Рішення

від 30.04.2025 по справі 913/266/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року м.Харків Справа № 913/266/20(361/3535/24)

Провадження №10/913/266/20(361/3535/24)

Господарський суд Луганської області у складі судді Масловського С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №913/266/20(361/3535/24) за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 )

до відповідача Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія (місцезнаходження місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про стягнення банківського вкладу (депозиту), процентів, пені, 3% річних

в межах справи №913/266/20 за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮС-Металл" (місцезнаходження: вул. Чавдар Єлизавети, буд. 13, кв. 37, м. Київ, 02140)

до боржника Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404)

про банкрутство

Секретар судового засідання Богуславська Є.В.

У засіданні брали участь:

від позивача адвокат Іванов І.О., ордер серії АА №1426940 від 19.02.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії АВ №001888 від 23.12.2014;

від відповідача представник не прибув.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія в якому просить стягнути на її користь заборгованість за договорами про розміщення банківського вкладу в сумі 20986 доларів США 23 центи, пеню в сумі 15208 доларів США 32 центи, 3% річних в сумі 2570 доларів США 82 центи, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50000 грн 00 коп.

В обґрунтування поданого позову зазначено, що 08.08.2012 на виконання укладеного між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» договору банківського вкладу (депозиту) фізичної особи Класичний № 10-11137083, передала банку грошові кошти в сумі 9000,00 доларів США строком на один рік зі сплатою 8, 5 % річних, з автоматичною пролонгацією. Відповідно до виписки з банку по особовим рахункам, станом на 30.11.2015 вихідний залишок на рахунку позивача за укладеним договором становить 11370,08 доларів США.

Також 17.09.2012 на виконання укладеного між позивачем та ПАТ «Укрінбанк» договору банківського вкладу (депозиту) фізичної особи Класичний № 10-11-4180 передала банку грошові кошти в сумі 7500,00 доларів США строком на один рік зі сплатою 9 % річних. В подальшому, вказаний договір було переукладено на договір банківського вкладу №10-2337437 від 25.03.2015, та договір банківського вкладу на вимогу №10-2388440 від 25.09.2015 на суму 9612,43 доларів США, з безстроковим терміном розміщення, починаючи з 25.09.2015 та сплатою 0,5% річних, без автопролонгації. Відповідно до виписки з банку по особовим рахункам, станом на 30.11.2015 вихідний залишок на рахунку позивача за укладеним договором становить 9616,15 доларів США.

Позивачем зазначено, що вимогу від 11.03.2024 про повернення грошових вкладів, надісланої на адресу ПАТ Укрінком(04053, м.Київ, Вознесенський узвіз, буд.10А), відповідачем залишено без відповіді, будь - яких виплат, як від відповідача, так і від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, позивачу здійснено не було.

Отже, ПАТ «Укрінбанк» не повністю повернуло грошові кошти за договорами банківського вкладу, тому позивач просила стягнути суму існуючої заборгованості з ПАТ «Укрінком», яке згідно з його статутом є правонаступником прав та обов`язків ПАТ «Укрінбанк».

Ухвалою Броварського міськрайонного суд Київської області від 15.04.2024 відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено провести в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.08.2024 о 10 год. 15 хв.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 22.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 12.12.2024 о 14 год. 30 хв.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 12.12.2024 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія про стягнення банківського вкладу (депозиту), процентів, пені та трьох відсотків річних передано на розгляд до Господарського суду Луганської області.

Згідно Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.01.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Масловському С. В.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.02.2025 справу №913/266/20(361/3535/24) прийнято до провадження. Справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Постановлено повторно провести підготовче провадження. Підготовче засідання призначено на 05.03.2025 о 12 год 00 хв.

17.02.2025 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Господарського суду Луганської області від відповідача надійшов відзив без номеру від 14.02.2025 на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти позовних вимог в частині стягнення 3% пені за кожен день прострочення виконання зобов`язання, посилаючись на неспіврозмірність суми неустойки з наслідками порушення зобов`язання, у зв`язку з чим, просить суд зменшити розмір неустойки та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

У судовому засіданні 05.03.2025 постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 19.03.2025 об 11 год 15 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 19.03.2025 постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання в межах строку підготовчого провадження на 03.04.2025 о 12 год 30 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 03.04.2025 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.04.2025 о 12 год 15 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 17.04.2025 постановлено ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті на 30.04.2025 о 12 год 30 хв., яку відповідно до ч.5 ст. 233 ГПК України занесено до протоколу судового засідання.

21.04.2025 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Господарського суду Луганської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення без номеру від 19.04.2025, в яких представником позивача наведено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем за укладеними договорами.

30.04.2025 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Господарського суду Луганської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення без номеру від 29.04.2025, в яких представником позивача наведено розширений розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем за укладеними договорами.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області, -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2012 між Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) фізичної особи Класичний № 10-113708 на суму 9000,00 доларів США, відповідно до якого відкрито вклад з процентною ставкою 8,5 % річних та строком до 08.08.2013 (п.1.1, п.1.2, п.3.1 договору).

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3. договору якщо після закінчення строку, визначеного в п.1.2 договору вкладник не вимагає повернення суми вкладу, то банк в день закінчення строку договору, в післяопераціний час здійснює автоматичну пролонгацію договору. У разі коли дата закінчення співпадає з вихідним/святковим днем - пролонгація здійснюється в перший робочий день після вихідного (святкового). Строк дії договору без додаткового розпорядження вкладника продовжується на строк, рівний початковому на умовах договору, який буде діяти в банку на дату пролонгації (включаючи розмір процентної ставки).

17.09.2012 між Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) фізичної особи Класичний № 10-1141800 на суму 7500,00 доларів США, відповідно до якого відкрито вклад з процентною ставкою 9,0 % річних та строком до 17.09.2013 (п.1.1, п.1.2, п.3.1 договору).

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3. договору якщо після закінчення строку, визначеного в п.1.2 договору вкладник не вимагає повернення суми вкладу, то банк в день закінчення строку договору, в післяопераціний час здійснює нарахування процентів та перераховує суму вкладу та нараховані проценти на рахунок №2620-кошти на вимогу фізичних осіб.

25.09.2015 між Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк та ОСОБА_1 укладено заяву - договір про розміщення банківського вкладу №10-2388440 на суму 9612,43 доларів США, відповідно до якого відкрито вклад з процентною ставкою 0,5 % річних та з безстроковим терміном розміщення, починаючи з 25.09.2015, без автопролонгації.

11.03.2024 позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем укладених договорів про розміщення банківських вкладів, на адресу відповідача (ПАТ Укрінком: 04053, м.Київ, Вознесенський узвіз, буд. 10А) було надіслано вимогу від 11.03.2024 про повернення грошових вкладів. Як зазначає позивач, жодних відшкодувань грошових коштів відповідачем здійснено не було.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами про розміщення банківських вкладів щодо повної та своєчасної виплати банківських вкладів, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

13.07.2016 на позачергових загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства Український інноваційний банк, було прийнято рішення про затвердження Статуту товариства в новій редакції, рішення про зміну назви товариства на Публічне акціонерне товариство Укрінком.

28.03.2017 рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства Укрінком, змінено найменування товариства як юридичної особи з Публічного акціонерного товариства Укрінком на Публічне акціонерне товариство Українська інноваційна компанія, затверджено статут в новій редакції.

Відомості про це були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ідентифікаційний код суб`єкта підприємницької діяльності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 05839888, тобто такий самий, як у ПАТ Укрінбанк.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/14033/17 від 09.08.2019, ПАТ Укрінбанк та ПАТ "Укрінком" є тією ж юридичною особою, яке довело свою ідентичність та безперервність юридичної особи.

В той же час, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20 зазначає, що неодноразові рішення органу управління ПАТ Український інноваційний банк про внесення відповідних змін щодо зміни назви, місцезнаходження акціонерного товариства, нової редакції статуту, видів діяльності товариства та призначення органів управління, не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків цією юридичної особи, які виникли раніше у зв`язку із здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб`єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, а отже ПАТ Укрінбанк та ПАТ Українська інноваційна компанія є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідно до п. 6 положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року №118 інформаційний фонд Реєстру містить, зокрема, дані ідентифікаційні - ідентифікаційний код та найменування суб`єкта (п. 4), який зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним (п. 6).

Правонаступництво є перехід сукупності прав та обов`язків від одного суб`єкта правовідносин до іншого, в порядку та на умовах встановлених законом. Отже обов`язковою умовою правонаступництва, є наявність декількох окремих суб`єктів, дотримання процедури переходу прав та обов`язків встановленої законом, і як наслідок втрата прав та обов`язків однією особою, та набуття іншою.

В даному випадку відбулась зміна найменування юридичної особи, без зміни організаційно правової форми, що не є її реорганізацією та не є перетворенням. Оскільки код ЄДРПОУ є ідентифікуючою ознакою юридичною особи, яка залишається незмінною протягом усього часу його існування, суд дійшов висновку, що ПАТ Українська інноваційна компанія та ПАТ Укрінбанк є однією юридичною особою. Крім того, відповідно до імперативних приписів статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості внесені до єдиного державного реєстру вважаються достовірними, та можуть бути використанні у спорі з третьою особою.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що ПАТ Українська інноваційна компанія не є правонаступником ПАТ Укрінбанк, оскільки є однією юридичною особою з різними назвами.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із частиною першою ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України Про банки і банківську діяльність).

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України № 516 від 03 грудня 2003 року (в редакції станом на дати укладення договорів банківського вкладу) (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України № 492 від 12 листопада 2003 року (в редакції станом на дати укладення договорів банківського вкладу) письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу; сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок; строк зберігання коштів (за строковим вкладом); розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін; умови дострокового розірвання договору; інші умови за погодженням сторін (п.1.10).

Відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ № 174 від 01 червня 2011 року (далі - Інструкція № 174; у редакції, чинній на момент укладення договорів банківського вкладу) банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз положень статті 1059 ЦК України, пункту 2.9 Інструкції №174, дає підстави дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Частиною 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, господарським судом враховано, що відповідно до пунктів 61, 62, 65 Постанови Правління НБУ № 75 від 4 липня 2018 року "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України" форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення.

Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку.

Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Отже, банківські виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по банківському рахунку позичальника, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Судом враховано також правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №910/10254/18, згідно з якою банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц.

Судом встановлено, що 08.08.2012 між Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк, яке в подальшому було перейменовано на Публічне акціонерне товариство Українська інноваційна компанія, та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) фізичної особи Класичний № 10-113708 на суму 9000, 00 доларів США, відповідно до якого відкрито вклад з процентною ставкою 8,5 % річних та строком до 08.08.2013 (п.1.1, п.1.2, п.3.1 договору), та можливою пролонгацією відповідно до умов договору.

17.09.2012 між Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк, яке в подальшому було перейменовано на Публічне акціонерне товариство Українська інноваційна компанія, та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) фізичної особи Класичний № 10-1141800 на суму 7500, 00 доларів США, відповідно до якого відкрито вклад з процентною ставкою 9,0 % річних та строком до 17.09.2013 (п.1.1, п.1.2, п.3.1 договору), та можливою пролонгацією, відповідно до умов договору, шляхом нарахування процентів та перераховує суму вкладу та нараховані проценти на рахунок №2620-кошти на вимогу фізичних осіб.

Також, судом встановлено, що у зв`язку з пролонгацією, укладеного між позивачем та відповідачем договору №10-1141800 від 17.09.2012, між Публічним акціонерним товариством Український інноваційний банк, яке в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариство Українська інноваційна компанія, та ОСОБА_1 25.09.2015 укладено заяву - договір про розміщення банківського вкладу №10-2388440 на суму 9612,43 доларів США, відповідно до якого відкрито вклад з процентною ставкою 0,5 % річних та з безстроковим терміном розміщення, починаючи з 25.09.2015, без автопролонгації.

Крім того, судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору про розміщення банківського вкладу № 10-1137083 - 08.08.2012 було внесено грошові кошти в розмірі 9000,00 доларів США; договору про розміщення банківського вкладу № 10-1141800 - 17.09.2012 було внесено грошові кошти в розмірі 7500,00 доларів США; договору про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 - 25.09.2015 було внесено грошові кошти в розмірі 9230,97 доларів США, що підтверджується копією квитанції №4456523 від 08.08.2012, квитанції №5327987 від 17.09.2012, меморіального ордеру №11576347 від 25.09.2015, платіжного доручення №11576352 від 25.09.2015, відповідно.

11.03.2024 позивачем, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем укладених договорів про розміщення банківських вкладів, на адресу відповідача (ПАТ Укрінком: 04053, м.Київ, Вознесенський узвіз, буд. 10А) було надіслано вимогу від 11.03.2024 про повернення грошових вкладів.

Проте, в порушення умов укладених договорів банківського вкладу, відповідачем не були повернуті грошові кошти, внесені позивачем на депозитний рахунок.

Разом з цим, господарським судом встановлено, що відповідно до виписки з банку по особовим рахункам, станом на 30.11.2015 вихідний залишок на рахунку позивача за укладеним договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи Класичний №10-1137083 від 0808.2012 становить 11370,08 доларів США; відповідно до виписки з банку по особовим рахункам, станом на 30.11.2015 вихідний залишок на рахунку позивача за укладеною заявою - договором про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 становить 9616,15 доларів США.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, вимога позивача ОСОБА_1 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія заборгованості за договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи Класичний №10-1137083 від 08.08.2012 в розмірі 11370,08 доларів США, договором банківського вкладу № 10-2388440 від 25.09.2015 в розмірі 9616,15 доларів США є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, в силу вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 05.07.2019 у справі №905/600/18 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Перевіривши, наданий позивачем розрахунок 3% річних за договором про розміщення банківського вкладу договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи «Класичний» №10-1137083 від 08.08.2012 за період з 12.03.202 по 12.04.2024, за договором про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 за період з 12.03.2020 по 12.04.2024 на загальну суму 2573,39 доларів США, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним та зробленим відповідно до умов договору та норм чинного законодавства.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних за договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи «Класичний» №10-1137083 від 08.08.2012 в розмірі 1394,23 доларів США, за договором про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 в розмірі 1179,16 доларів США, є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача пені відповідно до п.5 ч. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", суд зазначає наступне.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

За змістом статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

З аналізу наведених законодавчих норм убачається, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.

Договір банківського вкладу (депозиту) належить до виплатних договорів за ознакою наявності в банку обов`язку виплатити вкладнику крім суми вкладу також і проценти на неї або дохід в іншій формі (статті 1058, 1061 ЦК України).

У загальноприйнятому розумінні поняття вартість послуги - це грошові кошти у визначеному сторонами відповідного договору розмірі, які споживач сплачує виконавцю за надану останнім послугу.

При цьому такі кошти після виконання договору залишаються у виконавця і не повертаються споживачеві. Тому внесені споживачами на відповідні рахунки в банку грошові кошти як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка за жодних обставин не можна вважати вартістю відповідних банківських послуг, оскільки такі кошти завжди підлягають поверненню споживачам, тобто не є платою виконавцю за надані ним послуги. Виходячи з наведеного розмір внесених споживачами в банк грошових коштів за договорами банківського вкладу та банківського рахунка не може бути базою для обчислення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів.

Крім того, за змістом правових норм параграфа 3 Банківський вклад глави 71 та параграфа 1 Загальні положення про банківський рахунок глави 72 ЦК України як за договором банківського вкладу, так і за договором банківського рахунка відповідні банківські послуги надаються банком безкоштовно, тобто споживач не оплачує виконавцю такі послуги, якщо це не передбачено умовами укладених між сторонами договорів.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц зазначила, що з урахуванням розширеного змісту поняття послуга, прийнятого в законодавстві про захист прав споживачів, й усі пов`язані з ним норми слід трактувати таким чином, щоб вони відповідали дійсному його змісту (за необхідності - трактувати розширено). Тому дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору.

Тобто обов`язок банку за договором банківського вкладу (депозиту) повернути суму вкладу безумовно є грошовим, однак обов`язок повернення суми вкладу не зумовлює відплатність договору банківського вкладу (депозиту), через що ця сума не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону про захист прав споживачів.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів, а тому погоджується з аналогічними за змістом правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 180/1179/15-ц (провадження № 6-1699цс16) та від 13 березня 2017 року у справі № 761/14537/15-ц (провадження № 6-2128цс16), та не вбачає підстав для відступу від них.

Разом із тим, дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України Про захист прав споживачів базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача (статті 1058, 1061 ЦК України). Сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів.

Відповідач заперечуючи проти розміру заявленої до стягнення пені зазначив, що вказаний розмір є неспіврозмірним сумі неустойки з наслідками порушення зобов`язання, у зв`язку з чим, просить суд зменшити розмір неустойки та відмовити у задоволенні позову в цій частині.

Судом встановлено, що позивачем заявлено до стягнення пеню відповідно до ч.5 ст.10 Закону України Про захист прав споживачів: за договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи «Класичний» №10-1137083 від 08.08.2012 за період з 30.11.2015 по 21.03.2016 в сумі 8034,57 доларів США; за договором про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 за період з 30.11.2015 по 21.03.2016 в сумі 7173,75 доларів США.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок стягнення з відповідача пені, відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України Про захист прав споживачів, за договором про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 на суму 9616,15 доларів США (база нарахування) за період з 30.11.2015 по 21.03.2016 в сумі 7173,75 доларів США встановив, що позивачем при розрахунку були допущені помилки, а саме розрахунок заявленої до стягнення пені позивачем здійснювався на суму банківського вкладу та нарахованих процентів, при цьому не було враховано, що базою нарахування пені є розмір процентів на суму вкладу, а сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до приписів частини п`ятої статті 10 Закону України Про захист прав споживачів.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача ОСОБА_1 в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія пені відповідно до ч.5 ст.10 Закону України Про захист прав споживачів за договором про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 на суму 9616,15 доларів США (база нарахування) за період з 30.11.2015 по 21.03.2016 в сумі 7173,75 доларів США не є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягає.

Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок стягнення з відповідача пені, відповідно до ч.5 ст. 10 Закону України Про захист прав споживачів за договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи «Класичний» №10-1137083 від 08.08.2012 на суму 2370,08 доларів США (база нарахування) за період з 30.11.2015 по 21.03.2016 в сумі 8034,57 доларів США, господарський суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 Цивільного кодексу України.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Верховний Суд у постанові від 08.06.2023 у справі № 917/5/22 зазначив, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до положень частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх постановах, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки; довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання; неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора; господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення; закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення; чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи; обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодексу України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення.

Такі правові висновки щодо застосування вказаних норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України зроблено Верховним Судом у постановах від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що стягнення пені у розмірі 8034,57 доларів США, який перевищує розмір процентів, який складає 2370,08 доларів США та є базою нарахування, не може вважатися таким, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а тому, з урахуванням встановлених судом обставин, вважає за можливе зменшити розмір пені до 2370,08 доларів США, тобто, в межах розміру нарахованих процентів за банківським вкладом.

За таких обставин, вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення з Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія пені за договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи «Класичний» №10-1137083 від 08.08.2012 є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та підлягає задоволенню частково в сумі 2370,08 доларів США. В іншій частині вимоги щодо стягнення пені слід відмовити.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, господарський суд зазначає наступне.

Згідно ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач подавав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат разом із позовною заявою, в якій визначив орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 50000 грн 00 коп.

Відповідно до положень ч.ч. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави; за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Статтею 221 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Клопотання про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що ухвалення рішення про судові витрати буде вирішено судом після надходження відповідної заяви від позивача в порядку статті 221 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Судом приймається до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів", за таких обставин, суд дійшов висновку стягнути з відповідача судовий збір пропорційно задоволеним вимогами в дохід бюджету.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Українська інноваційна компанія про стягнення банківського вкладу (депозиту), процентів, пені, 3% річних - задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" на користь ОСОБА_1 :

- суму банківського вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи «Класичний» №10-1137083 від 08.08.2012 в розмірі 11370,08 доларів США, 3% річних за договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи «Класичний» №10-1137083 від 08.08.2012 в розмірі 1394,23 доларів США, пеня за договором банківського вкладу (депозиту) фізичної особи «Класичний» №10-1137083 від 08.08.2012 в розмірі 2370,08 доларів США;

- суму банківського вкладу за договором про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 в розмірі 9616,15 доларів США, 3% річних за договором про розміщення банківського вкладу №10-2388440 від 25.09.2015 в розмірі 1179,16 доларів США.

3. Стягнути з ПАТ "Українська інноваційна компанія" в дохід Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 10126 грн 97 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404, ідентифікаційний номер 05839888)

Повне рішення складено 12.05.2025.

Суддя Сергій МАСЛОВСЬКИЙ