Постанова

від 08.05.2025 по справі 460/28161/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/28161/23 пров. № А/857/32365/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддівСудової-Хомюк Н.М., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квасилівський ливарно-механічний завод» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі за його позовом до Управління інспекційної діяльності у Рівненській області Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці, Західного міжрегіонального Управління Державної служби з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису,

суддя у І інстанціїДорошенко Н.О.,

час ухвалення судового рішенняне зазначено,

місце ухвалення судового рішенням. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 24 жовтня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Квасилівський ливарно-механічний завод» (далі ТОВ «КЛМЗ») звернулося до адміністративного суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати припис від 21.11.2023 №ЗХ/РВ/34982/132/П (далі Припис) Управління інспекційної діяльності у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі Управління).

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 у справі №460/28161/23, ухваленим у порядку письмового провадження, у задоволенні таких позовних вимог було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що в ході позапланового заходу державного нагляду (контролю) встановлено, що позивачем допущено до роботи ОСОБА_1 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Тому оскаржуваний припис прийнятий в межах та на підставі наданих відповідачу повноважень, відповідає визначеним у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям і є правомірним.

У апеляційній скарзі ТОВ «КЛМЗ» просило скасувати вказане рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі.

Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що вимоги оскаржуваного Припису не є конкретними, чіткими та зрозумілими, а заходи, які слід вжити ТОВ «КЛМЗ» для усунення порушень чітко не визначені.

Окрім того, суд першої інстанції не врахував наявність постанови Рівненського районного суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі №570/6330/23, якою провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), щодо ОСОБА_2 закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення і ця постанова має преюдиційне значення для вирішення справи, що розглядається.

Заперечує можливість врахування при вирішенні справи наявних письмових доказів, оскільки їх оригінали не досліджувалися судом першої інстанції, а також звертає увагу на те, що ОСОБА_3 не допитувався судом з приводу його письмових пояснень, об`єктивність яких апелянт ставить під сумнів.

Водночас наполягає на тому, що під час перевірки не було встановлено того, що ОСОБА_1 писав заяву до ТОВ «КЛМЗ» про прийняття на роботу та надав свою трудову книжку з іншими документами, необхідними для прийняття на роботу за трудовим договором, що свідчило б про наявність його волевиявлення на укладення трудового договору з позивачем.

У відзивах на апеляційну скаргу позивача відповідач Управління та третя особа ОСОБА_1 підтримали доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечили обґрунтованість апеляційних вимог та просили залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник ТОВ «КЛМЗ» у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов товариства у повному обсязі.

Представник Управління у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає її розгляду.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції та слідує з матеріалів справи, у період з 20.11.2023 по 21.11.2023 на підставі наказу від 17.11.2023 №269/ЗХ-ЗК та направлення на інспекційне відвідування від 20.11.2023 №ЗХ/1/12759-23 посадовими особами Управління було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) ТОВ "КЛМЗ" на предмет додержання вимог законодавства про працю, за результатами якого складено акт від 21.11.2023 №ЗХ/РВ/34982/132.

У ході проведення перевірки працівниками відповідача було зроблено висновок про встановлення порушення ТОВ "КЛМЗ" вимог:

частини 1 статті 21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) не укладено трудовий договір з ОСОБА_1 ;

частини 4 статті 24 КЗпП допущено ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З метою усунення виявлених порушень інспектором праці винесено припис №ЗХ/РВ/34982/132/П від 21.11.2023, яким директора ТОВ "КЛМЗ" зобов`язано вжити заходів щодо усунення порушень, виявлених в ході заходу державного нагляду (контролю), до 22.12.2023.

ТОВ "КЛМЗ" не погодилося із правомірністю вказаного припису та звернулося до адміністративного суду з позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про наявність в Управління достатніх доказів про перебування ОСОБА_1 з ТОВ "КЛМЗ" у трудових відносинах без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому позивачем не оспорюється саме право Управління на проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) у формі перевірки, а також дотримання порядку проведення такого.

Надаючи оцінку обґрунтованості оспорюваного припису Управління від 21.11.2023 №ЗХ/РВ/34982/132/П апеляційний суд зазначає таке.

Як встановлено у ході апеляційного розгляду, працівниками Управління не було виявлено ОСОБА_1 безпосередньо під час виконання ним трудової функції у ході проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) ТОВ "КЛМЗ".

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази на підтвердження висновків, які лягли в основу оспорюваного Припису, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із частиною 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

За приписами частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до частини 1 статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як передбачено частиною 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як зазначено у частині 5 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно із частиною 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (частина 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За правилами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно із приписами частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта про те, що наявні у матеріалах справи копії документів, які були взяті до уваги судом першої інстанції при вирішенні спору, не можуть вважатися належними, оскільки вони не були засвідчені належним чином, а позивач заперечує можливість врахування їх у якості доказів при вирішенні спору.

У ході апеляційного розгляду суд першої інстанції запропонував відповідачу надати оригінали або належним чином засвідчені копії письмових документів, на підставі яких було сформовано висновки, що лягли у основу оспорюваного Припису, оскільки позивач заперечує їх достовірність.

На пропозицію апеляційного суду Управлінням було надано лише завірену копію пояснень ОСОБА_3 від 20.11.2023, однак перевірити їх об`єктивність та достовірність виявилося неможливим, оскільки відсутність даних щодо місця проживання вказаної особи не дозволяла викликати її для допиту у суді в якості свідка, а позивач ставив під сумнів викладені у вказаних поясненнях обставини.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що постановою Рівненського районного суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі №570/6330/23, що набрала законної сили, було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 41 КУпАП, щодо директора ТОВ "КЛМЗ" Панчука С.В. за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Водночас слід погодитися із апелянтом у тому, що фактичні обставини, що стали підставою як для прийняття оскаржуваного Припису, так і для складення протоколу про адміністративне правопорушення від 30.11.2023 №ЗХ/РВ/34982/132/П/ПТ за частиною 3 статті 41 КУпАП щодо керівника позивача, є тотожними, а відповідачем під час розгляду справи не спростовано належними та допустимими доказами висновки, які містяться у постанові Рівненського районного суду Рівненської області від 16.01.2024 у справі №570/6330/23, щодо відсутності факту порушень ТОВ «КЛМЗ» вимог трудового законодавства.

Попри те, в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційний суд вважає за необхідне врахувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.12.2023 у справі №420/27120/21, відповідно до яких вимоги припису, які за своєю правовою природою є обов`язковими для виконання, мають бути конкретними, чіткими та зрозумілими, а можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), якого слід вжити суб`єкту господарювання для усунення порушень.

При цьому апелянт слушно звертає увагу апеляційного суду на те, що викладені у оскаржуваному Приписі вимоги наведеним критеріям не відповідають, заходи, які слід вжити ТОВ «КЛМЗ» для усунення порушень, чітко не визначені, що дає підстави для висновку про необґрунтованість такого індивідуально-правового акту.

Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, що призвело до помилкової відмови у задоволенні позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та позов ТОВ «КЛМЗ» задовольнити.

На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління на користь ТОВ «КЛМЗ» сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 2684 + 4542 = 7226 грн.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Квасилівський ливарно-механічний завод» задовольнити.

Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі №460/28161/23 та позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Квасилівський ливарно-механічний завод» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Управління інспекційної діяльності у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 21 листопада 2023 року №ЗХ/РВ/34982/132/П.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Квасилівський ливарно-механічний завод» (код ЄДРПОУ 38623245, 35350, Рівненська область, смт. Квасилів, вул. Б.Хмельницького, 19) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 7226 (сім тисяч двісті двадцять шість) грн за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44778105, 79005, Львівська область, м. Львів, пл. А.Міцкевича, 8).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді В. Я. Качмар Н. М. Судова-Хомюк Постанова у повному обсязі складена 14 травня 2025 року.