Постанова

від 12.05.2025 по справі 288/470/25

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №288/470/25 Головуючий у 1-й інст. Поліщук Р. М.

Категорія 84 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №288/470/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Квітнева сільська рада Житомирського району Житомирської області про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року, постановлену під головуванням судді Поліщук Р.М. в смт. Попільня Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, у якій просив встановити факт його проживання в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області у період з 01.09.1985 по 12.06.1987 включно.

В обґрунтування заяви зазначав, що він є уродженцем с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області, має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 2-ї категорії. Вказував, що проживаючи у селі Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області він навчався у Червоноволоцькій середній школі, 8 класів якої закінчив у 1985 році. Зазначає, що після закінчення школи він поступив на навчання до Овруцького середнього професійно-технічного училища №35 на тракториста-машиніста широкого профілю. Стверджує, що включно з 01.09.1985 по 12.06.1987 він проживав в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області. Звертає увагу на те, що факт його проживання в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області також підтверджується і тим, що свій перший паспорт він отримав за місцем свого проживання. Разом з тим, відповідно до довідки №363, виданої виконавчим комітетом Лугинської селищної ради Житомирської області від 28.02.2024 слідує, що він не проживав в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області в період аварії на ЧАЕС. Також, зі змісту довідки №3 від 21.02.2024 виданої Овруцьким професійним ліцеєм слідує, що в Овруцькому середньому професійно-технічному училищі №35 він не проживав до 12.06.1987 року. Обґрунтування мети встановлення факту, зводиться до того, що маючи намір отримувати пенсію за віком у відповідності до ст. 55 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для застосування початкової величини зниження пенсійного віку, ОСОБА_1 необхідно подати до Головного управління ПФ України у Житомирській області документ, який підтверджує факт його постійного проживання у зоні посиленого радіологічного контролю з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити вимоги заяви в повному обсязі.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року відмовлено у відкритті провадження по даній цивільній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Звертає увагу на те, що він звертався з аналогічною заявою до Житомирського окружного адміністративного суду, в якій просив встановити факт його проживання в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області у період з 01.09.1985 по 12.06.1987 включно. Проте, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року його заяву повернуто з тих підстав, що заяви про встановлення фактів відносяться до юрисдикції цивільного судочинства. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засади судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

У судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту його проживання в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області у період з 01.09.1985 по 12.06.1987 включно, яке входило до зони посиленого радіологічного контролю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції зазначив, що встановлення такого факту потрібно ОСОБА_1 для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку як потерпілому від наслідків Чорнобильської катастрофи, та існує позасудовий порядок встановлення такого факту, а в разі виникнення спору про право на призначення пенсії, спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Проте, судом першої інстанції не враховано наступного.

У пунктах 113-117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21 (провадження№ 11-150апп23) зазначено: «Разом з тим 30.01.2020 Велика Палата Верховного Суду розглянула справу №287/167/18-ц за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Ємільчинське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій заявник просив суд установити факт, що у списку евакуйованих громадян Чорнобильського району Київської області було допущено описку щодо дати народження (ІНФОРМАЦІЯ_2) ОСОБА_2, який під порядковим №69 значиться як ОСОБА_2, 1952 року народження.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц виснувала, що встановлення юридичного факту, який пов`язаний із вирішенням спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на отримання пенсії, відповідно до частини другої, пункту 3 частини шостої статті 12, пункту 2 частини першої статті 263 КАС України має розглядатися в спрощеному позовному провадженні як справа незначної складності за правилами адміністративного судочинства.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.03.2023, від висновку якого просив відступити Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, застосувавши наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц, виснував про те, що оскільки вимоги заявниці пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за нею певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, то відповідно за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявниці з державою, а отже, не підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважала помилковими такі висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки вказаний підхід до визначення юрисдикції справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, не узгоджується із завданням і метою адміністративного судочинства, визначеними статтею 2 КАС України.

Також неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України».

Відтак, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження у справі є помилковим.

Справа про встановлення факту належить до цивільної юрисдикції.

Висновки суду першої інстанції про те, що законом передбачено позасудовий порядок встановлення юридичного факту, про який просить заявник, тобто що ОСОБА_1 має можливість одержати документ, який засвідчує факт проживання у місцевості, яка згідно з переліком населених пунктів, відноситься до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, звернувшись до вищевказаних органів державної влади та органів місцевого самоврядування саме в позасудовому порядку, як підстава для відмови у відкритті провадження у справі, є помилковими, оскільки ОСОБА_1 звертався до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою отримання документів, які підтверджують його проживання в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області у період з 01.09.1985 по 12.06.1987 включно, про що свідчать довідки Овруцького професійного ліцею №3 від 21.02.2024 та виконавчого комітету Лугинської селищної ради №363 від 28.02.2024, проте в них зазначено про проживання ОСОБА_1 в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області з 12.06.1987 по 11.05.1988 та з 10.05.1988 по 03.11.1988, а відомостей про період, за встановленням факту щодо якого він звернувся до суду, такі довідки не містять.

Встановлення факту свого проживання в с. Рудня Жеревці Лугинського району Житомирської області у період з 01.09.1985 по 12.06.1987 включно ОСОБА_1 мав намір довести свідками, копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 08.06.1994, копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 31.01.1970, копією свідоцтва про восьмирічну освіту № НОМЕР_3 від 11.06.1985 та копією відповіді Управління державної міграційної служби України в Житомирській області №С-73/6/1801-24/1801.2/3649-24 від 30.07.2024.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначивши, що існує позасудовий порядок встановлення такого факту, суд першої інстанції, не вказав яким саме нормативно-правовим документом це передбачено (як от для прикладу, заява про встановлення факту належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не підлягає розгляду судом, оскільки умови, за яких особа може бути віднесена до такої категорії, закріплені в ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Отже, з урахуванням того, що у даній справі відсутній позасудовий порядок встановлення факту проживання ОСОБА_1 на тій чи іншій території, колегія суддів виснує, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Наведене вище узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року у справі №377/49/23 (провадження №61-10373св23).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали порушено норми процесуального права, у зв`язку з чим, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 13 травня 2025 року.

Головуючий

Судді