Постанова від 07.05.2025 по справі 826/10158/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" травня 2025 р. Справа№ 826/10158/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Алданової С.О.

за участю:

секретаря судового засідання: Лукінчук І.А.,

представників сторін:

від позивача: Драгіцина Т.М. (поза межами приміщення суду),

від відповідача-1: Фещенко Л.М. (поза межами приміщення суду),

від відповідача-2: Зоріна О.Л. (поза межами приміщення суду),

від відповідача-3: Лебідь Ю.В. (в залі суду)

від КМУ: Лемешев Р.О. (в залі суду),

представники інших учасників не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 (повний текст складено 26.09.2024)

у справі № 826/10158/18 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Акціонерного товариства" Українська залізниця"

до 1. Управління соціальної політики Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області,

2. Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області,

3. Держави Україна в особі Міністерства фінансів України,

за участю третіх осіб, які не заявляють вимог щодо предмету спору:

1. Малинської районної ради Житомирської області,

2. Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача:

3. Кабінет Міністрів України,

про стягнення 454 586,03 грн,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця", Укрзалізниця, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Малинської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Малинська РДА), Управління праці та соціального захисту населення Малинської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - Управління праці та соціального захисту населення, Управління), треті особи: Малинська районна рада Житомирської області (далі - Малинська районна рада), Чоповицька селищна рада Малинського району Житомирської області (далі - Чоповицька селищна рада) та просило:

- визнати протиправною бездіяльність Малинської РДА в частині непередбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян при розробці місцевого бюджету Малинського району на 2017 рік;

- визнати протиправною діяльність Управління праці та соціального захисту населення в частині невиконання вимог п. 6 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 (далі - Порядок №256), а саме нереєстрації за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян зі станцій та зупиночних пунктів, що розташовані в межах Малинського району, за цей же період та не надсилань інформації про додаткові зобов`язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Малинської РДА;

- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення на користь АТ "Українська залізниця" 454 586,03 грн шкоди, заподіяної протиправними діями та бездіяльністю відповідачів у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, що користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017.

На обґрунтування заявлених вимог АТ «Українська залізниця» зазначає, що згідно із законодавством щодо пільг, компенсацій і гарантій протягом 2017 року надавало послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станцій та зупиночних пунктів Малинського району на загальну суму 454 586,03 грн.

Однак відповідачі безпідставно не відшкодували витрати залізниці, оскільки всупереч чинній державній програмі уповноважений державою головний розпорядник коштів ухиляється від виконання відповідної частини своїх зобов`язань, визначених державною програмою, відмовляючи в компенсації залізниці витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Відповідач-2 відмовляється від укладання договору про порядок відшкодування витрат від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, залізничним транспортом в приміському сполученні за рахунок коштів місцевого бюджету, посилаючись на відсутність відповідних видатків у вигляді субвенцій у Державному бюджеті на 2017 рік.

Крім того, органи місцевої державної адміністрації не забезпечили виконання державної програми соціального захисту населення - не передбачили у річному кошторисі Малинського району на 2017 рік відповідних видатків та не перерахували із місцевого бюджету кошти на рахунок позивача.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 23.02.2023 провадження у справі №826/10158/18 закрив.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду 13.03.2023 передав справу №826/10158/18 до Господарського суду Житомирської області.

21.03.2023 справа №826/10158/18 надійшла до Господарського суду Житомирської області.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 22.03.2023 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив підготовче засідання.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 18.09.2023: замінив відповідачів Малинську РДА на Коростенську РДА та Управління соціального захисту населення Малинської РДА на Управління соціальної політики Коростенської РДА; залучив співвідповідачем за позовом Державу Україна в особі Міністерства фінансів України; залучив третьою особою на стороні позивача Кабінет Міністрів України.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.02.2024 передано справу №826/10158/18 за позовом АТ "Українська залізниця" до Управління соціальної політики Коростенської РДА, Коростенської РДА, Держави Україна в особі Міністерства фінансів України за участю третіх осіб, які не заявляють вимог щодо предмету спору: Малинської районної ради Житомирської області, Чоповицької селищної ради Малинського району Житомирської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача Кабінет Міністрів України, про стягнення 454 586, 03 грн за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою від 28.03.2024 Господарський суд міста Києва прийняв справу №826/10158/18 до свого провадження та призначив підготовче засідання.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд зазначив, що з огляду на приписи чинного законодавства задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, суд не встановив наявності відповідної державної програми, як і не встановив, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту. Суд виснував, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів та обов`язку відповідачів відшкодовувати йому шкоду у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, що користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017. Отже, позивач не довів, а суд не встановив правових підстав для визнання протиправною бездіяльності осіб, правонаступниками яких є відповідачі-1, 2 у справі, як не довів і наявність повного складу цивільного правопорушення, що свідчить про відсутність підстав для покладення на відповідачів-1, 2 відповідальності з відшкодування шкоди у заявленому розмірі.

Щодо заяви відповідача-3 про застосування строків позовної давності суд зазначив, що враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог по суті спору за недоведеністю порушення прав позивача, підстави для застосування строку давності відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024, АТ «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідачів.

Скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте за неповно з`ясованих обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням матеріального та порушенням процесуального права.

Апелянт вважає, що затвердженою Програмою фінансування компенсаційних виплат на надання пільг з послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг, на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян у 2016-2017 роках (далі - Програма) відповідачі-1, 2 взяли на себе зобов`язання передбачити в районному бюджеті кошти на здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян та фінансування інших передбачених законодавством пільг; забезпечити проведення розрахунків за пільговий проїзд окремих категорій громадян автомобільним транспортом загального користування та залізничним транспортом загального користування та залізничним транспортом у приміському сполученні. Позивач зазначає, що власна Програма відповідачів-1, 2 виконана ними не була.

Позивач зауважує, що як зазначено у самій Програмі, вона спрямована на організацію пільгового проїзду окремих категорій громадян на приміських маршрутах загального користування, реалізацію прав окремих громадян на приміських маршрутах загального користування, реалізацію прав окремих категорій громадян на пільги з послуг зв`язку та забезпечення компенсації збитків перевізникам від пільгових перевезень окремих категорій громадян на приміських маршрутах загального користування.

На думку скаржника, за наявності Програми обов`язок відповідачів-1, 2 передбачити у проекті місцевого бюджету кошти на відшкодування витрат залізниці за перевезення пільгових категорій громадян визначені Законами України «Про місцеві державні адміністрації» (ст. 5, 18, 23), «Про залізничний транспорт» (ст. 7), Порядком розрахунку обсягів компенсаційних виплат за пільгові перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України №1359 від 16.09.2009.

Так, на виконання зазначеного Порядку залізниця щомісяця протягом 2017 року надсилала на адресу відповідача-2, до компетенція якого належить питання соціального захисту населення, рахунки та облікові форми.

Однак органи місцевої державної адміністрації всупереч вимогам вказаних вище норм не проводили роботу з відшкодування шкоди за перевезення пільгових категорій громадян. Відповідачі не забезпечили виконання Програми, а саме не передбачили у річному кошторисі району на 2017 рік відповідних видатків та не перерахували з місцевого бюджету на рахунок залізниці жодної гривні, чим допустили протиправну бездіяльність. Внаслідок невиконання відповідачами-1, 2 власної Програми порушується право залізниці як суб`єкта господарювання, внаслідок чого такий суб`єкт господарювання не отримує гарантовану державою та передбачену законом компенсацію понесених збитків за надання послуг перевезення пасажирів.

Залізниця відзначає, що перевезення пасажирів на пільгових умовах здійснювалось нею не з власної ініціативи, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, а тому уповноважений на те державою орган - відповідач у справі у силу закону має відшкодувати за рахунок бюджетних коштів понесені витрати позивачу.

Позивач також вважає хибним висновок суду щодо недоведеності всіх елементів завдання шкоди (збитків).

Стверджуючи про порушення судом першої інстанції процесуального права, скаржник зазначає, що суд хибно ухвалою від 24.04.2024 повернув без розгляду подану ним (позивачем) заяву про зміну предмета позову.

Позиції учасників справи.

Міністерство фінансів України надало відзив на апеляційну скаргу, у якому проти її доводів та вимог заперечує, наводить власні доводи на її спростування, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін як законне та обґрунтоване.

Міністерство зазначає, що позивач, визначивши співвідповідачем у справі Державу Україна в особі Міністерства фінансів України, не наводить обґрунтованих підстав, які свідчили би про порушення саме вказаною особою його прав та інтересів в межах визначеного ним предмета спору, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На думку Міністерства, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідачів та їх обов`язку відшкодовувати позивачу шкоду у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, що користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017. Міністерство фінансів України зауважує, що предметом розгляду у цій справі були вимоги про визнання протиправної бездіяльності відповідачів-1, 2 та стягнення з відповідача-2 шкоди, заподіяної протиправними діями та бездіяльністю відповідачів у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами.

Міністерство вважає, що позивач не навів жодних обставин та правових підстав та доказів, що їх підтверджують, для визначення співвідповідачем у справі Держави Україна в особі Міністерства фінансів України, як того вимагають норми п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України.

Коростенська РДА надала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення як безпідставну, а оскаржуване рішення - без змін.

Коростенська РДА зазначає, що органи місцевого самоврядування Малинського району не приймали рішень про надання пільг за компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» районні адміністрації є місцевим органом виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади.

Необґрунтованими та безпідставними вважає Коростенська РДА вимоги позивача (апелянта) про визнання протиправною бездіяльності Малинської РДА в частині непередбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян при розробці місцевого бюджету Малинського району на 2017 рік. Під час формування проєкту районного бюджету на 2017 рік Малинська РДА дотрималась вимог та норм Бюджетного кодексу України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та ст. 19 Конституції України, а тому твердження щодо бездіяльності Малинської РДА в частині непередбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян під час розробки районного бюджету на 2017 рік є необґрунтованими та безпідставними.

Коростенська РДА вважає, що вимоги АТ «Українська залізниця» до Коростенської РДА про стягнення 454 586,03 грн шкоди, які понесла залізниця за перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 є безпідставними, оскільки Коростенська (Малинська) РДА не є належним відповідачем у справі.

Коростенська РДА також зауважує на помилковому ототожненні позивачем (апелянтом) понять «шкода (збитки) перевізника» та «компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян перевізнику».

Управління соціальної політики Коростенської РДА надало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Управління зазначає, що органи місцевого самоврядування Малинського району не приймали рішення про надання пільг за компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, а відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. А управління соціальної політики Коростенської РДА є органом виконавчої влади і входять до системи органів виконавчої влади, а саме є структурним підрозділом Коростенської РДА відповідно до Положення. Незважаючи на зміни до Бюджетного кодексу України, протягом 2017-2020 років підприємства - надавачі пільгових послуг направляли розрахунки про відшкодування коштів на пільгове перевезення залізничним транспортом.

Отже, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом.

У Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» не була передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення зазначених видатків, а відповідно з 2016 року був відсутній затверджений Паспорт бюджетної програми.

Управління зазначає, що воно має статус бюджетної установи і є учасником бюджетного процесу і відповідно до ч. 3 ст. 19 Бюджетного кодексу України наділено бюджетними повноваженнями (правами та обов`язками з управління бюджетними коштами). Тому управління як бюджетна установа керується у своїй діяльності не тільки нормами Цивільного та Господарського кодексів, а Конституцією України, Бюджетним кодексом України, законами України, постановами Кабінету Міністрів України та іншими нормативно-правовими актами. Управління зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене Законом України «Про державний бюджет України». Проведення нарахування та виплати коштів, які не передбачені Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, є бюджетним правопорушенням.

За таких підстав Управління вважає помилковими доводи позивача про те, що Управління повинне контролювати процес надання послуг та забезпечувати компенсаційні виплати надавачам послуг. Управління відзначає, що як юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону.

Управління також вважає, що позивач помилково ототожнює поняття стягнення шкоди з компенсацією за пільговий проїзд. Позивач просить стягнути з Управління шкоду заподіяну протиправними діями та бездіяльністю у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період 01.01.2017 по 31.12.2017. Між відшкодуванням шкоди (збитків) та компенсацією за пільговий проїзд існує суттєва різниця як у їх сутності, механізмах визначення розміру та джерел фінансування, так і в їх нормативно-правовому регулюванні. Зокрема, шкоду (збитки) відшкодовує особа, яка заподіяла таку шкоду внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності, з підстав та в порядку, передбачених нормами ЦК України про деліктну відповідальність. Натомість компенсацією за пільговий проїзд вважається матеріальна підтримка, яка надається заявнику за умови ведення обліку пільгових перевезень і заявлення точних та об`єктивних облікових даних з боку перевізника у встановленому бюджетним законодавством порядку.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтував, у чому полягає бездіяльність Управління, які саме обов`язки Управління повинно і могло виконати, але не виконало, яке зобов`язання Управління могло взяти на себе без відповідних повноважень.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №826/10158/18 та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 до надходження матеріалів справи №826/10158/18.

28.10.2024 матеріали справи №826/10158/18 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №826/10158/18. Розгляд справи призначено на 04.12.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 на задоволення відповідних клопотань представників позивача та відповідача-1 відкладено судове засідання до 20.01.2025.

У судовому засіданні 20.01.2025 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 03.02.2025, про що повідомив учасників справи, які не з`явились, відповідною ухвалою.

Судове засідання, призначене на 03.02.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Корсака В.А. на лікарняному.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 призначено судове засідання на 03.03.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 на задоволення клопотання керівника Управління соціальної політики Коростенської РДА Житомирської області Ситнік Л.В. відкладено судове засідання до 02.04.2025.

У судовому засіданні 02.04.2025 суд протокольно оголосив перерву у розгляді справи до 07.05.2025 , про що повідомив учасників справи, які не з`явились, відповідною ухвалою.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Статтею 269 ГПК України встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1).

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2).

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 5).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» протягом 2017 року надавало послуги з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станцій та зупиночних пунктів Малинського району Житомирської області, про що свідчать наданий Товариством розрахунок (довідка-розшифровка) про пред`явлені кошти УПСЗН Малинської РДА за перевезення пільгових категорій громадян по Коростенській дирекції залізничних перевезень за січень-грудень 2017 року.

Відомості зазначеної довідки свідчать, що фактично надані послуги перевезення на суму 454 586, 03 грн.

Договір про перевезення пільгової категорії громадян залізничним транспортом у 2017 між сторонами не укладався.

Позивач з листом від 18.01.2017 №ДН-4/01-4/68 направив відповідачу-2 проект договору про відшкодування витрат за перевезення пільгової категорії громадян залізничним транспортом з пропозицією його підписання, однак договір підписаний не був.

15.12.2016 Укрзалізниця звернулась до Малинської районної ради з листом №ДН-4/01-4/1105, у якому просило у зв`язку з початком роботи з формування бюджету району на 2017 рік врахувати видатки на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян залізничним транспортом у районному бюджеті, очікуваний розмір яких становить 573,1 тис. грн.

В подальшому листами від 14.03.2017 №ДН-4/01-4/287, від 19.06.2017 №ДН-4/01-4/723, від 19.06.2017 №ДН-4/01-4/724 Укрзалізниця зверталась до Малинської районної ради з проханням щодо підписання договору та відшкодування збитків залізниці за пільгові перевезення пасажирів пільгової категорії приміським залізничним транспортом.

Також, листами від 06.02.2017 №132, від 25.01.2017 №ДН-4/01-4/100, від 18.01.2017 №ДН-4/01-4/68, від 07.02.2017 №158, від 03.06.2017 №302, від 14.03.2017 №ДН-4/01-4/286, від 30.03.2017 №ДН-4/01-4/354, від 19.06.2017 №ДН-4/01-4/722, від 25.09.2017 №ДН-4/01-4/1131 Товариство зверталось до Управління праці та соціального захисту населення Малинської РДА з проханням, в межах відповідних повноважень, сприяти вирішенню питання підписання договору про відшкодування збитків залізниці за пільгові перевезення.

Товариство склало та надіслало Управлінню праці та соціального захисту населення Малинської РДА рахунки на відшкодування недоотриманих коштів за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян за період січень - грудень 2017 року: №01/17 від 03.02.2017 на суму 37852,10 грн, №02/17 від 03.03.2017 на суму 46414,31 грн, №03/17 від 03.04.2017 на суму 50 605,42 грн, №04/17 від 05.05.2017 на суму 41 909,22 грн, №05/17 від 06.06.2017 на суму 42 829,75 грн, №06/17 від 04.07.2017 на суму 45 951,86 грн, №07/17 від 04.08.2017 на суму 35 208,93 грн, №08/17 від 06.09.2017 на суму 36 983,55 грн, №09/17 від 06.10.2017 на суму 35 491,52 грн, №10/17 від 06.11.2017 на суму 29 058,42 грн, №11/17 від 06.12.2017 на суму 28 492,31 грн, №12/17 від 06.01.2018 на суму 23 788,64 грн, а також відповідні облікові форми про недоотримані кошти за перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, витрати на перевезення яких відшкодовуються з державного та місцевих бюджетів.

Таким чином, Товариство здійснювало дії з виконання державної програми з надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян та обліку цих пасажирів.

Оскільки відповідачі не вирішили питання відшкодування йому збитків від перевезення пільгових категорій громадян, Товариство звернулось до суду з даним позовом з вимогами про визнання протиправною бездіяльності Малинської районної ради в частині непередбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян під час розробки місцевого бюджету Малинського району на 2017 рік та визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення в частині нереєстрації за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян зі станцій та зупиночних пунктів, що розташовані в межах Малинського району, за цей же період та ненадсилань інформації про додаткові зобов`язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Малинської РДА, а також про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь АТ "Українська залізниця" 454 586,03 грн шкоди.

Враховуючи ліквідацію Малинського району Житомирської області постановою Верховної Ради України від 17.07.2020 за №807-ІХ, під час розгляду даної справи Господарський суд Житомирської області ухвалою від 18.09.2023 замінив відповідачів-1 та -2 у справі на їх правонаступників, а саме Малинську РДА на Коростенську РДА та Управління соціального захисту населення Малинської РДА на Управління соціальної політики Коростенської РДА.

Окрім цього, врахувавши висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 щодо покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на державу, на задоволення відповідного клопотання Товариства Господарський суд Житомирської області ухвалою від 18.09.2023 залучив до участі у справі співвідповідача - Державу Україна в особі Міністерства фінансів України.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 у відзиві зазначив, що Законом України "Про державний бюджет України на 2016 рік" не була передбачена субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення зазначених видатків, таким чином розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня (управління праці та соціального захисту населення) їх не отримали, відповідно, позивачем не обґрунтовано, у чому полягає протиправна бездіяльність Управління.

Відповідач-2 зазначає про відсутність у нього обов`язку з реєстрації збитків від пільгового перевезення пасажирів Укрзалізниці як додаткових зобов`язань та сплати коштів на їх відшкодування за рахунок коштів територіальної громади, оскільки саме держава шляхом прийняття законів взяла на себе зобов`язання з надання пільг на проїзд транспортом окремим категоріям громадян, що поширюються в усіх регіонах України. А тому здійснення відповідних видатків має відбуватися за рахунок державного бюджету; водночас не встановлено такого обов`язку ані Законом України "Про залізничний транспорт", ані постановами КМУ №256 від 04.03.2002 та від 16.12.2009 №1359, на які посилається позивач.

Відповідач-3, обґрунтовуючи свою позицію, зазначає, що є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки позивач у позовній заяві не визначив зміст позовних вимог до Мінфіну або держави в особі Мінфіну, натомість у прохальній частині АТ "Українська залізниця" просить суд визнати протиправною бездіяльність саме відповідачів-1 та 2, та стягнути з відповідача-2 шкоду у сумі витрат на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах з 01.01.2017 по 31.12.2017. Відповідач-3 вважає, що позивач не довів усіх умов для настання відповідальності Мінфіну у вигляді стягнення збитків. Натомість правові висновки, викладені у справі №916/3938/21, не є релевантними до спірних правовідносин, оскільки ані Мінфін, ані Кабмін не були учасниками вказаної справи. На думку відповідача-3, позивач помилково ототожнює поняття "шкода (збитки) перевізника" та "компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян".

Також відповідач-3 заявив про застосування позовної давності з огляду на пропущений позивачем трирічний термін.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

Тобто, слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Водночас згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

На відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма ст. 1173 ЦК України допускає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Тобто, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

АТ «Українська залізниця» є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови КМУ від 25.06.2014 №200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», предметом діяльності якого є, зокрема, надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загального користування, його роль в економіці і соціальній сфері України, його відносини з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками та одержувачами вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти з урахуванням специфіки функціонування цього виду транспорту як єдиного виробничо-технологічного комплексу визначені Законом України «Про залізничний транспорт».

Відповідно до ч. 1 ст. 8 названого Закону "Основи організації перевезень на залізничному транспорті" перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов`язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень.

За ч. 6 ст. 9 цього Закону для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у т.ч. приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Як вже зазначалось, Товариство є суб`єктом господарювання, який надає послуги з перевезення пасажирів, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із ч. 2 ст. 3 ГК України.

А отже, у Товариства виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.

Саме такий висновок щодо характеру правовідносин, які виникають між державою як замовником послуг на пільгових умовах відповідній категорії споживачів з метою забезпечення державних соціальних гарантій та особою, яка надає такі послуги, викладений у численних постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 10.04.2018 у справі №927/291/17, від 17.04.2018 у справі №906/621/17, від 23.10.2019 у справі №911/1924/18 та ін. (у справах щодо відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення господарського законодавства (в цьому випадку - Закону України «Про залізничний транспорт»), а не Бюджетного кодексу України (далі - БК України), який визначає засади функціонування бюджетної системи України, до якої позивач не належить. Тому застосування положень цього Кодексу у контексті визначення особи-боржника у цивільних правовідносинах є помилковим.

Між тим, визначення особи, зобов`язаної здійснити розрахунок у спірних правовідносинах із застосуванням ч. 6 ст. 9 Закону України «Про залізничний транспорт» відповідає і приписам БК України.

Так, розділ IV цього Кодексу регулює міжбюджетні відносини, тобто, відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.

Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень (ст. 81 БК України).

Статтею 89 БК України передбачені видатки, що здійснюються з бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад, які створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

До 2017 року до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського, Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, які включають в себе державні програми соціального захисту, серед яких було передбачено компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян (абз. 5 підп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 БК України).

Одночасно за підп. «ґ» п. 3 ч. 1 ст. 91 БК України (у редакції до 2017 року) до видатків, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належали видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в т.ч. компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Тобто законодавець розмежовував компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян у межах реалізації державних програм соціального захисту від інших подібних видатків.

Також до 2017 року у Державному бюджеті України передбачались видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян, визначених законодавством. Вказане було відображено у ст. 102 БК України, за ч. 1 якої видатки місцевих бюджетів, передбачені у підп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу (тобто, на державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Норми, викладені в абз. 5 підп. «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 БК України, як і ст. 102 БК України, були виключені на підставі Закону України від 20.12.2016 №1789-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України», який набрав чинності 01.01.2017.

Однак це не означає автоматичного поширення випадків здійснення видатків за підп. «ґ» п. 3 ч. 1 ст. 91 БК України на видатки, які здійснювалися за вилученою нормою.

За підп. «є» п. 9 ч. 1 ст. 87 БК України в чинній редакції до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 ч. 2 ст. 67-1 цього Кодексу), належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Наразі такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.

Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною демократичною, соціальною, правовою державою.

Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Згідно з Конституцією України держава забезпечує соціальну спрямованість економіки (ч. 4 ст. 13), що є основою для реалізації соціальних прав громадян, зокрема, на соціальний захист та достатній життєвий рівень. Відповідно до Основного Закону України «кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло» (ст. 48), «пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом» (ч. 3 ст. 46). Положення цих статей Основного Закону України конкретизують конституційне визначення України як соціальної держави, що передбачає участь суспільства в утриманні тих осіб, які через непрацездатність або з інших незалежних від них причин не мають достатніх засобів для існування (відповідні висновки викладені у п. 2.1 Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25.01.2012).

Конституційний Суд України вирішив, що в аспекті конституційного подання положення ст. 1, ч. 1, 3 ст. 95 Конституції України у системному зв`язку з положеннями ст. 3, ч. 1 ст. 17, ч. 3 ст. 22, ст. 46, 48 Основного Закону України треба розуміти так, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов`язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Відповідно до ч. 6 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки визначаються виключно законами України.

Засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначає Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Статтею 17 цього Закону унормовано, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки (ст. 18 Закону).

За ст. 19 Закону порядок визначення та застосування державних соціальних гарантій в реалізації державної соціально-економічної політики виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (частина перша статті 20 цього Закону).

Наведене свідчить, що покладання обов`язків з відшкодування спірних витрат на пільгові перевезення пасажирів на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.06.2023 у справі №916/3938/21 виснував, що належним представником держави у спірних правовідносинах буде орган, визначений Законом про державний бюджет на поточний рік головним розпорядником бюджетних коштів. Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника бюджетних коштів, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до п. 6 ст. 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

А отже, за наведених вище підстав, задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів можливо лише за наявності субвенцій із державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Однак місцевим бюджетом і кошторисом відповідачів не було затверджено видатків на компенсацію витрат на пільгове перевезення окремих категорій громадян Малинського району у 2017 році; договір на відшкодування витрат залізниці на перевезення пільгової категорії пасажирів у 2017 році сторонами не укладався.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2023 у справі, що розглядається, висновуючи, що спір у справі №826/10158/18 не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства, зазначив, що виникнення спірних правовідносин у цій справі обумовлено невиконанням відповідачами обов`язку щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв`язку із наданням послуг з пільгового перевезення окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станцій та зупиночним пунктам, що розташовані у межах селищної ради. Однак між сторонами не було укладено договору на відшкодування вартості пільгового перевезення залізничним транспортом за 2017 рік на спірну суму.

Разом з тим, судом не встановлено наявності відповідної державної програми, як і не встановлено, що мали місце субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення таких державних програм соціального захисту.

У Районній Програмі фінансування компенсаційних виплат на надання пільг з послуг зв`язку, інших передбачених законодавством пільг, на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян в 2016-2017 роках у розділі ІІІ «Обґрунтування необхідності прийняття Програми» зазначено, що станом на 01.12.2016 управління праці та соціального захисту населення РДА має заборгованість в т.ч. перед Державним територіально-галузевим об`єднанням «Південно-Західна залізниця» за рішенням суду щодо відшкодування коштів за фактично надані пільги з перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян за 2014 рік в сумі 272 993,66 грн та за 2015 рік в сумі 446 538,87 грн та 8 076,08 грн - судові витрати (КТКВК 170302 Компенсація на пільговий проїзд залізничним транспортом КЕКВ 2610).

Зазначено, що ситуація, що склалася, потребує термінового врегулювання, оскільки пільговим категоріям громадян проблематично скористатися правом на пільговий проїзд та на пільги з послуг зв`язку через відсутність фінансового ресурсу, а перевізники та організація - надавач пільг з послуг зв`язку несуть фінансові втрати через відсутність компенсаційних виплат. Програму передбачається виконати протягом 2016-2017 років.

Розділ VIII «Заходи Програми» свідчить, що виплата компенсації за проїзд залізничним транспортом пільгових категорій громадян на приміських маршрутах загального користування, в т.ч. на 2016 рік та 2017 рік, строком виконання 2016-2017 роки, передбачається виконавцями - структурні підрозділи РДА: управління праці та соціального захисту населення, управління фінансів, ДТГО «Південно-Західна залізниця» (за згодою), селищні та сільські ради (за згодою); джерела фінансування - районний бюджет, селищні та сільські бюджети; орієнтовні обсяги фінансування (тис. грн) - в межах фінансових можливостей.

«Ресурсне забезпечення програми» визначає, що обсяг коштів, що пропонується залучити на виконання Програми, з районного бюджету - в межах фінансових можливостей; кошти сільських та селищних бюджетів - в межах фінансових можливостей. Етапи виконання: 2016 рік та 2017 рік; усього потреба у коштах на виконання Програми - в межах фінансових можливостей.

Отже, позивач не довів, а судом не встановлено правових підстав для визнання протиправною бездіяльності осіб, правонаступниками яких є відповідачі-1, 2 у справі, як і не довів наявності повного складу цивільного правопорушення, що свідчить про відсутність підстав для покладення на відповідачів-1, 2 відповідальності з відшкодування шкоди у заявленому до стягнення розмірі.

Щодо вимог АТ «Українська залізниця» до Держави Україна в особі Міністерства фінансів України суд першої інстанції обґрунтовано зазначив (і з цим погоджується апеляційний суд) таке.

Відповідно до ст. 14 ГПК України, яка встановлює диспозитивність господарського судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України).

Сторонами у судовому процесі є позивач і відповідач. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (ст. 45 ГПК України).

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц).

Тобто саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства, має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем, і позов повинен бути спрямований на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Отже, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Малинської районної ради в частині непередбачення коштів на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян під час розробки місцевого бюджету Малинського району на 2017 рік; визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення в частині не реєстрації за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян зі станцій та зупиночних пунктів, що розташовані в межах Малинського району, за цей же період та ненадсилань інформації про додаткові зобов`язання щомісяця до 18 числа фінансовому органу Малинської РДА; а також про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення на користь ПАТ «Українська залізниця» 454 586,03 грн шкоди.

У цій справі позивач, визначивши співвідповідачем у справі державу Україна в особі Міністерства фінансів України, не навів обґрунтованих підстав, які свідчили би про порушення вказаною особою його прав та інтересів в межах визначеного ним предмета спору, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача-3 про застосування строків позовної давності з огляду на відмову у задоволенні позовних вимог по суті спору за недоведеністю порушення прав позивача. Зазначений висновок суду позивач у апеляційній скарзі не оскаржує.

Щодо доводів Товариства про порушення судом першої інстанції процесуального права, зокрема, про те, що суд хибно ухвалою від 24.04.2024 повернув без розгляду подану ним (позивачем) заяву про зміну предмета позову, колегія суддів зазначає таке.

Апеляційний суд встановив, що Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.04.2024 (повний текст якої був складений того ж дня) дійсно повернув без розгляду заяву АТ «Українська залізниця» про зміну предмету позову, оскільки подана позивачем заява по суті є заявою про одночасну зміну предмета та підстав позову. Також суд встановив недотримання позивачем в т.ч. і вимог ч. 1 ст. 170 ГПК України. У п. 2 резолютивної частини цієї ухвали місцевий суд зазначив, що ухвала набирає законної сили 24.04.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги у строк, визначений ч. 1 ст. 256 ГПК України.

За ч. 3 ст. 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Колегія суддів відзначає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 24.04.2024 належить до переліку тих, що підлягають оскарженню окремо від рішення суду, однак Товариство не подавало апеляційної скарги на цю ухвалу. Ухвала набрала законної сили у встановленому законом порядку і включення заперечень на неї до апеляційної скарги на рішення суду процесуальним законом не передбачено.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим; підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства» Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №826/10158/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №826/10158/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, пов`язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.

4. Справу №826/10158/18 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.05.2025.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.О. Алданова