Ухвала від 29.04.2025 по справі 464/7098/23

Справа № 464/7098/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/1287/24 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2025 року м.Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 12023142410000337 за апеляційною скаргою прокурора Франківської ОП м.Львова ОСОБА_6 на 3 вирок Сихівського районного суду м. Львова від 29.11.2024 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Івано-Франківськ, українця, громадянина України, з вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України,

за участю:

прокурорів - ОСОБА_8 , ОСОБА_6 ,

потерпілої - ОСОБА_9 ,

захисника - адвоката ОСОБА_10 ,

обвинуваченого - ОСОБА_7 ,

встановила:

Прокурор подалаапеляційну скаргу на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 29.11.2024, яким ОСОБА_11 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у спричиненні умисного легкого тілесного ушкодження, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_11 про стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн. - залишено без розгляду.

Речовий доказ у справі після набрання вироком законної сили -компакт-диски DVD-R залишено зберігати при матеріалах судового провадження.

Прокурор в апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий вирок яким визнати ОСОБА_11 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити йому покарання у вигляді штрафу у розмірі 50 НМДГ.

Вважає вирок незаконним, необгрунтованим, неналежним чином вмотивованим, ухваленим з порушенням вимог кримінального процесуального закону через невідповідність висновків суду першої інстанції, викладеним у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Апелянт покликається, що у вироку суду не повно та неточно відображено покази потерпілої та свідків, а також не зазначено про те, що відображено на диску відеофіксації події.

Так у вироку вказані покази потерпілої ОСОБА_9 , але не всі і такі не відповідають усім фактичним показам потерпілої наданих нею під час судового розгляду, відповідно, такі чомусь до уваги судом не взяті, та у вироку навіть не згадуються, зокрема, потерпіла в судовому засіданні неодноразово ствердно повідомила, що наміру забирати телефон у ОСОБА_12 не мала, з рук його не вибивала, телефону не торкнулась, тілесних ушкоджень наносити не збиралась і погроз про нанесення таких не висловлювала.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що в у мотивувальній частині вироку судом наведено показання потерпілої ОСОБА_9 , яка повідомила, що 29.08.2023 до офісу «Рубікон Груп» прийшло подружжя ОСОБА_13 , котрі спілкувалися і колегою ОСОБА_14 на високих тонах. У цей час прийшли інші клієнти, з котрими їй прийшлося вийти на вулицю, для спілкування. Через деякий час вибігла ОСОБА_15 та проводила відеофіксацію, і вона просила її це припинити. Повернувшись на робоче місце, вона продовжувала бігати за нею з телефоном, після чого вона перебуваючи неподалік ОСОБА_16 та обвинуваченого отримала несподівані удари палицею по руці, нанесений останнім та рукою по обличчі від його дружини. Переконана, що удари отримала, коли стояла. Не заперечила, що конфлікт мав місце в офісі з приводу продажу нерухомості, і обвинувачений мав претензії до забудовника, та хотів розірвати договір. Особисто до неї ОСОБА_17 претензій не мав. Пригадує, що могла висловлюватися до ОСОБА_12 нецензурно, оскільки таким чином реагувала на їхні хамське ставлення та викрикування. Ствердила, що на час події вже не працювала в «Рубікон Груп», хоча в офіс приходила, так як не знала, що звільнена.

Однак, даний висновок суду не відповідає усім фактичним показам потерпілої наданими під час судового розгляду, відповідно, такі чомусь до уваги судом не взяті, та у вироку навіть не згадуються, зокрема, потерпіла в судовому засіданні неодноразово ствердно повідомила, що наміру забирати телефон у ОСОБА_12 не мала, з рук його не вибивала, телефону не торкнулась, тілесних ушкоджень наносити не збиралась і погроз про нанесення таких не висловлювала.

Крім того, ствердно зазначила, що удар палицею був направлений саме на неї, який таки відбувся. Відповідні обставини відображені також у протоколі огляду речей від 11.09.2023 та відеоматеріалах з місця події від 29.08.2023, з якого вбачається, що ОСОБА_18 ціленаправлено заподіює удар палицею по правій руці потерпілій ОСОБА_9 , потерпіла зупиняється сама за крок від ОСОБА_12 , що зафіксовано на диску із відеозаписом - у додатку до протоколу.

Аналогічно однобічно судом взято до уваги показання допитаної в ході судового розгляду свідка ОСОБА_19 , яка повідомила, що приблизно всередині літа минулого року зранку їй зателефонував директор, і сказав про прихід ОСОБА_20 , котрий принесе документи, і такі необхідно отримати. В обумовлений час ОСОБА_18 прийшов із дружиною, і були вже дуже обурені відсутністю директора, і нецензурно лаялися. Після чого вона вийшла, щоб зателефонувати до керівництва. У цей час почула розмову між потерпілою та ОСОБА_21 про проведення зйомки останньою на телефон. Знаходячись в іншому приміщенні відхилилася, щоб глянути, що відбувається, і побачила як ОСОБА_15 наносила удар потерпілій по обличчі, а обвинувачений - по руці. В подальшому уточнила, що не бачила чи наносив удар ОСОБА_18 , лише чула звук, але це удар палиці об підлогу. Ствердила, що після удару потерпіла втекла в приміщення в якому вона знаходилася. Синця на обличчі та руці потерпілої не бачила.

Прокурор звернув увагу суду, що під час допиту свідка ОСОБА_19 остання чітко вказала, а судом першої інстанції не взяті такі покази до уваги, більше того, зазначені у вироку протилежні свідчення, які не відповідають дійсності, зокрема, що остання таки бачила синці на руці у потерпілої після нанесення удару палицею. Вказала, що до удару синців у потерпілої ОСОБА_9 не було, це свідок бачила чітко, оскільки було літо, одяг у потерпілої був на короткий рукав і їхні робочі місця зовсім поруч. Більше того, повідомила, що ближче до вечора у потерпілої почала синіти рука. Щодо удару палицею зазначила, що удар бачила частково, зокрема бачила як ОСОБА_7 замахується на потерпілу, і підтвердила, що замахувався саме на неї. З відстані на якій знаходився обвинувачений, він міг дістати палицею потерпілу ОСОБА_22 .

Відтак, наведені судом в оскаржуваному рішенні обставини не відповідають матеріалам судової справи, зокрема і звукозапису судового засідання.

Неповно викладені показання свідка ОСОБА_23 , який під час судового розгляду повідомив, що 29.08.2023 до нього подзвонив ОСОБА_18 , повідомив, що хоче з ним зустрітися в офісі та вирішити питання, на що він не заперечив, оскільки останній за попереднім договором купівлі-продажу у фірми мав придбати квартиру по вул. В.Великого, будівництво котрої наразі не завершено, так є незначні проблеми з цим. Він неодноразово спілкувався з ОСОБА_11 , усі питання вирішували швидко. Через деякий час зателефонувала ОСОБА_24 та повідомила, що подружжя ОСОБА_13 поводять себе не адекватно, усіх обзивають. Потім знову перетелефонувала, і сказала що останні побили ОСОБА_25 . Прибувши в офіс, ОСОБА_7 та його дружина сварилися, хотіли поговорити з керівництвом, однак таке в офіс прибути не могло, постійно усім погрожували. Потерпіла, котра на той час в офісі не працювала, йому повідомляла, що її болить рука, однак тілесних ушкоджень не бачив, можливо не дивився. При події він не був, про все йому стало відомо зі слів працівників. Однак, свідок ОСОБА_23 , в судовому засіданні також вказав, як потерпіла ОСОБА_22 йому у той день повідомляла, що ОСОБА_7 вдарив її палицею, думала, що зламав їй руку. Особисто також чув як обвинувачений погрожував усім, що усіх посадять, оцінив поведінку подружжя ОСОБА_13 як неадекватну.

Також, не усі покази свідка ОСОБА_26 , надані під час судового розгляду, викладені у вироку суду першої інстанції, зокрема ті, які мають значення для оцінки їх в сукупності з іншими доказами. Так, під час розгляду справи свідок показала, що працювала в офісі прибиральницею. У час, коли вона виконувала роботу бачила як прийшов обвинувачений. Коли була поверхом нижче чула шум. Потім прибувши до приміщення, бачила потерпілу з червоним лицем. Присутня при ударі не була, але ОСОБА_22 казала, що обвинувачений її вдарив по лиці. Про що була між ними суперечка не знає, оскільки добре не чує. Зазначила, що ОСОБА_7 робила зауваження, на що він та його дружина поводили себе агресивно. Так, свідок на запитання сторони обвинувачення уточнила, що зробила припущення про удар ОСОБА_11 потерпілої в обличчя, оскільки остання кричала до обвинуваченого «за що ти мене вдарив», плакала. Крім того, на зауваження свідка до подружжя ОСОБА_13 , крім агресивної поведінки, вони ще до неї нецензурно висловлювались, виганяли, і свідок їх почала боятись.

Свідок ОСОБА_27 показала суду, що являється дружиною обвинуваченого з котрим вирішили придбати квартиру на ОСОБА_28 та уклали попередній договір купівлі продажу, на виконання котрого майже всі кошти сплатили. Однак, будівництво будинку не ведеться, хоча на початку 2024 мало бути зданим. Побачивши в інтернеті різні відеоролики про те, що забудовник обдурив людей, взяв кошти, а квартири будувати не буде, вирішили розірвати договір та повернути кошти. Чоловік домовився із директором, і вони прибули в офіс, де працівник не хотіла в них приймати заяву, казала, що вона до цього не має відношення. Через деякий час між ними та ОСОБА_9 виник конфлікт з приводу знімання на телефон. Вона не заперечує, що проводила фіксацію, котра є збереженою в телефоні, про те, як працівники фірми з ними поводяться зверхньо по хамськи. В процесі потерпіла її ображала, кричала, що до фірми відношення не має, скакала на неї остання нападала, хотіла вибити телефон, чи наносив її чоловік удар ОСОБА_9 не бачила, особисто вона останню відштовхнула, удару не наносила. При цьому, була присутня тільки прибиральниця. Поліцію викликав її чоловік.

Так, судом в подальшому не надається жодна оцінка показанням даного свідка, які зовсім не узгоджуються з іншими доказами у справі та показаннями інших свідків. Зокрема, на відеозаписі з місця події від 29.08.2023 чітко видно, що свідок потерпілу не відштовхує, а наносить удар рукою по обличчі, про це вказує і сама потерпіла, а також свідок ОСОБА_19 . З відеозапису не вбачається, щоб потерпіла скакала чи нападала на свідка ОСОБА_29 та обвинуваченого. Вона лише іде швидким темпом у бік подружжя ОСОБА_13 та зупиняється сама на відстані кроку. Крім того, судом не згадується у вироку, свідчення ОСОБА_12 про те, що вона взагалі не виражалась нецензурно, тільки потерпіла. Такі покази також повністю спростовуються показаннями потерпілої, свідків ОСОБА_23 , ОСОБА_30 , ОСОБА_19 , ОСОБА_26 .

Відтак, беручи до уваги відеозапис від 29.08.2023, показання свідків, потерпілої, крім того, це відображено у звукозаписах судових засідань, можна дійти чіткого висновку про агресивні та провокативні дії свідка ОСОБА_16 , які мали місце 29.08.2023 у приміщенні офісу по АДРЕСА_2 , а решту показів свідка слід піддавати критичній оцінці.

Оцінюючи відеозапис від 29.08.2024 суд у вироку зазначає, що на відео зафіксовано ОСОБА_7 , його дружину, ОСОБА_24 та ОСОБА_22 . Відео розпочинається як ОСОБА_18 та його дружина заходять у приміщення та сідають за стіл на стільці для клієнтів. Впродовж близько п`яти хвилин спілкувалися, як було встановлено, із свідком ОСОБА_19 . В подальшому, ОСОБА_22 розпочала спілкування із ОСОБА_11 та ОСОБА_31 , котрі безперервно сиділи на кріслах, та спілкувалися між собою, а обвинувачений здебільшого спілкувався по телефону, та перед виходом із приміщення, зважаючи на її жестикуляцію емоційно висловлювалася в їхню сторону. Емоційне спілкування продовжилося після повернення потерпілої до приміщення, разом із ОСОБА_16 , що демонструвала знімання на телефон. На відео видно, що ОСОБА_27 тримає телефон в руках, демонструючи фіксацію розмови під час емоційної розмови із працівниками. В цей час ОСОБА_22 швидким рухом направилася в сторону ОСОБА_16 , та зупинившись продовжувала розмову. В цей час ОСОБА_7 та ОСОБА_27 вчиняють фізичні дії щодо ОСОБА_9 , зокрема чоловік різко бере милицю, що знаходилася із лівої сторони в праву руку за середню частину та розвернувши основою робить замах в сторону потерпілої в частину правої руки, в цей час жінка здійснює маневр рукою по обличчі останньої. Після цього ОСОБА_7 знову зробив мах палицею, у зв`язку із чим потерпіла відреагувала, зловившись за верхню частину передпліччя.

Так, на думку сторони обвинувачення, суд допустив однобічну оцінку відеозапису, не надав оцінку тим фактам, які добре вбачаються з відео, зокрема, як обвинувачений підіймає милицю, розвертає її, і спрямовано наносить удар у праву руку потерпілої, а не просто замах, та потім дійсно робить ще один мах палицею. І потерпіла відреагувала не на мах палиці вдруге, зловившись за передпліччя, а зреагувала на прямий удар, який був заподіяний за 2 секунди до цього. Удар можна добре розгледіти, про що підтверджують також сама потерпіла ОСОБА_22 та свідок ОСОБА_24 , а також підтверджується протоколом проведення слідчого експерименту від 13.10.2023 за участю потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_32 .

Більше того, те, що обвинувачений спочатку розвертає милицю, а після наносить нею удар потерпілій, свідчить, що він заздалегідь підготувався до нанесення саме удару, а не хотів у такий спосіб захистити свою дружину ОСОБА_33 , оскільки в такому випадку милиця б мала виставлятись просто прямо, між потерпілою та свідком, щоб перегородити у такий спосіб прохід, не торкаючись навіть потерпілої.

Прокурор відмічає, що суд не оцінює емоційність ОСОБА_7 , який, як видно з відеозапису, зі значним зусиллям б`є кілька разів рукою по столі і з його порухів тіла можна зрозуміти, що останній кричить, а оцінює лише емоційність чомусь потерпілої. А маневр рукою свідка ОСОБА_12 по обличчі, як описує суд першої інстанції, від якого потерпіла аж перехиляється назад, є навмисним поштовхом з ударом.

Крім того, однією із підстав ухвалення виправдувального вироку стосовно ОСОБА_7 судом наводиться протокол проведення слідчого експерименту від 13.10.2023 так, у слідчій дії брала участь свідок ОСОБА_19 і проводилася безперервна відеофіксація. При перегляді відео носія встановлено, що свідку запропоновано повідомити про обставини справи. Після чого, вона вказала, де в час нанесення удару перебувала вона, сидів ОСОБА_11 та де знаходилася його дружина. Місце знаходження потерпілої відображено не було. Проводячи відео фіксацію з місця де знаходилася ОСОБА_19 , оператор розмістив камеру над стелажем під стіною, не встановивши, чи відхилялася свідок, щоб побачити подію.

Однак суд, не врахував тієї обставини, що під час надавання показань у суді, свідок чітко зазначила, що вона нахилялась кілька разів за шафи, і так відповідно, змогла побачити момент початку нанесення удару обвинуваченим ОСОБА_11 та удар по обличчі потерпілої свідком

ОСОБА_34 вироку зазначається, що суд бере до уваги, що потерпіла мала претензії до ОСОБА_16 з приводу проведення нею фіксації розмови на телефон та мала намір припинити це відповідними фізичними діями забрати телефон, про що свідчить різкий, впевнений та швидкий рух в сторону дружини обвинуваченого, та підтверджується відеозаписом з місця події, аудіозаписом розмови останньої із представником правоохоронного органу при виклику поліції, показами потерпілої, обвинуваченого та свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_16 .

Однак, роблячи таке припущення, чому суд не бере до уваги покази самої потерпілої, де остання вказала, що наміру забирати телефон у ОСОБА_12 не мала, з рук його не вибивала, телефону не торкнулась, тілесних ушкоджень наносити не збиралась і погроз про нанесення таких не висловлювала. З відеозапису місця події від 29.08.2023 також вбачається, що потерпіла зупиняється за крок до свідка ОСОБА_12 та продовжує емоційну розмову, руки до телефону не простягає, а лише їй наносять удари.

Далі суд у рішенні вказує, при цьому, ОСОБА_11 постійно сидів у кріслі, та на ОСОБА_9 словесно реагував, лише коли вона до нього зверталася, а також коли швидко направилася до його дружини, зробив два махи палицею в сторону потерпілої.

При цьому, суд звертає увагу, що при цих рухах, ОСОБА_9 спершу стояла боком та потім передом, і саме на другий рух обвинуваченого палицею, потерпіла відреагувала, схопившись за нижню частину ліктьової кістки.

Однак, суд у даному випадку робить помилкове припущення, що потерпіла схопилась за нижню частину ліктьової кістки після другого удару, так як від першого пройшло не більше двох секунд. Крім того, у цей момент потерпіла ще отримала удар в обличчя від свідка ОСОБА_12 , і можливо тому їй знадобилась ще додаткова секунда для реакції. Також сама потерпіла вказала, що схопилась за руку від заподіяння їй удару палицею, а не від другого помаху. Це також підтверджується відеозаписом місця події від 29.08.2023, показами свідка ОСОБА_24 та протоколом проведення слідчого експерименту від 13.10.2023 за участю потерпілої ОСОБА_9 .

Розвиток вказаних обставин, на думку суду, може свідчити про вчинення ОСОБА_11 дій, спрямованих з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів його дружини від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, що в силу ч.3 ст. 36 КК України, виключало б підставу кримінальної відповідальності.

Однак, зазначає суд, такі, стороною обвинувачення не досліджувалися, доказів про предмет суперечки, та висловлювання потерпілої, суду не надано, хоча як встановлено в судовому засіданні обвинувачений та ОСОБА_16 могли вести фіксацію розмови на телефони, фактичні обставини з даного приводу не встановлювалися.

Вказані доводи суду є помилковими з наступних підстав. Як зазначалось вище, під час судового розгляду потерпіла чітко вказала, що наміру забирати телефон у ОСОБА_12 не мала, з рук його не вибивала, телефону не торкнулась, тілесних ушкоджень наносити не збиралась і погроз про нанесення таких не висловлювала. Це також підтверджується відеозаписом з місця події від 29.08.2023 з якого вбачається, що потерпіла зупиняється сама за крок від ОСОБА_35 . Тому про перевищення меж необхідної оборони у даному випадку йтися не може, оскільки відсутні будь які підстави для її виникнення у обвинуваченого.

Слід відзначити, що сторони кримінального провадження наділені рівними правами в свободі у поданні до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Крім того, сторона захисту наділена правом у збиранні доказів та долученні їх до матеріалів кримінального провадження. Відтак, під час досудового розслідування та судового провадження, жодних доказів стороною захисту, зокрема відеозапису, який могла вести свідок ОСОБА_15 на мобільний телефон, долучено не було.

Далі суд у вироку зазначає, що як вбачається із обвинувального акту, ОСОБА_11 наніс удар потерпілій ОСОБА_9 металевою милицею, тобто прокурором встановлено засіб вчинення кримінального правопорушення, хоча будь-яких доказів, про те, що удар було спричинено предметом відповідними характеристиками суду не надано.

При цьому суд звертає увагу на те, що при проведенні слідчих експериментів із свідком та потерпілою, статист, виконуючий роль обвинуваченого, тримав милицю за основу верхньої частини, тоді як із відеоматеріалів події вбачається, що ОСОБА_11 схопив милицю за середню частину, скерувавши ручку в сторону потерпілої.

Однак, такі обставини в порядку слідчого експерименту органом дізнання перевірені не були, у зв`язку із чим, фактичні дані встановлені вищевказаними протоколами є суперечливими дійсним обставинам справи.

При цьому, викликає зауваження перевірка показів свідка ОСОБА_19 про те, чи могла остання бачити момент удару, оскільки при проведенні процесуальної дії, потерпіла, або стажист, виконуючий її роль, участі не брала.

Не погоджуючись із вказаними висновками суду прокурор зазначає, що ніхто з учасників процесу не заперечував, що удар був нанесений милицею, зокрема, і сам обвинувачений вказував, що такою користувався 29.08.2023, це підтверджується показаннями свідків та відеозаписом з місця події по вул. Карла Мікльоша, 7 у м. Львові. Крім того, враховуючи наявні докази під час досудового розслідування, та те, що обвинувачений є особою з фізичною вадою, яка користується на постійній основі милицею, рішення про вилучення останньої не приймалось.

Щодо слідчого експерименту, де статист виконуючий роль обвинуваченого, тримав милицю за основу верхньої частини, не є суперечливим дійсним обставинам справи, оскільки в повній мірі демонструє час, місце та факт нанесення тілесного ушкодження обвинуваченим ОСОБА_36 потерпілій.

Відносно показів свідка ОСОБА_19 під час слідчого експерименту, остання під час судового розгляду чітко зазначила, що вона нахилялась кілька разів за шафи, і так відповідно, змогла побачити момент початку нанесення удару обвинуваченим ОСОБА_11 та удар по обличчі потерпілої свідком

ОСОБА_37 подальшому суд робить необгрунтовані висновки, які не базуються на матеріалах кримінального провадження та доказах, які досліджувалися у суді про те, що не заслуговують на увагу твердження потерпілої ОСОБА_9 , свідків, що обвинувачений з дружиною створили конфліктну ситуацію, поводилися агресивно, оскільки такі твердження спростовуються відеоматеріалами, з котрих також не представляється можливим встановити, що поведінка ОСОБА_11 чи його дружини свідчила про бажання спричинити шкоду потерпілій задля нанесення їй тілесних ушкоджень.

В той час, як поведінка потерпілої, в силу її жестикуляції, свідчить про провокативний характер, і саме вона намагалася фізично вплинути на ОСОБА_38 демонструючи це швидким рухом та його напрямком.

Прокурор наголошує на те, що усі свідки - ОСОБА_23 , ОСОБА_39 , ОСОБА_19 , ОСОБА_26 , чітко вказують, що подружжя ОСОБА_13 поводило себе агресивно, кричали, виражались нецензурно, погрожували працівникам. Це також підтверджується і відеозаписом з місця події, на яке посилається суд, однак робить зовсім протилежні висновки. Зокрема, на відео видно, як ОСОБА_11 зі значним зусиллям б`є кілька разів рукою по столі і з його порухів тіла можна зрозуміти, що останній кричить. А маневр рукою свідка ОСОБА_12 по обличчі, як описує суд першої інстанції, від якого потерпіла аж перехиляється назад, є навмисним поштовхом з ударом. Відповідно не можна не дійти ствердного висновку, що ОСОБА_11 та його дружина бажали спричинити шкоду потерпілій, та більше, спричинили її.

Щодо поведінки потерпілої, ще раз слід відмітити, потерпіла ствердила, що наміру забирати телефон у ОСОБА_12 не мала, з рук його не вибивала, можливо висловлювалась, та телефону не торкнулась, тілесних ушкоджень наносити не збиралась і погроз про нанесення таких не висловлювала. Це також підтверджується відеозаписом з місця події від 29.08.2023, з якого вбачається, що потерпіла сама зупиняється за крок від ОСОБА_12 і ніяк не намагається на неї вплинути фізично. Швидкий рух та напрям, коли тим більше людина зупиняється добровільно, на відстані витягнутої руки, вже не може свідчити про провокативний характер дій і фізичний вплив.

Апелянт наголошує, що обвинувачений та свідок ОСОБА_40 , дружина обвинуваченого, є звичайно цікавленими особами і надавали показання про те, що агресивно себе ні разу не поводили, нецензурно не висловлювались. Натомість, усі свідки у справі говорять неправду, та відеозапис демонструє теж неправдиві дані. А відтак, їх покази суд мав піддавати критичній оцінці, оскільки вони зовсім не узгоджуються з іншими доказами у провадженні. Однак, саме їх покази суд бере за основу та надає їм віри.

Попри те, суд першої інстанції зазначив, що внаслідок події інкримінованого кримінального проступку потерпілій могли бути спричинені тілесні ушкодження в силу фізичних дій обвинуваченого, однак ставить під сумнів версію сторони обвинувачення, що ґрунтується на долучених доказах, оскільки саме по собі спричинення легкого тілесного ушкодження не може бути безумовною підставою кримінальної відповідальності.

При цьому, стороною обвинувачення не досліджувався мотив протиправних дій обвинуваченого, котрий звичайно не є обов`язковою ознакою складу ч.1 ст. 125 КК України, однак при встановлених судом обставинах (публічне місце, одночасні активні дії двох осіб, поведінка потерпілої, фізичний стан обвинуваченого та його поведінка в приміщенні) має значення для правильної кваліфікації його дій.

Судом першої інстанції у вироку зазначено, що стороною обвинувачення ОСОБА_11 пред`явлено обвинувачення за ч.1 ст. 125 КК України, в тому, що він вчинив незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

Згідно обвинувального акту ОСОБА_11 29.08.2023 близько 11:45 год., перебуваючи у приміщенні офісу «Рубікон Груп», що за адресою: м. Львів, вул. Карла Мікльоша, 7, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин із потерпілою ОСОБА_22 , з метою спричинення їй тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень, умисно наніс один удар металевою милицею, яку тримав у правій руці в область правої руки потерпілої ОСОБА_22 , спричинивши останній тілесні ушкодження у вигляді синця на задній поверхні ділянки правого ліктьового суглобу, що відноситься до легкого ступеня тяжкості.

Таким чином, органом досудового розслідування дії обвинуваченого ОСОБА_11 кваліфіковано за ч. 1 ст. 125 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_11 вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, та показав, що 16.02.2021 з метою подарувати у майбутньому онукові, що є особою із інвалідністю, квартиру, уклали попередній договір купівлі-продажу квартири із фірмою «Рубікон Груп». Перед укладенням договору, саме ОСОБА_22 була менеджером, що переконувала у надійності компанії. З початку 2022 року будівництво з багатоквартирного будинку припинилося, однак він з дружиною внесли майже усі кошти в сумі 36 тис. доларів США. Так, як йому стало відомо, що будівництво не ведеться, з фірмою виникли проблеми, він вирішив розірвати договір, щоб отримати свої кошти назад. 29.08.2023 йому в офісі на 10 год. призначив зустріч ОСОБА_23 , так як він думав, директор фірми. Він разом із дружиною прибули до офісу, де за рекомендацією останнього підійшли до менеджера ОСОБА_14 , присіли на стільці перед її робочим столом. Директора не було, і він ОСОБА_14 повідомив, що має намір розірвати договір купівлі-продажу, у зв`язку із чим підготував відповідну письмову заяву, та просив її прийняти, і поставити на копії відмітку. Вона відмовлялася, сказала, що вона до цієї фірми відношення не має, нічого підписувати не буде, нехай це робить директор. Він неодноразово дзвонив до ОСОБА_23 , зазначав, що чекає в офісі, і нікуди не піде поки в нього не приймуть заяву та відповідне рішення про розірвання договору. Він та дружина постійно сиділи біля столу. Дружина час від часу знімала на телефон. В час коли він сидів на стільці, а дружина вела фіксацію, потерпіла дуже агресивно себе поводила, скандалила, по хамськи виражалася в їхню сторону, і в один момент, коли почала бігти на його дружину він зреагував і підняв палицю, однак, наміру заподіювати тілесні ушкодження не мав, оскільки саме вона підійшла в його сторону де він сидів та не вставав жодного разу, та намагалася напасти на дружину зокрема її вдарити. Він мав намір її захистити, однак удару не спричинював, все відбулося випадково. Вказав, що саме ОСОБА_9 першою вступила із ними в розмову, так як вони сиділи за столом ОСОБА_14 . Пригадує, що він викликав поліцію, з котрими спілкувався. Вказав, що потерпіла закривала вхідні двері офісу. Повідомив, що його дружину в поліції не допитували. Він жодних намірів спричиняти ОСОБА_9 тілесні ушкодження не мав.

Заслухавши доповідача, думку прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,, які, кожен окремо, просили задовольнити апеляційні вимоги сторони обвинувачення та скасувати вирок суду першої інстанції з врахуванням викладеного в апеляційній скарзі прокурора, думку потерпілої ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу прокурора та просила задовольнити її, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_10 , які просил відмовити в задоволені апеляційних вимог сторони обвинувачення та залишити вирок суду першої інстанції без змін, дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положення ст. 2 КПК визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Судовий розгляд кримінального провадження відбувається у порядку, передбаченому статтями 318-380 КПК України.

Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Висновок суду про недоведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні зазначениого у вироку суду кримінального правопорушення за ч. 1 ст.125 КК України, нев повній мірі відповідає фактичним обставинам справи.

Стандарт доведення винуватості поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

На думку колегії суддів, зазначені вимоги судом першої інстанції не було виконано в повному обсязі.

Статтею 55Конституції України гарантовано кожному право на оскарження до суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

У відповідності до положеньст.124 Конституції Українизабезпечення доведеності вини належить до основних засад судочинства.

Відповідно до ст.ст. 91, 92 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. За загальним правилом обов`язок доказування в суді обставин, передбаченихст. 91цього Кодексу, покладається на прокурора.Обов`язок доказування допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так в суді апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції в мотивувальній частині виправдального вироку вказав на те, що стороною обвинувачення ОСОБА_11 пред`явлено обвинувачення, за ч.1 ст. 125 КК України, в тому, що він вчинив незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

Дана описка судом першої інстанції виправлена не було та є вагомою підстьавою для скасування вироку, через невідповідність витсновків суду фактичним обставинам справи.

Судом першої інстанції було детально проаналізовані наявні в матеріалах справи докази та їм була надана відповідна оцінка з точки зору допустимості, достовірноті та внутрішнім переконанням суду по даному криміналдьному провадженні.

Однак, як з`ясовано в суді апеляційної інстанції під час судового розгляду в суді першої інстанції не було звернуто увагу на те, що всі обвинувачений, потерпіла, свідки зазначали про наявність в телефоні свідка ОСОБА_41 (дружини обвинуваченої) відеозапису подій, які відбувалися в офісі фірми. Так в матеріалах кримінального провадження наявний відеозапис з камери спостереження з офісу «Рубікон Груп», однак такий без звуку, відповідно підтвердити чи спростувати покликання потерпілої про агресивне, нецензурне івисловлювання зі сторони подружжя ОСОБА_42 , немає можливості. Натомість поведінка працівник а офцсу- потерпілої ОСОБА_9 є дещо незрозомілою, оскільки вона була представником фірми, яка надавала послуги по укладенню угод по придбанню житла, який будує фірма у м. Львовфі по вул. Володимира Великого і відповідний об`єк повинен був бути зданий ще у 2024 році. Однак таке не відбулося і клієнти Лебєдєви, які майже повністю оплатили придбання житьла, захотіли повернути свої коши та прибули в офіс з відповідною заявою, яку в них не хотіли приймати та реєструвати, мотивуючи тим, що це може робити тіль ки директор. Все це можна було б підтвердити чи спростувати відеозаписом, який здійснювала дружина обвинуваченого в офісі фірми. Завдяки цьому багато іимог викладених прокурором в апеляційній скарзі, які не знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції, можна б було підтвердити чи спростувати.

Потерпіла ОСОБА_9 в суді першої інстанції заявила, що має бажання забрати заяву, на підставі якої були внесені відомості в ЄРДР про вчиненя кримінального правопорушення за ч.1 ст. 125 КК України. Однак таке вчинити на стаді апеляційного розгляду не представляється можливим.

Судом першої інстанції не було долучено до справи, з`ясовано думку учасників процесу (а.с.212) однак не було вирішено клопотання подане захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_10 10.11.2024 про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності (а.с.207), а завершив з`ясування обставин та оголосив перерву для підготовки до дебатів.

З врахувапнням зазначеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі було здійснено судовийц розгляд в суді першої інстанції.

Згідно п.1 ч.1 ст. 409 КПК України неповнота судового розгляду є підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 був здійснений судом першої інстанції з істотним порушенням вимог кримінального процесуального Закону, що відповідно до статей409, 410, 412 КПК Україниє безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції.

Відповідно доп. 6ч.1ст.407КПК України,за наслідкамиапеляційного розглядуза скаргоюна вирокабо ухвалусуду першоїінстанції судапеляційної інстанціїмає право скасувати вирок або ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Згідно з п.1 ч.1ст.415 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачене п. 7 ч.2ст. 412 цього Кодексу.

Враховуючи те, що апеляційним судом було встановлено зазначене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, допущене судом першої інстанції, апеляційний суд вважає, що вирок суду підлягає безумовному скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч.2ст.415 КПК Українипризначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, апеляційний суд не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Свідченням справедливого судочинства, на думку Європейського суду, є дотримання національними судами вимоги щодо вмотивованості судових рішень. Ця вимога стосується рівною мірою усіх видів українського судочинства, в тому числі і кримінального процесу.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з тим, що оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з наведених підстав, суд не перевіряє інші доводи зазначені в апеляційній скарзі прокурора.

Враховуючи зазначене вище, приймаючи до уваги доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, відповідно оскаржуваний вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції зі стаді підготовчого судового засідання, під час якого необхідно перевірити обвинувальний акт на відповідність вимогам КПК України 2012 року; у разі відповідності обвинувального акту КПК України призначити судовий розгляд під час якого повно та всебічно дослідити докази та обставини зазначені кримінальному провадженні в їх сукупності з врахуванням доводів зазначених в апеляційній скарзі та прийняти законне і обґрунтоване рішення, неухильно керуючись вимогамиКПК УкраїнитаКонституції України.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 408, 409, 412, 415, 419, 424 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Франківської ОП м.Львова ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 29.11.2024 року яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: