Рішення від 20.05.2025 по справі 591/7556/24

Справа № 591/7556/24

Провадження № 2/591/1343/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2025 року

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Ніколаєнко О.О.,

за участю секретаря судового засідання Полякової А.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми цивільну справу №591/7556/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997», третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що наказом відповідача він з 09.06.2022 звільнений з роботи з посади сторожа у зв`язку з воєнним станом та змінами у штатному розкладі. Вважає звільнення незаконним. Про наступне звільнення у зв`язку зі змінами в штатному розкладі не був попереджений, з наказом про скорочення посади не був ознайомлений, вважає, що цей наказ був виготовлений вже після його звільнення. За період роботи зауважень та претензій відносно виконуваної роботи не мав. Останнім часом тяжко хворів. При звільненні з ним не було проведено остаточний розрахунок. В наказі про звільнення відсутня дата його видання та відсутнє посилання на норму, на підставі якого він виданий.

Незаконне звільнення заподіяло позивачу моральну шкоду: в нього погіршилось здоров`я, порушились нормальні життєві зв`язки. Моральну шкоду оцінює в 50000 грн.

Зазначає, що раніше звертався із позовом про поновлення на роботі, у якому не було заявлено вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, оскільки так його зорієнтував юрист. Рішенням суду, яке набрало законної сили, у задоволенні позову було відмовлено, колегією суддів Сумського апеляційного суду йому рекомендовано повторно звернутися до суду з позовною заявою про визнання наказу про звільнення незаконним.

Просить поновити пропущений строк звернення до суду у зв`язку з хворобою, встановленням групи інвалідності, воєнним станом та необізнаністю з юридичними питаннями; визнати незаконним та скасувати наказ №5/6 без дати від 09.06.2022 про звільнення ОСОБА_1 , поновити його на роботі сторожем, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, стягнути з відповідача на його користь завдану моральну шкоду незаконним звільненням, яку оцінює в 50000 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач із позовом не погодився. Зазначив, що у наказі допущено помилку у формулюванні причин звільнення, тобто посилання на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачем пропущено строки звернення до суду з позовом, оскільки до суду від звернувся 24.07.2024, а отримав копію наказу 23.05.2022, трудову книжку отримав у день звільнення 09.06.2022. Додана медична документація підтверджує наявність захворювання до звільнення, звернення позивача до поліції та Держпраці підтверджують те, що хвороба не створювала позивачу перешкод для захисту прав шляхом звернення до правоохоронних та контролюючих органів. Вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не зазначено, яким чином допущена помилка у формулюванні причин звільнення порушує його права. Позивач не доводить характеру та обсягу заподіяних моральних страждань. Просить відмовити у задоволенні позову.

У відповіді на відзив представник позивача вказував, що не відповідає дійсності твердження відповідача про повний розрахунок при звільненні. Твердження відповідача про наявність помилки у формулюванні причин звільнення є намаганням ввести суд в оману. Звільнення позивача з роботи проведено незаконно. Причини пропуску строку звернення до суду пояснює постійними хворобами та оформленням інвалідності, що займало багато часу. Після звернення до суду його позовна заява довго розглядалася Зарічним районним судом м. Суми, яким було відмовлено у задоволенні його позову. З юридичними питаннями позивач не обізнаний, в результаті Сумським апеляційним судом рішення суду першої інстанції залишено без змін а позивачу рекомендовано повторно звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі. Незаконне звільнення заподіяло позивачу моральну шкоду. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 31.07.2024 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали із зазначених підстав.

У судове засідання представник відповідача не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав клопотання про відкладення розгляду справи, у задоволенні якого було відмовлено судом. Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав заперечення проти позову з підстав, які були зазначені у відзиві.

У судове засідання третя особа повторно не з`явилась. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Вивчивши матеріали справи суд вважає що позов підлягає задоволенню. Судом встановлено, що позивач у періоді з 10.09.2012 по 09.06.2022 перебував у трудових відносинах з ТДВ «Сумська СТО - 15997», працював на посаді сторожа, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8-11).

Наказом відповідача №13-ОК від 01.03.2022 вирішено у період дії воєнного стану скоротити посаду сторожа з 01.05.2022 та внести зміни до штатного розкладу. В графі щодо ознайомлення із наказом ОСОБА_1 його підпис відсутній. Під цією графою міститься запис «від підпису відмовився», який, за поясненнями представника відповідача, складений директором Денщиковою Н.Г. (а.с. 13)

Наказом від 23.05.2022 №5/6 позивача звільнено з 09.06.2022 по закінченню щорічної відпустки у зв`язку з воєнним станом та змінами в штатному розкладі (від 01.03.2022). Підставою вказано «Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану №2136-ХІ від 15.03.2022.»

Така ж підстава вказана у записі в трудовій книжці про звільнення.

У наданому позивачем примірнику оскаржуваного наказу відсутня дата його видання та зазначено, що із наказом позивач ознайомлений 23.05.2022 (а.с. 12).

Позивач перебував на стаціонарному лікуванні у періодах з: з 18.10.2021 по 29.10.2021, з 26.01.2022 по 16.02.2022, з 21.04.2022 по 28.04.2022, з 03.05.2022 по 12.05.2022, що підтверджується виписками із медичної карти хворого (а.с. 25-27).

Після видання оскаржуваного наказу позивач звертався до Зарічного районного суду м. Суми з позовом до ТДВ «Сумське СТО 15 997» у якому просив поновити його на роботі в ТДВ «Сумська СТО 15997» сторожем, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та завдану моральну шкоду в сумі 50000 грн.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29.01.2024 відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем наказ про звільнення не оскаржувався, не був предметом дослідження в судовому засіданні, тому відсутні підстави для визнання звільнення незаконним. Суд зазначив, що оскільки суд вирішує справу в межах позовних вимог, позбавлений можливості аналізувати законність та правомірність наказу про звільнення.

За результатами апеляційного перегляду вказане рішення залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 11.07.2024 (а.с. 95-98)

Позивач звертався до управління Держпраці в Сумській області із заявою щодо вчинення відповідачем порушення трудового законодавства. На підставі його звернення було проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю), складено відповідний акт, яким зафіксовано виявлені порушення та складено припис від 06.09.2023 про усунення виявлених порушень законодавства (а.с. 14-22).

Позивач звертався до органів Національної поліції із заявами про вчинення кримінального порушення у частині порушення роботодавцем його трудових прав, за його заявами розпочато кримінальні провадження та внесено 08.06.2022 та 25.07.2023 відповідні відомості до ЄРДР (а.с. 23).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпП Україниправовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 40 КЗпП Українитрудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір дозакінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених упунктах 1,2і6цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до п.2 Прикінцевих положень» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно доЗакону України"Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановленіЗаконом України"Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".

Відповідно достатті 49-2 КЗпП Українипро наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 днів.

Обгрунтовуючи правомірність видання оскаржуваного наказу, відповідач посилається на те, що у наказі помилково не зазначено посилання на підстави звільнення за ч. 1 п. 1 ст. 40 КЗпП України. Суд відхиляє вказані доводи.

З матеріалів справи вбачається, що у наказі про звільнення не зазначено формулювання причин звільнення, а лише вказано загальне посилання на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Відсутнє формулювання причини звільнення й у трудовій книжці позивача.

Суд зазначає, що відповідно до положень пунктів 2.3, 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 N 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну

статтю, пункт закону. Записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений в зв`язку з прогулом без поважних

причин, п.4 ст.40 КЗпП України" .

Всупереч вимог наведених норм ані у наказі про звільнення, ані у трудовій книжці відсутнє формулювання причин звільнення, яке б дозволяло б встановити дійсні причини звільнення.

Крім того, суд зазначає, що суду не надано доказів про ознайомлення позивача у належний спосіб із наказом про скорочення його посади та про наступне вивільнення. Відмова від підписання цього наказу не зафіксована у належний спосіб.

За таких обставин, суд визнає що оскаржуваний наказ про звільнення позивача та саме його звільнення з роботи не є законними.

Стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, яка діяла на час звернення до суду з позовом, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, місцевий загальний суд може поновити ці строки.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Станом на час звільнення позивача з роботи в Україні був запроваджений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Карантин був відмінений з 30.06.2023 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. №651.

Тобто саме з 30.06.2023 розпочався перебіг встановленого ст. 233 КЗпП України строку для звернення позивача до суду із позовом щодо скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі. До суду даний позов подано 25.07.2024, тобто зі значним пропуском встановленого строку.

Обгрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду з позовом, позивач зазначає, що постійно хворів та збирав документи для оформлення інвалідності, що займало багато часу. Після першого звернення до суду його позовна заява довго розглядалася Зарічним районним судом м. Суми, яким було відмовлено у задоволенні його позову. З юридичними питаннями позивач не обізнаний, в результаті Сумським апеляційним судом рішення суду першої інстанції залишено без змін а позивачу рекомендовано повторно звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі.

Суд відхиляє вказані доводи позивача як неповажні причини пропуску строку.

З наданої позивачем копії пенсійного посвідчення вбачається, що станом на грудень 2022 року, тобто за пів року до звернення до суду з позовом, йому вже була встановлена 2 група інвалідності.

Суду не надано доказів, що позивач у періоді з 30.06.2023 по 25.07.2024 безперервно хворів, що позбавляло його можливості звернутися із позовною заявою. Навпаки, позивач у липні 2023 року звертався до органів Національної поліції із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення за фактом порушення його трудових прав. Зі змісту рішення Зарічного районного суду м. Суми вбачається, що у справі №591/4859/22 у справі брав участь представник позивача, а зі змісту постанови Сумського апеляційного суду у цій же справі вбачається, що у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції позивач особисто брав участь. Вказане свідчить про те, що позивач за станом здоров`я об`єктивно мав можливість звернутися до суду з позовом у передбачений законом строк.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 29.01.2024 у справі №591/4859/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТДВ «Сумська СТО 15997» з тих підстав, що позивачем наказ про звільнення не оскаржувався, не був предметом дослідження в судовому засіданні, тому відсутні підстави для визнання звільнення незаконним. Суд зазначив, що оскільки суд вирішує справу в межах позовних вимог, позбавлений можливості аналізувати законність та правомірність наказу про звільнення. За результатами апеляційного перегляду вказане рішення залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 11.07.2024.

Зі змісту наведених судових рішень вбачається, що позивач скористався правом на правову допомогу та його інтереси у справі №591/4859/22 представляв адвокат Дяченко Ю.В. Цей же адвокат представляє інтереси позивача у даній справі. Тому суд відхиляє доводи позивача стосовно правової необізнаності як підстави для поновлення строку звернення до суду.

Суд зазначає, що ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням у справі №591/4859/22, за висновком якого позивачем неправильно обраний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, не змінює визначений законом порядок визначення та обчислення строку звернення до суду з позовом.

Крім цього обрання способу захисту порушеного права є суб`єктивним правом кожної особи, на яку покладається тягар відповідальності за неправильно обраний спосіб захисту і за всі наслідки пов`язані з цим. А тому обрання особою в іншій справі неналежного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є поважною причиною пропущення строку звернення до суду з позовом. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №910/11614/18.

Стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Як поважні причини пропуску строку, встановленого у частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Відмовити у позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можна лише у тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлені обставини беззаперечно свідчать про те, що з наказом відповідача про звільненняпозивач був обізнаний на час розгляду справи №591/4859/22, а з цим позовом до суду позивач звернувся лише у липні 2024 року, тобто зі значним пропуском строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Позивач не навів поважних причин значного пропуску ним передбаченого статтею 233 КЗпП України строку на звернення до суду з цим позовом, які об`єктивно перешкоджали чи створювали йому труднощі для своєчасного звернення до суду, та не підтвердив це належними доказами, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Відносно вимог про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (частина перша статті 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

Позивач просить стягнути грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі50 000 грн. На обґрунтування цих вимог зазначав, що незаконним звільненням йому завдано моральних страждань, погіршилось його здоров`я та змінились життєві зв`язки.

Матеріалами справи підтверджено незаконність звільнення позивача. Незважаючи на те, що позивачу відмовлено у задоволенні його позовних вимог про поновлення на роботі через пропуск ним строку звернення до суду з позовом, суд вбачає підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки на ці вимоги положення ст. 233 КЗпП України не розповсюджуються.

Суд зазначає, що порушення відповідачем трудових прав позивача незаконним звільненням безумовно призвели до зміни у звичному життєвому укладі позивача, а відтак, і до моральних страждань. З урахуванням обставин, якими позивач обґрунтовував завдану йому моральну шкоду, а також, виходячи з обґрунтованості позову щодо наявності такої шкоди саме у зв`язку з порушенням трудових прав позивача відповідачем, засад розумності та справедливості, суд вважає необхідним визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 10 000грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог та звільненням позивача від сплати судового збору за вимогами щодо стягнення моральної шкоди як інваліда 2 групи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог 242,27 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997», третя особа: ОСОБА_3 про визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000 грн.

У іншій частині вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997» на користь держави судовий збір у розмірі 242,27 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання повного тексту. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Сумська СТО 15997», місцезнаходження: вул. Тополянська, 23, м. Суми, код ЄДРПОУ 05523435.

Повний текст рішення виготовлено 20.05.2025.

Суддя О.О. Ніколаєнко