Постанова

від 19.05.2025 по справі 420/26185/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26185/24Головуючий в 1 інстанції: Бульба Н.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеського окружного адміністративного суду на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2024 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів, в якій просила визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Одеського окружного адміністративного суду бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. з урахуванням: регіонального коефіцієнту - 1,25; 60% - доплата за вислугу років; 5% - доплата за посаду заступника голови суду;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Одеський окружний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3028,00 грн. з урахуванням: регіонального коефіцієнту - 1,25; 60% - доплата за вислугу років; 5% - доплата за посаду заступника голови суду;

- визнати протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн;

- зобов`язати Одеський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2024 складає 3028,00 грн. з урахуванням регіонального коефіцієнту - 1,25; 60 % - доплата за вислугу років; 5% - доплата за посаду заступника голови суду з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що нарахування та виплата суддівської винагороди за період з 01.05.2024 до 31.07.2024 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, є неправомірною.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. Зобов`язано Одеський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме: у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та встановленого коефіцієнту для відповідного суду, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Одеського окружного адміністративного суду в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 та щомісячних доплат за вислугу років, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн. Зобов`язано Державну судову адміністрацію України забезпечити Одеському окружному адміністративному суду в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 та щомісячних доплат за вислугу років, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням в частині визнання дій Одеського окружного адміністративного суду протиправними та зобов`язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 01.05.2023 по 31.07.2024 року, та вважаючи його необґрунтованим, оскільки неповно з`ясовані всі обставини справи, які мають значення, як наслідок, рішення ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального права, відповідач - Одеський окружний адміністративний суд надав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог до Одеського окружного адміністративного суду, ухвалити нове рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог, заявлених до Одеського окружного адміністративного суду.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що сума прожиткового мінімуму на 2021 рік встановлено Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-ІХ (далі - Закон № 1082-ІХ). Отже, Законом № 1082-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2021 року складає 2102 гривні. З огляду на обставини, викладені в апеляційній скарзі та висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, вважає, що нараховуючи і виплачуючи позивачці суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, Одеський окружний адміністративний суд діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України. Положення статті 7 Закону № 1082-ІХ, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. ДСА України та Одеський окружний адміністративний суд, як органи державної влади, діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одеський окружний адміністративний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм ст. 7 Закону № 1082-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні. Одеський окружний адміністративний суд звертає увагу на те, що виконання судового рішення можливе тільки після здійснення фінансування (нарахування коштів на рахунок Одеського окружного адміністративного суду) ДСА України. Одеський окружний адміністративний суд не є розпорядником бюджетних коштів, а проводить всі нарахування та виплати лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, який затверджує ДСА України. Апелянт зазначає, що станом на час розгляду даної справи, норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-ІХ не визнані неконституційними, тому підстави для її незастосування відповідачем відсутні в межах та спосіб встановлений Законом, як розпорядника державних коштів.

Відзивів на апеляційну скаргу позивачем та другим відповідачем до суду не надано.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Указом Президента України від 21.05.2007 № 435/2007 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.

Постановою Верховної Ради України від 09.09.2010 № 2512-VI ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.

За період з 01.05.2024 по 31.07.2024 позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, обчислена виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 грн), у спірний період, на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача зобов`язати ДСА забезпечити фінансування ТУ ДСА коштів для проведення недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, суд першої інстанції зазначив, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що ДСА України як розпорядник коштів, не забезпечила ТУ ДСА у Миколаївській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивача у розмірі, встановленому законодавством, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, суд першої інстанції зазначив, що задовольняючи позовні вимоги, суд використовує повноваження, передбачені ч. 2 ст. 9 КАС України та самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн.; зобов`язання Одеський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року, а саме: у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та встановленого коефіцієнту для відповідного суду, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Одеського окружного адміністративного суду в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 та щомісячних доплат за вислугу років, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн.; зобов`язання Державну судову адміністрацію України забезпечити Одеському окружному адміністративному суду в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 та щомісячних доплат за вислугу років, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог стосовно неправомірних дій Одеського окружного адміністративного суду, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині та в цій частині частково погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VII від 02.06.2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства.

Згідно з ч. 7 ст.48 Закону України «Про судоустрій та статус судів» при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Відповідно до ст. 130 Конституції України, Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч.2 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частинами 3, 4 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Згідно з частинами 5, 6 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб - 3028 гривень.

Судом першої інстанції встановлено, що суддівська винагорода позивача за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 обчислена з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом - Законом №1402-VIII гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.

При цьому, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Згідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

При цьому, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.

У постанові від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 (3028,00 грн.) на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), у спірний період на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» була неправомірною.

При цьому, колегія суддів зазначає, що за правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;:

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 22 Бюджетного кодексу України з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі БК України), за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач-2 як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2024 рік).

Таким чином, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів Державного бюджету України, щодо фінансового забезпечення діяльності судів, а Територіальні управління ДСА та Одеський окружний адміністративний суд є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня.

При цьому, Одеський окружний адміністративний суд наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов`язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов`язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням

Водночас, саме ДСА України повинна здійснити фінансування Одеського окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, кошти для проведення виплат судді Одеського окружного адміністративного суду Вовченко О.А.

Колегія суддів зазначає, що доводи відповідача, про те, що останній може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, оскільки відповідач не може на власний розсуд тлумачити вимоги законодавства за наявності чинного Закону, який обмежував суддівську винагороду в спірний період.

Вказаний висновок є підставою для скасування рішення в цій частині, та відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим, на думку колегії, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Колегія суддів зазначає, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на отримання грошового забезпечення судді, нарахованого відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного, згідно ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Одеського окружного адміністративного суду задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року в частині визнання протиправними дій Одеського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 березня 2025 року залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик