Постанова

від 06.05.2025 по справі 620/14254/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/14254/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Соломко І.І.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника позивача: Черевка А.П.

представника відповідача: Полегешко Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Форсаж» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форсаж» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Форсаж») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області) в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДПС у Чернігівській області від 07.10.2024 («Форма Р») №15247/ж10/25-01-07-00.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року значений позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Форсаж» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08.11.2001, є платником податку на додану вартість за видами діяльності ТОВ «ФОРСАЖ» зокрема, є: оптова торгівля хімічними продуктами (КВЕД 46.75); неспеціалізована оптова торгівля (КВЕД 46.90); оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (КВЕД 45.31); оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (КВЕД 46.21).

ГУ ДПС у Чернігівській області, у період з 05.08.2024 по 10.09.2024, проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «ФОРСАЖ», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.01.2017 по 30.06.2024, з питань правомірності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за період з 01.01.2017 по 30.06.2024.

За результатами перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Чернігівській області складено акт від 17.09.2024 № 12514/ж5/25-01-07-01-01 (далі - Акт перевірки), у висновках якого зокрема зазначено про порушення ТОВ «ФОРСАЖ» податкового законодавства, а саме: п. 5 П(С)БО 11 «Зобов`язання» затвердженого наказом Мінфіну 31.01.2000 №20, п.5, п.6, п.11 П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну 31.12.1999 №318, п 134.1 cm. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 3 023 431грн., в т.ч. за 2023 на суму 3 023 431 грн.

На підставі висновків, викладених у акті перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №15247/ж10/25-01-07-00 від 07.10.2024 («Форма Р»), яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 3 779 289 грн, у тому числі: 3 023 431 грн. - основний платіж; 755 858 грн. - штрафні санкції (далі по тексту - оскаржуване ППР).

Податковий орган, приймаючи оскаржуване ППР дійшов висновку, що позивачем безпідставно відображено суми в собівртості реалізованих товарів по взаємовідносинам з ТОВ «Селтік Агро», за якими лише наявне документальне оформлення без фактичного їх здійснення.

Не погоджуючись з оскаржуваним ППР, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки контролюючого органу є помилковими та безпідставними, які зроблені в межах документальної позапланової виїзної перевірки, та такими, що суперечать законодавству з питань оподаткування, що в свою чергу є підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваного у даній справі ППР.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України) та іншими законами України з питань оподаткування (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У пункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 цієї статті документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок регламентований статтею 78 ПК України.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу (пункту 78.8 статті 78 ПК України).

Пунктом 78.6. статті 78 ПК України визначено строки проведення документальної позапланової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Відповідно до п.78.7 статті 78 ПК України перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Нормами ПК України чітко встановлені умови та порядок проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути підставою для висновку про законність такої перевірки.

За приписами пункту 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період, ТОВ «ФОРСАЖ» мало господарські відносини з контрагентом - ТОВ «Селтік Агро».

Так, відповідно до договору поставки № 43 від 02.05.2023 ТОВ «Форсаж» (покупець) здійснювало придбання добрив у червні-липні 2023 року у ТОВ «Селтік Агро» (постачальник), яке перебуває на обліку у ГУ ДПС у Вінницькій області (Жмеринська ДПІ). Видом діяльності ТОВ «Селтік Агро» є оптова торгівля хімічними продуктами (46.75), кількість працюючих 16 осіб.

Згідно умов вказаного договору поставки, постачальник здійснює постачання товару, згідно специфікації та видаткових накладних. Найменування (асортимент, номенклатура) товару, його кількість, ціна, строки та умови поставки, строки оплати товару (доларовий еквівалент), а також інші умови, визначаються в Специфікації (додатку), що є невід`ємним додатком до цього Договору.

У разі відсутності Специфікації (додатку) товар поставляється на умовах ЕХ\Л/ (Інкотермс 2010) за найменуванням (асортиментом, номенклатурою), у кількості та за ціною, що зазначено у видатковій накладній, та підлягає оплаті покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки партії товару.

Поставка товару здійснюється партіями. Під партією слід розуміти ту кількість товару, яка зазначена у Специфікації (додатку) та/або у видатковій накладній. Якщо інше не обумовлене у Специфікаціях (додатках) до цього Договору, товар поставляється на умовах ЕХ\Л/ (Інкотермс 2010), місце отримання вказане в графі «Базис поставки» в Специфікації (додатку) до цього Договору.

Приймання товару за якістю здійснюється відповідно до даних, зазначених у документах, які посвідчують якість товару та згідно вимог Інструкції № П-7 від 25.04.66 «Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю», але з урахуванням умов цього Договору.

Обсяг постачання за червень-липень 2023 року становить 20 156 209,04 грн., в т.ч. ПДВ 3 359 368,18 грн.

Відвантаження товару відбувалося з 06.07.2023 по 13.07.2023, за наслідком чого складено 7 видаткових накладних на загальну суму 20 156 209,04 грн. ПДВ -3 359 368,18 грн.

Згідно товаро-транспортних накладних (далі по тексту - ТТН) транспортування товару здійснювалося автомобільним транспортом з м. Рени до Чернігівської області м. Ічня, вул. Бунівка 166. Перевізник та замовник - ТОВ «ПМТЗ "ІНЖЕНЕРНИЙ ЦЕНТР «РЕАГЕНТ» (код 19313492). Вантажовідправник - ТОВ «Селтік Агро» (код 44818247), Вантажоодержувач - ТОВ «Форсаж» (код 31691350).

На підтвердження реальності здійснення господарської операції (поставки товару, а саме: моноамоній фосфат кристалічний розчинний; калій їдкій (калій гідроксид) ТОВ «Форсаж» надані контролюючому органу наступні документи:

- Договір поставки № 43 від 02.05.2023;

- Додаток до договору (Специфікація);

- видаткові накладні: № 571 від 03.07.2023, № 573 від 03.07.2023, № 574 від 03.07.2023, № 590 від 06.07.2023, № 594 від 11.07.2023, № 599 від 13.07.2023, № 600 від 13.07.2023;

- товаро-транспорті накладні: № Р/СЕЛ0000618 від 03.07.2023, № Р/СЕЛ0000699 від 03.07.2023, № Р/СЕЛ0000619 від 03.07.2023, № Р/СЕЛ0000620 від 06.07.2023, № Р/СЕЛ0000621 від 11.07.2023, № Р/СЕЛ0000622 від 13.07.2023, № Р/СЕЛ0000641 від 13.07.2023, № Р/СЕЛ0000623 від 13.07.2023, № Р/СЕЛ0000702 від 13.07.2023, № Р/СЕЛ0000701 від 13.07.2023, № Р/СЕЛ0000700 від 13.07.2023, № Р/СЕЛ0000618 від 13.07.2023;

- сертифікат якості (моноамоній фосфат кристалічний розчинний №:Р/12:61);

- сертифікат якості (калій їдкій (калій гідроксид);

- платіжні інструкції: №1105 від 23.06.2023, №1113 від 28.06.2023, №1272 від 19.07.2023.

За результатом здійснення відповідної господарської операції ТОВ «Селтік Агро» зареєстровано відповідні податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: № 11 на загальну суму 2 000 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 333 333,33 грн.); № 1 на загальну суму 8 000 000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 1 333 333,33 грн.); № 5 на загальну суму 4 700 208,69 грн. (в т.ч. ПДВ 783 368,13 грн.); № 6 на загальну суму 5 456 000,35 грн. (в т.ч. ПДВ 909 333,39 грн.).

У подальшому, придбаний у ТОВ «Селтік Агро» товар реалізовано ТОВ «Форсаж» іншим суб`єктам господарювання, які є виробниками сільськогосподарської продукції, зокрема:

- ПП «АГРО-ТРЕЙДЕР» (Договір поставки №1 від 02.01.2023, видаткова накладна № ПА000003143 від 01.09.2023, видаткова накладна № ПА000003147 від 01.09.2023, видаткова накладна № ПА000003345 від 03.10.2023, видаткова накладна № ПА000003349 від 03.10.2023);

- ПрАТ «НИВА-ПЛЮС» (Договір поставки №2 від 02.01.2023, видаткова накладна № ПА000003145 від 01.09.2023, видаткова накладна № ПА000003149 від 01.09.2023, видаткова накладна № ПА000003348 від 03.10.2023, видаткова накладна № ПА000003352 від 03.10.2023);

- СТОВ «ІНТЕР» (Договір поставки №3 від 02.01.2023, видаткова накладна № ПА000003146 від 01.09.2023, видаткова накладна № ПА000003142 від 01.09.2023, видаткова накладна № ПА000003344 від 03.10.2023, видаткова накладна № ПА000003350 від 03.10.2023, видаткова накладна № ПА000003392 від 03.10.2023, видаткова накладна № ПА000003613 від 11.10.2023, видаткова накладна № ПА000003614 від 11.10.2023);

- СТОВ «ТУПИЧІВСЬКЕ» (Договір поставки №4 від 02.01.2023, видаткова накладна № ПА000003347 від 03.10.2023, видаткова накладна № ПА000003354 від 03.10.2023);

- ТОВ «ЩУРІВСЬКЕ-АГРО» (Договір поставки № 6 від 01.05.2023, видаткова накладна № ПА000003144 від 01.09.2023, видаткова накладна № ПА000003148 від 01.09.2023, видаткова накладна № ПА000003351 від 03.10.2023, видаткова накладна № ПА000003346 від 03.10.2023, видаткова накладна № ПА000003353 від 03.10.2023).

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що у спірних правовідносинах, для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Предметом спору у даній справі є фінансово-господарські взаємовідносини позивача з контрагентом ТОВ «Селтік Агро», висновки щодо яких викладені податковим органом в акті перевірки від 17.09.2024 № 12514/Ж5/25-01-07-01-01, за наслідками якого прийнято оскаржуване ППР.

Аналізуючи доводи податкового органу, суд апеляційної інстанції зазначає, що вони переважно зводяться до ланцюга постачання товару, а саме: розбіжності між ТТН та документами, наявними в ЄАІС Державної митної служби.

Дане порушення, як зазначено в акті перевірки, встановлено за результатами аналізу Єдиного реєстру податкових накладних.

Водночас вказаний висновок податкового органу є помилковим, оскільки ТОВ «Форсаж» не має обов`язку вимагати від контрагента документи, що підтверджується постачання товару далі по ланцюгу постачання третім особам.

Приписами абз.1 п.138.2 ст.138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України).

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п.185.1. ст.185, п.187.1. ст.187, п.188.1. ст.188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV (далі по тексту - Закон №996-XIV) цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до ст.4 Закону №996-XIV, є принцип превалювання сутності над формою-операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із ст.1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у ч.1 ст.9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених ст.216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до пунктів 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (далі - П(С)БО 16), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність змін у структурі активів платника та їх кількісних показників позбавляє первинні документи доказової сили для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Верховний суд у постанові від 13.03.2024 у справі №420/13976/21 зазначив, що правові наслідки у платника податків для податкового обліку наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, факт реального здійснення операцій з придбання товарів з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Щодо посилань контролюючого органу на невідповідність сертифікату якості, що підтверджують придбання товару (моноамоній фосфат кристалічний розчинний), то вони не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки зазначені документи підтверджують якість товарів, та відповідно, за своїм змістом вони не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам і не є первинними документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що фіксують факти здійснення господарських операцій, у зв`язку з чим їх відсутність жодним чином не може впливати на результати проведення перевірки.

Окрім того, відсутність вказаного сертифікату не може свідчити про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №826/9061/17 та від 12.03.2021 у справі №200/6316/19-а.

Щодо доводів контролюючого органу про зберігання товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивачем надано належні докази, що товар зберігався на складських приміщеннях, які позивач орендує на підставі договору оренди, укладеного 01.10.2021 між СТОВ «Інтер» (в подальшому - Орендодавець) та ТОВ «Форсаж» (в подальшому - Орендар).

Предметом вказаного договору встановлено, що Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар прийняти в строкове платне володіння і користування нежитлову будівлю розташовану за адресою: 16703, м. Ічня, Чернігівська область, вул. Бунівка,168, а саме: - матеріальний склад, площа -1446,2 кв.м (Д-1).

Факт належності вказаному СТОВ та передачі цих приміщень підтверджується: актом прийму - передачі складських приміщень від 01.10.2021, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.09.2021 № 274589454, факт оплати за оренду приміщень підтверджується актами здачі - приймання робіт (надання послуг): від 30.06.2023 №82, від 31.07.2023 №94, від 31.08.2023 №118, від 30.09.2023 №133, від 31.10.2023 №152, платіжною інструкцією від 11.09.2023 №1707 на суму 41650,56 грн.

Отже, доводи відповідача про нереальність господарських операцій між ТОВ «Форсаж» та контрагентом ТОВ «Селтік Агро» є безпідставними та не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки вони спростовуються наявним у матеріалах справи належними доказами.

У даній справі суд апеляційної інстанції також враховує судове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2024 у справі № 620/17097/23, яке набрало законної сили, і в якому суд встановив реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Селтік Агро» у періоді, який перевірявся.

Частиною четвертою статті 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, встановлені у справі № 620/17097/23 є приюдиційними у даній справі, тому не підлягають доказуванню.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

Згідно усталеної позиції Верховного Суду України при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини:

- рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій);

- підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами;

- установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

У постановах від 27.02.2020 у справі №815/2109/13-а, від 24.01.2020 у справі №805/4446/15-а, від 16.04.2019 у справі №804/6909/17 Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої встановлено, що «норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер».

Отже, наведеною вище судовою практикою підтверджується правило індивідуальної відповідальності платника податків, з огляду на яке добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які дії або бездіяльність будь-кого із його контрагентів, в тому числі наявність кримінальних проваджень, що перебувають на стадії досудового розслідування та розслідувані подій за якими не стосуються діяльності платника податків, не призводить до встановлення фактів незаконності формування витрат з податку на прибуток підприємства та визначення зобов`язань з податку на додану вартість платника податків.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, обґрунтованими є доводи позивача, що він не знав та не міг знати про недоліки у господарській діяльності контрагентів, оскільки товар, як вбачається з наданих документів, поставлявся контрагентами в обумовлені строки та у повному обсязі, у зв`язку з чим у позивача не виникало жодних сумнів щодо добропорядності контрагентів.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про необґрунтованість встановлених податковим органом порушень позивачем податкового законодавства, і як наслідок протиправність оскаржуваного ППР ГУ ДПС у Чернігівській області від 07.10.2024 («Форма Р») №15247/ж10/25-01-07-00, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин і не довів правомірності винесення оскаржуваного ППР.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Щодо клопотання заявленого представником позивача Черевком А.П. у відзиві на апеляційну скаргу, про стягнення з відповідача понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, представником позивача Черевком А.П. на підтвердження судових витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, додано копії до відзиву на апеляційну скаргу:

- договір № 15/11/23 про надання правничої допомоги від 15.11.2023;

- додаткової угоди №6 до договору № 15/11/23 про надання правничої допомоги від 15.11.2023;

- акту про прийняття-передачу наданих послуг від 28.02.2025;

- платіжної інструкції від 28.02.2025 на суму 8000,00 грн.

З аналізу зазначених документів вбачається, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який узгоджений між позивачем та його представником, становить 8000,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта в ладних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 7 ст. 139 КАС України).

Приписами ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються, згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, висловленої у постанові від 15 травня 2018 року по справі №821/1594/17, належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу, по якій таку допомогу надано.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Колегією суддів встановлено, що ТОВ «Форсаж», в якості доказів, додано до відзиву на апеляційну скаргу документи витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Так, п. 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є:

надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення (згідно змін, внесених Законом №198-IX від 17.10.2019).

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу колегією суддів враховується, що, відповідно до вимог ч. 6 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами може бути зменшено судом виключно за клопотанням іншої сторони.

Поряд із цим, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу, на суд покладено обов`язок із встановлення підтвердження надання послуг з професійної правничої допомоги та підтвердження факту понесення таких витрат.

Згідно з ч.ч.1-2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про відшкодування податковим органом витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. є неспівмірними.

У свою чергу, в даному випадку, згідно акту про прийняття-передачу наданих послуг від 28.02.2025, ТОВ «Форсаж» отримана правнича допомога у вигляді написання відзиву на апеляційну скаргу, а тому колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про часткове задоволення вимог позивача в розмірі 4000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (ЄДРПОУ ВП 44094124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Форсаж» (ЄДРПОУ 31691350), витрати на правничу допомогу 4 000,00 грн. (чотири тисячі грн. 00 коп.).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Ю.К. Черпак

Повний текст виготовлено 14.05.2025 року