Постанова від 17.04.2025 по справі 522/19782/18

Номер провадження: 22-ц/813/1210/25

Справа № 522/19782/18

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2025 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди, шляхом стягнення грошових коштів, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Абухіна Р.Д. 18 квітня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про спонукання до виконання мирової угоди шляхом стягнення грошових коштів.

Позовна заява обґрунтована тим, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року в справі № 522/19324/14-ц, яка набула законної сили, було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині позовних вимог щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, за якою:

1. Цінні папери, а саме прості імені акції ПАТ «Гібридний соняшник» в загальній кількості 1745794 штуки, розподіляються наступним чином: ОСОБА_3 - НОМЕР_1 штук, що становить 32,89 % статутного капіталу, ОСОБА_2 - 1061318 штук, що становить 51% статутного капіталу.

2. ОСОБА_2 відмовляється на користь ОСОБА_3 від належної йому частки квартири АДРЕСА_1 , яка придбана під час перебування у шлюбі, внаслідок чого вказана квартира вважається особистою приватною власністю ОСОБА_3 .

3. ОСОБА_3 відмовляється на користь ОСОБА_2 від належної їй частки у цінних паперах - простих іменних акціях ПрАТ «Селена», внаслідок чого вказані акції вважаються особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

4. ОСОБА_2 зобов`язується виплатити ОСОБА_3 належну їй частку у цінних паперах - простих іменних акціях ПАТ «Селена» у розмірі 130000 доларів США, а саме: по 50000 доларів США за перший та другий роки та 30000 доларів США за третій рік.

5. У випадку невиконання або прострочки виконання відповідних умов цієї мирової угоди у передбачені нею строки, ОСОБА_3 має право передати ухвалу суду про затвердження мирової угоди на примусове виконання до виконавчої служби в порядку, встановленому ст. ст. 17, 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивачка посилалась на те, що відповідач ОСОБА_2 не виконав свого обов`язку виплатити позивачу за належну їй частку у цінних паперах - простих іменних акціях ПрАТ «Селена» у розмірі 130000 доларів США, а саме: по 50000 доларів США за перший та другий роки та 30000 доларів США за третій рік, позивачка просила про задоволення позову.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_2 :

- суму за мировою угодою, затвердженою ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року в розмірі 130000 доларів США, що є еквівалентом 3147233,83 грн.;

- 3% за користування грошовими коштами: за першим платежем - у сумі 50000 доларів США, що є еквівалентом 174676,31 грн., за другим платежем 50000 доларів США, що є еквівалентом 114152,59 грн., за третім платежем - у сумі 30000 доларів США, що є еквівалентом 61228,70 грн., а всього в сумі 3497291,44 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що лист, доданий представником відповідача до відзиву на уточнену позову заяву, не є розпискою кредитора про одержання виконання зобов`язання, виданою боржнику, у розумінні норми ч. 1 ст. 545 ЦК України. У зв`язку з цим, вказаний лист не є належним доказом виконання відповідачем зобов`язання, встановленого ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 рокуусправі № 522/19324/14-ц, адже виданий не боржнику - відповідачу та складення якого не було обумовлено необхідністю підтвердження виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем, враховуючи, що позивачу не надходила усна чи письмова вимога відповідача про видачу йому розписки про виконання ним вказаного зобов`язання. Згідно ч. 2 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це в розписці, яку він видає. Тобто кредитор має виконати свій обов`язок з повернення боргового документа, або видачі розписки при неможливості повернення боргового документа під час прийняття виконання. Зміст розписки про одержання виконання у ст. 545 ЦК України не встановлений, але, для забезпечення визначеності у відносинах суб`єктів логічним видається вказувати в ній, зокрема: підставу виникнення зобов`язання (наприклад, номер та дату укладення договору); ім`я (найменування) кредитора та боржника; суб`єктів, які здійснили виконання (боржник або інша особа) та які прийняли виконання (кредитор або управомочена ним особа); зміст зобов`язання (наприклад, сплата грошових коштів); дату або момент виконання зобов`язання; місце виконання зобов`язання; обсяг виконання (повний або частковий); місце знаходження (проживання) кредитора та боржника; дату і місце складення розписки. На думку апелянта, підписаний позивачем та датований 23 жовтня 2018 року лист не є розпискою про одержання виконання зобов`язання в розумінні положень ч. 1 ст. 545 ЦК України; виданий не боржнику; відсутні докази наявності вимоги боржника про видачу кредитором розписки про одержання виконання зобов`язання; адресований АТ «Піреус Банк», яке не є особою, яка в порядку ст. 528 ЦК України виконала обов`язок у відповідному зобов`язанні замість Відповідача; не містить дату або момент виконання зобов`язання, місце виконання зобов`язання, місце знаходження (проживання) кредитора та боржника, місце складення цього листа;

Крім того, згідно ч. 4 ст. 178 ЦПК України, копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 178 ЦПК України, до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Наявний в матеріалах справи відзив на уточнену позовну заяву, який було подано до суду 11 грудня 2019 року, не відповідає вимогам ст. ст. 178, 183 ЦПК України, а саме - у відзиві на уточнену позовну заяву не зазначено місце проживання чи перебування відповідача та його поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків відповідача, до відзиву не додано документів, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 березня 2024 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 було задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року скасовано та передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував, щовідповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву; апеляційний суд не звернув уваги, щосуд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи; апеляційний суд по суті не переглянув рішення суду, з урахуванням того, що представник позивачки в апеляційній скарзі зазначав про процесуальні порушення подання доказу (а. с. 224, том 3).

Згідно положень ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Сторони про розгляд справи на 15 квітня 2025 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились представник позивача та представник відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За правилами ст. 175 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час затвердження місцевим судом мирової угоди, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін та предмета позову.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

У разі невиконання однією зі сторін зобов`язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 червня 2018 року в справі № 372/742/16-ц (провадження № 61-22192св18), від 12 грудня 2018 року в справі № 179/1341/15-ц (провадження № 61-40659св18) та від 10 липня 2019 року в справі № 754/1795/16-ц (провадження № 61-13760св18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

У разі невиконання однією із сторін зобов`язань за умовами мирової угоди, інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди і лише після ухвалення судового рішення про задоволення таких позовних вимог можуть вирішуватись усі процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень.

Згідно ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені ст. 611 ЦК України: 1.у разіпорушення зобов`язаннянастають правовінаслідки,встановлені договоромабо законом,зокрема: 1)припинення зобов`язаннявнаслідок односторонньоївідмови відзобов`язання,якщо цевстановлено договоромабо законом,або розірваннядоговору; 2)зміна умовзобов`язання; 3)сплата неустойки; 4)відшкодування збитківта моральноїшкоди. 2. У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Відповідно дост.612ЦК України боржник вважаєтьсятаким,що прострочив,якщо вінне приступивдо виконаннязобов`язанняабо невиконав йогоу строк,встановлений договоромабо законом.

Згідно ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року у справі № 522/19324/14-ц, яка набула законної сили, було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в частині позовних вимог щодо розподілу спільного сумісного майна подружжя, за якою:

1. Цінні папери, а саме прості імені акції ПАТ «Гібридний соняшник» (код ЄДРПОУ 13924728) в загальній кількості 1745794 (один мільйон сімсот сорок п`ять тисяч сімсот дев`яносто чотири) штуки, розподіляються наступним чином: ОСОБА_3 - НОМЕР_1 (шістсот вісімдесят чотири тисячі чотириста сімдесят шість) штук, що становить 32,89% статутного капіталу, ОСОБА_2 - 1061318 штук, що становить 51 % статутного капіталу.

2. ОСОБА_2 відмовляється на користь ОСОБА_3 від належної йому частки квартири АДРЕСА_1 , яка придбана під час перебування у шлюбі, внаслідок чого вказана квартира вважається особистою приватною власністю ОСОБА_3 .

3. ОСОБА_3 відмовляється на користь ОСОБА_2 від належної їй частки у цінних паперах - простих іменних акціях Приватного акціонерного товариства «Селена» (код ЄДРПОУ 30818912), внаслідок чого вказані акції вважаються особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

4. ОСОБА_2 зобов`язується виплатити ОСОБА_3 належну їй частку у цінних паперах - простих іменних акціях Приватного акціонерного товариства «Селена» у розмірі 130000 доларів США, а саме: по 50000 доларів США за перший та другий роки та 30000 доларів США за третій рік.

5. У випадку невиконання або прострочки виконання відповідних умов цієї мирової угоди у передбачені нею строки ОСОБА_3 має право передати ухвалу суду про затвердження мирової угоди на примусове виконання до виконавчої служби в порядку, встановленому ст. ст. 17, 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з листа, адресованого АТ «Піреус Банк» від 28 лютого 2018 року, за підписом позивача, зазначено наступне: «Я, ОСОБА_4 ), подтверждаю, что раздел имущества с моим бывшим мужем ОСОБА_5 выполнен согласно мировому соглашению. … Расчеты по сумме 130 тыс. дол. В мою пользу проведены в полном объеме, претензий по поводу сроков не имею».

З висновку ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» від 21 липня 2020 року № 14941 та висновку фахівця від 21 травня 2020 року, складеного завідувачем кафедри прикладної лінгвістики Національного університету «Одеська юридична академія» М.В. Мамича вбачається, що частину листа від 23 жовтня 2018 року «Расчеты по сумме 130 тыс. дол. в мою пользу проведены в полном объеме, претензий по поводу сроков не имею» неможливо тлумачити однозначно.

Відповідачем, у свою чергу, надано суду першої інстанції висновок експерта ТОВ «Українська експертна компанія» від 17 листопада 2020 року № 143, складений судовим експертом Ірхіним Ю.Б., щодо підписаного позивачем документа від 23 жовтня 2018 року, та висновок семантико-текстуальної (лінгвістичної експертизи) від 20 листопада 2020 року № 3052, згідно яких тлумачення тексту документа від 23 жовтня 2018 року є прямим підтвердженням визнання факту, що розрахунки за сумою 130000 доларів США проведені в повному обсязі, претензій зі сторони ОСОБА_4 немає.

Щодо виконання сторонами мирової угоди, затвердженої ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року у справі № 522/19324/14-ц.

Згідно вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі докази мають відповідати критеріям достатності, допустимості, належності і достовірності, визначених ст. 77-80 ЦПК України.

Нормами ст. 81 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо п. 1 мирової угоди, згідно якої цінні папери, а саме прості імені акції ПАТ «Гібридний соняшник» в загальній кількості 1745794 штуки, розподіляються наступним чином: ОСОБА_3 - НОМЕР_1 штук акцій, що становить 32,89 % статутного капіталу, ОСОБА_2 - 1061318 штук, що становить 51% статутного капіталу, то колегія суддів зазначає, що у даній частині мирова угода виконана відповідачем, оскільки з наявного у матеріалах справи розрахунку по цінних паперах ОСОБА_1 вбачається, що остання дійсно є власником 684476 штук акцій, що становить 32,89 % статутного капіталу ПАТ «Гібридний соняшник»

Щодо п. 2 мирової угоди, згідно якої ОСОБА_2 відмовляється на користь ОСОБА_3 від належної йому частки квартири АДРЕСА_1 , яка придбана під час перебування у шлюбі, внаслідок чого вказана квартира вважається особистою приватною власністю ОСОБА_3 , то колегія суддів приймає до уваги, що вказана квартира дійсно належить ОСОБА_1 , що визнається останньою.

Щодо п. 3 мирової угоди, згідно якої ОСОБА_3 відмовляється на користь ОСОБА_2 від належної їй частки у цінних паперах - простих іменних акціях ПрАТ «Селена», внаслідок чого вказані акції вважаються особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Ключовим елементом правового режиму майна подружжя в Україні є презумпція, відповідно до якої будь-яке майно, набуте під час шлюбу, належить подружжю на праві спільної сумісної власності. Така презумпція є спростованою, а винятки із презумпції можуть визначатися законом або договором, який укладається між подружжям. Статтею 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно. Водночас, ст. 190 ЦК України визначає, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 343/1294/18.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 2014 рік (до укладання мирової угоди) кількість акцій ОСОБА_2 становила 2881 штук, про що свідчить інформація ПрАТ «Селена», розкрита відповідно до чинного законодавства на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України.

Станом на 2015, 2017, 2018 рік така кількість акцій ОСОБА_2 залишалася незмінною.

Станом на 2019 рік кількість акцій ОСОБА_2 зменшилася до 2041 штук за рахунок відчуження ним акцій на користь ОСОБА_6 . Така кількість акцій ОСОБА_2 залишалася незмінною і в 2021, в і 2024 роках, що підтверджено відповідними реєстрами цінних паперів, доданими до матеріалів справи.

Вказані обставини свідчать про те, що після вказаного у мировій угоді поділу, прості іменні акції Приватного акціонерного товариства «Селена» перестали бути спільною сумісною власністю подружжя, та стали особистою приватною власністю ОСОБА_2 , що свідчить про виконання сторонами мирової угоди у даній частині.

Щодо п. 4 мирової угоди, згідно якої ОСОБА_2 зобов`язується виплатити ОСОБА_3 належну їй частку у цінних паперах - простих іменних акціях ПрАТ «Селена» у розмірі 130000 доларів США, а саме: по 50000 доларів США за перший та другий роки та 30000 доларів США за третій рік.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року було витребувано виписки та договори по наявним у ОСОБА_1 рахункам, відкритим у АТ «Сбербанк».

АТ «Сбербанк», на виконання ухвали суду, було надано виписки по рахунках позивача, відкритим в АТ «Сбербанк» за період з 29.10.2013 року по 11.12.2019 року, а саме:

1. Виписку по рахунку НОМЕР_2 (код валюти 840).

2. Виписку по рахунку НОМЕР_2 (код валюти 978).

3. Виписку по рахунку НОМЕР_2 (код валюти 980).

4. Виписку по рахунку НОМЕР_3 (код валюти 840).

5. Виписку по рахунку НОМЕР_3 (код валюти 980).

6. Виписку по рахунку НОМЕР_4 (код валюти 840).

7. Виписку по рахунку № НОМЕР_5 (код валюти 840).

8. Виписку по рахунку № НОМЕР_5 (код валюти 978).

9. Виписку по рахунку № НОМЕР_6 (код валюти 840).

10. Виписку по рахунку № НОМЕР_7 (код валюти 840).

11. Виписку по рахунку № НОМЕР_8 (код валюти 840).

12. Виписку по рахунку № НОМЕР_9 (код валюти 840).

13. Виписку по рахунку № НОМЕР_10 (код валюти 840).

14. Виписку по рахунку № НОМЕР_11 (код валюти 840).

15. Виписку по рахунку № НОМЕР_12 (код валюти 840).

Проаналізувавши вищевказані виписки по рахунках позивача, колегія суддів доходить висновку, що рух коштів за рахунками свідчить про те, що розрахунки були проведені за рахунок розподілу між сторонами спільного сумісного майна подружжя грошових коштів, що зберігалися на рахунках позивача у АТ «Сбербанк Росії» на підставі договорів банківського вкладу та актів прийому передачі грошових коштів від 29 жовтня 2013 року на суму 35000 доларів США, від 29 жовтня 2013 року на суму 105000 доларів США, від 29 жовтня 2014 року на суму 660000 доларів США, при цьому той факт, за рахунок яких джерел, та у якій часовий проміжок було виконано мирову угоду, не має значення при розгляді даної справи.

Крім того, відповідач надав докази виконання своїх обов`язків за мировою угодою у вигляді листа, адресованого АТ «Піреус Банк», датованого 28 лютого 2018 року, за підписом позивача, в якому зазначено: «Я, ОСОБА_4 ), подтверждаю, что раздел имущества с моим бывшим мужем ОСОБА_5 выполнен согласно мировому соглашению. … Расчеты по сумме 130 тыс. дол. В мою пользу проведены в полном объеме, претензий по поводу сроков не имею».

Оригінал даного документа був оглянутий судом першої інстанції у судовому засіданні. Представник позивача в судовому засіданні визнав, що даний лист містить підпис ОСОБА_1 , однак посилався на неналежність даного доказу, оскільки позивач не є клієнтом АТ «Піреус Банк».

Надаючи правову оцінку вказаному доказу, суд першої інстанції правильно виходив із того, що оцінка змісту підписаного позивачем ОСОБА_4 документа від 23 жовтня 2018 року, достовірність її підпису, яка визнана обома сторонами, не потребує спеціальних знань. Разом з тим, якщо документ був складений і підписаний особою, його зміст має сприйматися таким, яким він сприймається автором за звичайних обставин. Той факт, кому саме адресований документ, також не може змінювати його зміст, адже одні і ті самі обставини не можуть сприйматися особою різним чином тільки залежно від того, кому вона викладає ці обставини. Тобто суд дійшов правильного висновку про те, що якщо особа визнає здійснення розрахунку, вона визнає його перед необмеженим колом осіб. Оскільки оригінал вказаного документа знаходиться у відповідача ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що дані обставини слід розцінювати як підтвердження повного виконання зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 ( ОСОБА_7 ) за мировою угодою, яка визнана ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 грудня 2014 року. Належних та допустимих доказів того, що апелянт підписала вказаний лист під психологічним тиском та шляхом введення її в оману відповідачем ОСОБА_2 , матеріали справи не містять

Щодо доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, щовсупереч положенням ч. 9 ст. 83 ЦПК України та ч. 4 ст. 183 ЦПК України, суд першої інстанції прийняв до розгляду відзив на уточнену позовну заяву та клопотання про залучення доказів до матеріалів справи від 11 грудня 2019 року та в порушення норм процесуального права взяв до уваги, як доказ, підписаний позивачем та адресований АТ «Піреус банк» лист від 23 жовтня 2018 року, що не відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №161/4985/17, стосовно застосування ч. 4 ст. 183 ЦПК України у її взаємодії із ч. 9 ст. 83 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що 26 листопада 2024 року представником ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції подано клопотання про залучення до матеріалів справи документ від 23 жовтня 2018 року, підписаний ОСОБА_4 , що свідчить про здійснення розрахунків за мировою угодою на її користь в сумі 130000 доларів США, та клопотання про поновлення строку на подачу вказаного доказу.

Згідно доданої до клопотання поштової квитанції, останнє було направлено відповідачем на адресу ОСОБА_1 у відповідності до положень ч. 9 ст. 83 ЦПК України, згідно якої копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 365 ЦПК України, суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Зі змісту наведеної статті у взаємозв`язку зі ст. ст. 259, 260, 368 ЦПК України усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали.

Відповідно до ч. 2-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Верховний Суд у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 зазначив, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі та підтвердження їх відповідними доказами. Суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести заявник, який подає такі докази). Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Таким чином, тлумачення положень ч. 4 ст. 365, 367 ЦПК України дало Верховному Суду можливість виснувати, що суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд справи, може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа, з доведених нею поважних причин, не мала можливості подати до суду першої інстанції. Разом з тим, вирішуючи питання стосовно прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, суд апеляційної інстанції зобов`язаний мотивувати свій висновок у відповідній ухвалі або в ухваленому судовому рішенні. Крім того, у разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів, зокрема, у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 43 ЦПК України. учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 цього Кодексу повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Отже, учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Норми ЦПК України надають детальну регламентацію строків подання доказів, що, об`єктивно, мінімізує можливі випадки зловживання правами у сфері доказування.

Зазначена законодавча регламентація відповідає процедурі повного розкриття доказів (discovery). По суті, зазначені норми спрямовані на зміщення акценту зі стадії розгляду справи по суті на стадію підготовчого провадження, під час якого і має відбуватися збір процесуального матеріалу і так званий обмін змагальними паперами, що забезпечує розгляд справи у розумні строки. Зазначене свідчить про посилення ролі підготовчого провадження у структурі загального позовного провадження цивільного судочинства в Україні.

Випадки дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, наступними:

1) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, не знала і не могла знати про їх існування;

2) докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин (не залежних від нього) не міг надати їх до суду;

3) суд першої інстанції помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази, що могли мати значення для справи;

4) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, коли їх подання суду для нього становило певні труднощі тощо).

5) наявні інші поважні причини їх ненадання до суду першої інстанції, де відсутні умисел чи недбалість особи, яка їх подає, або вони не досліджені цим судом внаслідок інших процесуальних порушень.

Зазначене підтверджується численною, сталою й незмінною практикою Верховного Суду (різних юрисдикцій) з цього процесуального питання, яке має важливий вплив на дотримання принципів судочинства: змагальності, диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу, правової визначеності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 717/2052/16-ц, провадження № 14-632цс18, від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19, постанови Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 404/251/17, провадження № 61-13405св18; від 31 липня 2019 року у справі № 753/11963/15-ц, провадження № 61-27369св18, від 14 грудня 2022 року у справі № 521/574/22, провадження № 61-9422св22 та інші).

У п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання.

У даному випадку, оскільки лист, адресований АТ «Піреус Банк», датований 28 лютого 2018 року, за підписом ОСОБА_1 , має важливе значення для правильного та обґрунтованого вирішення даної справи, колегія суддів приймає документ від 23 жовтня 2018 року, підписаний ОСОБА_4 , який свідчить про здійснення розрахунків за мировою угодою на її користь в сумі 130000 доларів США, як доказ у справі.

Із вказаного документу вбачається, що його автор (позивач) не тільки вказала, що « ОСОБА_8 по сумме 130 тыс. дол. в мою пользу проведены в полном объеме», але і спеціально зазначила: «претрензий по поводу сроков не имею». Таким чином, позивач підтвердила своїм підписом суму розрахунку, валюту розрахунку, які співпадають із зазначеними у п. 4 мирової угоди між сторонами у справі № 522/19324/14-ц, а також строки розрахунку. Оригінал документу знаходиться у відповідача, шо розцінюється судом апеляційної інстанції як підтвердження виконання зобов`язання.

Зазначені докази, у своїй сукупності, свідчать про визнання ОСОБА_1 , факту виконання відповідачем мирової угоди, визнаної ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року № 522/19324/14-ц, в частині п. 4. цієї угоди, згідно якої ОСОБА_2 зобов`язався виплатити ОСОБА_1 належну їй частку у цінних паперах - простих іменних акціях Приватного акціонерного товариства «Селена» у розмірі 130000 доларів США, а саме: по 50000 доларів США за перший та другий роки та 30000 доларів США за третій рік.

Колегія суддів погоджується із доводами суду першої інстанції про те, що у даному випадку спір стосується виключно спонукання до виконання мирової угоди (частини мирової угоди) і суд має встановити, які виникли зобов`язання за мировою угодою і чи були вони виконані. Достатніми та належними доказами таких обставин є ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 04 грудня 2014 року у справі № 522/19324/14-ц про визнання мирової угоди та лист позивача від 23 жовтня 2018 року, яким останньою підтверджений факт розрахунків за мировою угодою в сумі 130000 доларів США.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 не містять належних та допустимих доказів прострочення зобов`язання відповідача як боржника. ОСОБА_2 , у свою чергу, довів факт виконання ним умов мирової угоди у справі № 522/19324/14-ц в частині розрахунку на суму 130000 доларів США, що підтверджується виписками по рахункам позивача в АТ «Сбербанк» з яких вбачається, що ОСОБА_1 отримала у період розподілу сумісного майна подружжя 800000 доларів США та долученим до матеріалів справи документом від 23 жовтня 2018 року, підписаним позивачем, який прийнятий судами першої та апеляційної інстанції в якості належного доказу на підтвердження виконання відповідачем зобов`язання в розумінні ст. 545 ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 16 травня 2025 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе