Ухвала

від 13.05.2025 по справі 904/3140/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/3140/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

представники учасників справи:

прокуратури - Савицька О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 (судді: Кощеєв І. М. - головуючий, Чус О. В., Дармін М. О.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.20204 (суддя Колісник І. І.) у справі

за позовом керівника Новомосковської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивачів: 1) Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області; 2) Новомосковської районної військової адміністрації Дніпропетровської області

до Фізичної особи-підприємця Мосіна Вячеслава Миколайовича

про скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок водного фонду,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.04.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 у справі № 904/3140/23, призначено розгляд справи у судовому засіданні 13.05.2025.

Під час вивчення матеріалів касаційної скарги і матеріалів справи, колегія суддів установила, що предметом розгляду в справі № 904/3140/23 є вимоги керівника Новомосковської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивачів: 1) Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області; 2) Новомосковської районної військової адміністрації Дніпропетровської області до Фізичної особи-підприємця Мосіна Вячеслава Миколайовича про скасування державної реєстрації права оренди та повернення земельних ділянок водного фонду.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025, у задоволенні позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій вказали, зокрема, на те, що державна реєстрація орендарем права оренди є достатньою умовою виконання вимоги про державну реєстрацію договору оренди, враховуючи, що державну реєстрацію договору оренди станом на 17.07.2017 було неможливо здійснити.

Отже, суди дійшли висновку про те, що спірна угода від 31.10.2006 до договору оренди земельної ділянки водного фонду набрала чинності з моменту державної реєстрації відповідних речових прав, тобто 17.07.2017.

Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2025 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2024, прокурор у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора з урахуванням заяви про зміну предмету спору від 21.02.2024, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на неправильне застосуванням судами норм матеріального права, а саме положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та порушенням норм процесуального права.

Зокрема, у касаційній скарзі прокурор вказує на те, що суди попередніх інстанцій ототожнивши поняття "державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки" та "державної реєстрації додаткової угоди", зробили висновки, що додаткові угоди до договорів оренди землі державної форми власності, укладені до 01.01.2013, але не зареєстровані, можуть набути чинності шляхом державної реєстрації відповідного права оренди на підставі цих документів. При чому, такою угодою змінено істотні умови договору оренди, зокрема строк дії договору оренди збільшено з 5 до 48 років.

В такій ситуації органами державної влади створюються різні умови для суб`єктів господарювання щодо порядку оформлення речових прав на земельні ділянки (для всіх обов`язкове проведення державної реєстрації договорів, а іншими ця вимога законодавства не виконується), чим спотворюються вимоги закону та порушується принцип належного урядування.

На думку прокурора, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права без урахування висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15 та від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 щодо моменту набрання чинності додаткових угод до договорів оренди землі, укладених до 01.01.2013, в яких зазначалося, що за змістом статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Водночас під час вивчення матеріалів касаційної скарги колегія суддів установила, що 16.04.2025 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу про передачу на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 925/632/19 з вважаючи необхідним відступити від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц, зазначивши, що проведення державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі підписаного сторонами до 01.01.2013, хоч не може підмінити державну реєстрацію самого договору (оскільки державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), проте подальша реєстрації права оренди за цим договором та виконання сторонами такого незареєстрованого договору протягом тривалого періоду є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття речового права оренди у сторони такого договору на земельну ділянку.

На переконання колегії суддів, орендар, який належним чином зареєстрував право оренди на земельну ділянку (після 2013 року) на підставі договору оренди (укладеного до 2013 року), користувався цією земельною ділянкою, сплачував за неї відповідну плату, мав правомірні очікування того, що право оренди на цю земельну ділянку все ж виникло.

Інший підхід створює правову невизначеність в контексті правовідносин, що виникають між сторонами такого договору, з одного боку договір оренди виконується упродовж тривалого строку і це сторони це не заперечують, а з іншого - право оренди відсутнє.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Враховуючи наведене, а також задля забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, Верховний Суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі № 904/3140/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/632/19.

Керуючись пунктом 7 частини 1 статті 228, статтями 234, 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд

У Х В А Л И В:

Зупинити касаційне провадження у справі № 904/3140/23 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 925/632/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак