Постанова від 21.04.2025 по справі 908/3570/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2025 року м.Дніпро Справа № 908/3570/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Абадей М.О..

представники сторін:

від скаржника: Бойко О.В.,

від позивача: Омельченко І.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" на рішення господарського суду Запорізької області від 23.04.2024 року у справі №908/3570/23 (суддя Корсун В.Л.)

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "СБПМ", 03022, м. Київ, вул. Козацька, буд. 120/4, корпус В, кімната 15

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод", 69032, м. Запоріжжя, пров. Туристський, буд. 5

про стягнення 3 551 730, 54 грн,-

ВСТАНОВИВ:

01.12.2023 року до господарського суду Запорізької області в системі "Електронний суд" надійшла позовна заява за вих. від 01.12.2023 року з вимогами Товариства з обмеженою відповідальністю "СБПМ" (далі - ТОВ "СБПМ") до Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" (далі - ПрАТ "Пологівський ОЕЗ") про стягнення заборгованості за договором поставки від 17.08.2017 року № 1708-17/КПР(1225/7) в розмірі 3 804 109, 53 грн, а саме: 1 820 646,49 грн основного боргу, 1 383 459,10 грн пені, 95 197,45 грн 3 % річних та 504 806,49 грн інфляційних втрат.

06.02.2024 року до суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог, в якій представник ТОВ "СБПМ" просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки від 17.08.2017 року № 1708-17/КПР(1225/7) в розмірі 3 551 730,54 грн, а саме: 1 820 646, 49 грн основного боргу, 1 192 443,48 грн пені, 446 969,43 грн інфляційних втрат та 91 681,14 грн 3 % річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не виконано вимоги договору щодо оплати поставленого товару.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 23.04.2024 року у цій справі позов задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СБПМ" 1 820 646 грн 49 коп. основного боргу, 1 192 433 грн 47 коп пені, 91 681 грн 14 коп 3 % річних, 438 476 грн 62 коп інфляційних втрат та 53 148 грн. 10 коп. судового збору; в іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що зі сторони відповідача мало місце порушення прав позивача на своєчасне отримання плати за товар у сумі 1 820 646,49 грн.

При цьому, судом встановлено, що розрахунок пені виконаний позивачем вірно, визначено вірно період її нарахування, при цьому, позивачем допущено помилку в 0,01 грн. Також є вірними розрахунки 3 % річних, а також періоди їх нарахування.

Перевіривши розрахунки інфляційних втрат, а також період їх нарахування (за видатковою накладною від 17.02.2022 року № 497 з березня 2022 року по листопад 2023 року та за видатковою накладною від 24.02.2022 року з березня 2022 року по жовтень 2023 року), судом визнано розрахунок позивача не вірним; встановлено, що розмір інфляційних має становити 438 476, 62 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Пологівський олійноекстракційний завод" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СБПМ" до Приватного акціонерного товариства "Пологівський олійноекстракційний завод" у частині стягнення заборгованості на підставі видаткової накладної від 24.02.2022 року № 569 у розмірі 1 517 063, 02 грн, стягнення пені у розмірі 1 192 433, 47 грн, стягнення 3 % річних у розмірі 91 681,14 грн та стягнення інфляційних втрат у розмірі 438 476, 62 грн відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що сторони не домовилися і не узгодили між собою можливу поставку передбаченого договором товару 24.02.2022 року, на чому наполягає позивач.

Так, із чотирьох необхідних документів, що можуть свідчити про домовленість сторін про поставку та про здійснення такої поставки 24.02.2022 року саме відповідачу (зокрема, додаток № 1 "Загальна кількість товару. Графік поставки товару" до договору; специфікація на поставку певної кількості товару у конкретні строки; видаткова накладна на поставку товару; довіреність покупця на конкретну особу про уповноваження цієї особи прийняти конкретну кількість товару від імені покупця) позивачем суду було надано лише видаткову накладну.

При цьому, на вимогу відповідача органом досудового розслідування призначено судово-почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставлені питання щодо того, чи вчинено підпис на оспорюваній видатковій накладній від 24.02.2022 року Р. Самарою.

Апелянт вважає, що суд прийняв недостовірний доказ та послався на нього при обґрунтуванні свого рішення, а саме на видаткову накладну № 569 від 24.02.2022 року.

При цьому, у порушення приписів ст.ст. 78, 236 ГПК України суд відмовився повернутися до стадії підготовчого провадження для належної оцінки доказів, достовірність яких викликає сумнів.

На переконання скаржника питання встановлення підробки підпису на згаданій видатковій накладній № 569 від 24.02.2022 року є предметом дослідження судово-почеркознавчої експертизи, яка могла б бути проведена у рамках господарського процесу на підставі ст.ст. 98-107 ГПК України.

Крім того, апелянт звертає увагу, що Р. Самара не має ані довіреності від імені відповідача, ані іншого юридичного документу, який би міг підтвердити його повноваження як представника відповідача на отримання 24.02.2022 року спірного товару

Щодо нарахування пені скаржник зазначає, що Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду сформував свою правову позицію, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За доводами апелянта, договір не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України або іншим законом, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, тобто нарахування пені у розмірі, передбаченому п. 6.5 договору, мало припинитися саме 28.08.2022 року.

Також апелянт вважає, що суд помилково не застосував строк позовної давності за заявою позивача у даному спорі, зробленою ним до винесення оскаржуваного рішення, оскільки позивачу стало відомо про начебто порушення відповідачем його права на своєчасне отримання грошових коштів за поставлений ним відповідачу 28.02.2022 року товар, відповідно, перебіг строку позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій почався з 28.02.2022 року.

Відповідач згідно відзиву просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що твердження апелянта про неотримання товару 24.02.2022 року (та, зокрема, нерелевантність заявки від 26.01.2022 року, неузгодження сторонами відповідної поставки, недостовірність видаткової накладної № 569 від 24.02.2022 року, непідписання відповідачем вказаної видаткової накладної) є повністю безпідставними, оскільки сукупність встановлених обставин справи підтверджує як погодження сторонами поставки, так і сам факт здійснення такої поставки за видатковою накладною № 569 від 24.02.2022 року.

Щодо нарахування пені позивач вказує, що договором поставки № 1708-17/КПР від 17.08.2017 року сторони прямо передбачили нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення за весь період прострочення оплати, а тому твердження відповідача про припинення нарахування пені 28.08.2022 року через те, що строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання не встановлено умовами договору (і їх нарахування мало припинитися через 6 (шість) місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано), є абсолютно безпідставним, так як висновки апелянта не відповідають наведеним вище умовам договору та вимогам законодавства.

Також позивач зазначає, що позовна давність за заявленими позовними вимогами є зупиненою на строк дії воєнного стану в Україні.

Відповідач згідно відповіді на відзив посилається на обставини, зазначені в апеляційній скарзі.

У письмових поясненнях позивач звертає увагу, що загальна кількість товару, фактично поставленого постачальником та прийнятого покупцем протягом строку дії цього договору, визначається як сумарна кількість всього обсягу товару, яка вказана у видаткових накладних, підписаних сторонами в рамках виконання договору протягом строку його дії.

Також позивач наголошує, що на виконання вимог податкового законодавства склав податкові накладні на поставлений товар та зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, що стало для відповідача (як покупця товару) достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом заперечень на додаткові пояснення позивача відповідач вказує, що на сьогодні призначена судово-почеркознавча експертиза у кримінальному провадженні, поки не може бути завершеною, оскільки слідчий не має можливості вилучити та надати експерту для дослідження так званий "оригінал" видаткової накладної, який знаходиться у матеріалах господарської справи.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 року для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Верхогляд Т.А. (доповідач), судді: Іванов О.Г., Парусніков Ю.Б.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.07.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги призначено на 13.11.2024 року на 15:00 год.

13.11.2024 року справу знято з розгляду у зв`язку із перебуванням члена колегії Паруснікова Ю.Б. на лікарняному.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.11.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 09.12.2024 року о 09:30 год.

18.12.2024 року справу знято з розгляду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.12.2024 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 31.03.2025 року о 10:45 год.

У судовому засіданні 31.03.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 17.08.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СБПМ" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Пологівський олійноекстракційний завод" (покупець) укладено договір поставки № 1708-17/КПР (1225/7) (далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору в порядку та на умовах визначених даним договором, протягом строку дії цього договору постачальник зобов`язався поставити у власність покупця продукцію Н-ГЕКСАН (товар) в узгодженій сторонами кількості, а покупець зобов`язався вибрати, прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Загальна кількість товару, яку постачальник зобов`язується поставити, покупець вибрати, прийняти та оплатити протягом строку дії цього договору, узгоджена сторонами у додатку № 1 "Загальна кількість товару. Графік поставки товару" (додаток № 1) до договору (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору поставка товару здійснюється партіями, обсяг та строки поставки яких визначаються покупцем виходячи з загальної кількості товару та строків його поставки, визначених у додатку № 1.

Згідно з п. 1.4. договору найменування товару та кількість товару в партії узгоджується сторонами в специфікаціях на кожну окрему партію товару, які є невід`ємними частинами даного договору з дня набрання ними чинності відповідно до умов договору.

Пунктом 1.5. договору визначено, що загальна кількість товару, фактично поставленого постачальником та прийнятого покупцем протягом строку дії цього договору, визначається як сумарна кількість всього обсягу товару, яка вказана у видаткових накладних, підписаних сторонами в рамках виконання договору протягом строку його дії.

У відповідності до п. 2.2. договору поставка партії товару здійснюється за ціною та вартістю, розрахованою постачальником згідно з п. 2.1. договору, остаточно узгодженою та зазначеною у видатковій накладній постачальника на поставку такої партії товару, яка підписана сторонами. На вимогу покупця, постачальник зобов`язаний надати останньому копії документів (інвойси, вантажні митні декларації), дані з яких використовувалися постачальником для розрахунку ціни та вартості товару.

Згідно із п. 2.3. договору загальна вартість товару (загальна сума договору) дорівнює сумарній вартості партії товару, які зазначені у видаткових накладних, підписаних сторонами в рамках виконання договору протягом строку його дії.

Покупець здійснює оплату вартості товару (його партії) у розмірі 80 % від вартості товару (його партії) протягом 5 операційних (банківських) днів з дати поставки товару (його партії) покупцеві, надання постачальником рахунку на оплату та видаткових накладних. Остаточний розрахунок за поставлений товар (його партію) у розмірі 20 % від вартості товару (його партії), який поставлений, здійснюється покупцем протягом 3 операційних (банківських) днів з дня отримання покупцем (в електронному вигляді) повідомлення (-нь) про реєстрацію податкової (-их) накладної (-них), виданої (-них) постачальником у зв`язку з поставкою товару (його партії), в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкової (-их) накладної (-них) в електронному вигляді (п. 3.1. договору з урахуванням додаткової угоди № 2 від 07.05.2018 року).

Відповідно до п. 3.2. договору розрахунки за товар, що поставляється згідно з цим договором, покупець здійснює шляхом сплати (перерахування) коштів на поточний рахунок постачальника на підставі наданих постачальником рахунків на оплату. Рахунки на оплату складаються постачальником на підставі видаткових накладних, підписаних сторонами.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що днем оплати товару є день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Згідно із п. 4.1. договору протягом строку дії цього договору покупець зобов`язаний вибрати (прийняти у власність) всю кількість товару, узгоджену сторонами у додатку № 1. У випадку розірвання (дострокового припинення дії) договору з ініціативи покупця незалежно від причин такого розірвання, кількість товару, яка має бути вибрана покупцем на дату такого розірвання, розраховується постачальником пропорційно виходячи з загальної кількості товару, визначеної у додатку 3 1 та фактичного строку дії договору. У випадку невиконання обов`язку, передбаченого даним пунктом договору, покупець несе відповідальність, передбачену умовами цього договору.

У відповідності до п. 4.2. договору протягом строку дії цього договору постачальник, за заявками покупця, зобов`язаний поставити (передати у власність) всю кількість товару, узгоджену сторонами у додатку № 1. У випадку невиконання зазначеного обов`язку, постачальник несе відповідальність, передбачену умовами цього договору.

Про необхідність поставки партії товару покупець письмово (засобами факсимільного зв`язку або електронної пошти) повідомляє постачальника шляхом направлення йому в довільній формі заявки, в якій зазначається кількість товару в партії, строк (період) поставки, місце поставки, бажаний порядок і строки оплати вартості товару та інші необхідні умови. (п. 4.3. договору).

Згідно із п. 4.4. договору на підставі отриманої заявки покупця, постачальник складає специфікацію на поставку заявленої покупцем партії товару, в якій визначається кількість, строк (період) поставки, порядок та строки оплати товару (у випадку, якщо вони відмінні від умов договору), місце поставки та інша інформація, необхідна для здійснення поставки узгодженої партії товару. У специфікації на поставку конкретної партії товару сторони можуть визначити орієнтовну ціну та вартість товару, розраховані відповідно до п. 2.1. договору станом на день набрання чинності такою специфікацією. Остаточною ціною та вартість товару в будь-якому випадку є ціна та вартість товару, визначені у видатковій накладній, підписаній сторонами на поставку конкретної партії товару.

Відповідно до п. 4.5. договору постачальник зобов`язаний поставити покупцеві всю кількість товару, яка узгоджена сторонами у відповідній специфікації, в строк, що не перевищує 15 календарних днів з дня набрання чинності такою специфікацією, якщо в ній не визначений інший строк або період поставки товару.

Пунктом 4.10. договору визначено, що датою поставки та переходу права власності на товар вважається дата підписання сторонами видаткової накладної на товар.

Постачальник зобов`язується складати та реєструвати податкові накладні/розрахунки корегування у Єдиному реєстрі податкових накладних в порядку та строки, встановленими Податковим кодексом України (п. 4.11. договору).

У відповідності до п. 9.1. договору (з урахуванням додаткової угоди № 7 від 15.11.2021 року), цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами в порядку, передбаченому чинним законодавством України, і діє до 31.12.2023 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе за цим договором зобов`язань.

Згідно заявки на поставку партії товару від 26.01.2022 року, голова правління ПрАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" просить ТОВ "СПБМ" здійснити постачання вказаної у заявці наступної партії товару, а саме:

1. Н-ГЕКСАН у кількості 27 т., ціна одиниці товару з ПДВ 1 720,00 Євро у термін до 18.02.2022 року;

2. Н-ГЕКСАН у кількості 27 т., ціна одиниці товару з ПДВ 1 720,00 Євро у термін до 22.02.2022 року.

Відповідно до видаткових накладних ТОВ "СПБМ" поставило ПрАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" товар на загальну суму 3 034 980, 39 грн, а саме:

- видатковою накладною № 497 від 17.02.2022 року поставлено Н-ГЕКСАН у кількості 27,4 т. на загальну суму 1 517 917,37 грн;

- видатковою накладною № 569 від 24.02.2022 року поставлено Н-ГЕКСАН у кількості 26,4 т. на загальну суму 1 517 063,02 грн.

ТОВ "СПБМ" виставило ПрАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" рахунки на оплату поставленого товару у розмірі 3 034 980,39 грн, а саме - рахунок від 17.02.2022 року № 230 на суму 1 517 917,37 грн та рахунок від 24.02.2022 року № 261 на суму 1 517 063,02 грн.

ПрАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" сплатило ТОВ "СПБМ" 1 214 333,90 грн за поставку товару згідно рахунку № 230 від 17.02.2022 року за договором поставки № 1708-17/КПР (1225/7) від 17.08.2017 року, що підтверджується платіжним дорученням від 21.02.2022 року № 1714.

ТОВ "СПБМ" зареєструвало податкові накладні по вказаним поставкам, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме:

- 23.02.2022 року податкову накладну від 17.02.2022 року, що підтверджується квитанцією № 9040984478;

- 11.07.2022 року податкову накладну від 24.02.2022 року, що підтверджується квитанцією № 9117772079.

05.12.2022 року ТОВ "СПБМ" направило на електронну адресу ПрАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" вимогу за вих. від 02.12.2022 року № 02-12/2022-1, в якій вимагало в останнього сплатити заборгованість в розмірі 1 820 646,49 грн за поставлений товар згідно договору поставки № 1708-17/КПР (1225/7) від 17.08.2017 року впродовж 7 днів з дня пред`явлення вказаної вимоги.

Колегія суддів зазначає, що в цій справі правовідносини виникли у зв`язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання за договором поставки.

Згідно із частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 цього ж Кодексу передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог статті 86 цього ж Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як встановлено судом першої інстанції, факт здійснення поставки товару підтверджується належним чином засвідченими:

- заявкою на поставку партії товару від 26.01.2022 року, згідно якої голова правління ПрАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" просить ТОВ "СПБМ" здійснити постачання, вказаної у заявці наступної партії товару, а саме:

1. Н-ГЕКСАН у кількості 27 т., ціна одиниці товару з ПДВ 1 720,00 Євро у термін до 18.02.2022 року;

2. Н-ГЕКСАН у кількості 27 т., ціна одиниці товару з ПДВ 1 720,00 Євро у термін до 22.02.2022 року;

- видатковими накладними про поставку товару на загальну суму 3 034 980,39 грн, а саме: № 497 від 17.02.2022 року на загальну суму 1 517 917,37 грн та № 569 від 24.02.2022 року на загальну суму 1 517 063,02 грн., які додані до матеріалів справи.

Згідно п. п. 3.1. договору (з урахуванням додаткової угоди № 2 від 07.05.2018 року) покупець здійснює оплату вартості товару (його партії) у розмірі 80 % від вартості товару (його партії) протягом 5 операційних (банківських) днів з дати поставки товару (його партії) покупцеві, надання постачальником рахунку на оплату та видаткових накладних. Остаточний розрахунок за поставлений товар (його партію) у розмірі 20 % від вартості товару (його партії), який поставлений, здійснюється покупцем протягом 3 операційних (банківських) днів з дня отримання покупцем (в електронному вигляді) повідомлення (-нь) про реєстрацію податкової (-их) накладної (-них), виданої (-них) постачальником у зв`язку з поставкою товару (його партії), в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкової (-их) накладної (-них) в електронному вигляді.

Як свідчать матеріали даної справи, позивач свої зобов`язання виконав належним чином, а саме - поставив відповідачу товар в загальній сумі 3 034 980,39 грн (з урахуванням суми ПДВ), що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.

Разом з тим, відповідач у строк визначений п. 3.1. договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 07.05.2018 року обов`язку щодо повної сплати позивачу за поставлену продукцію обумовленого у договорі не виконав, сплативши за поставлений товар лише 1 214 333,90 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 21.02.2022 року № 1714, копію якого долучено до матеріалів справи.

Посилання скаржника на відсутність заявки на поставку товару не приймається судом до уваги, оскільки за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12. 2020 року у справі № 910/14900/19.

Відсутність певного документу, за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати зазначену господарську операцію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 року у справі № 904/887/18.

Крім того, як вказано вище, така заявка була оформлена ПрАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" 26.01.2022 року.

Також відхиляються судом посилання скаржника на недостовірність видаткової накладної № 569 від 24.02.2022 року у зв`язку з підробкою підпису особи, яка прийняла товар, оскільки всупереч нормам Господарського процесуального кодексу України відповідач не ініціював питання проведення відповідної експертизи на стадії підготовчого провадження.

При цьому, про існування спірної накладної відповідачу було відомо ще на стадії звернення позивача із позовною заявою до суду.

З цих же підстав відхиляються і посилання скаржника на те, що судом було порушено приписи статей 78, 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд відмовився повернутися до стадії підготовчого провадження для належної оцінки доказів, достовірність яких викликає сумнів.

Матеріали справи свідчать, що судом першої інстанції при розгляді справи № 908/3570/23 було досліджено оригінал видаткової накладної від 24.02.2022 року № 569, згідно із змістом якої ТОВ "СБПМ" поставило ПрАТ "Пологівський ОЕЗ" товар, а саме Н-ГЕКСАН у кількості 26,4 т. на загальну суму з ПДВ 1 517 063,02 грн.

Вказана видаткова накладна підписана та скріплена печатками обох сторін - ТОВ "СБПМ" та ПрАТ "Пологівський ОЕЗ".

Доказів підроблення вказаної видаткової накладної від 24.02.2022 року № 569, а також підроблення підпису посадової особи чи печатки ПрАТ "Пологівський ОЕЗ", якими, в розумінні суду є (може бути) обвинувальний вирок суду, який (вирок) набрав законної сили, господарському суду не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Судом прийнято до уваги ту обставину, що у видатковій накладній від 17.02.2022 року № 497 (факт отримання за якою товарно-матеріальних цінностей стороною відповідача не заперечувався), а також у видатковій накладній від 24.02.2022 року № 569 у графі "отримав (ла)" зазначено прізвище і ініціали однієї і тієї ж особи, наявний її підпис.

Посилання скаржника на проведення в кримінальному проваджені почеркознавчої експертизи є безпідставним, оскільки проведення такої експертизи в межах кримінального провадження не є підставою для відмови в позові. При цьому, на дату розгляду судом апеляційної скарги висновку за результатами проведення вказаної експертизи матеріали справи не містять.

Таким чином, наявність основної заборгованості відповідача за поставлений позивачем товар у розмірі 1 820 646,49 грн підтверджується матеріалами справи.

Щодо нарахування позивачем штрафних санкцій на заборгованість колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно із частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Текстуальне тлумачення положень статті 549 Цивільного кодексу України свідчить, що законодавець у цій нормі пов`язує визначення пені як виду неустойки з такими кваліфікуючими ознаками її обчислення:

1) за кожен день прострочення виконання;

2) у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання.

У схожій формі вжите поняття пені та здійснюється її обчислення в абзаці третьому частини другої статті 231 Господарського кодексу України, норми якої діяли на момент виникнення спірних правовідносин, яким визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Подібним чином також визначено поняття пені в частині першій статті 17 Закону України "Про державні резерви" - за кожний день прострочення поставки, в частині п`ятій, абзаці другому частини сьомої статті 13 Закону України "Про валюту і валютні операції" - за кожний день прострочення, в пункті 129.6 статті 129 Податкового кодексу України - за кожний день прострочення, в частині першій статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" - за кожен день прострочення, в частині п`ятій статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" - за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення.

Системний аналіз наведених норм дозволяє стверджувати, що незалежно від того, які правовідносини врегульовано конкретними нормами права, наразі в законодавстві сформований єдиний підхід до застосування пені як виду неустойки (штрафної санкції), конститутивною ознакою якої є її нарахування за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Отже, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені.

Вжитий законодавцем у цьому випадку займенник "кожний (кожен)" пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.

Натомість порядок застосування штрафних санкцій закріплено в нормах

статті 232 Господарського кодексу України, частина шоста якої визначає правило щодо періоду (строку) та порядку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, визначеним частиною шостою статі 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, таке правило застосовується до правовідносин, лише у разі, якщо інше не встановлено законом або договором, адже словосполучення "якщо інше не встановлено законом або договором" допускає існування іншої норми закону, що регулює відповідні правовідносини, або іншого положення договору, який регулює конкретні договірні відносини сторін, що виконує функцію спеціальної норми по відношенню до загальної норми (див., для прикладу як інше встановлене законом правило нарахування пені, частину першу статті 17 Закону України "Про державні резерви", яка визначає, що у разі прострочення поставки матеріальних цінностей до державних резервів постачальник сплачує пеню за кожний день прострочення поставки до фактичного виконання зобов`язання).

Тож положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України є диспозитивними, оскільки законом або договором може бути встановлений інший порядок, в тому числі і строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість періоду нарахування штрафних санкцій. Проте його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 року у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 року у справі № 910/23911/16, від 13.09.2019 року у справі № 902/669/18).

При цьому сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а й право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати) (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 916/804/17, від 07.08.2018 року у справі № 917/2013/17, від 10.09.2020 року у справі № 916/1777/19, від 27.02.2024 року у справі № 911/858/22).

Згідно зі статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 Цивільного кодексу України).

Тож, хоча укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), однак такий строк з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений.

Період, за який нараховується пеня, має визначені часові межі - початок та кінець періоду (граничні строки) її нарахування, який, зазвичай, може бути пов`язаний з певною календарною датою або подією, що неминуче має настати. Наприклад, такий момент може бути визначений шляхом відображення, зазначення (погодження сторонами) в договорі умови про нарахування пені, зокрема, "до повного виконання зобов`язання", "до дати фактичного виконання", "до повної сплати заборгованості / погашення боргу", "протягом року / усього періоду існування заборгованості" тощо.

Тому на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулювала частина шоста статті 232 Господарського кодексу України. Формулювання, яке містить частина третя статті 549 Цивільного кодексу України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, в тому числі умови договору (у випадку відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

У кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 року у справі № 910/13575/20).

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, встановлений договором.

Пунктом 6.5. укладеного сторонами договору передбачено, що за порушення (прострочення) покупцем строків здійснення грошових розрахунків за товар, передбачених умовами цього договору та/або специфікацією на поставку конкретної партії товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення за весь період прострочення оплати, а також несе іншу відповідальність за порушення грошових зобов`язань, передбачену діючим законодавством України.

Отже, за умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строк нарахування штрафних санкцій, тобто, за весь період прострочення оплати.

Позивачем розрахунок пені здійснено за загальний період з 01.03.2022 року по 28.11.2023 року.

Перевіривши за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи "ЗАКОНОДАВСТВО" розрахунки пені, виконані позивачем, а також період їх нарахування, судом першої інстанції встановлено, що розрахунок позивача виконано вірно, при цьому, позивачем допущено помилку в 0,01 грн.

Колегія суддів, здійснивши свій перерахунок, погоджується із висновком суду першої інстанції в частині часткового стягнення пені у сумі 1 192 433,47 грн.

Щодо спливу перебігу позовної давності по стягненню пені, про що зазначає скаржник, колегія суддів звертає увагу на наступне:

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно статті 258 цього ж Кодексу для окремих видів вимог законом може становлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, враховуючи зазначене, позовна давність за заявленими позовними вимогами є зупиненою на строк дії воєнного стану в Україні.

Оскільки станом на час розгляду цієї справи правовий режим воєнного стану на території України продовжує свою дію, відсутні будь-які правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 91 681,1 4 грн 3 % річних та 446 969,43 грн інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Перевіривши за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи "ЗАКОНОДАВСТВО" розрахунки 3 % річних, а також періоди їх нарахування, судом першої інстанції, з висновками якого погоджується і апеляційний суд, визнано, що позивачем розрахунок виконано вірно. Тому стягнення судом 3 % річних у сумі 91 681,14 грн. є правильним і апелянтом не спростовано доводи суду в цій частині.

Перевіривши за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи "ЗАКОНОДАВСТВО" розрахунки інфляційних втрат, а також період їх нарахування (за видатковою накладною від 17.02.2022 року № 497 з березня 2022 року по листопад 2023 року та за видатковою накладною від 24.02.2022 року з березня 2022 року по жовтень 2023 року), судом першої інстанції визнано розрахунок позивача не вірним та встановлено, що розмір інфляційних втрат повинен становити 438 476,62 грн.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок заборгованості відповідача з сплаті інфляційних втрат, вважає висновок суду першої інстанції вірним.

Враховуючи встановлене вище, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, висновки суду першої інстанції скаржником не спростовано.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 23.04.2024 року у справі №908/3570/23 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Постанова складена у повному обсязі 15.05.2025 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков