Постанова від 14.05.2025 по справі 143/251/25

Справа № 143/251/25

Провадження № 22-ц/801/1251/2025

Категорія: 100

Головуючий у суді 1-ї інстанції Тітова Т. Л.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 рокуСправа № 143/251/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,

за участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №143/251/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Погребищенський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Скрицького Романа Леонідовича на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2025 року, яке ухвалила суддя Тітова Т.Л. в Погребищенському районномусуді Вінницької області, повний текст складено 11 квітня 2025 року,

в с т а н о в и в:

В березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася в суд з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, яку мотивувала тим, що її батько ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Від третіх осіб заявниця дізналась про смерть свого батька, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причина смерті, обставини, а також місце поховання їй залишаються невідомими, внаслідок чого вона була позбавлена можливості отримати офіційні документи, які б підтверджували факт смерті батька та, які б дозволили провести державну реєстрацію смерті батька.

Погребищенський відділ ДРАЦС у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) своїм листом від 14 березня 2025 року та Бучанський відділ ДРАЦС Бучанського району Київської області листом від 19 березня 2025 року відмовили в реєстрації смерті, оскільки заявниця не надала документи, які б підтверджували факт смерті ОСОБА_2 , що є підставою для державної реєстрації смерті.

Станом на сьогодні у заявниці відсутні документи, що дозволяють зареєструвати смерть батька згідно вимог законодавства та отримати свідоцтво про смерть встановленого Україною зразка.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 є необхідним для реалізації свого права на спадкування майнових прав на квартиру, що була зруйнована. Ця квартира належала її батьку на підставі договору купівлі-продажу. Відсутність документально підтвердженого факту смерті перешкоджає заявниці у зверненні до компетентних органів для реєстрації прав на спадщину та вжиття відповідних правових заходів щодо відновлення своїх майнових прав.

Таким чином, просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті свого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Мирноград Донецької області у віці сорока одного року.

Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2025 року в задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що заявницею не надано доказів, які б доводили факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Мирноград Донецької області, та не можливості отримання заявницею документів, які б підтверджували такий факт. При цьому суд першої інстанції зазначив, що територія Мирноградської міської територіальної громади Покровського району Донецької області включена до переліку території можливих бойових дій з 24 лютого 2022 року по 20 серпня 2024 року, а з 21 серпня 2024 року до переліку територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, заявницею не надано доказів, що у вказаний період часу, а саме 10 вересня 2022 року, на цій території не функціонували органи державної влади, уповноважені засвідчити факт смерті особи.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Скрицький Р.Л. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, а висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконного судового рішення, судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про встановлення факту.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на ті ж обставини, що і у заяві. Зокрема зазначив, що зважаючи на характеристику особи ОСОБА_2 , суд першої інстанції не перевірив чи отримував ОСОБА_2 пенсію в органах Пенсійного фонду України у 2022 - 2023 роках, чи реєструвався він, як внутрішньо переміщена особа.

Крім того, просив справу розглядати у їх відсутність.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що заявниця ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Димитровського міського управління юстиції Донецької області.

Відповідно до копії довідки про реєстрацію місця проживання особи від 13 березня 2018 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією довідки № 3244-7001992653 від 27 березня 2024 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання/перебування ОСОБА_1 є: АДРЕСА_2 .

Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Димитровським МВ УМВС України в Донецькій області 17 вересня 2006 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з копією договору купівлі-продажу квартири від 05 травня 2006 року серії ВСТ № 589962, укладеного між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), та копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10759843 від 26 травня 2006 року, ОСОБА_2 є власником цієї квартири.

Відповідно до копії рішення Димитровського міського суду Донецької області від 16 листопада 2011 року у справі № 2-1275/11 шлюб між батьками заявниці ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано.

Із копії ухвали Димитровського міського суду Донецької області від 25 квітня 2019 року в справі № 0513/1516/2012 про розшук боржника вбачається, що відповідно до актів державного виконавця від 15 лютого 2018 року та 20 березня 2019 року ОСОБА_2 , за місцем своєї реєстрації та останнім відомим місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) не проживає. Також у вказаній ухвалі зазначено, що згідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_2 належить нерухоме майно, а саме квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на яку постановою державного виконавця від 20 лютого 2014 року накладено арешт.

Листом ГУПФУ у Київській області від 26 лютого 2025 року відмовлено адвокату Скрицькому Р. Л в наданні інформації щодо ОСОБА_2 .

Відповідно до копії листа Погребищенського відділу ДРАЦС у Вінницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) № 103-28.4-35 від 14 березня 2025 року відмовлено у реєстрації смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю підстав, оскільки не пред`явлено документів, які б підтверджували факт смерті.

Також Бучанським відділом ДРАЦС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) відмовлено у реєстрації смерті ОСОБА_2 з аналогічних підстав (копія листа № 578/30.12-27 від 19 березня 2025 року).

Згідно з частинами третьою - четвертою статті 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно частини першої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Водночас пункт 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, деталізує положення статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та встановлює, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Вказані процедури різняться між собою та мають певні особливості.

Пунктом 8 частини статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.

Отже, встановлення факту смерті фізичної особи на підставі пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі беззаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації факту смерті.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (частина четверта статті 46 ЦК України).

Відповідно до статті 305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Згідно з частиною першою статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту статей 43, 46 ЦК України, статей 305, 306 ЦПК України, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з бойовими діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (частина друга статті 46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України).

Аналіз змісту заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що заявниця фактично просить суд встановити факт смерті її батька ОСОБА_2 у певний час - ІНФОРМАЦІЯ_1 під час проведення активних бойових дій між ЗСУ та військовими формуваннями держави агресора, окупацією території м. Мирноград Покровського району Донецької області, з метою реалізації свого права на спадкування на квартиру.

На підтвердження вимог своєї заяви заявниця надала суду лише копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Димитровського міського управління юстиції Донецької області; копію паспорта ОСОБА_2 ; копію договору купівлі-продажу квартири від 05 травня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець); рішення Димитровського міського суду Донецької області від 16 листопада 2011 року у справі № 2-1275/11 про розірваннґ шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; копію ухвали Димитровського міського суду Донецької області від 25 квітня 2019 року в справі № 0513/1516/2012 про розшук боржника ОСОБА_2 ; копію листа ГУПФУ у Київській області від 26 лютого 2025 року про відмову в наданні інформації щодо ОСОБА_2 ; копію листа Погребищенського відділу ДРАЦС у Вінницькому районі Вінницької області ЦМУ МЮ (м. Київ) № 103-28.4-35 від 14 березня 2025 року про відмову в реєстрації смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю документів, які б підтверджували факт смерті; копію листа Бучанського відділу ДРАЦС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), яким відмовлено у реєстрації смерті ОСОБА_2 .

Водночас вказані докази у своїй сукупності достовірно не свідчать про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Мирноград Донецької області, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті її батька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Мирноград Донецької області згідно з пунктом 8 частини першої статті 315 ЦПК України немає.

Також суд першої інстанції вірно врахував, що територія Мирноградської міської територіальної громади Покровського району Донецької області включена до переліку території можливих бойових дій з 24 лютого 2022 року по 20 серпня 2024 року, а з 21 серпня 2024 року до переліку територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, заявницею не надано доказів, що у вказаний період часу, а саме 10 вересня 2022 року, на цій території не функціонували органи державної влади, уповноважені засвідчити факт смерті особи.

Згідно з ч.7 ст.81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на встановлені у цій справі обставини та наявність у заявниці вірогідного припущення про смерть ОСОБА_2 10 вересня 2022 року вона не позбавлена можливості звернутися до суду із заявою про оголошення судом ОСОБА_2 померлим на підставі частини другої статті 46 ЦК України.

Подібні за змістом висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 (провадження № 61-7094св23)

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Скрицького Романа Леонідовича залишити без задоволення.

Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 09 квітня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 14 травня 2025 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Войтко Ю.Б.

Матківська М.В.