Постанова від 13.05.2025 по справі 192/1053/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3733/25 Справа № 192/1053/24 Суддя у 1-й інстанції - Стрельников О. О. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Кругман А. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Колотило С. В. на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року (головуючий суддя Стрельников О. О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ПЕДЕНКО» про розірвання договору оренди земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

У травні2024року ОСОБА_1 через свогопредставника звернувсядо судуз вказаноюпозовною заявою.В обґрунтуванняпосилався нате,що він на підставі Державного акту на право приватної власності на землю є власником земельної ділянки за кадастровим номером 1225083800:01:003:0022, земельна ділянка площею 5,9432 га розташована на території Новопокровської ТГ Солонянського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

23 жовтня 2013 року він уклав з відповідачем договір оренди земельної ділянки строком на 39 років з розрахунком по щорічній орендній платі.

Після укладення договору оренди він передав на виконання договору оренди земельну ділянку відповідачу, але відповідач за період з 2013 року по 2023 рік систематично не сплачував орендну плату, що є порушенням істотних умов договору оренди і підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку.

Просив розірвати договір від 23 жовтня 2013 року оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1225083800:01:003:0022, площею 5,9432 га, розташованої на території Новопокровської ТГ Дніпровського району Дніпровської області, укладений між ним та відповідачем.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не відповідає фактичним обставинам справи.

Посилаючись нате,що позивач на момент подання позову не знав і не пам`ятав саме дату укладання (підписання) договору оренди земельної ділянки. І єдиним документом, що зазначає відомості про оренду земельної ділянки і дату реєстрації державної реєстрації договору саме 23.10.2023 року, була саме роздруківка відомостей про оренду земельної ділянки.

Крім того, у пункті 41 договору оренди земельної ділянки від 23.10.2013 року зазначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Як встановлено в судовому засіданні позивач підтвердив суду, що в 2013 року в рік укладення договору отримав від відповідача в рахунок сплати орендної плати на майбутнє 50 000 грн. 00 коп. І тому суд вважає, що відповідачем виконано свій обов`язок і сплачено позивачу орендну плату за період з 2013 року по 2023 рік включно.

У сторони позивача постає питання чим документально підтверджується сплата відповідачем податку за 2013 рік по нібито виплаченій сумі в 50 000 грн.

Також, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що згідно з пунктом 11 договору орендна плата повинна вноситися до 01 грудня кожного року, а доказів виплати орендної плати за період з 2013 року по 2023 рік включно взагалі не надано.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Прочас тамісце розглядусправи сторони повідомленіналежним чином,про щосвідчать довідкипро отримання документів в електронному суді сторонам (а.с.93 зв.).

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законністьіобґрунтованістьрішення судупершоїінстанціївідповідно до вимог частини1статті367ЦПКУкраїниза наявнимивнійдоказами вмежахдоводівта вимогапеляційноїскарги,апеляційнийсудвважає,щоапеляційнаскарга не підлягає задоволенню з такихпідстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником земельної ділянки площею 5,9432 га за кадастровим номером 1225083800:01:003:0022, що розташована на території колишньої Мопрівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

23 липня 2013 року між сторонами укладено договір оренди землі строком на 40 років (далі договір). Даний договір зареєстрований в установленому порядку 23 жовтня 2013 року і на виконання договору позивач передав відповідачу земельну ділянку, яка належить йому на праві власності.

Згідно пункту 9 договору оренди землі від 20 липня 2013 року орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі:

У грошовій формі неменше 3,0% нормативної грошової оцінки землі: 5000 грн. 00 коп.

У натуральній формі: зерно фуражне 3 тони, цукор 50 кг, соняшник 200 кг, питна вода 4 м3, оранка городу - 0,5 га, культивація 0,5 га, посів городу 0,5 га, збирання зерна 0,5 га, солома 1 причеп.

Відповідно до п. 10 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно п. 11 договору орендна плата вноситься у такі строки: а) у грошовій формі до 1 грудня кожного року оренди; б) в натуральній формі - не зазначено.

Як вбачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела-суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 17 квітня 2024 року відносно ОСОБА_1 за період з 01кварталу 2023 року по 04 кварталу 2023 року відповідачем сплачено в грудні 2023 року податок за позивача у зв`язку з виплатою йому орендної плати в розмірі 5000 грн.

Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог,судпершоїінстанції виходивізтого,щов судовомузасіданні позивачпідтвердив суду,що в2013року врік укладеннядоговору отримаввід відповідачав рахуноксплати орендноїплати намайбутнє 50000грн. І томусуд вважав,що відповідачемвиконано свійобов`язок ісплачено позивачуорендну платуза періодз 2013року по2023рік включно. Та обставина, що позивач вважав, що вказана сума є орендною платою за період чотири п`ять років, суд вважав, не впливає на виконання відповідачем свого обов`язку щодо виплати орендної плати, оскільки позивач не зміг пояснити суду підстави виплати йому орендної плати за період який він вказує в більшому розмірі ніж передбачено в договорі, не зміг цього пояснити і представник позивача.

Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.

Правовідносини сторін за договором оренди землі регулюються спеціальним Законом України «Про оренду землі», ЗК України та загальними нормами ЦК України щодо підстав дострокового розірвання договору.

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

За правилами частини першої статті 93 ЗК України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки- це засноване на договорі строкове платне володіння і

користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Визначення, процедура укладення, вимоги до змісту та порядок припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України «Про оренду землі».

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з положеннями статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У пункті д) частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

За загальними правилами статті 651 ЦК України умовою розірвання договору оренди в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної

ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Звертаючись до суду із вказаним позовом 09 травня 2025 року ОСОБА_1 наполягав на тому, що відповідач порушує умови зобов`язання, які полягають у несвоєчасній сплаті орендної плати, що носить систематичний характер, а тому є підставою для розірвання договору оренди землі.

Згідно з частиноюпершою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожногодоказу (групи доказів).

Як встановлено судом першої інстанції та визнано позивачем у судовому засіданні першої інстанції, що в 2013 року в рік укладення договору він отримав від відповідача в рахунок сплати орендної плати на майбутнє 50000 грн. Відтак, відповідачем вказана умова договору була виконана.

Викладені в апеляційній скарзі норми права та судової практики стосуються систематичної несплати орендної плати та не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки мала місце сплата орендної плати наперед.

Фактів систематичної несплати орендної плати судом не встановлено і відповідними обставинами позовні вимоги не обґрунтовуються.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не надано жодних доказів, якими б підтверджувалось існування підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки як з передбачених самим договором умов, так і у випадку, передбаченому законом. Відповідачем виконано свій обов`язок і сплачено позивачу орендну плату за період з 2013 року по 2023 рік включно. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про не встановлення наявності порушень про систематичну несплату орендної плати з боку відповідача, а тому апеляційний суд погоджується з рішенням про відмову у задоволенні позовних вимог. Висновки місцевого суду послідовно викладені в мотивувальній частині судового рішення і додаткової аргументації не потребують.

Доводи апеляційноїскарги проте,що доказіввиплати орендноїплати заперіод з2013року по2023рік включноне надано,колегією суддівдо увагине приймаються,оскільки такідоводи спростовуютьсяматеріалами справи,в якійміститься розписка ОСОБА_1 про отриманняним 50000грн.від ОСОБА_2 за користуванняземельною ділянкою.Зазначена розписканічим неспростовується,а навпакипідтверджується поясненнямисамого позивачав судовомузасіданні.

Таким чином,зважаючи нате,що відповідачем в повній мірі виконані зобов`язання щодо сплати орендної плати ОСОБА_1 за оспорюваним договором оренди землі, можливості розірвання договору оренди землі судом з підстави істотності допущеного орендарем порушення договору, який полягає саме у систематичній несплаті орендної плати, колегією апеляційного суду не встановлено.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Інші наведені в апеляційних скарзі доводи зводяться до незгоди з висновкам суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст. ст. 368,369, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 адвоката Колотило С. В. залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 травня 2025 року.

Судді: