Рішення

від 21.11.2024 по справі 910/2584/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2024Справа № 910/2584/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Гребеннікової Людмили Миколаївни АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА-3000" вул. Кубанської України, 26, м. Київ, 02166

про розірвання договору, зобов`язання вчинити дії та стягнення 142 961,17 грн.

Представники сторін:

від позивача: Лелека Г.О.

від відповідача: Гаращук С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Гребеннікова Людмила Миколаївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-3000" про:

- розірвання Договору оренди від 31.01.2020 року частини приміщення площею 24,1 кв.м, що знаходиться в групі нежитлових приміщень № 2, загальною площею 142,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Маршала Жукова, 26 (перейменована на вул. Кубанської України), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. за реєстровим № 37;

- зобов`язання ТОВ "Україна - 3000" повернути приміщення згідно з актом повернення з оренди майна, що належить фізичній особі - підприємцю Гребенніковій Людмилі Миколаївні, за адресою: Жукова Маршала, 26 (перейменована на вул. Кубанської України);

- стягнення з відповідача заборгованості в сумі 142 961,17 грн., а саме 111 651,17 грн. боргу зі сплати орендної плати та 31 310,00 грн. компенсації витрат на комунальні послуги.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як орендарем зобов`язань з повернення об`єкта оренди орендодавцю у зв`язку з достроковим розірвання за ініціативою останнього Договору оренди від 31.01.2020 року, а також погашення заборгованості з орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги у вказаних сумах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 26.03.2024 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 19.03.2024 надійшла заява б/н від 22.03.2024 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2024 року за наслідками розгляду заяви про усунення недоліків позовної заяви останню прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/2584/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 24.04.2024 року.

Судом доведено до відома, що через систему "Електронний суд" 15.04.2024 року від відповідача надійшов відзив б/н від 12.04.2024 року на позовну заяву, з доданими до нього доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що додаткова угода № 1 до Договору оренди від 31.01.2020 року має ознаки нікчемності, отже згідно п. 5.2 вказаного договору останній достроковому розірванню в односторонньому порядку не підлягає, а можливість сплачувати за комунальні послуги на підставі показників лічильників у відповідача була відсутня через непроведення орендодавцем звірки показників лічильників. Відзив судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, через канцелярію суду від позивача 22.04.2024 року надійшла відповідь на відзив б/н від 22.04.2024 року, з доданими до неї доказами надсилання на адресу відповідача, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що орендодавець скористався своїм правом на розірвання договору оренди з урахуванням п. 6.2 договору, згідно якого будь-які зміни і доповнення повинні бути здійснені в письмовій формі (без нотаріального посвідчення). Додатково позивач наголошує на фіксації показників лічильників кожного місяця 11 числа, а також складення ТОВ «Київські енергетичні мережі» актів про нарахування за відвантажену електричну енергію, з урахуванням даних яких, зокрема, відповідач має здійснювати оплату електропостачання. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 24.04.2024 року для надання відповідачу можливості ознайомлення з відповіддю на відзив, судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 23.05.2024 року.

Судом повідомлено, що через систему "Електронний суд" від відповідача 01.05.2024 року надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 30.04.2024 року, разом з доказами їх направлення на адресу позивача, за змістом яких відповідач просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, що розмір орендної плати був погоджений сторонами при укладенні договору 31.01.2020 року в розмірі 482,00 грн. і відповідно до п. 4.5 останнього двосторонньої угоди про зміну розмірів орендної плати сторонами укладено не було. Заперечення судом долучені до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, а також зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі №910/2584/24 та призначення справи до судового розгляду по суті на 27.06.2024 року.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 27.06.2024 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 25.07.2024 року.

Проте, судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 25.07.2024, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Селівона А. М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2024 року судове засідання з розгляду справи по суті призначене на 15.08.2024 року.

Судом доведено до відома, що через систему "Електронний суд" надійшли: від позивача 25.07.2025 року - додаткові пояснення б/н від 25.07.2025 року, в яких позивачем наведено розрахунок компенсації заявлених до стягнення комунальних послуг: водопостачання, водовідведення та споживання електричної енергії; від відповідача 08.08.2024 року - відповідь на письмові пояснення б/н від 08.08.2024 року, в якій відповідач посилаючись на наказ від 14.06.2023 року про запровадження дистанційної роботи у ТОВ «Україна-3000» з 14.06.2023 року зазначає про відсутність використання води та електроенергії працівниками та необхідність врахування вказаних обставин при визначенні розміру комунальних витрат. Додаткові судом долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.08.2024 року від позивача надійшло клопотання б/н від 15.08.2024 року про долучення документів, а саме копії Додатку № 1 від 31.01.2020 року до договору оренди від 31.01.2020 року, а також копій актів про фіксацію показів приладів обліку за адресою: м. Київ, вул. Кубанської України, 26. Клопотання з додатками долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.08.2024 року з метою подання позивачем повідомлень водоканалу та правовстановлюючих документів щодо спірного приміщення, в тому числі на підтвердження права власності та площі приміщення, протокольною ухвалою оголошено перерву до 25.09.2024 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через систему "Електронний суд" від представника позивача 29.08.2024 року надійшло клопотання б/н від 29.08.2024 року про долучення документів до матеріалів справи, з доданими до нього доказами направлення на адресу відповідача, в тому числі копії договору купівлі - продажу нежитлового приміщення, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тощо. Документи судом долучені до матеріалів справи.

В свою чергу, через систему «Електронний суд» надійшли: від представника відповідача 06.09.2024 року Додаткові пояснення б/н від 05.09.2024 року, з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач зазначає, що попередньо надані позивачем документи щодо звірки лічильників надання комунальних послуг не відповідають дійсним обставинам справи; від позивача 25.09.2024 року - додаткові пояснення по справі б/н від 24.09.2024 року, з доданими доказами направлення на адресу відповідача, в яких позивач повідомляє про нарахування компенсації витрат за спожиту електроенергію пропорційно займаної площі згідно тарифів постачальника послуг, перебування лічильників електроенергії та води у справному стані, а також визначення розміру компенсації витрат за водопостачання та водовідведення згідно Додатку № 1 до Договору оренди на 3-х працівників орендаря. Зазначені документи долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 25.09.2024 року за усним клопотанням представника позивача протокольною ухвалою оголошено перерву до 24.10.2024 року.

Проте, у зв`язку з перебуванням судді Селівона А. М. на лікарняному судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 24.10.2024 року, не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 року розгляд справи по суті призначено на 21.11.2024 року.

Так, через систему «Електронний суд» від представника позивача 11.10.2024 року надійшли додаткові пояснення б/н від 11.10.2024 року по справі щодо порядку розрахунку компенсації комунальних послуг, з доказами надсилання на адресу відповідача. Документи судом долучені до матеріалів справи.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення засідання з розгляду справи по суті 21.11.2024 року до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У судові засідання з розгляду справи по суті 27.06.2024 року, 15.08.2024 року, 25.09.2024 року та 21.11.2024 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

Позивач особисто з`явився в судове засідання з розгляду справи по суті 15.08.2024 року.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 27.06.2024 року, 15.08.2024 року, 25.09.2024 року та 21.11.2024 року уповноважений представник позивача, а також гр. Гребеннікова Л.М. особисто в судовому засіданні 15.08.2024 року надали усні пояснення та відповіді на запитання суду, позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Уповноважений представник відповідача у судових засіданнях з розгляду справи по суті 27.06.2024 року, 15.08.2024 року, 25.09.2024 та 21.11.2024 року заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.11.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення позивача особисто, уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом за матеріалами справи, 31.01.2020 року між Фізичною особою - підприємцем Гребенніковою Людмилою Миколаївною (позивач у справі, орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою. Відповідальністю «Україна - 3000» (відповідач у справі, орендар за договором) було укладено Договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 37 (далі - Договір оренди), за умовами п. 1.1 якого Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в тимчасове платне користування (оренду) частину приміщень площею 24,1 кв.м, що знаходяться у групі нежитлових приміщень № 2, загальною площею 142,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Жукова Маршала, 26 (далі - Приміщення), а орендар зобов`язується використовувати приміщення та сплачувати орендну плату та інші встановлені платежі на умовах цього Договору.

Приміщення належить орендодавцеві на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. 20 грудня 2017 року за реєстровим №1274. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності зареєстровано за Гребенніковою Людмилою Миколаївною 20.12.2017 року, номер запису про право власності: 24053798, реєстраційний номер нерухомого майна 1444060280000 (п. 1.2 Договору оренди).

Розділами 2 - 6 Договору оренди сторони узгодили порядок передачі - прийому об`єкта, термін дії договору, орендну плату та порядок розрахунків, обов`язки та сторін, порядок повернення орендодавцю приміщення, відповідальність сторін, умови дострокового припинення дії договору, форс - мажорні обставини тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно п. 6.3 Договору оренди термін оренди приміщення за цим договором встановлюється в термін на 6 (шість) років. Якщо жодна із сторін не заявить за один місяць до закінчення строку дії цього договору про своє бажання розірвати його, цей договір автоматично продовжується на наступні 6 (шість) років, але з переглядом суми орендної плати.

Вказаний Договір оренди підписаний сторонами, засвідчений печатками сторін та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. та зареєстрований в реєстрі за №37 (далі - Договір оренди).

Окрім цього, в матеріалах справи наявний укладений сторонами в простій письмовій формі Додаток № 1 від 31.01.2020 року до Договору оренди від 31.01.2020 року, який згідно п. 6 набирає чинності з дати його підписання сторонами (31.01.2020 року) та є невід`ємною частиною Договору оренди.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Суд зазначає, що згідно ст. ст. 316, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Наразі, право власності позивача на групу нежитлових приміщень № 2, загальною площею 142,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Жукова Маршала, 26, підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також наданими представником позивача 29.08.2024 року доказами, зокрема, копією договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 20.12.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Патрєвою Ю.П. за реєстровим № 1274.

Згідно п. 1.1 Договору оренди в оренду передається частина приміщень, площею 24,1 кв.м.

За приписами статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Відповідно до п. 1.3 Договору оренди орендар набуває права володіння і користування орендованим приміщенням на термін дії цього договору, з врахуванням його пролонгації, з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкту оренди.

За умовами п.п. 3.1, 3.2 Договору оренди орендар зобов`язаний користуватися приміщенням відповідно до цього договору. Орендар зобов`язується підтримувати орендоване приміщення у справному стані, не допускаючи псування майна Орендодавця, і проводити поточний ремонт приміщення на свій розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору оренди орендодавець передав, а орендар прийняв частину приміщень, площею 24,1 кв.м, що знаходяться у групі нежитлових приміщень № 2, загальною площею 142,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Жукова Маршала, 26, що підтверджується відповідним належним чином оформленим двостороннім Актом приймання-передачі об`єкту оренди від 31.01.2020 року до Договору, копія якого міститься в матеріалах справи.

Вказаний акт підписаний орендодавцем особисто та представником орендаря Гаєр С.П., який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. 31 січня 2020 року за реєстровим №36, без будь-яких зауважень та заперечень.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

За таких обставин суд доходить висновку, що орендодавцем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі на підставі Договору оренди в оренду ТОВ «Україна-3000» нерухомого майна - частини приміщень, площею 24,1 кв.м, що знаходяться у групі нежитлових приміщень №2 загальною площею 142,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вулиця Жукова Маршала, 26, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до пункту 4.1 Договору оренди орендар сплачує орендодавцю за користування зазначеним приміщенням протягом встановленого в цьому договорі терміну орендну плату, виходячи з розрахунку 20,00 грн. за один квадратний метр загальної площі на місяць, а всього на загальну суму 482,00 грн.

Орендна плата за користування приміщенням вноситься орендарем щомісячно не пізніше 15 числа (пункт 4.2 Договору оренди).

Сплата орендної плати в грошовій формі здійснюється шляхом перерахування орендарем коштів на розрахунковий рахунок орендодавця (пункт 4.4 Договору оренди).

Пунктом 4.6 Договору оренди визначено, що окремо від орендної плати орендар щомісяця компенсує орендодавцю витрати за комунальні послуги (водопостачання, опалення, водовідведення, електропостачання) на підставі показників лічильників, а також експлуатаційні послуги згідно тарифів балансоутримувача будинку, в якому знаходиться приміщення.

Згідно пункту 3 Додатку № 1 від 31.01.2020 року до Договору оренди компенсація витрат за спожиту електроенергію розраховується пропорційно до займаної відповідачем площі згідно тарифів постачальника послуг.

Окрім цього, компенсація витрат за водопостачання та водовідведення розраховується на 3-х працівників орендаря згідно тарифів на водопостачання та водовідведення, затверджених Кабінетом Міністрів (пункт 1 Додатку №1 до Договору оренди).

Доказів узгодження сторонами іншого порядку та строку сплати орендної плати та компенсації комунальних витрат за Договором оренди матеріали справи не містять.

Окрім цього, як зазначено позивачем у позовній заяві, 23 травня 2023 року між орендодавцем та орендарем у простій письмовій формі було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору оренди (далі - Додаткова угода), якою розділ 4 та розділ 5 Договору оренди викладено в новій редакції.

Як встановлено судом за матеріалами справи, вказана Додаткова угода підписана позивачем та представником відповідача, а також засвідчена печатками сторін.

Зокрема, відповідно до пункту 4.1 Додаткової угоди розмір місячної орендної плати складає 12 500,00 грн.

У разі припинення (розірвання) Договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення приміщення за Актом прийому-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди або його припинення (розірвання) не звільняє орендаря від обов`язку сплатити у повному обсязі заборгованість за орендною платою, користування комунальними послугами, а також експлуатаційними послугами, якщо така виникла (пункт 4.8 Додаткової угоди).

Поряд із цим, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач у визначені Договором строки сплату орендної плати, розмір якої з 23.05.2023 року, на переконання позивача, визначається згідно Додаткової угоди до Договору - в розмірі 12500,00 грн. за місяць (з урахуванням сплаченої відповідачем щомісячно орендної плати в розмірі 482,00 грн.), та компенсацію витрат позивача на комунальні послуги не здійснив, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивача до суду за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна-3000» обліковується прострочена заборгованість у загальній сумі 142 961,17 грн., в тому числі 111 651,17 грн. боргу зі сплати орендної плати за травень 2023 року - лютий 2024 року (за травень 3 971,17 грн. - 482,00 грн. = 3 489,17 грн.; за червень 2023 року - лютий 2024 року 12 500,00 грн. - 482,00 грн. = 12 018,00 грн. * на 9 місяців = 108 162,00 грн., всього: 3 489,17 + 108 162,00 грн.) та 31 310,00 грн. компенсації витрат на комунальні послуги за період липень 2023 року - лютий 2024 року.

Окрім цього, як свідчать матеріали справи, позивачем були виставлені орендарю рахунки щодо компенсації вартості комунальних послуг за Договором оренди на загальну суму 31 310,00 грн., а саме:

- №40 від 14.08.2023 року - компенсація комунальних послуг за липень 2023р. у розмірі 3 820,00 грн.;

- №47 від 31.08.2023 року - компенсація комунальних послуг за серпень 2023р. у розмірі 3 820,00 грн.;

- №54 від 14.09.2023 року - компенсація комунальних послуг за вересень 2023р. у розмірі 3 970,00 грн.;

- №60 від 13.10.2023 року - компенсація комунальних послуг за жовтень 2023р. у розмірі 3 990,00 грн.;

- №69 від 15.11.2023 року - компенсація комунальних послуг за листопад 2023р. у розмірі 3 990,00 грн.;

- №79 від 12.12.2023 року - компенсація комунальних послуг за грудень 2023р. у розмірі 3 820,00 грн.;

- №8 від 15.01.2024 року - компенсація комунальних послуг за січень 2024р. у розмірі 3 950,00 грн.;

- №16 від 13.02.2024 року - компенсація комунальних послуг за лютий 2024р. у розмірі 3 950,00 грн. Копії вказаних рахунків наявні в матеріалах справи.

Так, укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловим приміщенням площею 24,1 кв.м, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим нерухомим майном, а також понесені орендодавцем на утримання майна комунальні витрати.

Суд зазначає, що законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря щодо сплати орендної плати та інших платежів (витрат на комунальні послуги) з фактом повернення об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі.

Проте, як зазначено позивачем, за умови відсутності обставин припинення Договору оренди та повернення орендованого майна позивачеві, відповідачем не була здійснена сплата компенсації витрат позивача на комунальні послуги в сумі 31 310,00 грн. та сплата орендної плати в сумі 111 651,17 грн.

Також, як встановлено судом за матеріалами справи, позивачем на адресу ТОВ «Україна-3000» було направлено Повідомлення від 19.06.2023 року про дострокове припинення Договору оренди від 31 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. 31 січня 2020 року за реєстровим № 37 (далі - повідомлення), в якому ФОП Гребеннікова Л.М. повідомила відповідачу про її бажання в односторонньому порядку розірвати Договір оренди від 31 січня 2020 року згідно п.5.6 Додаткової угоди до Договору оренди, зазначила, що вважає вищевказаний договір розірваним через 15 календарних днів з дати отримання цього повідомлення та просила звільнити вищевказане приміщення через 15 календарних днів з дати отримання цього повідомлення.

Копія повідомлення з доказами направлення останнього на адресу місцезнаходження відповідача: вул. Кубанської України, 26, м. Київ, 02166, а саме опису вкладення в цінний лист № 0216607758703 від 20.06.2023 року, відповідної поштової накладної та поштового конверту, наявні у матеріалах справи.

При цьому, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на умови Додаткової угоди № 1, у відповідності до пунктів 5.4.6, 5.4.7 якої цей договір може бути розірвано на вимогу орендаря; орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про бажання розірвати цей договір за 15 календарних днів до бажаної дати розірвання.

За умовами пунктів 5.6 та 5.7 Додаткової угоди у разі припинення цього договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю приміщення негайно (в день припинення договору).

Орендар вважається належним чином повідомлений орендодавцем з усіх питань, що стосуються умов цього договору, в разі направлення відповідного повідомлення орендарю за допомогою поштового або телефонного зв`язку (месенджери), а також направлення на електронну адресу іншої сторони, зазначену в договорі або на адресу, за якою розташоване приміщення.

Частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Натомість, як зазначає позивач у позовній заяві, вищезазначене повідомлення було проігноровано відповідачем та приміщення не було передано орендодавцеві по Акту прийому-передачі, у зв`язку з чим позивач в позовній заяві просить суд розірвати спірний Договір оренди.

Зобов`язанням, згідно зі статті 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, як зазначено позивачем, станом на дату звернення до суду з позовною заявою відповідачем орендоване приміщення по акту прийому-передачі не повернуто, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення оплати оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов Додаткової угоди № 1 до Договору оренди, а також сплати комунальних платежів за період з липня 2023 року по лютий 2024 року у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та Додаткової угоди не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 111 651,17 грн. орендної плати та 31 310,00 грн. компенсації за комунальні послуги, яку позивач просить суд стягнути в поданій до суду позовній заяві.

Окрім цього, позивач в позовній заяві просить суд зобов`язати відповідача як орендаря повернути орендоване нежитлове приміщення згідно з актом повернення з оренди майна, у зв`язку з розірванням спірного Договору оренди внаслідок односторонньої відмови від правочину з боку орендодавця.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору оренди від 31.01.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. за реєстровим № 37 та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору оренди на час його підписання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, заперечуючи у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає про нікчемність укладеної між сторонами Додаткової угоди № 1 від 23.05.2023 року до Договору оренди та, відповідно, відсутність підстав для сплати орендної плати в розмірі, що є відмінним від погодженого п. 4.1 Договору оренди в розмірі 482,00 грн., у зв`язку з чим суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений на строк більше п`яти років.

Статтею 794 ЦК України встановлено, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793 цього Кодексу, якщо договір, укладений за результатами електронного аукціону, предметом якого є майно державної або комунальної власності.

За умовами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Аналогічні положення містить також частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 Господарського кодексу України).

Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (частина 1 статті 284 Господарського кодексу України).

В той же час, належними доказами, які підтверджують наявність між сторонами договірних правовідносин з оренди нерухомого майна, є відповідний правочин (договір), акт приймання-передачі майна в оренду, наявність реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речового права ТОВ "Україна-3000" - права користування (найму (оренди)) нежитловим приміщенням площею 24,1 кв.м, та інші докази, які підтверджують той факт, що позивач орендує нерухоме майно, а також визначають погоджений сторонами розмір орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами пункту 6.3 Договору оренди визначено строк оренди приміщення - шість років.

Тобто, строк дії даного Договору оренди нерухомого майна, яке не є майном державної або комунальної власності, перевищує три роки, що відповідно до статей 793, 794 ЦК України вимагало від сторін додержання при його продовженні нотаріальної форми правочину та здійснення державної реєстрації права користування об`єктом оренди.

Верховний Суд у постанові від 08.12.2021 року у справі № 759/9443/17 вказав, що нежитлове приміщення в розумінні статті 793 ЦК України є окремою частиною будівлі. Договір найму нежитлового приміщення на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. У разі відсутності нотаріального посвідчення договору найму нежитлового приміщення, укладеного на три роки і більше, такий договір є нікчемним.

Так, на виконання вимог частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України спірний Договір оренди при укладенні 31.01.2020 року був посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. за реєстровим № 37, здійснено державну реєстрацію речового права оренди нерухомого майна: запис 35290984 від 31.01.2020 року, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.

Суд акцентує увагу, що один з обов`язків нотаріуса - сприяти громадянам, підприємствам, організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів.

Наразі, дії нотаріуса щодо посвідчення правочину полягають у: перевірці особи, яка вчиняє правочин; визначенні обсягу цивільної дієздатності фізичних осіб і перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичних осіб; перевірці повноважень представника фізичної або юридичної особи; установленні намірів сторін учиняти правочин; підписанні нотаріально посвідчуваних правочинів, заяв та інших документів; визначенні відповідності змісту посвідчуваного правочину вимогам закону і дійсним намірам сторін (ст. ст. 44, 45, ч. 2 ст. 54 Закону України «Про нотаріат»).

Суд зазначає, що законодавчі вимоги про нотаріальне посвідчення правочину покликані убезпечити правочин, а отже, і права осіб, яких цей правочин стосується. Крім того, правочин, посвідчуваний нотаріально, має вищий ступінь доказовості волі особи та інших чинників, з якими пов`язує закон набуття, зміну та припинення цивільних прав, адже нотаріус, посвідчуючи правочин, має здійснити дії, які спрямовані на доведеність правочину вимогам закону.

Разом із тим, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Відтак, укладення сторонами додаткових угод про внесення змін до істотних умов Договору оренди в межах строку дії такого договору без дотримання вимоги нотаріального посвідчення нівелює мету та завдання укладення правочинів, посвідчених нотаріально.

При цьому суд наголошує, що нотаріальне посвідчення правочину не робить його окремою формою, а є різновидом письмової форми.

За загальним правилом, передбаченим ст. 654 ЦК України, відповідна додаткова угода чи договір в редакції такої угоди про зміну умов договору, вчиняється в такій самій формі, що й договір, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту, у зв`язку з чим суд зазначає про неможливість застосування в даному випадку пункту 6.2 Договору оренди, згідно якого будь - які зміни і доповнення до цього договору повинні бути здійснені в письмовій формі (без нотаріального посвідчення), як такого, що суперечить приписам чинного законодавства, позаяк зміни до нотаріально засвідченого договору (як у випадках обов`язкового нотаріального посвідчення, передбачених законом, так і посвідчених нотаріально за згодою сторін) також підлягають нотаріальному посвідченню.

Так, правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору визначені у ст. 220 ЦК України, згідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п`ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов`язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2025 року у справі №729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - «з початку»), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - «по закону», «у силу закону»). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - «на підставі своєї посади»), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі №635/5911/18). При цьому наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано ч. 5 ст. 216 ЦК України.

Тобто, суд має повноваження з власної ініціативи робити висновок про нікчемність договору навіть якщо жодна із заінтересованих осіб на це не покликається та не вимагає, і такий підхід застосований Верховним Судом у справах №524/5152/15-ц (постанова 09.12.2019) та №616/137/16-ц (постанова від 15.03.2018), в якій суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив: «Верховним Судом з`ясовано, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому факту, що зазначений договір, про розірвання якого позивач повідомив відповідача, є юридично нікчемним в цілому в силу порушення імперативних вимог щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення, хоча судом першої інстанції вірно визначено, що зазначений договір є змішаним договором, який поєднує в собі, в тому числі ознаки договору найму транспортного засобу».

Водночас, зі змісту наявної в матеріалах справи копії Додаткової угоди №1 від 23.05.2023 року до Договору оренди, посвідченого Белугіною В.Л., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 31 січня 2020 року за реєстровим №37 вбачається, що вказана додаткова угода була укладена сторонами в простій письмовій формі без дотримання вимог нотаріального посвідчення, відтак, за висновками суду, Додаткова угода № 1 від 23.05.2023 року до Договору оренди є нікчемною і не тягне за собою правових наслідків з огляду на частину 2 статті 215, частини 1 статті 220, частини 1 статті 236, частини 2 статті 793 та статті 794 ЦК України, для визнання вищезазначеного правочину нікчемним подання окремого позову не вимагається.

В свою чергу, за умови не посвідчення нотаріально Додаткової угоди №1 від 23.05.2023 року до Договору оренди, суд констатує відсутність доказів наявності звернення з позовними вимогами про визнання правочину дійсним або відповідного судового рішення.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 142 961,17 грн., а саме 111 651,17 грн. боргу зі сплати орендної плати та 31 310,00 грн. компенсації витрат на комунальні послуги суд зазначає, що відповідно до умов п.4.1 Договору оренди орендар сплачує орендодавцю за користування зазначеним приміщенням протягом встановленого в цьому договорі терміну орендну плату, виходячи з розрахунку 20 грн. за один квадратний метр загальної площі на місяць, а всього на загальну суму 482,00 грн.

Отже, за наявності висновку про нікчемність Додаткової угоди суд зазначає як про відсутність правових підстав нарахування орендодавцем орендної плати з урахуванням умов такої Додаткової угоди до Договору оренди, так і про відсутність у ТОВ «Україна-3000» як орендаря обов`язку виконання її умов, зокрема, в частині сплати орендної плати за користування нерухомим майном нежитловим приміщенням загальною площею 24,1 кв. м, що знаходиться у групі нежитлових приміщень № 2 загальною площею 142,9 кв.м, розташованих за адресою: вул. Кубанської України, 26, м. Київ в розмірі 12500,00 грн.

При цьому, з огляду на вищенаведені висновки суду про нікчемність Додаткової угоди №1 від 23.05.2023 року до Договору оренди суд вважає необґрунтованими твердження позивача про наявність підстав для нарахування орендної плати починаючи з 23 травня 2023 року в розмірі 12 500,00 грн. на підставі пункт 4.1 Додаткової угоди, та приймає до уваги обставини належного виконання орендарем умов Договору оренди (п.4.1) щодо сплати орендної плати в розмірі 482,00 грн. щомісячно, що також підтверджено позивачем, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення боргу зі сплати орендної плати у розмірі 111 651,17 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Суд зазначає, що за приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до норми 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Суд зазначає, що в розумінні вищезазначеної норми статті 610 Цивільного кодексу України, згідно якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання (аналогічна позиці викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 року у справі 910/2693/18).

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.12.2021 року у справі №905/2196/20, у разі, коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови в межах, встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору в односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених в обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, положення статті 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання відповідачем його зобов`язань, передбачених законом або договором.

При цьому суд зазначає, що заявляючи вимоги про розірвання договору позивач повинен довести обставини, які передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін.

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем, у повідомленні від 19.06.2023 року про дострокове припинення Договору оренди від 31 січня 2020 року, підставою для розірвання в односторонньому порядку спірного Договору оренди є волевиявлення (бажання) орендодавця та посилання останнього на пункт 5.4.7 Додаткової угоди № 1 від 23.05.2023 року, відповідно до якого Договір оренди може бути розірваний на вимогу орендодавця, з обов`язковим повідомлення орендодавцем орендаря про бажання розірвання правочину за 15 календарних днів до бажаної дати розірвання.

Тобто, в якості підстав для одностороннього розірвання Договору оренди позивач не посилається на неналежне виконання умов правочину орендарем та не наводить обставин для такої односторонньої відмови, крім власного волевиявлення.

Інші підстави для розірвання спірного Договору оренди, окрім наведених вище, в тексті повідомлення позивача від 19.06.2023 року відсутні.

В контексті вищенаведеного суд наголошує на встановленій нікчемності Додаткової угоди №1 в силу недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, визначеної у ст. 220 ЦК України, та звертає увагу на умови пункту 5.2 Договору оренди, згідно якого цей договір достроковому розірванню в односторонньому порядку не підлягає.

Поряд із цим, відсутність в матеріалах справи доказів отримання відповідачем повідомлення від 19.06.2023 року про дострокове припинення Договору оренди, факт неотримання якого позивачем не заперечується, не спростовує можливість розірвання спірного Договору оренди виключно з підстав, передбачених умовами останнього та погоджених сторонами у визначеному законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на зміст та обгрунтування заявлених позовних вимог та не підтвердження матеріалами справи достатніх правових підстав для розірвання зазначеного Договору оренди в судовому порядку з ініціативи орендодавця, зважаючи на умови спірного правочину щодо неможливості дострокового розірвання останнього в односторонньому порядку, за висновками суду зазначене в сукупності є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання Договору оренди з мотивів, наведених судом вище.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Отже, оскільки позовні вимоги про зобов`язання ТОВ "Україна - 3000" повернути приміщення згідно з актом повернення з оренди майна, що належить фізичній особі - підприємцю Гребенніковій Людмилі Миколаївні, за адресою: АДРЕСА_2 ) є похідною вимогою від вимоги про розірвання Договору оренди від 31.01.2020 року частини приміщення площею 24,1 кв.м, що знаходиться в групі нежитлових приміщень № 2 загальною площею 142,9 кв.м, які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Маршала Жукова, 26 (перейменована на вул. Кубанської України), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Белугіною В.Л. за реєстровим № 37, у задоволенні якої судом відмовлено, вказана похідна вимога задоволенню також не підлягає.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення компенсації за спожиті комунальні послуги в розмірі 31 310,00 грн. суд зазначає, що, заперечуючи проти задоволення позовних вимог у вказаній частині відповідач наголошує, що неодноразово запрошував позивача для звірки показників лічильників та просив надати коректні розрахунки за комунальні послуги, а саме листами: від 08.09.2023р. №08/09/2023, від 19.09.2023р. №19/09/2023, від 02.10.2023р. №02/10/2023, від 12.10.2023р. №12/10/2023, від 03.11.2023Р. №03/11/2023, від 22.02.2023р. №22/02/2024, від 01.03.2024р. №01/03/2024, від 14.03.2024р. №14/03/2024, копії яких, з доказами направлення на адресу позивача, наявні у матеріалах справи.

В свою чергу, обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач зазначає, що згідно Додатка №1 від 31 січня 2020 року до Договору оренди від 31 січня 2020 року позивач та відповідач повинні проводити фіксацію показників лічильників з приладу обліку води №6502873 ЛК 15 (о/р 03-214-40) та приладу обліку електроенергії №8955081 (ТО 82368016.00001), встановлених в нежитловому приміщенні №1-6(гр. прим.№2) за адресою: місто Київ, вулиця Жукова Маршала, 26 (перейменована вулиця на Кубанської України) 11 числа щомісячно.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункту 3.1.1 Правил постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником "останньої надії".

Як встановлено судом, 31.07.2018 року між Фізичною особою - підприємцем Гребенніковою Людмилою Миколаївною як споживачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київські енергетичні послуги» як постачальником за договором укладено Договір про постачання електричної енергії № 82368 (особовий рахунок 82368016), згідно якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача за об`єктами споживача згідно з умовами договору та додатків до нього, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Зокрема, згідно Додатку № 2 до Договору про постачання електричної енергії № 82368 від 31.07.2018 року показання розрахункових засобів обліку фіксуються кожного місяця 11 числа та оформлюються Актом про використану електричну енергію. Для складання акту споживач фіксує показання розрахункових засобів обліку вручну та/або за допомогою автоматизованих систем збору та обробки інформації.

Також згідно Закону України «Про ринок електричної енергії» та затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 року №312 Правил роздрібного ринку електричної енергії позивачем шляхом приєднання до публічних договорів укладено 01.12.2018 року з ПАТ «ДТЕК Київські електромережі» договір про розподіл електричної енергії (новий ринок) № 82368016Р, 01.12.2018 року з ТОВ «Київські енергетичні послуги» договір з постачальником універсальної послуги (новий ринок) № 82368016ПУ та 01.12.2018 року Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Так, ТОВ «Київські енергетичні послуги» на підставі даних показів засобів обліку електричної енергії (АСКОЕ) лічильника електричної енергії №8955081 складаються акти прийняття - передавання товарної продукції про нарахування за відвантажену електричну енергію та виставляються рахунки - розшифровки, які місять кількість відвантаженої електроенергії, тариф середньо-розрахунковий, суму оплати на всі нежитлові приміщенні №1-6 (група прим.№2) за адресою: місто Київ, вул. Кубанської України, 26.

За умовами пункту 3 Додатку № 1 від 31.01.2020 року до Договору оренди компенсація витрат за спожиту електроенергію розраховується пропорційно до займаної відповідачем площі згідно тарифів постачальника послуг.

При цьому, умовами п.4 Додатку № 1 до Договору оренди сторони погодили фіксацію показань з приладу обліку електроенергії по лічильнику № 8955081 (ТО 82368016.00001), встановленому в нежитловому приміщенні № 1-6 (гр. прим. № 2) за адресою: м. Київ, вул. Маршала Жукова, 26 (перейменована вулиця Кубанської України) проводити 11 числа щомісячно.

Окрім цього, компенсація витрат за водопостачання та водовідведення розраховується на 3-х працівників орендаря згідно тарифів на водопостачання та водовідведення, затверджених Кабінетом Міністрів (пункт 1 Додатку №1 до Договору оренди).

Згідно пункту 2 Додатку № 1 до Договору оренди обстеження та фіксацію показань з приладу обліку води № 6502873 ЛК 15 (о/р 03-214-040), який встановлений в нежитловому приміщенні № 1-6 (гр. прим. № 2) за адресою: м. Київ, вул. Маршала Жукова, 26 (перейменована вулиця Кубанської України), погоджено проводити 11 числа щомісячно.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 409 «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» норма за користування послугами з центрального водопостачання - 3,6 куб. метри холодної води на одну особу на місяць за відсутності послуги з постачання гарячої води.

Додатково в матеріалах справи наявні складені позивачем акти про фіксацію показів приладів обліку № 6502873 ЛК 15 та № 8955081 NIK 2303 за 2023 рік, а також складені АК «Київводоканал» акти обстеження та зняття показань з вузла обліку № 6502873 за липень 2023 року - лютий 2024 року, акти технічної перевірки засобів обліку електричної енергії, повірки та опломбування лічильників тощо.

Відповідно до зазначеного, позивачем надано розрахунок комунальних витрат за спірний період, а саме:

- компенсація комунальних послуг за липень 2023 року у розмірі 3 820,00 грн.: 3 491,00 грн. (спожито ТОВ «Україна-3000» електроенергії 702,9 кВт) + 329,00 грн. (спожита вода);

- компенсація комунальних послуг за серпень 2023 року у розмірі 3 820,00 грн.: 3 491,00 грн. (спожито ТОВ «Україна-3000» електроенергії 656,9 кВт) + 329,00 грн. (спожита вода);

- компенсація комунальних послуг за вересень 2023 року у розмірі 3 970,00 грн.: 3 641,00 грн. (спожито ТОВ «Україна-3000» електроенергії 596,5 кВт) + 329,00 грн. (спожита вода);

- компенсація комунальних послуг за жовтень 2023 року у розмірі 3 990,00 грн.: 3 641,00 грн. (спожито ТОВ «Україна-3000» електроенергії 543,3 кВт) + 329,00 грн. (спожита вода);

- компенсація комунальних послуг за листопад 2023 року у розмірі 3 990,00 грн.: 3 641,00 грн. (спожито ТОВ «Україна-3000» електроенергії 516,5 кВт) + 329,00 грн. (спожита вода);

- компенсація комунальних послуг за грудень 2023 року у розмірі 3 820,00 грн.: 3 491,00 грн. (спожито ТОВ «Україна-3000» електроенергії 530,6 кВт) + 329,00 грн. (спожита вода)

- компенсація комунальних послуг за січень 2024 року у розмірі 3 950,00 грн.: 3 621,00 грн. (спожито ТОВ «Україна-3000» електроенергії 532 кВт) + 329,00 грн. (спожита вода);

- компенсація комунальних послуг за лютий 2024 року у розмірі 3 950,00 грн.: 3 621,00 грн. (спожито ТОВ «Україна-3000» електроенергії 523,5 кВт) + 329,00 грн. (спожита вода).

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг з утримання майна (комунальних послуг), відмови відповідача від приймання останніх, заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору оренди в частині забезпечення комунальними послугами переданого в оренду нерухомого майна, а саме частини приміщення площею 24,1 кв.м, а також обґрунтованих заперечень щодо врахованих позивачем обсягів спожитих товариством комунальних послуг, до суду не надходило.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів сплати заборгованості за комунальні послуги за спірний період, як і не надано їх контррозрахунок, відповідно до погоджених сторонами умов Договору оренди, у зв`язку з чим суд розглядає відповідні позовні вимоги на підставі наявних у справі доказів.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Враховуючи вищевикладене, судом з урахуванням вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський, згідно якої суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, здійснено перевірку здійснених позивачем нарахувань компенсації витрат на комунальні послуги (постачання електроенергії, водопостачання та водовідведення) та встановлено їх відповідність умовам Договору оренди і показанням приладів обліку.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір заборгованості за комунальні послуги відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів повної відшкодування вартості комунальних послуг відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 31 310,00 грн. витрат на комунальні послуги за спірним Договором оренди підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА-3000" вул. Кубанської України, 26, м. Київ, 02166, код ЄДРПОУ 43114778) на користь Фізичної особи-підприємця Гребеннікової Людмили Миколаївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 31 310,00 грн. (тридцять одну тисячу триста десять грн. 00 коп.) компенсації витрат на комунальні послуги та 663,16 грн. (шістсот шістдесят три грн. 16 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 15 травня 2025 року.

Суддя А.М. Селівон