Рішення

від 21.05.2025 по справі 619/1064/25

ДЕРГАЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 619/1064/25

провадження № 2/619/778/25

РІШЕННЯ

іменем України

21 травня 2025 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Овсяннікова В.С., за участі секретаря судового засідання Кісіль А.О., представника позивача Агаєвої С.М., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області про визнання права власності на частини домоволодіння у порядку набувальної давності, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дергачівської міської ради Харківського району Харківської області, в якому просила суд визнати за нею право власності на частину будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку набувальної давності.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником 1/2 частини домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке вона отримала у спадщину після смерті своєї бабці - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її чоловіка - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно зі свідоцтвами про право на спадщину за законом від 01.09.2023 року, зареєстрованого в реєстрі за №990, та свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19.03.2024 року, зареєстрованого в реєстрі за №445.

Вказала, що цей будинок було збудовано її бабою та дідом ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у період часу з 1975 року по 1982 рік.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було розірвано 01.04.1987 року.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28.10.1991, у межах розгляду справи про поділ майна подружжя, визнано за ОСОБА_2 1/2 частину цього житлового будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер. При цьому за життя колишній чоловік ОСОБА_2 жодним чином не оформив свої права власності на належну йому 1/2 частину вищевказаного домоволодіння після розлучення з дружиною.

Внаслідок цього, починаючи з 1987 року по 2018 рік будинок перебував у повному володінні ОСОБА_2 . Саме вона одноособово утримувала будинок, проводила його покращення, поточні ремонти та поліпшення, проектувала забудови, проводила водо- та газопостачання.

У період часу з 2005 по 2015 рік бабця позивача здійснювала наступні добудови в своєму домоволодінні: літній душ, сарай, колодязь вбиральня, навіс.

Позивач, як єдина спадкоємиця після смерті ОСОБА_2 , з 2009 по лютий 2022 року також проживала за адресою: АДРЕСА_1 , утримуючи будинок разом зі своєю бабусею, і вважала, що дане домоволодіння повністю належить ОСОБА_2 , оскільки все життя вони двох володіли будинком, підтримували його у належному стані, проводивши його покращення та ремонти.

Лише після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 дізналась про те, що її бабусі належала лише 1/2 частина будинку, в якому вони з нею проживали, а право власності на іншу частину не було ніким оформлене.

Тобто, фактичний власник неоформленої 1/2 частини будинку був ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану від 12.06.1999 та за життя не вжив заходів щодо оформлення права власності на іншу частину будинку, добровільно залишивши свою частку у фактичне володіння та користування колишній дружині ОСОБА_2 , яка до моменту своєї смерті проживала там з онукою - ОСОБА_1 .

Таким чином ОСОБА_2 весь цей час з 1991 року до своєї смерті у 2018 році відкрито володіла всім будинком.

Позивач зазначила, що з дитинства безперервно проживала у цьому будинку та фактично разом з бабусею ОСОБА_2 , фактично безперешкодно та відкрито володіла і користувалась усім домоволодінням, утримувала його та підтримувала його належний стан, взагалі не знаючи про відсутність у неї підстав для набуття іншої частини будинку.

Позивач вважає, що неоформлена ні за ким інша 1/2 частина цього будинку має бути визнана за нею, як єдиної спадкоємиці ОСОБА_2 на праві власності в порядку набувальної давності, оскільки позивач заволоділа неоформленою 1/2 частини домоволодіння не за волею його попереднього власника, вважаючи, що увесь будинок належав її померлій бабусі - ОСОБА_2 та не здогадуючись про те, що відповідна частина може належати комусь іншому, безперервно, відкрито та добросовісно володіла вищевказаним будинком більше 10 років.

Вважає, що належним захистом прав ОСОБА_1 є звернення до суду з цим позовом щодо визнання за нею права власності на 1/2 частину домоволодіння у порядку набувальної давності.

Просить визнати за нею право власності на 1/2 частини за набувальною давністю на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Позивач у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягала та пояснила, що вона усе життя проживала у будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , разом з бабусею ОСОБА_2 , дбала та покращувала технічний стан цього будинку.

На сьогодняшній день позивач є власником частини цього будинку.

Пояснила, що їй напевно відомо, що цей будинок було збудовано її бабцею та дідом, які розлучилися, а у подальшому її бабця ОСОБА_2 оформила свою частину будинку, отриману у власність після поділу, а дід ОСОБА_4 право власності на свою частину домоволодіння не оформляв.

Представник позивача в судовому засіданні просила позов задовольнити з підстав, вказаних в ньому.

Представник відповідача Дергачівської міської ради Харківського району Харківської області у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила справу розглянути без участі представника Дергачівської міської ради. Вказала, що при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивачки, проживає в селі з 1989 року. Позивачка проживала в будинку АДРЕСА_1 до 29.04.2022. В 2023 році будинок згорів.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він є сусідом позивачки. Вказав, що позивачка як мінімум з 2012 року позивачка проживала в будинку АДРЕСА_1 . До 2018 року там проживали також її баба з чоловіком, які померли у 2018 році. З 2018 року позивачка зі своїм чоловіком там продолжили проживати та утримували будинок.

Свідок ОСОБА_7 в судовом засіданні пояснила, що позивачка її невістка. Вказала, що позивачка все життя, безперервно проживала в будинку АДРЕСА_1 . В 2022 році будинок було пошкоджено під час обстрілу.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача та свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно достатті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий).

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння становить десять років.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Водночас володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).

З огляду на викладене за набувальною давністю може бути визнане право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156 св 18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291 гс 18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Суд зауважує, що тривалий час проживання, відкритість володіння, догляд та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Надані суду аксометрична схема газового розподілу по домоволодінню, Акт зміни, технічної перевірки та пломбування розрахункових засобів обліку у побутовому секторі, складеним АТ «Харківобленерго», Звіт про оцінку майна підтверджують лише навність житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 із загальними даними.

А посиланняпозивача нате,що вона з дитинства безперервно проживала у цьому будинку фактично разом з бабусею безперешкодно та відкрито володіла і користувалась усім домоволодінням, утримувала його та підтримувала його належний стан, взагалі не знаючи про відсутність у неї підстав для набуття іншої частини будинку - не надає жодних доказів цих обставин в обгрунтування своїх позовних вимог.

Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачка не є добросовісним набувачем, оскільки не могла не знати, що будинок побудований і її дідом.

Право власності на частку будинку позивачка оформила у порядку спадкування 01.09.23, а з позовом вона звернулася у лютому 2025 року, що не підпадає під визначений законом десятирічний строк.

Посилання позивачки, що її баба ОСОБА_2 , після смерті якої вона оформила спадщину, з 1987 року по 2018 рік одноособово володіла цим будинком, утримувала його, робила добдови літній дім, сарай і таке інше також не є підставою для вирахування 10 років, оскільки ОСОБА_2 знала достеменно, що їй належить частка, оскільки згідно рішення Дергачівського районного суду Харківської областівід 28.10.1991 за нею в порядк поділу сумісного майна подружжя визнано право власності на частку будинку.

Сам ОСОБА_4 дід позивачки, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . (а.с. 10)

Враховуючи результат розгляду справи, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Дергачівської міської військової адміністрації Харківського району Харківської області про визнання права власності на частини домоволодіння у порядку набувальної давності відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: Дергачівська міська військова адміністрація Харківського району Харківської області (код ЄДРПОУ: 44673786, юридична адреса: Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, пл. Перемоги, 5.

Суддя В. С. Овсянніков