Ухвала від 20.05.2025 по справі 357/7216/25

Справа № 357/7216/25

Провадження № 2-з/357/36/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2025 року місто Біла Церква

Суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бондаренко О.В., оглянувши заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову,

В С Т А Н О В И В:

14.05.2025 представник заявника, адвокат Калінін Сергій Костянтинович, подав вказану заяву разом із позовною заявою через підсистему «Електронний Суд», яка зареєстрована судом 15.05.2025 та передана до розгляду 16.05.2025, в якій просить вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ», третя особа приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Шарков Олександр Олександрович, про захист прав споживачів, визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, шляхом зупинення стягнення по виконавчому провадженню № 66533427 від 17.08.2021, відкритого на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни № 884 від 09.06.2021, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» заборгованість в розмірі 18 640,00 грн.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 151 ЦПК України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Встановлено, що заяву подано з порушенням вимог ч. 6 ст. 151 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно із ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року складає 3028гривень.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання заяви забезпечення позову фізичною особою складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто судовий збір складає 605,60 грн.

Заявник ОСОБА_1 не надала до суду квитанції про сплату судового збору та просить звільнити її від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

У відповідності до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

В свою чергу ст. 3, 5 Закону України «Про судовий збір» визначено випадки коли судовий збір не сплачується та категорії осіб, які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, а ст. 8 вказаного Закону та ст. 136 ЦПК України визначено підстави та порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Тобто, за змістом ст. 136 ЦПК та приписами ст. 8 Закону України «Про судовий збір», звільнення від сплати судового збору може мати місце за наявності виключних обставин та є правом, а не обов`язком суду щодо відстрочки, розстрочки або звільнення від сплати судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Таким чином, Закон чітко розмежовує, що від оплати судового збору звільняються споживачі - позивачі і лише у поданих ними позовах, що стосуються порушення їхніх прав як споживачів.

У заяві, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №743/1481/21, представник заявника стверджує, що позивач як споживач фінансових послуг звільнений від сплати судового збору згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, у постанові Верховного Суду №743/1481/21 від 19.10.2022, на яку посилається позивач, Касаційним цивільним судом вказано про постанову Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №643/2870/18 і про те, що позов про визнання виконавчого напису про стягнення заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню, стосується кредитних правовідносин. У випадку пред`явлення такого позову споживачем фінансових послуг підлягає застосуванню положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того, у даній справі Верховний суд зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом до АТ «Ідея Банк», про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню щодо стягнення заборгованості з нього за кредитним договором, укладеним 25.03.2021 між ним та банком, за умовами якого позивач отримав кредит на споживчі потреби в розмірі 57 397 грн.

Водночас в іншій постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №638/6060/18, Касаційним цивільним судом зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 в справі №761/24672/15-ц вказано, що у ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, у якому не передбачено звільнення від сплати судового збору споживачів - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав. Разом з тим, у ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Тобто, приписи ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються у разі звернення до суду з позовом спрямованим на захист прав споживача, а не будь-якого позову пов`язаного з наданням тих чи інших послуг.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Закон України «Про захист прав споживачів» надає визначення поняттю «послуга», закріпленому пунктом 17 статті першої, як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Вказаний спеціальний закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками, продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг, встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до пунктів 3, 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації.

Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

У вказаному законі прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації споживачеві один про одного та щодо умов договору: про надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, винагороди товариства, порядок розподілу товару, тощо. А у разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Тобто, права особи як споживача охоплюються і мають місце на стадії придбання, замовлення, використання або реалізації наміру придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, а коли така продукція вже придбана, замовлена або використовується, то діють правила і норми відповідних договірних правовідносин.

Із системного аналізу положень Закону України «Про захист прав споживачів» слідує, що для того, щоб особа була звільнена від сплати судового збору, недостатньо зазначити, що це є позов про захист прав споживачів, оскільки такий позов повинен містити предмет та обставини, які вказують на порушення прав заявника як споживача послуг (позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості: про те, яке право споживача порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду; про розмір сум, щодо яких заявлено вимоги, з відповідними розрахунками і обґрунтуванням; про докази, що підтверджують позов).

Тобто, предмет та підстави позову повинні вказувати на те, що такий позов пов`язаний з порушенням права споживача, з зазначенням такого права та способу захисту відповідно до положень, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів».

Крім того, після укладення договору між сторонами виникають інші правовідносини, які регулюються відповідними Законами (Цивільний кодекс України, Закон України «Про банки та банківську діяльність», Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)

А тому, заявник, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду, зобов`язаний викласти зміст позовних вимог та обставини, якими він обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено у відповідності до приписів ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», таким чином надавши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Предметом спору у даній справі є визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України "Про нотаріат" та Глава 16 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій.

Однак, у позовній заяві не зазначено, яким чином порушуються права позивача, як споживача, при вчиненні нотаріусом виконавчого напису, який оспорюється.

Тому, посилання заявника на постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №743/1481/21 суд відхиляє, оскільки у спірних правовідносинах заявником оскаржується виконавчий напис нотаріуса про стягнення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, а не сам кредитний договір чи його складові частини, жодна із сторін кредитного договору не оскаржила його, а спір виник через дії правонаступника стягувача при задоволенні своїх прав про стягнення заборгованості.

Враховуючи вищенаведене, на правовідносини, що виникають з приводу визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, норми Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються (тобто позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню не пов`язаний із захистом прав споживачів) (позиція Верховного суду викладена в ухвалі від 27.05.2021 року у справі № 320/10834/18) і тому посилання заявника на ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав, є безпідставними. Оспорюваний позивачем виконавчий напис вчинений на виконання договору кредиту який не є споживчим договором в розумінні п. 7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, клопотання заявника, про звільнення від сплати судового збору, задоволенню не підлягає.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про забезпечення її позову про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, на який не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», то судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у даній справі підлягає сплаті.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог ст. 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Отже, заява ОСОБА_1 , про забезпечення позову, підлягає поверненню.

Керуючись ст. 151, 153, 353 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В :

Заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), про забезпечення позову, повернути заявнику.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідної ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала складена 20.05.2025.

Суддя: О. В. Бондаренко