Постанова

від 04.12.2024 по справі 286/1894/24

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №286/1894/24 Головуючий у 1-й інст. Кулініч Я. В.

Категорія 80 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №286/1894/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку

за апеляційноюскаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К»

на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2024 року, яке ухвалене під головуванням судді Кулініча Я.В. у м.Овручі,

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К» (далі ТзОВ «Нова енергія і К»). Просив стягнути з відповідача 53437,44 грн заборгованості з заробітної плати та приблизно 14200 грн середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що працював у товаристві на посаді водія автотранспортних засобів. Звільнився з займаної посади 29 березня 2024 року за власним бажанням, що підтверджується копією наказу від 29 березня 2024 року №8-К. Під час звільнення йому не була у повному обсязі виплачена заробітна плата та з ним не був проведений повний розрахунок. На його звернення про отримання довідки щодо заборгованості, йому було відмовлено та в усній формі повідомлено, що жодних довідок надано не буде і при бажанні він може звертатися до суду.

Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2024 року позов задоволений. Стягнуто з ТзОВ «Нова енергія і К» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 53437,44 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 14200 грн, із утриманням із цих сум при їх виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів. Рішення в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць допущено до негайного виконання.

Не погодившись частково із рішенням суду першої інстанції, відповідач ТзОВ «Нова енергія і К» подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення заборгованості з заробітної плати скасувати та постановити в цій частині нове, яким стягнути на користь позивача заборгованість із заробітної плати в сумі 36044,14 грн.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що товариство не погоджується із визначеною судом першої інстанції сумою стягнення на користь позивача заборгованості з заробітної плати, без отримання довідки про заборговану заробітну плату. Відповідно до бухгалтерії товариства, заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 становить 36044,14 грн. У зв`язку з скрутним матеріальним становищем заробітна плата виплачувалася позивачу частково готівкою та частково перерахована на банківську карту. Своєчасно надати довідку про заборговану заробітну плату товариство не могло із об`єктивними форс-мажорними обставинами, а саме, з військовим станом, який діє по даний час. Окрім того, директор товариства із 28 червня 2024 року перебував у десятиденному відрядженні у м.Львові.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. За змістом частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Сторони у судове засідання не з`явилися. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.53-54). Про причини неявки не сповістили. Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши в оскарженій частині, тобто в частині стягнення заборгованості з заробітної плати, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що сторони перебували в трудових правовідносинах та 29 березня 2024 року ОСОБА_1 звільнений з посади водія автотранспортних засобів ТзОВ «Нова енергія і К» відповідно до наказу від 29 березня 2024 року №8-К. (а.с.7). Зазначені відомості внесені відповідачем до трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.6).

Згідно з частиною першою ст.94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У ст.12 Закону України «Про оплату праці» встановлений перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Зазначено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижче оплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої ст.233 КЗпП України, ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Окрім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст.12 Закону України «Про оплату праці».

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст.94 КЗпП України і ст.1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у ст.12 Закону України «Про оплату праці».

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої ст.233 КЗпП України, ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 лютого 2022 року в справі №755/12623/19.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст.ст.77,79,80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною третьою ст.367 ЦПК України унормовано, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивна не залежали від нього.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Докази, які додані до апеляційної скарги, приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки встановлена винятковість випадку.

Із розрахунку заборгованості з заробітної плати за період із 01 січня 2023 року по 29 березня 2024 року, наданого ТзОВ «Нова енергія і К», убачається, що ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в сумі 114707,98 грн, із якої податок із доходів фізичних осіб 18% становить 20647,44 грн, військовий збір 1,5 % складає 1720,62 грн, а належна заробітна плата на руки 92 339,92 грн (а.с.39). Разом із тим, позивачу виплачена заробітна плата в сумі 56295,78 грн. Отже, заборгованість із невиплаченої заробітної плати складає 36044,14 грн (114707,98 (нараховано) -22368,06 (утримано податків) 56295,78 (виплачено).

Зворотного не доведено та матеріалами справи не спростовано.

Із огляду на викладене вище, колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТзОВ «Нова енергія і К» на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати у розмірі 53437,44 грн та ухвалює в цій частині нове, яким стягує з ТзОВ «Нова енергія і К» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати у розмірі 36044,14 грн.

Апеляційний суд не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 14200 грн, оскільки у цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржується.

Враховуючи, що апеляційна скарга ТзОВ «Нова енергія і К» задовольняється, а позивач звільнений від сплати судового збору за вказаною вимогою на підставі п.1 частини першої ст.5 Закону України «Про судовий збір», відповідачу компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у сумі 1225,43 грн, що пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К» задовольнити.

Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 08 липня 2024 року в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К» на користь ОСОБА_1 заборгованості з заробітної плати у розмірі 53437 грн 44 коп. скасувати та ухвалити в цій частині нове.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати у розмірі 36044 грн 14 коп.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Нова енергія і К» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1225 грн 43 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуюча Судді: