгенську візу. Це призвело до того, що позивач взагалі не міг продовжувати спортивну кар`єру, бо фізичні травми, отримані не в справедливому двобої на ринзі, а закутим у кайданки з протигазом на голові, поєднались із непевністю у своїх силах, та відчуттям дуже глибокої життєвої поразки.

Крім того, позивач вів активну громадську діяльність. Особливо в період навчання у ВУЗі, та до самого затримання він активно брав участь у студентському житті та у громадській, спортивній і політичній діяльності свого міста, був залучений у самодіяльність - виступав за вузівську команду КВК, входив до студентської ради, виступав на спортивних змаганнях за ВУЗ, і не тільки у контактних видах спорту, а, наприклад, у футболі чи у шахах. Взаємодіяв, як представник активної студентської молоді, із політичним партіями, був наглядачем і консультантом (як юрист) на виборах депутатів різних рівнів і президентських виборах. Тобто, мав високу ділову репутацію яка ґрунтувалася на високій суспільній оцінці його професійних і ділових якостей у декількох площинах професійній і освітній, як юрист, та спортивній, як спортсмен із значними успіхами, та громадській, як громадський активіст.

Також, притягнення позивача до кримінальної відповідальності нанесло шкоду безпосередньо і його родині. Сестра позивача ОСОБА_2 , у 2009 році не змогла отримати бажану посаду в ПАТ «ВІЕйБіБанк». На цьому тлі їх відносини суттєво погіршилися, вони довгий час не підтримували стосунки, бо сестра покладала провину на позивача за неможливість працевлаштування на «престижні» посади. Він дійсно відчував свою провину і страждав, що запобігти цьому і виправити не міг.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України, за рахунок коштів державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь відшкодування моральної шкоди в наступному розмірі:

- незаконне притягнення, як обвинуваченого, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності/перебування під слідством на протязі 173 місяців поспіль за ст. 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005 року виходячи із розрахунку 173 місяці Х 6 000грн (мінімальна заробітна плата) = 1038 000,00 гривень;

- незаконне притягнення, як обвинуваченого, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності/перебування під слідством протягом 173 місяців поспіль за ч. 2 ст. 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005 року виходячи із розрахунку 173 місяці Х 6 000грн (мінімальна заробітна плата) = 1038 000,00 гривень;

- незаконного затримання 50 000,00 гривень;

- катування (в разі якщо докази збереглися в експертній установі) з спричиненням тілесних ушкоджень 200 000,00 гривень, хоча і ця сума не співмірна із психологічними і моральними наслідками фізичних катувань;

- незаконне взяття і тримання під вартою 50000,00 гривень;

- незаконне визнання підозрюваним 50000,00 гривень;

- протиправною бездіяльністю стосовно зберігання та використання відомостей стосовно того, що позивач є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005 року. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 року пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005 року, також виходячи із розрахунку 173 місяці Х 6000,00 грн (мінімальна заробітна плата) = 1038 000,00 гривень.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з Державної Казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1 480533,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Судові витрати віднесено на рахунок держави.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди за незаконне затримання у розмірі 50000,00 гривень, катування (в разі якщо докази збереглися в експертній установі) з спричиненням тілесних ушкоджень у розмірі 200000,00 гривень, хоча і ця сума не співмірна із психологічними і моральними наслідками фізичних катувань, незаконне визнання підозрюваним у розмірі 50000,00 гривень, а також моральної шкоди, завданою, протиправною бездіяльністю стосовно зберігання та використання відомостей стосовно того, що позивач є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005 року. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 року пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005 року, також виходячи із розрахунку 173 місяці Х 6000грн (мінімальна заробітна плата) = 1038000,00 гривень, з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення його позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зазначені позовні вимоги позивачем ОСОБА_1 було докладно обгрунтовано у позовній заяві, натомість, суд у своєму рішенні жодним чином не обгрунтував підстави відмови у задоволенні цих позовних вимог, що є суттєвим порушенням норм процесуального права.

Наполягає на тому, що висунуті ним вимоги є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди та суд був зобов?язаний вирішити спір по суті. Суд першої інстації, фактично пославшись у рішенні на факт затримання позивача, не вирішив питання щодо відшкодування завданої такими діями моральної шкоди, як і не перевірив усіх обставин справи. Зазначає, що відповідачами не проводилось жодних службових розслідувань, не приймалися міри по встановленню істини чи добровільному відновленню його порушених прав, що тривало довгі роки.

У відзивіна апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач Головне управлінняНаціональної поліціїв Дніпропетровськійобластізазначає, що оскаржуване судове рішення, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Головногоуправління державноїказначейської службиУкраїни уДніпропетровській області,Головного управлінняНаціональної поліціїв Дніпропетровськійобласті,Головного управлінняМіністерства внутрішніхсправ Українив Дніпропетровськійобласті,третя особа:Дніпропетровська обласнапрокуратура,про відшкодуванняморальної шкоди,спричиненої внаслідокнезаконного притягненнядо кримінальноївідповідальності,є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому в цій частині рішення суду та слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В апеляційній скарзі відповідач Головне управління Національної поліції в Дніпропетровськійобласті просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що фактично позивач, як на підставу позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, посилається на факти незаконності дій працівників правоохоронних органів, що не свідчить про безумовне заподіяння йому моральної шкоди.

Зазначає, визначальним у вирішенні даної категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом, тоді як позивачем таких доказів суду не надано.

Вважає, що ст.46 Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року N 1789-XII, не передбачено підстави зазначені у довідці щодо відмови призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора м. Орджонікідзе, Дніпропетровської області, а тому ОСОБА_1 мав право скористатися правом оскаржити дії органів прокуратури, зокрема до суду щодо неправомірності у відмові бути прийнятим на службу з підстав відкритого відносного нього кримінального провадження. Аналогічно, його сестра ОСОБА_2 також могла оскаржити дії керівництва Дніпровської філії ВАТ «ВіЕйБі Банк», зокрема до суду щодо неправомірної відмови у прийняті на роботу з підстав відкритого відносно її брата кримінального провадження, а тому твердження про те, що ці обставини завдали позивачеві моральних страждань не знайшли свого підтвердження.

Вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Зазначає, що у своєму позові ОСОБА_1 просив суд стягнути моральну шкоду на його користь, зокрема, за незаконне притягнення, як обвинуваченого, за ч. 2 ст. 186, ст. 187 КК України, за перебування під слідством протягом 173 місяців та за незаконне затримання. Однак, відповідно до мотивувальної частини постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 по справі № 804/4135/18 суд зазначив, що оскільки на сьогоднішній день немає кримінальних справ, про які йдеться в спірній довідці, відсутні докази пред`явлення ОСОБА_1 обвинувачень, є недостовірною інформація, яка зберігається Департаментом інформаційних технологій МВС України: «разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м.Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили». Таким чином, відповідно до вищезазначеної постанови апеляційної інстанції на сьогодні відсутні будь-які відомості, які вказують, що органами досудового слідства ГУМВС в Дніпропетровській області в 2005 році, виносились постанови про притягнення в якості підозрюваного чи обвинуваченого відносно ОСОБА_1 або обирались запобіжні заходи, передбачені КПК України 1963 року, а це свідчить про необгрунтованість заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Крім того, вважає необгрутованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди за начебто вчинення відносно нього катування зі спричиненням тілесних ушкоджень працівниками ГУМВС в Дніпропетровській області, оскільки вказані обставини не підтверджені жодним належним та допустим доказом.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровськійобласті не подано.

В апеляційній скарзі третя особа Дніпропетровська обласнапрокуратура просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скаргамотивована тим,щоза приписами ст. 2 Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Однак, у даній справі ОСОБА_1 не надано доказів, що стосовно нього прийнято одне із рішень, визначених законодавцем, як умова для застосування положень Закону №266/94-ВР, отже, в матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтверджували факт виникнення права на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом №266/94-ВР. З огляду на викладене, положення Закону №266/94-ВР щодо права позивача на відшкодування Державою завданої йому моральної шкоди та розрахунку такої шкоди у даній справі не можуть бути застосовані, а отже висновки суду першої інстанції є помилковими.

Судом не було враховано, що Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2019 року, переглядаючи у касаційному порядку справу №804/4135/18, дійшов висновку, що вищезазначена інформація стосовно пред`явлення позивачу обвинувачень не могла бути відображена у довідці №18123562378813942440 серії ААА №0379575, оскільки не відноситься до інформації, ані про притягнення особи до кримінальної відповідальності, ані про відсутність (наявність) судимості, ані про наявність обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України, та не відповідає критеріям, визначеним Порядком доступу до відомостей персональнодовідкового обліку єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.11.2016 року № 1256.

Зазначає, що обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на Державу Україна.

Також, просить врахувати ту обставину, що позивача протягом 2005-2018 взагалі не турбувало, що відбулося з фактом його кримінального переслідування та чим завершилося досудове (судове) провадження у кримінальних справах №63052652 та №63052668. До адміністративного суду він звернувся виключно з метою видалити відомості про пред`явлення йому обвинувачення з відповідної бази даних. Будь-яких доказів на підтвердження, що позивач звертався до органів досудового розслідування або суду, або до їх вищих органів, або про наявність проведення службового розслідування за фактом втрати матеріалів кримінальних справ, або притягнення винних осіб до відповідальності тощо.

Оскільки, з 2005 року факти пред`явлення обвинувачення у скоєні злочинів або зникнення кримінальних справ №63052652 та №63052668 взагалі не турбували ОСОБА_1 , третя особа Дніпропетровська обласнапрокуратуравважає, що вони не могли заподіяти йому моральної шкоди, тим більше у надто великому розмірі, що не відповідає принципу розумності та є фактично безпідставним збагаченням позивача.

Відзив на апеляційну скаргу третьої особи Дніпропетровської обласної прокуратури.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Головного управлінняНаціональної поліції вДніпропетровській області НовіковуС.А.та третьої особиДніпропетровської обласноїпрокуратури - ЗапорожецьД.Є., які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційних скарг відповідача Головногоуправління Національноїполіції вДніпропетровській областіта третьоїособи Дніпропетровськоїобласної прокуратурита просилиїх задовольнити,залишивши беззадоволення апеляційнускаргу позивача ОСОБА_1 ,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву відповідача Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , колегія суддів вважає, що апеляційні скарги, як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача Головного управлінняНаціональної поліції вДніпропетровській областіта третьої особи Дніпропетровської обласної прокуратури,підлягають залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.10.2005 року Жовтневим РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. 187 КК України по кримінальній справі №040063-2-1-2005/052668, та 22.10.2005 року - Дніпровським МУ ГУМВС України Дніпропетровської області за ч.2 ст. 186 КК України по кримінальній справі №040/69-2-12005/052652. Даний факт підтверджується довідкою Міністерства внутрішніх справ серії ІНД №0245236 від 03.10.2016 року (а.с.47).

В довідці Міністерства внутрішніх справ серії ААА №0379575 зазначено, що ОСОБА_1 , станом на 04.05.2018 року, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Разом з тим, є особою, якій 11.11.2005 року Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005 року. Відомості про результати судового розгляду до МВС України не надходили. 12.11.2005 року Дніпропетровським ГУ УМВС в Дніпропетровській області пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005 року. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили (а.с.48).

Позивач ОСОБА_1 вказав, що 10.11.2005 року його було затримано співробітниками карного розшуку Жовтневого РВВС м. Дніпропетровська, де до нього застосовували недозволені методи дізнання, а саме побиття та катування, і лише через два дні після затримання його було переведено до ізолятора тимчасового тримання в м. Дніпропетровську.

Згідно повідомлення начальника Ізолятора тимчасового тримання №1 Віталія Водолазського, інформацію щодо поміщення та перебування ОСОБА_1 в ІТТ №1 ГУНП надати не вбачається можливим, так як журнали, строк зберігання яких закінчився, були відібрані та знищені, а відеоспостереження розраховане на термін архівації відео до 30 діб (т. 2 2, а.с.33).

Згідно Висновку експерта ОКЗ «Бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_4 за №5450е, яку проведено 15.11.2005 року на підставі постанови слідчого СУ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області Сперанського І.І. від 14.11.2005 року про призначення судово-медичної експертизи, ОСОБА_1 є звинуваченим по даній справі. Як пояснив останній, при його затриманні працівниками міліції, а також під час перебування в УМВС України в Дніпропетровській області до нього застосовувались міри фізичного впливу. Так, зі слів ОСОБА_1 , в ніч з 09.11 на 10.11.2005 року чотири співробітники міліції били його руками в грудну клітину, по ногах, били ногами по ногах та тулубу, чимось били по голові, обличчю, надягали протигаз, давили пальцями на очі та шию, наступали на руки. В дослідницькій частині даного висновку наданий повний перелік тілесних ушкоджень, а в підсумку зазначено, що у ОСОБА_1 виявлені ушкодження у вигляді: синців та ссадин; екстракції 1-го зубу на верхній щелепі праворуч, спричинених від дії тупих твердих предметів, або об такі. Виявлені ушкодження за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що зумовили короткочасний розлад здоров`я. Термін утворення ушкоджень біля 4-6 діб на момент огляду (т. 2, а.с.36-37).

05.06.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувсядо Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, зокрема, просив:визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України, в особі Департаменту інформаційних технологій, щодо зберігання та використання, шляхом зазначення в довідці №18123562378813942440 серія ААА №0379575 зазначених вище відомостей; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій виключити із бази даних дану інформацію.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій щодо зберігання та використання шляхом зазначення у довідці серії ААА №0379575, довідка 18123562378813942440 наступних відомостей про ОСОБА_1 : «Разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст.187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. 12.11.2005 Дніпропетровським ГУ УМВСУ в Дніпропетровській області пред`явлено звинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили.».

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано.

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій надати ОСОБА_1 повну і точну інформацію про наявність/відсутність судимостей без зазначення додаткових відомостей: «разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили». Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України в особі Департаменту інформаційних технологій виключити із бази даних інформацію про ОСОБА_1 : «разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого статтею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили».

Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2018 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2019 у справі № 804/4135/18 залишено без змін (т. 1 а.с.50-55,56-64, т. 2 а.с.137-142).

Вказані судові рішення було примусово виконано та Міністерство внутрішніх справ України, в особі Департаменту інформаційних технологій, зобов`язали виключити із бази даних управління інформацію відносно позивача щодо «Разом з тим є особою, якій 11.11.2005 Жовтневим РВВС м. Дніпропетровська пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченогостаттею 187 КК України, кримінальна справа №63052668 від 26.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили. Дніпропетровським ГУ УМВС України в Дніпропетровській області 12.11.2005 пред`явлено звинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2статті 186 КК України, кримінальна справа №63052652 від 22.10.2005. Відомості про результати судового розгляду до МВС не надходили», що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №64329401 від 12.01.2021 року (а.с.65).

Як доказ нанесення шкоди його діловій репутації, ОСОБА_1 надав суду лист прокурора м. Орджонікідзе №57п-06 від 11.05.2006 року, яким йому відмовлено в призначенні на посаду прокурора м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, оскільки останній обвинувачується у скоєнні кримінального злочину (т. 1 а.с.101).

ОСОБА_1 зазначив, що в нього погіршились стосунки із рідною сестрою, оскільки останній також було відмовлено у працевлаштуванні ПАТ «ВіЕйБіБанк», у зв`язку з притягненням її брата до кримінальної відповідальності (т. 1 а.с.112).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачбув незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності, як обвинувачений у кримінальних провадженнях №040063-2-1-2005/052668 та №040/69-2-12005/052652. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, як обвинуваченого, протягом 15 років 5 місяців і двох днів, нормальний уклад життя позивача був порушений, тому на його користь підлягає стягненню моральна шкода, визначена відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у розміріне меншому однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством, у зв`язку з чим суд визначив розмір відшкодування в сумі 1480533,00грн., який є співмірним та достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудовогорозслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано у суді апеляційної інстанції, згідно з довідкою Міністерства внутрішніх справ, ОСОБА_1 11.11.2005 року звинувачено у скоєнні злочину, передбаченого ст. 187 КК України, а 12.11.2005 року його звинувачено у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України. Дані відомості виключені з бази даних Міністерства внутрішніх справ України внаслідок примусового виконання судового рішення у справі № 804/4135/18, а саме 12.04.2021 року, тобто ОСОБА_1 перебував під слідством 15 років 5 місяців і два дні.

Ураховуючи викладене, суд, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством, що є підставою для відшкодування на його користь моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, згідно з ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», проводиться за рахунок коштів державного бюджету і не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що позивач незаконно перебував під слідством з 12.11.2005 по 12.04.2021, що становить повних 185місяців, чим йому було завдано моральної шкоди, розмір якої судом визначено у відповідності до обмежень, встановлених ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги третьої особи Дніпропетровської обласної прокуратури про те, що положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» не застосовуються до правовідносин сторін є помилковим та спростовуються вищевиклаеним.

Судом першої інстанції вірно враховано, що, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, слід виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час розгляду справи.

Верховний Суд у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 709/377/21, від 28 лютого 2024 року у справі № 553/32/22 та інших виснував, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Згідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір мінімальної заробітної плати на місяць з 01.01.2025 року складає 8000,00 грн.

Період перебування позивача під слідством складає 185 місяців, тому розмір відшкодування моральної шкоди не може бути меншим за 1 480 533,00 грн (8000,00 грн. х 185 міс. + 8000/30 (середня кількість днів у місяці) х 2 дні = 1 480 533,00 грн).

Судом першої інстанції визначений розмір компенсації моральної шкоди у мінімальному розмірі, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», з урахуванням вимог розумності, справедливості та враховано усі матеріали справи, тривалість моральних страждань позивача, їх глибина, із урахуванням роз`яснення Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та практики Верховного Суду України в аналогічних спорах.

Так, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним з ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та/або приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення у справі Рисовський проти України № 29979 від 20.10.2011 року, рішення у справі Антоненков та інші проти України №14183/02 від 22.11.2005 року).

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому, слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правова позицію Верховного Суду, викладена у постанові від 15.08.2019 у справі №823/782/16, згідно якої відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб`єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Враховуючи вимоги справедливості, добросовісності та розумності, суд першої інстанції вірно вважав, що позивачу повинна бути компенсована моральна шкода в 1 480 533,00 грн., й доводи апеляційних скарг, як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача Головного управлінняНаціональної поліціїв Дніпропетровськійобласті татретьої особи Дніпропетровської обласної прокуратури,щодо невірного визначення судом розміру моральної шкоди колегією суддів відхиляються.

Слід зазначити, що судом першої інстанції, при визначенні розміру моральної шкоди, також враховано, що гарантований мінімальний розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органу досудового розслідування, а саме катування, незаконне затримання, незаконне взяття та тримання під вартою незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, протиправна бездіяльність щодо зберігання та використання неправдивих відомостей в базі даних МВС, є достатнім та справедливим у його ситуації, а тому колегєю суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 щодо незгоди з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апеллянтами у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

При цьому, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2025 року відстрочено Головному управлінню Національної поліції в Дніпропетровській області сплату судового збору, у розмірі 17 766 гривень 40 копійок за подання апеляційної скарги нарішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року до ухвалення судового рішення у справі, а тому колегія суддів стягує з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на користь Держави судовий збор у розмірі 17 766 гривень 40 копійок.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 ,відповідача Головногоуправління Національноїполіції вДніпропетровській областіта третьоїособи Дніпропетровськоїобласної прокуратури- залишити без задоволення.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області судовий збір у розмірі 17 766 (сімнадцять тисяч сімсот шістдесят шість) гривень 40 (сорок) копійок за подання апеляційної скарги нарішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 січня 2025 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 травня 2025 року.

Головуючий:

Судді: