Постанова від 15.05.2025 по справі 404/4041/22

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 травня 2025 року м. Кропивницький

справа № 404/4041/22

провадження № 22-ц/4809/348/25

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О.Л. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Гончар О. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Центральноукраїнський національний технічний університет,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда (суддя Варакіна Н. Б.) від 22.10.2024,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

28.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центральноукраїнського національного технічного університету про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовано тим, що 01.09.2008 він був прийнято на роботу на посаду старшого викладача Центральноукраїнського національного технічного університету (далі ЦНТУ). 12.03.2008 позивач здобув вчений ступінь кандидата філософських наук. 02.09.2013 позивача переведено на посаду доцента кафедри історії, археології, інформаційної та архівної справи ЦНТУ. 01.07.2022 наказом ректора ЦНТУ № 204-к позивача звільнено з посади доцента кафедри історії, археології, інформаційної та архівної справи відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з встановленою невідповідністю внаслідок недостатньої для науково-педагогічного працівника кваліфікації та відмовою від переведення на іншу роботу. Також у вказаному наказі зазначено, що його винесено на підставі рішення комісії про встановлення професійної відповідності діяльності науково-педагогічних працівників ЦНТУ п. 36 Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1187 від 3012.2005 зі змінами.

Позивач вважає своє звільнення таким, що незаконним та протиправним.

Зокрема, формулювання причини звільнення не відповідає вимогам закону так, як не вказано конкретну частину ст. 40 КЗпП України, яка складається з чотирьох окремих частин.

За рівнем освіти та науковим ступенем позивач відповідає кваліфікаційним вимогам до займаної ним посади, які встановлені Законом України «Про вищу освіту» та посадової інструкції доцента кафедри ЦНТУ.

Звільнення позивача у зв`язку із його невідповідністю Ліцензійним умовам провадження освітньої діяльності він вважає незаконним так, як вони регулюють діяльність освітню діяльність навчальних закладів, а не науково-педагогічну діяльність позивача на займаній ним посаді.

На час звільнення позивача з роботи не минув встановлений п. 36 цих Ліцензійних умов строк для здобуття ним необхідної кількості досягнень у професійній діяльності.

Крім того, позивач є депутатом Кропивницької міської ради, а відповідач не дотримався вимог ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

З огляду на таке, позивач просив суд:

1)визнати протиправним та скасувати наказ № 204-к від 01.07.2022, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади доцента кафедри історії, археології, інформаційної та архівної справи відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з встановленою невідповідністю внаслідок недостатньої для науково-педагогічного працівника кваліфікації та відмовою від переведення на іншу посаду;

2)поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри історії, археології, інформаційної та архівної справи ЦНТУ;

3)стягнути з ЦНТУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2022 по дату поновлення на роботі.

2.Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2024 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ЦНТУ відмовлено повністю.

Суд мотивував своє рішення тим, що вимоги, яким мав відповідати позивач, займаючи посаду доцента кафедри не обмежуються відповідним рівнем освіти та науковим ступенем. Відповідач встановив невідповідність позивача кадровим вимогам, передбаченим Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності, а тому правомірно розірвав з ним трудовий договір у зв`язку із виявленою невідповідністю позивача займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП України).

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє представник адвокат Бірюков А. О., подав до суду апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2024 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Позивач оскаржує рішення суду з підстав, передбачених ч. 2 ст. 376 ЦПК України.

Він повторив доводи свого позову про те, що формулювання причини його звільнення не відповідає вимогам закону так, як не вказано конкретну частину ст. 40 КЗпП України, яка складається з чотирьох окремих частин.

За рівнем освіти та науковим ступенем позивач відповідає кваліфікаційним вимогам до займаної ним посади, які встановлені Законом України «Про вищу освіту» та посадової інструкції доцента кафедри ЦНТУ.

Звільнення позивача у зв`язку із його невідповідністю Ліцензійним умовам провадження освітньої діяльності він вважає незаконним так, як вони регулюють діяльність освітню діяльність навчальних закладів, а не науково-педагогічну діяльність позивача на займаній ним посаді.

На час звільнення позивача з роботи не минув встановлений п. 36 цих Ліцензійних умов строк для здобуття ним необхідної кількості досягнень у професійній діяльності.

Крім того, позивач є депутатом Кропивницької міської ради, а відповідач не дотримався вимог ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

4.Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

ДоКропивницького апеляційногосуду відвідповідача усправі ЦНТУнадійшов відзивна апеляційнускаргу в якому викладено незгоду з доводами та вимогами апелянта, викладеними у скарзі. Стверджується, що суд першої інстанції повно і правильно встановив обставини справи, дав їм належну оцінку й дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позову.

5.Короткий зміст пояснень учасників справи, висловлених у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Позивач ОСОБА_1 особисто в судове засідання не з`явився, а його представник адвокат Бірюков А. О. підтримав апеляційну скаргу повністю, надав усні пояснення суду.

Представник відповідача у справі ЦНТУ адвокат Цехмістер Є. В. апеляційну скаргу не визнав, просив суд залишити її без задоволення. Надав суду усні пояснення.

6.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межахдоводів тавимог апеляційноїскаргизанаявними уній доказами,колегія суддівапеляційного судудійшла висновку,що рішення судупершої інстанціїне відповідаєзазначеним нормамзакону,а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.

7.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

01.09.2008 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду старшого викладача в Центральноукраїнський національний технічний університет.

12.03.2008 ОСОБА_1 здобув вчений ступінь кандидата філософських наук, про що свідчить диплом серії НОМЕР_1 .

02.09.2013 ОСОБА_1 був переведений на посаду доцента кафедри історії, археології, інформаційної та архівної справи ЦНТУ.

Відповідач створив комісію «По встановленню відповідності професійної діяльності науково-педагогічних працівників ЦНТУ», на якій заслухано завідувачів кафедр деканів університету та інших відповідальних осіб університету, відповідно до якого визначено що двоє осіб не виконали дані умови, в тому числі ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 запропоновано перейти на інші посади в університеті.

01.07.2022 ректор ЦНТУ виніс наказ № 204-к, яким ОСОБА_1 звільнив з посади доцента кафедри історії, археології, інформаційної та архівної справи відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з встановленою невідповідністю внаслідок недостатньої для науково-педагогічного працівника кваліфікації та відмовою від переведення на іншу роботу.

Наказ винесено на підставі рішення комісії про встановленню професійної відповідності діяльності науково-педагогічних працівників ЦНТУ п.36 Ліцензійних умов провадження освітньої діяльності, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1187 від 30.12.2005 зі змінами.

ОСОБА_1 є депутатом Кропивницької міської ради восьмого скликання, що підтверджується посвідченням № 18 від 04.12.2020.

8.Апеляційний суд додатково встановив такі обставини:

9.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

9.1.Норми права та їх джерела

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шостастатті 43 Конституції України).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Згідно з ч. 2ст. 40 КЗпП Українизвільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган письмово повідомляє не менш ніж за 15 днів відповідну місцеву раду (ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (ч. 1 ст. 235 КЗпП України).

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України).

9.2. Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзацах 1, 3 пункту 21постановиПленум Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за пунктом другим частини першоїстатті 40 КЗпП Українисуд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладені на нього трудові обов`язки чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації може бути визнана за результатами атестації працівника.

Висновок атестаційної комісії про кваліфікацію працівника є одним із доказів його відповідності обійманій посаді чи виконуваній роботі. Цей висновок підлягає перевірці та оцінці судом у сукупності з іншими доказами, якщо щодо нього є спір.

Суд першої інстанції встановив, що за рівнем освіти та вченим званням ОСОБА_1 відповідає вимогам до займаної ним посади, проти чого відповідач не заперечував.

Суд також встановив, що згідно з протоколом атестаційної комісії ЦНТУ від 22.06.2022 № 1 науково-педагогічний працівник доцент кафедри «Історії, археології, інформаційної та архівної справи» ОСОБА_1 має за останні п`ять років менше чотирьох досягнень у професійній діяльності, що не відповідає вимогам п. 36 ліцензійних умов провадження освітньої діяльності (а. с. 91).

Позивач, звертаючись до суд, не оспорював цей висновок атестаційної комісії ЦНТУ щодо нього, проте заперечував проти того, що така невідповідність перешкоджає йому виконувати його роботу.

Згідно з п. 1 Ліцензійних умов здійснення освітньої діяльності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187 (далі Ліцензійні умови), ці Ліцензійні умови розроблені відповідно до Законів України«Про освіту»,«Про вищу освіту»,«Про фахову передвищу освіту»,«Про професійну (професійно-технічну) освіт»,«Про професійний розвиток працівників»,«Про повну загальну середню освіту»,«Про дошкільну освіту»,«Про позашкільну освіту»та«Про ліцензування видів господарської діяльності».

Згідно з п. 35 Ліцензійних умов здобувач ліцензії (ліцензіат) повинен бути забезпечений науково-педагогічними (педагогічними) та/або науковими працівниками, необхідними для реалізації освітніх компонентів, передбачених освітньою (освітніми) програмою (програмами) на відповідному рівні вищої освіти.

Ліцензійні умови встановлюють кадрові вимоги щодо започаткування та провадження освітньої діяльності за рівнем вищої освіти та освітніми програмами, що передбачають присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання.

Зокрема, згідно з п. 36 Ліцензійних умов науково-педагогічні, педагогічні та наукові працівники, які забезпечують освітній процес, повинні мати не менше чотирьох досягнень у професійній діяльності за останні п`ять років, визначених уп. 38цих Ліцензійних умов.

Відповідність освітньої та/або професійної кваліфікації науково-педагогічних, педагогічних та наукових працівників освітньому компоненту визначається згідно з вимогами п. 37 Ліцензійних умов, при цьому вони повинні мати необхідну кількість досягнень у професійній діяльності за останні п`ять років, передбачені п. 38 Ліцензійних умов.

Факт відсутності у позивача мінімального рівня досягнень у професійній діяльності (менше чотирьох за останні п`ять років) підтверджений рішенням атестаційної комісії, проти якого він не заперечує.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач, як науково-педагогічний працівник ЦНТУ, не відповідає кадровим вимогам до провадження освітньої діяльності за рівнем вищої освіти, тобто він не відповідає виконуваній роботі, що згідно з п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є підставою для розірвання трудового договору.

Твердження позивача про те, що Ліцензійні умови регулюють діяльність виключно закладів освіти відповідного рівня ґрунтується на хибному тлумаченні законодавства так, як вони розроблені на підставі законодавства про освіту, зокрема Закону України «Про вищу освіту» та встановлюють умови щодо здійснення такої діяльності, зокрема в частині визначення відповідності кваліфікації науково-педагогічних, педагогічних та наукових працівників, наявності професійних досягнень, як умови здійснення освітньої діяльності відповідного рівня.

Освітня діяльність закладів вищої освіти реалізується, зокрема, через діяльність наукових, науково-педагогічних та педагогічних працівників, як учасників освітнього процесу згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України «Про вищу освіту».

Не заслуговують уваги твердження позивача про те, що станом на час його звільнення не минув п`ятирічний строк здобуття ним, як науково-педагогічним працівником, досягнень, передбачених п. 38 ліцензійних умов так, як згідно з абз. 5 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187 зі змінами, внесеними постановою від 10.05.2018 № 347 кадрові вимоги щодо забезпечення провадження освітньої діяльності для закладів вищої освіти, що мають ліцензію на освітню діяльність, набирали чинність з 01.09.2018.

Отже, з 01.09.2018 кадрові вимоги є обов`язковими, а виключення на підставі постанови КМ№ 365від 24.03.2021 вказаного абз. 5 з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187 не дає підстав вважати, що станом на час звільнення позивача з роботи (01.07.2022) кадрові умови, передбачені п. 38 Ліцензійних умов, не застосовуються.

Дотого жвимоги щодорівня науковоїта професійноїактивності булипередбаченні удодатку 12до Ліцензійнихумов відпочатку їхзапровадження постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1187, тобто з 02.02.2016, коли вказана Постанова набрала чинності.

З огляду на це місцевий суд правильно вважав, що існували передбачені п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підстави для розірвання трудового договору з позивачем.

При цьому суд також правильно встановив, що відповідач дотримався вимог ч. 2ст. 40 КЗпП України, але позивач відмовився від переведення його на інші запропоновані йому відповідачем посади.

Згідно з поясненнями представників сторін у справі позивач не являвся членом будь-якої профспілки, яка дії в ЦНТУ.

Однак, істотне значення має та обставина, що на час звільнення позивача з роботи він являвся депутатом Кропивницької міської ради, оскільки ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» встановлені додаткові гарантій охорони трудових прав депутатів місцевих рад.

Так відповідно до змісту ч. 3 ст. 33 вказаного Закону встановлено, що депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи роботодавця від займаної посади за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Крім того, про таке попередження роботодавець зобов`язаний письмово повідомити відповідну місцеву раду не менш ніж за 15 днів.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині оскаржуваного рішення вказав, що на підтвердження виконання вимог Закону суду надано лист на ім`я секретаря Кропивницької міської ради про повідомлення.

Однак суд не встановив, коли такий лист був направлений і чи він був отриманий адресатом Кропивницькою міською радою. Суд не навів у рішенні ні дату, ні вихідний номер такого листа, ні аркуш справи, на якому цей письмовий доказ міститься.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, лист ЦНТУ, який би підтверджував виконання відповідачем вимог ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» відсутній.

Зі змісту відзиву на позовну заяву вбачається, що такий доказ відповідач до суду не надав, хоча й вказував, що він у нього є.

У суді апеляційної інстанції представник відповідач безпосередньо у судовому засіданні 05.05.2025 просив прийняти новий доказ копію листа ЦНТУ до Кропивницької міської ради з повідомленням про майбутнє звільнення ОСОБА_1 , проте він не навів поважних причин неподання цього доказу до суду першої інстанції в строк, передбачений ч. 3 ст. 83 ЦПК України, а тому колегія суддів, зважаючи на те, що відповідач не довів наявність у нього об`єктивних перешкод у поданні цього доказу до суду першої інстанції, на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України відмовила у прийнятті цього нового доказу.

Цивільне судочинство ґрунтується на принципах, зокрема, змагальності та диспозитивності.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що у справі відповідачем не доведено обставини дотримання ним додаткових гарантій трудових прав позивача, передбачених ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», які суд першої інстанції помилково визнав встановленими так, як відповідач не надав доказів своєчасного повідомлення Кропивницької міської ради про майбутнє звільнення позивача.

Крім того, відповідач неналежним чином виконав вимогу, яка міститься у першому реченні ч. 3 ст. 33 Закону України (Про статус депутатів місцевих рад» так, як з повідомленням про можливе звільнення ознайомив позивача безпосередньо у день звільнення 01.07.2022 (а. с. 89).

Норма ч. 3 ст. 33 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» не є суто формальною, а її невиконання роботодавцем, який ініціює звільнення роботодавця працівника - депутата місцевої ради, вказує на порушення трудових гарантій та незаконність звільнення.

У постанові Верховного Суду України від 21.05. 2014 у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першоїстатті 235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннямистатті 43 Конституції Українитастатті 240-1 КЗпП Українидає підстави для висновку про те, що за змістом частини першоїстатті 235 КЗпП Українипрацівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».

За відсутності доказів протилежного, колегія суддів апеляційного суду констатуєпорушення відповідачем вимог згаданої ч. 3 ст. 33Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»під час звільнення позивача, який є депутатом Кропивницької міської ради, тобто порушення встановлених законом додаткових гарантій його трудових прав, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову по поновлення на роботі з цієї підстави.

Крім того, згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України на користь позивача підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто з 01.07.2022 по 15.05.2025.

У постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 761/23822/21 зазначено, що вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.

Середній заробіток працівника визначається відповідно дост. 27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи (п. 2 Порядку № 100).

Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з довідкою, яку надав ЦНТУ (а. с. 86), за два місяці, які передували звільненню позивача (травень, червень 2022 року) його заробітна плата складала 18793,65 грн (9367,76 + 9425,89). Кількість робочих днів у вказаний період становила 44, а тому середньоденна заробітна плата становить: 18793,65 / 44 = 427,13 грн.

Кількість робочих днів у період 01.07.2022 - 15.05.2025 становить 750 робочих днів.

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу: 750 х 427,13 = 320475,00 грн.

10.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, щодо недоліків оскаржуваного рішення суду першої інстанції частково знайшли своє підтвердження.

У зв`язку з тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності, обґрунтованості та справедливості, відповідно до приписів ст. 376 ЦПК України, воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367,374,376,382-384ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 22.10.2024 скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Центральноукраїнського національного технічного університету задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ ректора Центральноукраїнського національного технічного університету № 204-к від 01.07.2022 про звільнення ОСОБА_1 . було звільнено з посади доцента кафедри історії, археології, інформаційної та архівної справи відповідно до п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з встановленою невідповідністю внаслідок недостатньої для науково-педагогічного працівника кваліфікації та відмовою від переведення на іншу посаду;

Поновити ОСОБА_1 на посаді доцента кафедри історії, археології, інформаційної та архівної справи Центральноукраїнського національного технічного університету.

Стягнути з Центральноукраїнського національного технічного університету на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.07.2022 по 15.05.2025 в сумі 320475,00 грн з вирахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: О. Л. Дуковський

О. І. Чельник