Постанова

від 21.05.2025 по справі 906/1146/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2025 року Справа №906/1146/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Коломис В.В. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.01.2025, повний текст судового рішення складено 23.01.2025 у справі №906/1146/24 (суддя Вельмакіна Т.М.)

за позовом Львівського комунального підприємства "Львівсвітло"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія"

про стягнення 61770,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.01.25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на користь Львівського комунального підприємства "Львівсвітло": 23075,00 грн пені, 14200,00 грн штрафу, 2958,39 грн витрат по сплаті судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" 13.02.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі, відповідач просить відкрити апеляційне провадження та скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 20.01.2025 у справі №906/1146/24, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

17.02.2025 листом Північно-західного апеляційного господарського суду №906/1146/24/825/25 витребувано матеріали справи №906/1146/24 у Господарського суду Житомирської області. 27.02.2025 від місцевого господарського суду до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.01.2025 у справі №906/1146/24 - залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків.

13.03.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали від 03.03.2025.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.01.2025 у справі №906/1146/24. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Запропоновано позивачу у строк до 04.04.2025 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.

26.03.2025 від Львівського комунального підприємства "Львівсвітло" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Із підстав висвітлених у відзиві позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Згідно з ст.ст. 269,270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне.

10.07.2024 між Львівським комунальним підприємством "Львівсвітло" (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" (постачальник, відповідач) був укладений договір поставки ЗЦП №107 (а.с.50-52), відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язався у встановлений цим договором термін поставити та передати товар, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п.1.4 договору, закупівля здійснюється на підставі відповідного рішення виконавчого комітету Львівської міської ради, ухвали міської ради від 17.02.2022 №1981 "Про затвердження Програми заходів щодо підготовки Львівської міської територіальної громади до національного спротиву на 2022-2024 роки", для передачі військовим частинам Збройних Сил України.

За умовами п.3.2 загальна ціна договору складає 142000,00 грн з ПДВ 0%.

У специфікації (додатку №1 до договору) сторони погодили поставку товару на загальну суму 142000,00 грн (том 1, а.с.11).

Згідно з п.4.1 договору, розрахунок за поставлений товар здійснюється замовником впродовж 30 календарних днів, а у випадку відсутності фінансування 90 календарних днів від дати приймання товару та підписання замовником відповідної видаткової накладної на товар на підставі виставленого постачальником рахунку.

У пунктах 5.1, 5.2 договору визначено строк поставки (передачі) товару - до 10.08.2024 та місце поставки - м. Львів, вул. Лінкольна, 8.

Відповідно до пп. 6.3.1 п. 6.3 постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором.

Відповідно до п.7.5 договору, у разі невиконання постачальником своїх зобов`язань за договором у строки, передбачені п.5.1 договору, замовник має право ініціювати розірвання цього договору, шляхом укладення додаткової угоди, повідомивши про це постачальника у строк не менше як за 10 календарних днів до запланованої дати розірвання цього договору. У разі відсутності відповіді постачальника, договір вважається розірваним на 10 день від дати скерування замовником на юридичну адресу постачальника додаткової угоди про розірвання договору.

Із матеріалів справи вбачається, що 07.10.2024 позивач надіслав відповідачу повідомлення №24-625 від 02.10.2024 про розірвання договору, у зв`язку з тим, що відповідач не поставив товар за договором. До вказаного повідомлення позивач долучив додаткову угоду №1 від 17.10.2024 до договору №107 від 10.07.2024, підписану зі сторони позивача та скріплену печаткою підприємства.

З огляду на те, що відповідач не підписав вказану додаткову угоду, з урахуванням п.7.5 договору, договір поставки ЗЦП №107 від 10.07.2024 вважається розірваним на 10 день від дати скерування позивачем на юридичну адресу відповідача додаткової угоди про розірвання договору - з 17.10.2024.

Так, за умовами пункту 5.1 договору кінцевим строком поставки товару було визначено 10.08.2024.

Водночас як вбачається з матеріалів справи, відповідач у встановлений договором строк, товар позивачу не поставив.

При цьому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій договір поставки ЗЦП №107 від 10.07.2024 розірвано з 17.10.2024 на підставі п.7.5 цього договору.

Згідно з п.7.2 договору, за непоставку, несвоєчасну поставку або недопоставку товару, або порушення строку заміни неякісного (невідповідного) товару на якісний (відповідний) постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,5% від вартості недопоставленого, несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару за кожний день прострочення поставки, а за прострочення понад 10 (десять) днів додатково стягується штраф у розмірі 10% від суми несвоєчасно поставленого або недопоставленого товару.

За умовами п. 7.4 договору штрафні санкції, зазначені в п.7.2 та п.7.3 даного договору, сплачуються постачальником протягом 10 (десяти) робочих днів після отримання відповідної вимоги замовника.

Позивач надав до матеріалів справи претензію від 18.10.2024 вих. №24-688 про сплату пені та штрафу у розмірі 61770,00 грн протягом 10 робочих днів з дати отримання відповідної вимоги, яка була направлена відповідачу 18.10.2024 (том 1, а.с.16-18).

Доказів отримання відповідачем вказаної претензії матеріали справи не містять.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.01.25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на користь Львівського комунального підприємства "Львівсвітло": 23075,00 грн пені, 14200,00 грн штрафу, 2958,39 грн витрат по сплаті судового збору. У решті позовних вимог відмовлено. Перевіривши розрахунок пені та штрафу, місцевий господарський суд встановив, що заявлена сума штрафу є обґрунтованою та арифметично вірною, тому вимога про стягнення 14200,00 грн штрафу підлягає задоволенню. При цьому Господарський суд Житомирської області встановив, що у розрахунку пені позивач не врахував вимоги ст.253, ч.5 ст.254 ЦК України та невірно визначив період її нарахування - з 11.08.2024 по 17.10.2024. Так, оскільки останній день строку виконання зобов`язання з поставки товару за договором припав на вихідний день - 11.08.2024 (неділя), розрахунок пені необхідно здійснювати з 13.08.2024. Крім того, з огляду на те, що договір поставки ЗЦП №107 від 10.07.2024 розірвано з 17.10.2024, а день його розірвання не може бути включено до періоду нарахування пені, кінцевою датою її нарахування є 16.10.2024 (включно). Із урахуванням виявлених помилок суд першої інстанції здійснив перерахунок пені за період з 13.08.2024 по 16.10.2024 на суму непоставленого товару 142000,00 грн та встановив, що обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору є пеня у розмірі 46150,00 грн. У стягненні 1420,00 грн пені суд першої інстанції виснував, що необхідно відмовити, у зв`язку з безпідставністю її нарахування. Також суд першої інстанції застосував дискреційні повноваження та в порядку ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також ст. 233 ГК України зменшив обґрунтовано заявлену суму пені у розмірі 46150, 00 грн до 23075,00 грн. При цьому не зменшив суму штрафу у розмірі 14200 грн з огляду на те, що відповідач на момент підписання даного договору не мав товару у наявністю та повинен був передбачити неможливість своєчасного виконання зобов`язання поставити товар позивачу у строк до 10.08.2024 та вжити заходів, зокрема щодо продовження строку поставки товару, повідомити позивача про неможливість виконання договору, чого відповідачем зроблено не було.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" 13.02.2025 від ТОВ "Житомирська торгова компанія" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Так, апелянт просить скасувати оскаржуване судове рішення в повному обсязі та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Доводами апеляційної скарги є те, що: відповідач повинен був поставити специфічний товар через контрагентів, який не має аналогів; відповідач зазнав перешкоджань у господарській діяльності від податкових органів, правоохоронних органів та митних органів. Також відповідач покликається на позиції Верховного Суду, висвітлені у постановах №911/378/17 (911/2223/20) від 26.08.2021, №910/11733/18 від 22.05.2019, №920/1013/18 від 23.09.2019, №904/2847/19 від 26.03.2020, №914/3231/16 від 11.07.2023, №910/8725/22 від 10.08.2023, №910/22026 від 26.09.2023, №910/13000/22 від 02.11.2023, №924/215/23 від 07.11.2023, №902/919/22 від 09.11.2023 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Щодо незгоди відповідача з оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

У постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №914/2711/22 висвітлено наступну правову позицію:

"Судова практика щодо застосування ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України наразі є усталеною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №923/587/20, від 01.10.2020 у справі №904/5610/19, від 02.12.2020 у справі №913/698/19, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 19.01.2021 у справі №920/705/19, від 27.01.2021 у справі №910/16181/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, від 11.03.2020 у справі №910/16386/18, від 09.07.2020 у справі №916/39/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 13.04.2021 у справі №914/833/19, від 22.06.2021 у справі №920/456/17) і відповідно до неї при визначення розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними".

При цьому суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій. Це не входить в предмет доказування у справах про стягнення штрафу. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст.86, 236-238 ГПК України) (постанова Верховного Суду від 17.07.2021 у справі №916/878/20).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст.551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст.3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст.86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанова Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).

Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені, штрафу) до її розумного розміру.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категоріїв стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

Аналізуючи докази, які наявні в матеріалах справи, судову практику, яка висвітлена у мотивувальній частині даного судового рішення, колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що:

- відповідач не зміг у строк, визначений п. 5.1 договору виконати зобов`язання (товар так і не було поставлено), що стало причиною ініціювання позивачем одностороннього розірвання договору в порядку п. 7.5;

- згідно ч. 1 ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що відповідач у даному випадку несе особисту відповідальність за проблеми, які виникли у нього і стали наслідком невиконання зобов`язання (проблеми з логістикою, контрагентами, представниками державних органів тощо), а тому повинен був бути завбачливим та врахувати усі ризики, досягаючи згоди з позивачем по всіх істотних умовах договору (строку поставки, відповідальності за не поставку товару тощо) на стадії його підписання.

Водночас суд першої інстанції правомірно врахував письмові пояснення відповідача, що він був зобов`язаний поставити специфічний товар через контрагентів, який не має аналогів; зазнав перешкоджань господарської діяльності від податкових органів, правоохоронних органів та митних органів.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції, із урахуванням вищезазначених обставин вважає, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції правомірно застосував дискреційні повноваження та врахував баланс інтересів сторін, зменшив розмір пені із урахуванням доводів, які надавалися сторонами у справі та доказів, які наявні в матеріалах справи.

Крім того, судом першої інстанції враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання. Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафу та пені, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним в контексті інтересів обох сторін. Із зазначеними висновками колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача з приводу відсутності правових підстав для притягнення його до цивільної відповідальності.

Так, в силу диспозиції ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач повністю не виконав зобов`язання з поставки товару, а тому він є боржником в розумінні ст. 612 ЦК України і повинен нести відповідальність, передбачену, зокрема, договором поставки ЗЦП №107 від 10.07.2024.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Із урахуванням приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору слід залишити за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська торгова компанія" на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.01.2025 у справі №906/1146/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 20.01.2025 у справі №906/1146/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Відповідно до частини 1 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

5. Справу №906/1124/24 повернути Господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Грязнов В.В.