Постанова

від 19.05.2025 по справі 903/96/25

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

19 травня 2025 року Справа № 903/96/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка

на рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2025

(ухвалене о 10:46 год. у м. Луцьку, повний текст складено 10.03.2025)

у справі № 903/96/25 (суддя Якушева І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро"

до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка

про стягнення 104 258 грн 63 коп.

Відповідно до ч.13 ст.8, ч. 10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" звернулося до Господарського суду Волинської області із позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 104 258 грн 63 коп., з яких: 40 118 грн 60 коп. штрафу, 44 755 грн 77 коп. пені, 14 292 грн 74 коп. інфляційних, 5 091 грн 52 коп. відсотків річних. Також просило стягнути судові витрати, а саме: 2 422 грн 40 коп. судового збору; 20 000 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 2023/08/3 від 15.08.2023 в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Господарський суд Волинської області рішенням від 05.03.2025 у справі № 903/96/25 позов задовольнив. Стягнув з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" 40 118 грн 60 коп. штрафу, 44 755 грн 77 коп. пені, 14 292 грн 74 коп. інфляційних, 5 091 грн 52 коп. відсотків річних, 2 422 грн 40 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В стягненні 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

При ухваленні вказаного рішення суд виходив із того, що відповідачем був пропущений строк оплати отриманого від позивача товару, позивачем правовірно до норм законодавства здійснено нарахуванням штрафу, пені, інфляційних та відсотків річних, а самі нараховані суми є арифметично вірними. Тому, суд виснував про задоволення позову в повному обсязі.

Крім того, з огляду на відповідну заяву відповідача, суд вказав, що позивачем не пропущена позовна давність на звернення до суду із цим позовом.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 6, 256, 258, 261, 526, 546, 549, 599, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 655, п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216, 230, 231, 232 Господарського кодексу України.

Також, суд встановив, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн, однак врахувавши наявність заперечень відповідача щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу, оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку позовної заяви про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 10 000 грн. витрат на професійну (правничу) допомогу, а в решті - відмовити.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство ім. Івана Франка із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2025 у справі № 903/96/25 скасувати в частині стягнення з відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

У позовній заяві вказано про те, що розмір понесених витрат на правову допомогу за подання позову становить 20 000 грн, при цьому, доказів, якими обґрунтований розмір витрат на правову допомогу, до позовної заяви не додано.

Оскільки позивачем не було подано жодного доказу на підтвердження фактичних витрат на оплату правової допомоги, заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн не підлягає до задоволення, у зв`язку із недоведеністю.

При вирішенні питання про співмірність витрат позивача на правову допомогу, просить суд врахувати факт визнання відповідачем викладених в позовній заяві обставин правовідносин між учасниками справи, ціну позову, кількість судових засідань в цій справі та участі в них представника позивача.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції було протиправно стягнуто із відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, оскільки розмір таких витрат є явно неспівмірним із складністю цієї справи, а витрати позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.

09.05.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" надійшла заява, у якій представник, серед іншого просив поновити строк на подання відзиву. Також був поданий і відзив на апеляційну скаргу.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 16.05.2025 відмовив в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" про поновлення строку на подання відзиву. Відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" залишив без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення в частині стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що 15.08.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" як продавцем і Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством ім. Івана Франка як покупцем було укладено Договір поставки № 2023/08/3 (Далі Договір; а. с. 7-8).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. Договору, продавець зобов`язується передати (поставити) у зумовлений строк другій стороні - покупцеві - товар, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього грошову суму, у розмірі та строки визначені в додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною цього договору. Предметом поставки є визначені родовими ознаками товари з найменуваннями, визначеними в додатках до цього договору.

Згідно з п. 2.2. Договору датою поставки товару вважається дата відвантаження товару та складання первинних документів, які є юридичним доказом здійснення господарської операції, згідно цього договору та додатків до нього.

Відповідно до п. 3.1. Договору загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх асортимент, види визначаються специфікацією, яка представлена в додатках до цього договору за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Асортимент, кількість товару, ціна та вартість кожного товару визначається сторонами на підставі специфікації, додатків і уточнюється в момент вибору покупцем товару. Передача товару від продавця покупцю здійснюється за видатковою накладною або (та) актом приймання-передачі, в яких сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну та загальну вартість, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством України (п. 4.1. Договору).

Згідно із п. 7.2. Договору сторони визнають, що ціни на продукцію є дійсними і погодженими сторонами з моменту підписання ними відповідної специфікації до цього договору.

Договір поставки № 2023/08/3 від 15.08.2023 підписаний представниками та скріплений печатками сторін.

15.08.2023 між ТОВ "ТД Верхагро" і ПОСП ім. Івана Франка підписано Специфікацію №1 на поставку товару (а. с. 9), а саме:

- силосна плівка SILAGE FILM 20М X 50М X Т150 чорно/біла у кількості 19 шт.

- силосна плівка SILAGE FILM 20М X 50М X 40 прозора у кількості 19 шт.

Загальна вартість товару, що поставляється за специфікацією, складає 401 186 грн 04 коп.

Відповідно до п. 3.1. Специфікації покупець здійснює попередню оплату у розмірі 40%, а саме: 160 474 грн 42 коп. від суми специфікації протягом 3 (три) дня з моменту підписання специфікації, а решта 60%, а саме: 240 711 грн 62 коп. по факту поставки на протязі 2-х календарних днів.

Специфікація №1 підписана представниками та скріплена печатками сторін.

На виконання умов договору та специфікації №1 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 401 186 грн 04 коп., що підтверджується копією видаткової накладної № 887 від 01.09.2023 (а. с. 10).

Видаткова накладна № 887 від 01.09.2023 підписана представниками та скріплена печатками сторін.

Відповідач у період з 03.11.2023 по 20.11.2024 включно оплатив отриманий товар, але з порушенням строку оплати: 03.11.2023 - 100 000 грн.; 21.11.2023 - 50 000 грн.; 23.11.2023 - 50 000 грн.; 06.12.2023 - 30 000,00 грн.; 14.12.2023 - 30 000 грн.; 15.01.2024 - 30 000 грн.; 30.01.2024 - 11 000 грн.; 05.03.2024 - 30 186 грн.; 22.03.2024 - 10 000 грн.

Також, між сторонами було підписано акт звіряння взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача становить 60 000 грн 04 коп. (а. с. 20).

У зв`язку з несплатою безспірної заборгованості ТОВ "ТД Верхагро" звернулось до Господарського суду Волинської області із заявою про видачу судового наказу. Після звернення до Господарського суду Волинської області 20.11.2024 ПОСП ім. Івана Франка сплатило заборгованість у розмірі 60 000 грн 04 коп., що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті №5807 від 20.11.2024 (а. с. 21-23).

Станом на час звернення позивача до суду заборгованість відповідача за переданий товар відсутня.

У зв`язку з тим, що повна оплата за переданий відповідачу товар відбулась лише 20.11.2024, позивач нарахував суми штрафу, пені, інфляційних втрат, відсотків річних та звернувся до суду із цим позовом про їх стягнення.

У відповідності до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що скаржник фактично оскаржує рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2025 у справі № 903/96/25 в частині стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, з тих підстав, що вважає такий розмір завищеним, неспівмірним із ціною позову, а також відсутність доказів понесення позивачем таких витрат.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, судом встановлено існування між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Верхагро" та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Івана Франка договірних відносин з поставки товару та виконання ними зобов`язань за договором, в тому числі поставка позивачем відповідачу товару та несвоєчасну оплату такого товару зі сторони відповідача, що стало підставою для задоволення позовних вимог про стягнення нарахованих позивачем сум пені, штрафу, інфляційних та відсотків річних.

Проти вказаного, не заперечує ні позивач, ні відповідач.

Також, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн, які суд першої інстанції частково поклав на відповідача, а саме в розмірі 10 000 грн.

Щодо такого розміру і заперечує відповідач в апеляційній скарзі.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.

Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правничу допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У позовній заяві, позивач вказував про понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн, які просив стягнути із відповідача (а. с. 1-4).

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач, у відзиві на позов, серед іншого заперечував проти розміру витрат позивача на правничу допомогу, оскільки вважав їх неспівмірним із складністю справи, а витрати заявника не підтверджені належними та допустимими доказами (а. с. 37-39).

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи правнича допомога в суді першої інстанції позивачу надавалася Адвокатським бюро "Артема Федосіна".

Обставини надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи судом першої інстанції та понесення позивачем витрат на таку допомогу в сумі 20 000 грн підтверджується наявними у справі доказами (а. с. 61-67), а саме:

- копією договору №25/01/02-1 про надання правничої допомоги від 02.01.2025;

- копією додаткової угоди-доручення №2 від 03.01.2025;

- копією рахунку на оплату №3 від 01.03.2025;

- копією платіжної інструкції від 03.03.2025 №8153 на суму 20 000 грн.

Вищезгаданою платіжною інструкцією спростовуються доводи скаржника про відсутність доказі понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, суд вказує, що за усталеною практикою Верховного Суду витрати на професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, тому надання документів на підтвердження сплати таких витрат на час вирішення судом питання про їх розподіл не є обов`язковими і встановлення належності цього доказу на цьому етапі не матиме суттєвого впливу на вирішення відповідного питання.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у додаткових постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.22.2022 у справі №922/1964/21.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Апеляційний господарський суд вказує, що категорія цієї справи не є специфічною чи особливо складною, не потребує при складенні процесуальних документів опрацювання великої кількості нормативно-правових актів, судова практика є усталеною.

Суд апеляційної інстанції вказує, що співмірність розміру витрат на професійну правничу допомогу не обмежується лише порівнянням таких витрат із ціною позову, оскільки в силу ч. 4 ст. 126 ГПК України має враховуватися і: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Апеляційний господарський суд враховуючи надані адвокатом позивача послуги, врахувавши наведені відповідачем у відзиві на позов заперечення, погоджується із висновком суду першої інстанції, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 грн не відповідають критерію розумності їх розміру і їх відшкодування матиме надмірний характер.

В той же час, стягнення 10 000 грн враховує поведінку сторін, є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, наданим адвокатом послугам в суді першої інстанції, а також відповідає критеріям розумності, пропорційності та співмірності.

Відтак, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про покладення на відповідача 10 000 грн витрат, пов`язаних з правничою допомогою позивача в суді першої інстанції.

Суд зауважує, що апеляційна скарга містить лише загальні посилання на практику Верховного Суду та ЄСПЛ, без жодної конкретизації неспівмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Також, відповідач не вказує, який розмір витрат на професійну правничу допомогу він вважає співмірним із складністю цієї справи.

Колегія суддів враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2025 у справі № 903/96/25 в частині стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 05.03.2025 у справі № 903/96/25 в частині стягнення 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу - без змін.

2. Справу № 903/96/25 надіслати Господарському суду Волинської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.