Постанова від 13.05.2025 по справі 331/6774/24

Дата документу 13.05.2025 Справа № 331/6774/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 331/6774/24 Головуючий в 1-й інстанції Скользнєва Н.Г.

Провадження № 22-ц/807/776/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Подліянової Г.С.,

Кухаря С.В.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Палац культури Енергетиків» Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку при звільненні,

за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Палац культури Енергетиків» Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Дочірнього підприємства «Палац культури Енергетиків» Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку при звільненні.

Позов обґрунтований тим, що з 24 грудня 2020 року по 29 лютого 2024 року вона працювала на посаді директора ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго». З 01 березня 2023 року по 29 лютого 2024 року заробітна плата їй не виплачувалась, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 222 180 грн. Компенсація за невикористану щорічну відпустку склала 63 684, 32 грн. В день звільнення остаточний розрахунок з нею не проведений.

Посилаючись на вказані обставини, просила про задоволення позову

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року позов ОСОБА_1 до ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» задоволено, стягнуто з ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 222 180 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 63 684 грн. 32 коп., а всього 285 864 грн. 32 коп.

Стягнуто з ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь держави судовий збір у розмірі 2 858 грн. 64 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, зокрема, на те, що судом безпідставно не застосовані строки звернення до суду, передбачені положеннями ст. 233 КЗпП України. Також зазначає, що позивачем як директором підприємства не вжито заходів щодо виплати належних при звільненні сум, у зв`язку з чим вина відповідача у наявності заборгованості відсутня. Просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення місцевого суду скасувати та ухвали нове, яким відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Вельможко О.О. вказує, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги вважає неспроможними. Зазначає, що довідка про належні при звільнені суми була видана позивачці 09.09.2024, з відповідним позовом вона звернулась до суду у листопаді 2024, тобто в межах встановленого ст.233 КЗпП України строку.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представників сторін і позивачки ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення зміні з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПКУкраїни судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що протоколом засідання Дирекції ПАТ «Запоріжжяобленерго» від 24 грудня 2020 року ОСОБА_1 призначено на посаду директора ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» з 29 грудня 2020 року.

29 грудня 2020 року між ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ОСОБА_1 укладено Контракт, відповідно до якого остання наймається на посаду директора ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» на строк з 29 грудня 2020 року по 31 січня 2022 року. В подальшому додатковими угодами строк дії Контракту продовжувався, Додатковою угодою № 4 до Контракту від 29 грудня 2023 року строк дії контракту було продовжено до 29 лютого 2024 року.

Відповідно до довідки про розмір щомісячних нарахувань та виплат із заробітної плати № 1\09\09 від 09 вересня 2024 року (а.с. 7), довідки про заборгованість із заробітної плати (а.с. 8) та виписки форми ОК-5 від 23 липня 2024 року (а.с. 9), заборгованість ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» перед ОСОБА_1 з виплати заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку у загальному розмірі складає 285864 грн. 34 коп.

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ПАТ «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості із заробітної плати, який рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 27 вересня 2024 року залишено без задоволення. Суд першої інстанції, установивши наявність заборгованості з виплати заробітної плати, дійшов висновку, що позов заявлено до неналежного відповідача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи доведено наявність заборгованості відповідача перед позивачкою по виплаті належних їй при звільненні сум, а також, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник може звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

Проте, в повній мірі погодитися з такими висновками суду не можна з огляду на таке.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 75 КЗпП України працівникові надається щорічна основна відпустка тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Аналогічна норма міститься й у статті 6 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною першою статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частинами першою та третьою статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Факт невиплати ОСОБА_1 належних їй при звільненні виплат сторонами не заперечується, окрім того, вказаний факт був встановлений судовим рішенням від 27 вересня 2024 року по справі № 331/4552/24, яке набрало законної сили.

Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обов`язку відповідача виплатити ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку.

Разом з тим, колегія погоджується з доводом апеляційної скарги щодо помилкового застосування судом першої інстанції положень статті 233 КЗпП України в старій редакції.

Так, відповідно до чинної на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи норми, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (ч.ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України).

Однак, апеляційний суд відхиляє вимогу відповідача в апеляційній скарзі про застосування строку позовної давності.

Так, як встановлено судом, позивача було звільнено 29 лютого 2024 року.

25 липня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з аналогічним позовом до ПАТ «Запоріжжяобленерго», третя особа - ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» (справа № 331/4552/24).

В ході розгляду вказаної справи, ухвалою суду від 28 серпня 2024 року, зокрема, було витребувано від ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» довідку про розмір щомісячних нарахувань та виплат із заробітної плати, які проводились ОСОБА_1 під час її роботи на посаді директора ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» за період з 29 грудня 2020 року по 29 лютого 2024 року.

Зазначену довідку № 1/09/09 видано 09 вересня 2024 року.

Рішенням суду від 27 вересня 2024 року, яке набрало законної сили 30 жовтня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки позов було заявлено до неналежного відповідача ПАТ « Запоріжжяобленерго» замість належного ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» ( а.с.11-12).

11 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Таким чином, оскільки законодавець пов`язує початок перебігу строку на звернення до суду із позовом саме з моментом отримання працівником письмово повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, та з огляду на те, що між днем видачі довідки № 1/09/09 від 09 вересня 2024 року та днем звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом пройшло менше трьох місяців колегія суддів приходить до висновку, що позивачкою не пропущено строк, передбачений для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі та інших, належних позивачці сум.

Колегія також відхиляє довід апеляційної скарги щодо вини ОСОБА_1 у невиплаті їй належних при звільненні сум. Перебування останньої на посаді директора ДП не звільняє останнього від обов`язку розрахуватися з працівником в день припинення трудових відносин.

Положеннями статті116КЗпП Українивстановлено,що призвільненні працівникавиплата всіхсум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівникв деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватися заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім`ї.

Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю України, встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Частиною шостою статті 24 Закону України «Про оплату праці», передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Вказані норми у їх системному аналізі з іншими нормами трудового і цивільного законодавства свідчать про наявність обов`язку саме у підприємства по виплаті належних працівнику сум та не прив`язує даний факт до особи керівника підприємства.

Окрім того, з наступного дня після звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Палац культури Енергетиків» ПАТ «Запоріжжяобленерго» керівником підприємства було призначено іншу особу, однак по теперішній час відповідач не вчинив дій, що свідчили б про виконання ним свого обов`язку по виплаті заробітної плати позивачці.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, є правильними та обґрунтованими, однак враховуючи помилкове застосування судом норми трудового законодавства, яка втратила чинність на день виникнення спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність змінити рішення суду в частині правового обґрунтування задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 141, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну представника Дочірнього підприємства «Палац культури Енергетиків» публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року у цій справі змінити в частині правового обґрунтування задоволення позову.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Дата складання повної постанови 14 травня 2025 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді: Г.С. Подліянова

С.В. Кухар