Постанова від 16.04.2025 по справі 912/1538/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2025 року м.Дніпро Справа № 912/1538/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

секретар судового засідання: Солодова І.М.

За участю:

Позивача/Дніпропетровської обласної прокуратури Ємельянов В.А. (в залі суду)

Позивачі 1,2 не з`явились

Відповідачі 1,2 не з`явились

за участю представників учасників справи:

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2024 (повний текст рішення складено 17.10.2024, суддя Закурін М.К.) у справі №912/1538/24

за позовом Керівника Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області інтересах держави в особі

позивача-1 - Східного офісу Державної аудиторської служби України в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області

позивача-2 - Світловодської міської ради

до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс»

відповідача-2 - Комунального некомерційного підприємства «Світловодська центральна районна лікарня» Світловодської міської ради

про застосування наслідків нікчемності правочину, стягнення грошових коштів у сумі 3820617,21 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

В серпні 2024 року керівник Олександрійської окружної прокуратури Кіровоградської області звернувся в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області, Світловодської міської ради з позовом до ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс», КНП «Світловодська центральна районна лікарня» та просить застосувати наслідки нікчемності правочину шляхом стягнення з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» на користь КНП «Світловодська центральна районна лікарня» 3820617,21 грн, а одержані КНП «Світловодська центральна районна лікарня» за рішенням суду кошти у сумі 3820617,21 грн на користь держави.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на наступне:

-у грудні 2023 року КНП «Світловодська центральна районна лікарня» здійснило закупівлю теплової енергії, за результатами якої уклало з ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» договір постачання теплової енергії № 3012m від 03.01.2024 на строк з 01.01.2024 по 31.12.2024;

- 28.05.2024 сторони розірвали договір, проте у період його дії ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» поставило, а КНП «Світловодська центральна районна лікарня» сплатило 3820617,21 грн за поставлену теплову енергію;

- водночас при проведенні державної закупівлі ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» не відповідало кваліфікаційним критеріям, що ставилися до учасників процедури закупівлі, зокрема, одним з таких критеріїв була наявність в учасника аналогічного договору, але воно надало у якості аналогічного - договір з надання послуг з опалення (який взагалі був укладений лише на 1 місяць), який не є тотожним; більш того, цей договір не виконувався і послуги з опалення не надавалися;

- ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» взагалі не мало попередніх укладених договорів на постачання теплової енергії;

- до тендерної документації ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» надало довідку про наявність у працівників необхідної кваліфікації, але відповідно до податкової звітності воно взагалі не подавало звітність про наявність найманих працівників; цим ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» не підтвердило досвід виконання аналогічного за предметом закупівлі договору;

- також до тендерної документації ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» надало довідку № 12 від 28.12.2023 про наявність матеріально-технічної бази, але за змістом листа Державної служби праці від 15.05.2024 ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» за отриманням дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки не зверталося; водночас з декларацією про виконання відповідних робіт до Державної служби праці зверталася фізична особа-підприємець Сухіна А.В., яка є орендарем приміщення КНП «Світловодська центральна районна лікарня», а саме господарчого корпусу площею 95,89 кв. м, а тому, на думку прокурора, саме вона, а не ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс», надавала послуги з опалення;

- у процесі виконання договору ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» отримало 3820617,21 грн, а тому, з урахуванням наведених обставин, воно умисно діяло з метою заволодіння бюджетними коштами територіальної громади; ці обставини вказують на нікчемність договору, як такого, що порушує інтереси держави, за частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України; у цьому контексті, на думку прокурора, ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» свідомо надало начебто підтверджуючі документи про наявність досвіду виконання аналогічного договору, а також ввело в оману замовника щодо наявності найманих працівників та матеріально-технічної бази, необхідної для виконання договору;

- договір також укладений в порушення пункту 49 Особливостей, тобто з порушенням строку можливого укладення; за цим пунктом договір може бути укладений лише через 5 днів з дати оприлюднення в електронній системі закупівель, повідомлення про намір укласти договір про закупівлю таке повідомлення датоване 30.12.2023; проте договір укладений раніше цього строку, а саме 03.01.2024;

- наслідком порушення є визнання договору нікчемним за пунктом 21 Особливостей;

- позовна заява вжита як захід прокурорського реагування та направлена на захист економічних інтересів держави у бюджетних правовідносинах, оскільки позивачі не вживали відповідні заходи для реагування на наявні порушення.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2024, у даній справі, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при твердженнях про нікчемність правочину, як такого, що порушує публічний порядок (частини 1 та 2 статті 228 ЦК України), прокурор просить застосувати наслідки недійсного правочину, які передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України. Проте, наслідки, передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України застосовуються лише у випадку визнання недійсним правочину, що укладений у випадку недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Застосування цих же наслідків у випадку нікчемності правочину за частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України не передбачено.

У зв`язку з цим, місцевий суд дійшов висновку, що твердження прокурора про можливість застосування наслідків недійсного правочину (частини 3 статті 228 ЦК України) до нікчемності правочину (частин 1 та 2 статті 228 ЦК України) є необґрунтованими.

3. Короткий зміст вимог апеляційних скарг

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, засобами поштового зв`язку, заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 16.10.2024 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Покласти на відповідачів обов`язок нести всі витрати, пов`язані з розглядом даної справи.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор вказав, що рішення суду прийняте з порушенням та неправильним застосуванням (тлумаченням) норм матеріального права (ст. ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України) та порушенням норм процесуального права (236 Господарського процесуального кодексу України) з огляду на таке:

- саме відсутність ретельного аналізу судом першої інстанції сутності тверджень прокурора про нікчемність правочину, та у зв`язку із цим необхідності застосування наслідків нікчемності правочину саме через конструкцію, передбачену ч. 3 ст. 228 ЦК України, не дало суду можливості прийти до єдиного правильного та обґрунтованого рішення про задоволення позовних вимог прокурора;

- замовник 03.01.2024 уклав Договір з порушенням строків, передбачених абзацом третім пункту 49 Особливостей, який відповідно до пункту 21 Особливостей є нікчемним. Проте, в даному випадку нікчемність правочину випливає ще з однієї правової підстави, яка визначена частинами 1, 2 статті 228 ЦК України - укладення правочину, який порушує публічний порядок;

- відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається;

- Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що згідно із частинами першою, другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; позовна вимога про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, оцінює правочин на предмет його нікчемності. Такі висновки сформульовані у постановах від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20, пункти 84 - 86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21, пункти 61, 62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20, пункти 120 - 124);

-застосовуючи частину 1 статті 228 Цивільного кодексу України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині 1 йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині 3 йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

Положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок;

- при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Дії ТОВ «НВФ «Теплоенергосервіс» щодо свідомого надання, начебто, підтверджуючих документів про наявність досвіду виконання аналогічного договору, а також введення в оману замовника щодо наявності у виконавця найманих працівників та матеріально-технічної бази, необхідної для виконання договору, свідчать про умисність його дій з метою заволодіння коштами територіальної громади;

Зазначений суб`єкт господарювання, з метою заволодіння коштами територіальної громади, порушуючи інтереси держави та суспільства, діючи всупереч встановленому державою публічному порядку, усвідомлюючи протиправність таких дій, їх суперечність інтересам держави і суспільства, прагнучи та свідомо допускаючи настання протиправних наслідків, взяв участь у проведенні процедури закупівлі, знівелювавши принципи здійснення публічних закупівель, надав недостовірну інформацію щодо себе, внаслідок чого привласнив бюджетні кошти в сумі 3 820 617,21 гривень;

-наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, визначені ч. 3 ст. 228 ЦК України. Конструкція вказаної статті містить частину першу, яка дає визначення правочину, що порушує публічний порядок. Частина друга констатує, що такий правочин є нікчемним, а частина третя вказує, що в разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам він може бути визнаний судом недійсним із відповідними наслідками. Проте, сама назва даної статті - «Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства» - вказує, що такі наслідки слід застосовувати і до правочину, який порушує публічний порядок, тобто до нікчемного правочину, який не потребує визнання судом недійсним;

- згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави;

- саме з боку ТОВ «НВФ «Теплоенергосервіс» наявний умисел на незаконне заволодіння майном (грошовими коштами) територіальної громади, оскільки ним надано недостовірну інформацію замовнику щодо наявності найманої праці, матеріально-технічної бази та досвіду виконання аналогічних договорів. Тобто, розуміючи фактичну неможливість виконання взятих на себе договірних зобов`язань, ТОВ «НВФ «Теплоенергосервіс» ввело в оману замовника і таким способом не допустило відхилення його тендерної пропозиції через невідповідність кваліфікаційним критеріям;

- вказаний договір завідомо суперечить інтересам держави суспільства, з умислу лише однієї сторони - ТОВ «НВФ «Теплонергосервіс», тому кошти у сумі 3 820 617,21 грн, які цим суб`єктом отримано за правочином, повинні бути повернуті іншій стороні - КНП «Світловодська ЦРЛ», а з останнього одержані ним за рішенням суду повинні бути стягнуті в дохід держави.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

КНП «Світловодська ЦРЛ» Світловодської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що оскаржуване рішення від 16 жовтня 2024 року повністю відповідає положенням закону та ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому не може бути скасоване апеляційним судом, з огляду на таке:

-в постанові від 30 серпня 2022 року по справі № 904/1427/21 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зробив правовий висновок вказавши таке: «При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Наявність умислу у сторін означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлюють або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов`язання і суперечність його мети публічному порядку інтересам держави та суспільства, та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.». Проте в даній справі відсутні докази, на які вказав Верховний Суд, які можуть слугувати доказом нікчемності правочину та застосування наслідків нікчемного правочину, які передбачені статтею 228 ЦК України на яку посилається прокурор обґрунтовуючи необхідність задоволення позову. Тому, суд першої інстанції зробив законний та обґрунтований висновок про те, що в ситуації, що склалася оскаржуваний прокурором правочин є оспорюваним;

-обґрунтовуючи нікчемність Договору №3012m про постачання теплової енергії (далі Договір постачання теплової енергії) прокурор вказує на порушення частини 1 та 2 статті 228 ЦК України. При цьому, частини 1 та 2 статті 228 ЦК України говорять про нікчемний правочин, а частина 3, на яку посилається прокурор для застосування наслідків, на його думку нікчемного правочину, говорить про недійсний правочин та його наслідки;

-до оспорюваного правочину неможливо застосувати наслідки недійсності - без встановлення недійсності за рішенням суду, а відповідно, наслідки нікчемного правочину застосовуються в силу закону, за умови встановлення нікчемності такого правочину. Що повністю підтверджується правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного суду зробленим у постанові від 27 липня 2024 року у справі № 923/518/20, в якому суд виснував таке: «За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину»;

-правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним, а визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, адже він таким є в силу закону. Тому такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом (подібний висновок міститься у п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16- ц). Крім того, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Проте, як вбачається з матеріалів справи відсутні докази наявності у сторін оспорюваного Договору постачання теплової енергій наміру в настанні відповідних наслідків.

- недійсність правочину визначеного частиною 3 статті 228 ЦК України не відноситься до правочинів визначених частиною 1 та 2 вказаної статті. Оскільки відповідний правочин не міститься у визначеному частиною 1 вказаної статті переліку правочинів. Тому, наслідки нікчемного правочину за ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України обґрунтовуються іншими положеннями чинного законодавства України, а не ч. 3 ст. 228 ЦК України;

- прокурором у позовній заяві не визначено матеріально-правову вимогу (предмет позову) про визнання недійсним оспорюваного Договору постачання теплової енергії, без встановлення недійсності оспорюваного правочину не можуть бути застосовані наслідки недійсного правочину, які передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України.

У запереченнях на відзив КНП «Світловодська ЦРЛ» Світловодської міської ради заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури доводи КНП «Світловодська ЦРЛ» Світловодської міської ради» щодо не доведення прокурором умислу на порушення ТОВ «НВФ «Теплонергосервіс» публічного порядку та необхідності застосування наслідків, визначених ч. 3 ст. 228 ЦК України, вважає безпідставними.

Прокурор вказав, що суд, ухвалюючи рішення зазначив, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту по відношенню до оспорюваного ним договору, оскільки у випадку його нікчемності, з підстав зазначених ч. 2 ст. 215 ЦК України, про що стверджує прокурор, підлягають застосуванню положення статті 216 ЦК України (двостороння реституція), а не ч. 3 ст. 228 ЦК України.

Разом з цим, відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Прокурором стверджується, що ТОВ «НВФ «Теплонергосервіс», не маючи належної матеріально-технічної бази, працівників, досвіду роботи з виконання аналогічного за предметом закупівлі договору, не мав на меті реально виконати господарське зобов`язання, тому укладений правочин є саме нікчемним, отже не потребує додаткового підтвердження, а застосування наслідків нікчемності правочину, передбачені ст. 216 ЦК України, зокрема застосування двосторонньої реституції, прокурором вважається не ефективним способом захисту для відновлення інтересів держави.

Враховуючи специфіку спірних правовідносин, переслідуючи мету реального захисту інтересів держави, оцінюючи співмірність можливих наслідків прокурором обрано саме такий спосіб захисту, як застосування наслідків нікчемного правочину, з урахуванням ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки обрання способу захисту, яке на думку суду, є можливим за ст. 216 ЦК України, не є ефективним в даному випадку, так як покладе надмірний тягар для місцевого бюджету у вигляді необхідності відшкодування вартості за отриманий товар за цінами які будуть вищими, ніж на час вчинення правочину.

До того ж, такий спосіб відповідальності сторони, яка порушила публічний порядок, посягаючи на установлені державою засади ведення господарської діяльності, буде слугувати превентивним заходом для інших суб`єктів господарювання, оскільки буде свідчити, що держава захищає свої інтереси та не залишить такого незаконного способу одержання її коштів, застосувавши відповідне покарання за це, не застосовуючи двосторонню реституцію, коли сторони за правочином вертаються у початкове становище.

Водночас, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою та суд може застосувати такі наслідки з власної ініціативи.

При цьому, прокурор звертає увагу, що суд вправі застосувати не встановлений законом спосіб захисту, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом - не є ефективним саме у спірних правовідносинах.

Отже, з урахуванням наявності чіткої процедури проведення публічних закупівель на кожному її етапі, прокурор наголошує, що ТОВ «НВФ «Теплоенергосервіс» повністю не дотримався цих вимог через невідповідність кваліфікаційним критеріям, що ставилися до учасників закупівлі, та не дотриманням строків укладення договору, чим порушено вимоги п.п. 10, 11 ч. 1 ст. 10, п. 1 ч. 1 ст. 31, п.п. 3, 21, 28, абз. 3 п. 49, підп. 1 п. 51 Особливостей Закону України «Про публічні закупівлі», що в свою чергу свідчить про нікчемність укладеного з Підрядником договору про закупівлю.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.11.2024 відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 912/1538/24. Доручено Господарському суду Кіровоградської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 912/1538/24.

30.10.2024 матеріали справи надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2024 у справі №912/1538/24; розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 16.04.2025 о 10 год. 00 хв.

У судовому засіданні 16.04.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.

7. Встановлені судом обставини справи

Відповідно до роздруківки електронного Оголошення про проведення відкритих торгів від 21.12.2023 КНП «Світловодська центральна районна лікарня» організувало процедуру відкритих торгів із закупівлі «ДК021:2015; 09320000-8 Пара, гаряча вода та пов`язана продукція» у кількості 1600 гігакалорій на строку з 01.01.2024 по 31.12.2024 (а.с. 22).

Згідно з роздруківки електронного Протоколу розкриття тендерних пропозиції від 29.12.2023 у відкритих торгах прийняв участь один учасник - ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» (а.с. 29).

За твердженнями прокурора до тендерної пропозиції ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» надало, з поміж інших документів, довідку про робітників № 17 від 28.12.2023, довідку про субпідрядників № 18 від 28.12.2023, довідку про матеріально-технічну базу № 12 від 18.12.2023, довідку про ліцензію № 11 від 28.12.2023, довідку щодо наявності документально підтвердженого досвіду виконання договору № 5 від 28.12.2023 та договір № 22 надання послуг (робіт) від 30.11.2023, укладеного між ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» та ФОП Сухіною А.В.

Так, у довідках:

- про робітників № 17 від 28.12.2023 ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» повідомило, що «має у наявності працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід» (а.с. 23);

- про субпідрядників № 18 від 28.12.2023 ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» підтвердило, що «взагалі не планує залучати до надання послуг субпідрядників/співвиконавців» (а.с. 24);

- про матеріально-технічну базу № 12 від 18.12.2023 ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» повідомило, що «має в наявності обладнання, матеріально-технічну базу та технології» (а.с. 25);

- про ліцензію № 11 від 28.12.2023 ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» повідомило, що «На період військового часу діє декларація № 056453/23 про провадження господарської діяльності від 22.12.2023» (а.с. 26);

- щодо наявності документально підтвердженого досвіду виконання договору № 5 від 28.12.2023 ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» повідомило, що таким документом є договір № 22 від 30.11.2023 з надання послуг з опалення, укладений з ФОП Сухіною А.В. (а.с. 27).

У якості підтвердження наявності необхідного обладнання ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» надало до справи договір оренди обладнання № 3 від 15.11.2023 (а.с. 143-144), укладений між ним та громадянином Крупою О.М. За цим договором ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» отримало в оренду строком на 1 рік два котли твердопаливні моделі КС-0,45. Передача котлів у користування зафіксована в акті приймання-передачі № 1 від 17.11.2023 (а.с. 145).

З метою доведення обставин наявності працівників ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» надало до матеріалів справи поданий Світловодській ДПІ Головного управління ДПС у Кіровоградській області Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого на користь платників податків фізичних осіб, і сум, утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску. Зокрема, за змістом Податкового розрахунку поданого за 4 квартал 2023 року (а.с. 146-149) та додатків до нього на підприємстві обліковувалися 2 працівники.

Поряд з викладеним, у межах досудового розслідування у кримінальному провадження № 42024122030000026 за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною 4 статті 191 Кримінального кодексу України, прокурор Олександрійської прокуратури Кіровоградської області звертався з листами про отримання інформації до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, КНП «Світловодська центральна районна лікарня».

Зокрема, згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 1100-0705-8/14854 від 08.03.2024 за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування станом на 07.03.2024 за період лютий 2023 року січень 2024 року ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» звітність за формою «Податковий розрахунок сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум нарахованого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» не подавало, а тому інформацію про кількість працівників на підприємстві надати неможливо (а.с. 40).

У листі № ПС/1/9182-24 від 15.05.2024 Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надало інформацію і вказало, що ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» за отриманням дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки до Управління не зверталося. ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» також не зверталося до Управління за отриманням відповідної декларації (а.с. 56).

У свою чергу, у листі № 488/0101-14 від 12.04.2024 КНП «Світловодська центральна районна лікарня» вказала, що передала в оренду за погодженням з Виконавчим комітетом Світловодської міської ради в оренду ФОП Сухіній А.В. приміщення площею 95,89 кв. м, що знаходиться у м. Світловодську, вул. Павлова, 16 (господарчий корпус) (а.с. 42). Поряд з цим у листі КНП «Світловодська центральна районна лікарня» повідомило прокурора про відсутність в орендованому приміщенні власних пристроїв, які б могли виробляти теплову енергію. У цьому контексті суд установив, що 15.08.2022 Виконавчий комітет Світловодської міської ради та фізична особа-підприємець Сухіна А.В. уклали договір оренди, за яким в оренду передано приміщення, яке знаходиться на балансі КНП «Світловодська центральна районна лікарня», площею 95,89 кв. м, що знаходиться у м. Світловодську, вул. Павлова, 16 (господарчий корпус) (а.с. 52-54).

Відповідно до договору № 22 надання послуг (робіт), укладеного між ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс», яке діяло у якості виконавця послуг, та ФОП Сухіною А.В., як замовником, виконавець зобов`язався надавати послуги замовнику, а саме послуги з опалення (а.с. 28). У пункті 9.1. сторони обумовили строк його дії не довше ніж до 31.12.2023.

30.12.2023 КНП «Світловодська центральна районна лікарня» розмістило електронне повідомлення про намір укласти договір про закупівлю з визначеним переможцем закупівлі - ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» (а.с. 30).

Як слідує з роздруківки електронного Звіту про результати проведення процедури закупівлі за наслідками закупівлі переможцем визнане ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» (а.с. 31-32). У звіті наявна інформація про дату оприлюднення повідомлення про намір укласти договір 30.12.2023 та про дату укладення договору 05.01.2024.

Проте, відповідно до договору № 3012т постачання теплової енергії у ньому наявна інша дата укладення 03.01.2024 (а.с. 33). Наявну розбіжність у датах КНП «Світловодська центральна районна лікарня» мотивує помилкою, оскільки, фактично, договір воно уклало 05.01.2024.

Так, за змістом договору постачання теплової енергії № 3012т він укладений між КНП «Світловодська центральна районна лікарня», яке виступає у якості покупця, та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс», як постачальником. За договором постачальник зобов`язався поставити покупцю (за адресою: Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Павлова, 16) теплову енергію у кількості 1600 Гкал на загальну суму 7270096 грн з ПДВ (пункти 1.1., 2.1. та 3.1.). Строк дії договору сторони обумовили - з моменту підписання і до 31.12.2024 (пункт 9.1.).

15.01.2024 та 28.05.2024 КНП «Світловодська центральна районна лікарня» та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» уклали додаткові угоди № 2 та № 2 до вказаного договору, якими зменшили кількість необхідної до поставки теплової енергії, а саме до 840,84 Гкал, а також визначили відповідну її вартість у сумі 3820617,21 грн (а.с. 36, 37). Більш того, додатковою угодою від 28.05.2024 сторони розірвали договір № 3012т від 03.01.2024.

У межах договору КНП «Світловодська центральна районна лікарня» та ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» склали акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме:

- акт № ОУ-0000001 від 16.01.2024 на суму 836515,42 грн (а.с. 43);

- акт № ОУ-0000002 від 01.02.2024 на суму 772084,20 грн (а.с. 44);

- акт № ОУ-0000003 від 16.02.2024 на суму 523806,95 грн (а.с. 45);

- акт № ОУ-0000004 від 01.03.2024 на суму 553208,87 грн (а.с. 46);

- акт № ОУ-0000005 від 16.03.2024 на суму 603372,53 грн (а.с. 47);

- акт № ОУ-0000006 від 01.04.2024 на суму 531398,58 грн (а.с. 48).

Платіжними інструкціями ТОВ «Науково-виробнича фірма «Теплоенергосервіс» перерахувало КНП «Світловодська центральна районна лікарня» 3820617,21 грн, зокрема:

- № 1 від 25.01.2024 836515,42 грн (а.с. 49);

- № 7 від 05.02.2024 772084,20 грн (а.с. 49);

- № 17 від 21.02.2024 523806,95 грн (а.с. 50);

- № 37 від 05.03.2024 553208,87 грн (а.с. 50);

- № 57 від 20.03.2024 603603,19 грн (а.с. 51);

- № 80 від 05.04.2024 531398,58 грн (а.с. 51).

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 статті 131-1 Конституції України).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

За змістом частини другої статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81)).

Незалежно від того, хто саме звернувся до суду, - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор - у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор. На відміну від останнього та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 82-83)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; тут і далі - у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду).

З наведеного можна виснувати, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 45)). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього кодексу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для їхнього захисту, але не подав відповідний позов у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду, повинен обґрунтувати бездіяльність компетентного органу. Для встановлення того, які дії вчинить останній, прокурор до нього звертається до подання позову у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», фактично надаючи цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом перевірки виявлених прокурором фактів порушення законодавства, а також вчинення дій для виправлення цих порушень, зокрема подання позову чи повідомлення прокурора про відсутність порушень, які вимагають звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 38-39)).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або мало стати відомо про можливе порушення інтересів держави, є бездіяльністю відповідного органу. Розумність вказаного строку визначає суд з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи через можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також з урахуванням таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 40)).

Таким чином, прокурору достатньо дотримати порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі нема, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункт 43)).

У спорі прокурор визначив Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області у якості органу, який має здійснювати захист інтересів держави, а тому суд надає оцінку повноважності відповідного представництва.

Правові та організаційні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначені положеннями Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні».

За змістом абзацу 1 статті 1 Закону про фінансовий контроль здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Статтею 2 цього Закону визначено, що серед завдань відповідного органу є здійснення державного фінансового контролю за дотриманням законодавства про закупівлі; державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі; порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування установлюється Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, статтею 5 Закону про фінансовий контроль встановлено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування; порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України; результати перевірки закупівель викладаються в акті перевірки закупівель; моніторинг закупівлі здійснюється за місцезнаходженням органу державного фінансового контролю.

Пунктом 10 статті 10 Закону про фінансовий контроль надане право органу державного фінансового контролю звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У свою чергу, згідно з пунктом 1 «Положення про Державну аудиторську службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, в редакції від 07.09.2024, визначено, що Державна аудиторська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 цього ж Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель.

Відповідно до підпункту 9 пункту 4 вказаного Положення Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Безпосередньо порядок проведення перевірок державних закупівель Держаудитслужбою встановлений «Порядком проведення перевірок закупівель Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами», затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 01.08.2013 № 631.

За основними положеннями названого Порядку:

- він визначає процедуру проведення Держаудитслужбою, її міжрегіональними територіальними органами перевірок закупівель (пункт 1),

- перевірка закупівель це перевірка, яка проводиться за наявності підстав, передбачених цим Порядком, щодо замовника за його місцезнаходженням чи за місцем розташування об`єкта його права власності (пункт 2),

- питання здійснення закупівель перевіряються органом державного фінансового контролю під час проведення інспектування з урахуванням вимог Порядку проведення інспектування, а також під час державного фінансового аудиту (пункт 3),

- у разі виявлення порушень законодавства у сфері закупівель посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення перевірки, мають право рекомендувати керівникові замовника вжити невідкладних заходів для усунення та недопущення їх у подальшому (пункт 25),

- результати перевірки закупівель викладаються в акті перевірки (пункт 26),

- складення акта перевірки закупівель, його підписання та реалізація результатів перевірки здійснюються за процедурами, передбаченими пунктами 35, 38-47, абзацами першим і другим пункту 48, пунктами 49-52 Порядку проведення інспектування, з урахуванням норм, установлених цим Порядком» (пункт 27).

З викладених правових положень слідує, що Держаудитслужба повноважна проводити перевірки державних закупівель за наявності відповідних правових підстав та у відповідний спосіб.

Листом за вих. № 002500-18/13496-2021 від 23.10.2021, адресованим Офісам Держаудитслужби та їх управлінням в областях, Державна аудиторська служба України зобов`язала відповідні Офіси та Управління реально та ефективно здійснювати захист інтересів держави у бюджетній сфері.

Отже, Держаудитслужба набуває статусу позивача не тільки в контексті положень пункту 10 статті 10 Закону про фінансовий контроль та підпункту 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, але й внаслідок наявності у неї контрольних функцій щодо здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, у тому числі за наслідками державних закупівель.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 826/9672/17, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 24.05.2022 у справі № 922/2629/21 Суди надали правові висновки стосовно можливості Держаудитслужби представляти інтереси держави у спірних правовідносинах. Зокрема, вони вказали, що Держаудитслужба згідно з положеннями Закону України «Про державні закупівлі» може бути позивачем у справі і питання належності/неналежності цього органу залежить від обставин кожної конкретної справи.

Листом за вих. № 55-3516вих-24 від 04.06.2024 (а.с. 63-64) прокурор звернувся до Східного офісу Державної аудиторської служби України та Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області з вимогою про надання інформації про вжиття заходів стосовно проведеної процедури державних закупівель, у тому числі зі зверненням до суду з позовом щодо усунення порушень.

У свою чергу, листами за вих. № 041131-17/1377-2024 від 31.05.2024 (а.с. 68-70) та № 041125-17/1427-2024 від 06.06.2024 (а.с. 77) Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області повідомило прокурора про відсутність підстав для самостійного оспорювання результатів закупівлі.

Як слідує з листа прокурора за вих. № 55-3903вих-24 від 18.06.2024 (а.с. 78) прокурор повідомив Східний офіс Держаудитслужби та Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області про звернення до суду в його інтересах стосовно спірної закупівлі.

З викладеного слідує, що Східний офіс Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області не вжив самостійні заходи для звернення до суду з позовом, а тому прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави з метою захисту її інтересів, правомірно звернувся до суду з позовом в інтересах Східного офісу Державної аудиторської служби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Кіровоградській області.

Система, засади організації та діяльності, а також правового статусу місцевого самоврядування в Україні визначені положеннями Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За змістом частини 2 статті 10 Закону про місцеве самоврядування міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси територіальної громади міста.

Отже, Світловодська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади міста.

Положеннями абзацу 1 статті 17 названого Закону встановлено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Поряд з цим за статтею 18-1 Закону про місцеве самоврядування орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Частина 1 статті 64 Закону про місцеве самоврядування визначає, що видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет, а за частиною 2 статті 64 того ж Закону міські ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Таким чином, Світловодська міська рада може бути позивачем в суді у випадку, коли це необхідно для реалізації її повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування, у тому числі в питаннях ефективного використання фінансових ресурсів.

Зокрема, відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Світловодська міська рада є засновником КНП «Світловодська центральна районна лікарня» (а.с. 20-21).

У зв`язку з цим, Світловодська міська рада, до повноважень якої віднесені вказані функції, як засновник комунального підприємства має право контролю за використанням ним бюджетних коштів, які використані у сфері державних закупівель.

Листом № 55-3309вих-24 від 24.05.2024 (а.с. 71-73) прокурор звернувся до Світловодської міської ради стосовно вжиття заходів для представництва інтересів держави за наслідками проведеної процедури закупівель.

У свою чергу, Світловодська міська рада листом за вих. № 6083-24 від 18.06.2024 (а.с. 74) повідомила прокурора про відсутність підстав для реагування через дотримання процедури державних закупівель.

Як слідує з листа прокурора за вих. № 55-3903вих-24 від 18.06.2024 (а.с. 78) він повідомив Світловодську міську раду про звернення до суду в її інтересах стосовно спірної закупівлі.

Отже, з огляду на викладене, прокурор виконав вимоги процесуального закону, визначив, у чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави, обґрунтував необхідність їхнього захисту, а також зазначив органи, які, хоч і уповноважені державою здійснювати такий захист, але у спірних правовідносинах відповідні заходи не вжили.

Прокурор позовні вимоги визначив як застосування наслідків нікчемного правочину за частиною 3 статті 228 ЦК України та вказав, що вони підлягають застосуванню (можуть застосовуватися) як наслідки недійсності «правочину, який не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам», так і як наслідки нікчемності «правочину, який порушує публічний порядок».

Отже, прокурор просить застосувати наслідки недійсності правочину, які передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України, але вказує на нікчемність правочину, яка передбачена частинами 1 та 2 статті 228 ЦК України.

Стаття 228 ЦК України урегульовує, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (частина 1); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина 2); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним; якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного; при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (частина 3).

Отже, конструкція статті 228 ЦК України урегульовує «ознаки нікчемності правочину», передбачені частинами 1, 2 (порушення публічного порядку) та «підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину», передбачені частиною 3. Відповідний висновок наявний у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 по справі № 904/1427/21.

Ці окремі юридичні конструкції фактично вказують на два окремі правові наслідки вчинення правочинів, а саме:

перший «правовий наслідок вчинення правочину, який порушує публічний порядок» (частини 1 та 2 цієї статті) у такому випадку він є нікчемним;

другий «правовий наслідок вчинення правочину, у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам» - у такому випадку він може бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків щодо певного порядку повернення отриманого за правочином.

При цьому, стаття 228 ЦК України передбачає певний порядок повернення отриманого за правочином (частина 3) лише щодо правочину, який укладений у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам. І, напроти, порядок повернення майна за нікчемним правочином, який порушує публічний порядок, стаття 228 ЦК України не урегульовує. До наслідків нікчемного правочину, який порушує публічний порядок застосовуються загальні наслідки, визначенні положеннями статті 216 ЦК України, тобто реституція.

Колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим обраний прокурором спосіб захисту про застосування наслідків нікчемності правочину через конструкцію передбачену частиною 3 статті 228 ЦК України, оскільки застосування порядку повернення майна за частиною 3 статті 228 ЦК України до нікчемного правочину законодавством не передбачено.

Отже апеляцій суд вважає обґрунтований висновок суду першої інстанції, що наслідки, передбачені частиною 3 статті 228 ЦК України застосовуються лише у разі визнання недійсним правочину, що укладений у випадку недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відтак прокурор, заявляючи вимоги про застосування наслідків, передбачених частиною 3 статті 228 ЦК України, не визначав у якості предмета спору недійсність спірного договору, а саме як такого, що укладений у випадку недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а тому вимоги про застосування окреслених ним наслідків до правочину, який порушує публічний порядок, є неправомірними.

З наведеного слідує, що прокурор обрав спосіб захисту який є неефективним по відношенню до оспорюваного ним договору підряду, оскільки у випадку його нікчемності підлягають застосуванню положення статті 216 ЦК України тобто реституція.

Обрання прокурором неефективного способу захисту є достатньою підставою для відмови у позові без окремого аналізу нікчемності самого договору.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, колегія суддів вважає, що наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Доводи апеляційної скарги заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно з вимогами ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах держави в особі органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2024 у справі №912/1538/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 16.10.2024 у справі №912/1538/24 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.05.2025.

Головуючий суддяО.В. Чус

СуддяІ.М. Кощеєв

Суддя М.О. Дармін