Ухвала

від 15.05.2025 по справі 903/43/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

УХВАЛА

15 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 903/43/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д.,

розглянувши заяву ОСОБА_1

про виправлення описки в постанові Верховного Суду від 01.04.2025

у справі № 903/43/22 Господарського суду Волинської області

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1

про стягнення солідарно шкоди в розмірі 123 261 672,49 грн,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 у справі № 903/43/22 заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залишення позову без розгляду в частині ОСОБА_7 - задоволено; позов Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині вимог до ОСОБА_7 - залишено без розгляду; у задоволенні заяв представника ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі до встановлення правонаступництва спадкоємців ОСОБА_7 - відмовлено.

Постановою від 14.01.2025 Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 у справі № 903/43/22.

20 січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив, зокрема, скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 у справі № 903/43/22 повністю.

23 січня 2025 року ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22.

Ухвалами від 03.03.2025 Верховний Суд, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі № 903/43/22 за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22 в частині залишення без розгляду позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо ОСОБА_7 .

Постановою Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 903/43/22 касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_6 залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22 залишено без змін.

07 травня 2025 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла заява про виправлення описки, в якій заявник просить виключити з вступної частини постанови Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 903/43/22 інформацію: "відповідача-6 - не з`явився".

Вказана заява мотивована тим, що відповідачем-6 є ОСОБА_7 , особа, щодо якої 05.11.2024 представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було подано, а ухвалою Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 у справі № 903/43/22 задоволено, заяву про залишення позову без розгляду. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025, яка відповідно до статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення, ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 залишено без змін. Отже, ОСОБА_1 вважає, що з 14.01.2025 ОСОБА_7 не може бути учасником справи № 903/43/22.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Верховного Суду від 01.04.2025, Суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 243 Господарського процесуального кодексу України суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала.

Судове рішення повинно бути точним. Помилки у тексті судового рішення, зумовлені арифметичними помилками або граматичними помилками (описками), що стосуються істотних обставин або ускладнюють виконання рішення, можуть бути усунуті судом, який ухвалив рішення або ухвалу.

Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу.

Отже, правила цієї статті передбачають можливість після ухвалення судового рішення у справі усунути у ньому допущені помилки технічного (неюридичного) характеру - описки та очевидні арифметичні помилки. При цьому опискою визнається помилка, що порушує правила граматики, синтаксису, пунктуації, нумерації, які мають вплив на зміст судового рішення та його виконання. Описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів, цифр тощо (пропуск літери, цифри, їх перестановка тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат і строків. Не є описками граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприймання (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №904/10956/16).

Тобто описка трактується як явна неточність або незрозуміле формулювання.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номеру і дати документа, найменування сторін, прізвища, імені, по батькові особи тощо), або мають технічний характер (тобто, виникли в процесі виготовлення тексту рішення).

Таким чином, виправлення допущених у рішенні, постанові, ухвалі описок, арифметичних помилок допускається, якщо при цьому не зачіпається суть судового рішення. Суд, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, не вправі змінювати суть судового рішення незалежно від його юридичного значення чи зовнішнього оцінного сприйняття (розуміння).

Згідно із частинами 1, 3 та 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Ухвалою від 10.01.2022 Господарський суд Волинської області відкрив провадження у справі № 903/43/22 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 про стягнення солідарно шкоди в розмірі 123 261 672,49 грн.

Отже, ОСОБА_7 є учасником справи № 903/43/22 з процесуальним статусом відповідача (співвідповідача).

Протягом розгляду справи № 903/43/22 в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції процесуальний статус ОСОБА_7 не змінювався. Зокрема, в ухвалі Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 у справі № 903/43/22, залишеній без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025, ОСОБА_7 є відповідачем-6.

Постановою від 01.04.2025 Верховний Суд залишив без змін ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22. У вказаній постанові ОСОБА_7 також зазначена як відповідач (відповідач-6), оскільки Суд переглядав ухвалу Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22 станом на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень, в яких ОСОБА_7 зазначена як відповідач. Отже, переглядаючи оскаржувані судові рішення в касаційному порядку, Суд не вправі змінювати процесуальний статус учасника справи, оскільки і в ухвалі Господарського суду Волинської області від 19.11.2024 і в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 у справі № 903/43/22 ОСОБА_7 зазначена як відповідач.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 903/43/22.

Частинами 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Тобто кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у судовому порядку.

Проте, слід враховувати, що право подання позову, заяв (клопотань), скарг як і вчинення інших процесуальних дій у справі має межі, оскільки суб`єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Господарське процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Під добросовісністю у процесуальних правовідносинах необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників процесу, заборону зловживати наданими правами.

Обов`язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам справи, а також не всупереч завданням господарського судочинства. Отже добросовісність при реалізації процесуальних прав і повноважень включає в себе, зокрема, неприпустимість зловживання своїм правом, яку пунктом 11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України віднесено до однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства. Такі ж положення закріплені в частині 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Відповідно до частини 2 статті 43 Господарського процесуального кодексу України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

При цьому перелік дій, що можуть бути визнані за статтею 43 Господарського процесуального кодексу України зловживанням процесуальним права, не є вичерпним, отже суд може визнати зловживанням процесуальними правами також інші дії, які мають відповідну спрямованість.

Чинний Господарський процесуальний кодекс України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій сторони у справі щодо подання скарги, заяви, клопотання як зловживання, однак очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію стороною своїх процесуальних прав внаслідок якої виникають підстави для залишення без розгляду або повернення скарги, заяви, клопотання.

Зловживання - це особливий різновид процесуального порушення, що полягає у зловживанні процесуальними правами, за якого відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних процесуальних прав, і визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав.

Проявом наведеного може бути протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які ззовні відповідають вимогам процесуальних норм, але здійснюються з корисливим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя та/або інтересам учасників справи чи недобросовісна поведінка в інших формах.

Отже особливість зловживання правом полягає в тому, що особа використовує ззовні законні способи задоволення своїх потреб, тобто обґрунтовує правомірність здійснення свого суб`єктивного права для досягнення та реалізації "нібито законних цілей", однак насправді особа переслідує приховані цілі, які не відповідають змісту, призначенню права та суперечать принципам права.

Суд звертає увагу, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

11 квітня 2025 року ОСОБА_1 вже звертався до Верховного Суду із заявою про виправлення описки у постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 903/43/22, у задоволенні якої було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 21.04.2025.

Водночас 07 травня 2025 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Верховного Суду із заявою про виправлення описки у постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 903/43/22.

Такі дії ОСОБА_1 очевидно є зловживанням процесуальними правами відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України та зводяться до намагання у будь-який спосіб затягнути подальший розгляд справи № 903/43/22, матеріали якої знаходяться в суді касаційної інстанції.

Статтею 131 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 135 Господарського процесуального кодексу України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.

За змістом частини 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028 грн.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України від 02 грудня 2010 року № 16652/04) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі Мусієнко проти України від 20 січня 2011 року № 26976/06).

Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до ОСОБА_1 заходу процесуального примусу за зловживання процесуальними правами і, зважаючи на характер дій скаржника та обставини їх вчинення, застосовує захід у вигляді штрафу у розмірі 3 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 9 084,00 грн.

Керуючись статтями 234, 235, 243 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описки у постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі № 903/43/22.

2. Стягнути з ОСОБА_1 (боржник - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України, 01021, місто Київ, вулиця Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) за зловживання процесуальними правами штраф у розмірі 9 084,00 грн (дев`ять тисяч вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

Ухвала є виконавчим документом, набирає законної сили з моменту її підписання, не може бути оскаржена та підлягає негайному виконанню.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. М. Баранець

І. Д. Кондратова