Постанова

від 20.05.2025 по справі 440/4399/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 р. Справа № 440/4399/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 (суддя Головко А.Б.; м. Полтава) по справі № 440/4399/22

за позовом ОСОБА_1

до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України"

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач, заявник) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" (надалі також - відповідач), в якому просив суд зобов`язати повторно розглянути запит про отримання публічної інформації від 15.03.2022 з урахуванням висновків суду і надати інформацію про те, скільки коштів було перераховано Національною асоціацією адвокатів України на користь Збройних сил України чи інших правоохоронних органів.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 у справі № 440/4399/22 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2023 у справі 440/4399/22 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 по справі № 440/4399/22 - скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено. Зобов`язано Недержавну некомерційну професійну організацію "Національна асоціація адвокатів України" повторно розглянути запит ОСОБА_1 про отримання публічної інформації від 15.03.2022 з урахуванням висновків суду і надати інформацію про те, скільки коштів було перераховано Національною асоціацією адвокатів України на користь Збройних сил України чи інших правоохоронних органів. Стягнуто за рахунок Недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України" (вул. Борисоглібська, 3, 5 поверх, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 38488439) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги у розмірі 2183,28 (дві тисячі сто вісімдесят три) гривні 00 коп. Постанова набрала законної сили.

03.05.2023 на адресу Полтавського окружного адміністративного суду від позивача надійшла заява з питань невиконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2023 у справі 440/4399/22.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 , подану в порядку ст. 383 КАС України у справі № 440/4399/22, повернуто заявнику.

Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновку суду першої інстанції щодо повернення без розгляду поданої позивачем заяви з підстав несплати судового збору, адже Закон «Про судовий збір» не містить ані вказівку про необхідність сплати судового збору, ані встановлює розмір судового збору, що мав би сплачуватись. На переконання позивача, наявність у статті 383 КАСУ вказівки на необхідність долучення документу про сплату судового збору не може бути інтерпретовано як існування обов`язку сплачувати цей збір доки його конкретна ставка не буде встановлена законом. Тобто це положення статті 383 КАСУ є бланкетним і відсилає до неіснуючого положення Закону «Про судовий збір», а отже не підлягає застосуванню.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, з таких підстав.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року №16-рп/2009).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

На підставі аналізу ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

У справі Сорінг проти Об`єднаного Королівства від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 383 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з заявою) особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Частиною 2 статті 383 КАС України встановлено вимоги до поданої заяви. Зокрема, зазначено, що у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Повертаючи заяву позивача, подану в порядку статті 383 КАС України, суд першої інстанції виходив з недотримання позивачем вимог п. 9 ч. 2 ст. 383 КАС України в частині несплати судового збору за подання такої заяви.

Виходячи зі змісту частин першої, другої статті 132 КАС України судовий збір входить до складу судових витрат, а його розмір та порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» (Закон № 3674-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3674-VI судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється, серед іншого, за подання до суду іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Таке формулювання вказує на те, що за подання усіх заяв, які передбачені процесуальним законом, підлягає справлянню судовий збір.

Оскільки заява «про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду» передбачена процесуальним законом (стаття 383 КАС України), то за змістом частини першої статті 3 Закону № 3674-VI за її подання підлягає сплаті судовий збір.

Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 Закону № 3674-VI.

Водночас, ставка судового збору за подання заяви в порядку статті 383 КАС України статтею 4 Закону № 3674-VI не передбачена.

Таким чином, передбачена статтею 383 КАС України заява хоч і віднесена до числа об`єктів справляння судового збору, однак відсутність у Законі № 3674-VI відповідної ставки виключає можливість вимагати його сплати від позивача, що дозволяє зробити висновок про те, що за подання такої заяви судовий збір не підлягає сплаті.

Конституційний Суд України, аналізуючи приписи Основного Закону України щодо обов`язковості виконання судових рішень, неодноразово наголошував на потребі визначити на законодавчому рівні належні й дієві національні юридичні механізми здійснення судочинства та виконання судових рішень, які засновані на основних засадах судочинства, що їх установлено в Конституції України, та які уможливлюють забезпечення судового захисту, поновлення порушених прав і свобод особи.

Так, Конституційний Суд України вказував, що виконання судового рішення охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); «обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання» (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019).

Крім того, в Рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.

Верховний Суд вже розглядав касаційну скаргу, ключовим в якій було питання необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції з питань судового контролю за виконанням рішення суду.

Так, у постанові від 05.05.2022 у справі № 520/9769/19 Верховний Суд дійшов висновку, що особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип стосовно обов`язковості судового рішення, закріплений у пункту 9 частини 1 статті 129-1 Основного Закону України, звільняється від сплати судового збору за зверненням до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов`язок сплати такого збору.

У постанові Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 140/8660/20 зазначено, що частина друга статті 3 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статті 383 КАС України (визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду), є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 129-1 Конституції України, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статті 383 КАС України заяви.

Водночас у постанові від 15.11.2024 у справі № 140/8660/20 колегія суддів звернулася до Верховного Суду для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності частини другої статті 3 та підпункту 5 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону № 3674-VI.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги у зв`язку з ненаданням скаржником документа про сплату судового збору, оскільки останній не повинен сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу, прийняту за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень Закону № 3674-VI знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до статті 320 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи вищезазначені положення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви позивача.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 по справі № 440/4399/22 - скасувати.

Справу № 440/4399/22 направити до Полтавського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 383 КАС України.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова В.Б. Русанова