Постанова від 15.05.2025 по справі 910/4376/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/4376/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Ємця А.А., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» - Бондаренко О.О., адвокат (дов. від 20.11.2024),

відповідача - акціонерного товариства «Комерційний Індустріальний Банк» - Нестеров Е.Г., адвокат (дов. від 18.11.2024),

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕС-С» - Дядюк Є.М., адвокат (ордер від 06.03.2025),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕС-С»

на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 (суддя Підченко Ю.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 (головуючий суддя: Козир Т.П., судді: Скрипка І.М., Мальченко А.О.)

у справі № 910/4376/24

за позовом приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго»)

до акціонерного товариства «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - АТ «Комерційний Індустріальний Банк», Банк),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «АРЕС-С» (далі - ТОВ «АРЕС-С»),

про стягнення 2 597 638,28 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до суду з позовом до АТ «Комерційний Індустріальний Банк» про стягнення 2 597 638,28 грн за гарантією виконання зобов`язань від 15.10.2020 № G8476/20, виданою Банком на забезпечення виконання підрядником - ТОВ «АРЕС-С» (принципал) своїх зобов`язань за договором від 16.10.2020 № 01-078361-20 (далі - Договір).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови банківської гарантії в частині сплати суми гарантії у зв`язку з неналежним виконанням принципалом своїх зобов`язань за Договором.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2024 зі справи № 910/4376/24, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025, позов задоволено повністю.

Судові рішення обґрунтовані, зокрема тим, що спірна гарантія видана щодо забезпечення виконання зобов`язань за Договором, є безумовною та безвідкличною, і відповідач зобов`язався виплатити передбачену гарантією суму коштів за першою вимогою бенефіціара без подання будь-яких документів або виконання будь-яких інших умов. Строк виконання робіт за вказаним договором погоджено до 31.12.2023, проте доказів виконання третьою особою зобов`язань за Договором у встановлені строки матеріали справи не містять. Оскільки підрядником (принципалом) порушено зобов`язання за Договором, у позивача виникло право на звернення до відповідача з вимогою про сплату коштів за гарантією в сумі 2 597 638,28 грн. При цьому до предмета доказування у цій справі не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником (принципалом) зобов`язання, забезпеченого гарантією, відповідно для настання гарантійного випадку наявність вини боржника (принципала) не має значення, а тому підстави, з яких принципал прострочив строк виконання робіт, не є такими, що зумовлюють ненастання такого випадку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «АРЕС-С», з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права (зокрема приписи частини першої статті 563, частини першої статті 612, частини першої статті 614 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 зі справи № 910/20306/17, від 17.12.2024 зі справи № 910/15308/23 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 зі справи № 910/17772/20.

Також скаржник зазначає про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази на підтвердження відсутності вини принципала (третьої особи у справі) у невиконанні частини робіт за Договором, що унеможливлює застосування такого виду відповідальності як стягнення за банківською гарантією (зазначене відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.05.2025 № 32.2-01/801 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/4376/24, у зв`язку з відпусткою судді Булгакової І.В.

Доводи інших учасників справи, розгляд заяв, клопотань учасників справи

Банк у відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до Суду 17.04.2025 (в межах встановленого Судом строку), просив Суд касаційну скаргу задовольнити, судові рішення попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові. Відзив Банку обґрунтований, зокрема з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Від ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» 28.04.2025 (поза межами встановленого Судом строку) надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому назване Товариство просило Суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.

Оскільки відзив ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» подано поза межами строку, встановленого Судом (ухвалою Суду від 10.04.2025), клопотання про продовження строку на подачу відзиву від ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» не надходило, у тексті відзиву відсутні посилання на поважні причини неподання відзиву у встановлений Судом строк, у судовому засіданні 15.05.2025 протокольною ухвалою Суд залишив відзив ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» без розгляду.

Ухвалою Суду від 14.05.2025 зі справи задоволено заяву ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» про участь в судовому засіданні у справі № 910/4376/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Від Банку 14.05.2025 надійшла заява про проведення судового засідання у справі за відсутності учасника справи (відповідача та його представника).

Представник Банку з`явився у судове засідання 15.05.2025 та просив зазначену вище заяву (в якій викладено клопотання про проведення судового засідання у справі без участі відповідача та його представника) залишити без розгляду.

У судовому засіданні 15.05.2025 Суд протокольною ухвалою залишив заяву Банку від 14.05.2025 без розгляду.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго», як замовником, та ТОВ «АРЕС-С», як підрядником, 16.10.2020 укладено Договір, за умовами якого підрядник зобов`язався виконати за завданням замовника (додаток № 1 до Договору) роботи з реконструкції ПЛ 500 кВ Донська-Донбаська, Луганська та Донецька області (далі - роботи), з передачею замовнику результату робіт (закінчені роботи), а замовник зобов`язався здійснити оплату прийнятих належно виконаних робіт на умовах Договору.

Відповідно до розділу 2 Договору загальна ціна Договору розрахована відповідно до ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013, становить 56 000 000,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ (20%) - 11 200 000,00 грн, всього 67 200 000,00 грн з ПДВ, та складається з:

- вартості робіт із землеустрою, земельно кадастрових робіт, яка відповідно до Договірної ціни та локальних кошторисів до неї (додаток № 2 до Договору) становить 4 143 050,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 828 610,00 грн, що разом становить 4 971 660,00 грн з ПДВ;

- вартості будівельних робіт, яка відповідно до Договірної ціни та локальних кошторисів до неї (додаток № 2 до Договору) становить 46 545 982,93 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 9 309 196,59 грн, що разом становить 55 855 179,52 грн з ПДВ;

- вартості обладнання (устаткування), яка відповідно до Договірної ціни та локальних кошторисів до неї (додаток № 2 до Договору) становить 4 176 389,16 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% - 835 277,83 грн, що разом становить 5 011 666,99 грн з ПДВ.

Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 Договору підрядник зобов`язується виконати роботу відповідно до вимог замовника, а також чинних на території України актів, норм, правил у встановлені Договором строки.

Підрядник зобов`язується передати замовнику у порядку, передбаченому чинним законодавством України та Договором, закінчені роботи (результат робіт) (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 Договору).

Підрядник зобов`язується передати замовнику у порядку, передбаченому чинним законодавством України та Договором, виконану роботу, документи про виконання роботи (підпункт 4.1.20 пункту 4.1 Договору).

Згідно з пунктом 6.5 Договору підрядник вважається таким, що виконав свої зобов`язання за Договором в повному обсязі з моменту підписання сторонами акта.

Підрядник зобов`язаний разом з актом приймання виконаних робіт із землеустрою надати: підписані всіма сторонами договори про встановлення земельного сервітуту; технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту (в електронному вигляді підписану цифровим підписом розробником), розроблені у відповідності до вимог чинного законодавства України; обмінні файли формату XML; витяги з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, отримані на підставі розробленої документації із землеустрою; витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджує державну реєстрацію земельного сервітуту в порядку, встановленому чинним законодавством України (пункт 6.1 Договору).

Підрядник повинен виконати роботи до 31.12.2021. Договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.01.2022, а в частині розрахунків - до повного виконання (пункти 17.1, 17.2 Договору).

Додатковою угодою від 29.12.2020 №1 до Договору сторони виклали у новій редакції Додаток № 2 до Договору «Договірна ціна та локальні кошториси до неї».

Додатковою угодою від 14.06.2021 № 2 до Договору сторони виклали у новій редакції пункт 8.8 Договору щодо уповноважених осіб замовника.

Додатковою угодою від 13.08.2021 № 3 до Договору сторони виклали у новій редакції пункт 2.2 Договору щодо ціни договору, у зв`язку із внесенням змін до проєктної документації.

Матеріали справи не містять доказів того, що підрядник у строк до 31.12.2021 виконав роботи за Договором у повному обсязі, як це передбачено пунктом 17.1 Договору, натомість 24.12.2021 сторони уклали додаткову угоду № 4 до Договору, якою виклали у новій редакції пункти 17.1, 17.2 Договору, зазначивши, що роботи мають бути виконані у строк до 31.12.2022, Договір діє до 31.01.2023. Також сторони Договору змінили пункти 19.5, 19.6 Договору щодо строку дії банківської гарантії до 03.03.2023.

Додатковою угодою від 28.03.2022 № 5 до Договору сторони виклали у новій редакції пункт 8.8 Договору щодо уповноважених осіб замовника.

Листом від 11.01.2023 № 02/23 ТОВ «АРЕС-С» звернулося до ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» щодо розгляду можливості зменшення обсягів робіт по фарбуванню, а оформлення документів на встановлення земельних сервітутів залишити без змін.

Листом від 24.01.2023 № 08/23 ТОВ «АРЕС-С» повідомлено позивача про продовження терміну виконання робіт із землеустрою, земельно-кадастрових робіт до 31.12.2023.

Додатковою угодою від 31.01.2023 № 6 до Договору вилучено з Договору роботи, виконання яких неможливе у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, залишились земельно-кадастрові роботи, термін виконання яких продовжений до 31.12.2023, а термін дії Договору - до 31.01.2024.

Згідно з пунктами 19.1, 19.2 Договору виконання Договору забезпечується у вигляді безумовної і безвідкличної банківської гарантії, оформленої на паперовому носії. Розмір забезпечення виконання Договору становить 5% від ціни Договору та складає 3 360 000,00 грн. Розмір забезпечення виконання Договору може бути зменшений у випадку зменшення обсягів закупівлі.

Банк, як гарант, 15.10.2020 видав на користь ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго», як бенефіціару, безумовну і безвідкличну гарантію № G8476/20 у забезпечення виконання ТОВ «АРЕС-С», як принципалом, зобов`язань за договором ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 «Реконструкція ПЛ 500 кВ Донська-Донбаська, Луганська та Донецькі області» Інв. № 1116000 45454000-4 Реконструкція, код за ДК 021:2015 (CPV): 45454000-4 згідно тендерної документації № 179/20-КО від 14.07.2020, за закупівлею «ДСТУ Б.Д.1.1-1:2013 «Реконструкція ПЛ 500 кВ Донська-Донбаська, Луганська та Донецькі області» Інв. № 1116000 45454000-4 Реконструкція, код за ДК 021:2015 (CPV): 45454000-4 у розмірі, що складає 5% від суми Договору.

Вказана гарантія видана Банком на підставі договору про надання гарантії від 15.10.2020 № G8476/20, який укладений Банком та ТОВ «АРЕС-С».

Гарантом 20.12.2021 внесені зміни № 1 до банківської гарантії, відповідно до яких термін дії гарантії продовжено до 05.03.2023.

Гарантом 07.02.2023 внесені зміни № 2 до банківської гарантії, відповідно до яких термін дії гарантії продовжено до 05.03.2024.

Згідно з умовами гарантії відповідач (гарант) протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання письмової вимоги бенефіціара, без подання будь-яких інших документів або виконання будь яких інших умов, безвідклично приймає на себе зобов`язання заплатити бенефіціару грошову суму у розмірі 3 360 000,00 грн, у випадку порушення принципалом зобов`язань за Договором.

Гарантом 06.03.2023 внесені зміни № 3 до гарантії, відповідно до яких сума гарантії становить 2 597 638,28 грн.

Позивач 05.03.2024 подав відповідачу вимогу про сплату коштів за банківською гарантією, в якій вказав, що відповідно до пункту 17.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 6) підрядник повинен виконати роботи не пізніше 31.12.2023, проте станом на 05.03.2024 зобов`язання принципалом за Договором не виконані, а за банківською гарантією гарант взяв на себе безвідкличні та безумовні зобов`язання сплатити бенефіціару протягом 3 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов у випадку порушення принципалом зобов`язань за Договором, тому сума, яку бенефіціар (кредитор) вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв`язку із порушенням принципалом (боржником) своїх зобов`язань за Договором.

Вимога отримана відповідачем 05.03.2024 за вх. № 3229, що підтверджується відповідною відміткою на вимозі та не заперечується відповідачем.

Відповідач суму гарантії у встановлений строк позивачу не сплатив, натомість листом від 08.03.2024 № 04.1/1577 (вх. № 20393/01 від 11.03.2024) відповідачем повідомлено позивача про відсутність правових підстав для задоволення вимоги позивача, з посиланням на те, що згідно з повідомленням принципала (лист від 07.03.2024 № 08/24), яке надане на лист Банку про надходження вимоги бенефіціара, принципал повідомив про відсутність обставин неналежного виконання ним своїх зобов`язань за Договором (невиконання частини робіт відбулося внаслідок дії форс-мажору, а саме з причин знаходження територій, на яких земельно-кадастрові роботи мають виконуватись, в зоні тимчасової окупації або активних бойових дій), тобто відсутність настання гарантійного випадку.

Оскільки відповідач не сплатив кошти за банківською гарантією, позивач звернувся з цим позовом до суду.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми коштів у розмірі 2 597 638,28 грн за банківською гарантією.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Так, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права (зокрема приписи частини першої статті 563, частини першої статті 612, частини першої статті 614 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах без урахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 зі справи № 910/20306/17, від 17.12.2024 зі справи № 910/15308/23 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 зі справи № 910/17772/20.

Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Скаржник посилається на постанову Касаційного господарського суду від 27.11.2019 зі справи № 910/20306/17 про стягнення коштів за банківською гарантією та на висновок, який міститься у зазначеній постанові про те, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта платити за гарантією, в предмет доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Проте скаржник залишає поза увагою те, що об`єднана палата у постанові від 17.05.2024 зі справи № 910/17772/20 відступила від зазначеного вище висновку про те, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить дослідження наявності чи відсутності виникнення порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Так, у постанові від 17.05.2024 зі справи №910/17772/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголосила, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування не входить дослідження наявності чи відсутності порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією.

У справі № 910/17772/20 об`єднана палата дійшла висновку, що гарант не вправі робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 Цивільного кодексу України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

Призначенням інституту гарантії є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави, з огляду на відсутність боргу принципала.

Хоча у механізмі забезпечувального інституту гарантії беруть участь три суб`єкти - бенефіціар, принципал та гарант, правочини не зв`язують всіх їх одночасно. Так, договір між бенефіціаром і принципалом, з якого виникає основне зобов`язання, зв`язує лише бенефіціара і принципала, але не гаранта. Договір між принципалом і гарантом зв`язує лише принципала і гаранта, але не бенефіціара. Односторонній правочин щодо видачі гарантії створює обов`язки лише для гаранта, а бенефіціар є кредитором у відповідному грошовому зобов`язанні. Забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії (постанова об`єднаної палати від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20).

Незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої у цій справі відступив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова ОП КГС ВС від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19).

Зазначений вище висновок, викладений Верховним Судом у постанові зі справи № 910/17772/20, врахований судами попередніх інстанцій у вирішенні спору зі справи № 910/4376/24. У зв`язку з чим довід скаржника про неврахування судами висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, який (висновок) викладений у постанові від 17.05.2024 зі справи № 910/17772/20, є помилковим та не знайшов свого підтвердження.

Скаржник також посилається на постанову Верховного Суду у справі № 910/15308/23 про стягнення коштів, які безпідставно отримані за банківською гарантією. У цій справі суди, задовольняючи позов, встановили, що зобов`язання виконано підрядником з простроченням, підставою для неповернення забезпечення є саме невиконання умов договору підрядником, а не неналежне його виконання, у зв`язку з чим кошти за банківською гарантією отримані бенефіціаром без достатньої правової підстави.

Водночас у справі № 910/4376/24, судові рішення в якій є предметом касаційного оскарження, предметом спору є стягнення коштів за банківською гарантією, у зв`язку з порушенням відповідачем умов банківської гарантії в частині сплати суми гарантії.

Отже, правовідносини у справі № 910/4376/24 та у справі № 910/15308/23, на яку посилається скаржник, не є подібними, зокрема за змістовим критерієм.

Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Скаржник також зазначає про те, що суди не дослідили зібрані у справі докази на підтвердження відсутності вини принципала (третьої особи у справі) у невиконанні частини робіт за Договором, що унеможливлює застосування такого виду відповідальності як стягнення за банківською гарантією (зазначене відповідає пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Суд зауважує, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

Проте під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.

Скаржник помилково не враховує те, що за обставинами цієї справи ані Банк, ані суди попередніх інстанцій не мали встановлювати обставини виконання основного зобов`язання за Договором третьою особою у справі, а повинні були лише перевірити вимогу позивача на відповідність умовам гарантії; чи можливо було з наданих позивачем документів ідентифікувати зобов`язання, забезпечене гарантією. Тобто, отримавши вимогу від бенефіціара, Банк (гарант) повинен був перевірити її на відповідність лише таким критеріям: чи є така вимога належним представленням та чи є така вимога достовірною.

При цьому помилковим є також довід скаржника про те, стягнення за банківською гарантією є видом відповідальності, оскільки гарантія за своє суттю є засобом забезпечення виконання зобов`язання.

Суд акцентує увагу, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням обставин, які входять до предмета доказування у цій справі, надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Верховний Суд відхиляє доводи, викладені у відзиві Банку на касаційну скаргу, з огляду на викладене у цій постанові.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу ТОВ «АРЕС-С» без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АРЕС-С» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2025 у справі № 910/4376/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова