Рішення

від 13.05.2025 по справі 904/260/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2025м. ДніпроСправа № 904/260/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу:

за позовом Криворізької східної окружної прокуратури, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг; в інтересах держави в особі:

позивача: Дніпропетровської обласної військової адміністрації - обласної державної адміністрації, м. Дніпро

до Апостолівської міської ради, Дніпропетровська область, м. Апостолове

третя особа-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», м. Київ, в особі Філії «Східний лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Дніпро

третя особа-2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпро

про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку 1220383300:07:003:0006 та державної реєстрації вказаної земельної ділянки

Представники:

від прокуратури: Дерба А.С., прокурор відділу;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи-1: не з`явився;

від третьої особи-2: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА:

Криворізька східна окружна прокуратура в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної військової адміністрації (далі - позивач) через систему "Електронний суд" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Апостолівської міської ради (далі - відповідач), у якій просить:

1. Поновити строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

2. Залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України (код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії Східний лісовий офіс Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (код ЄДРПОУ 45632138).

3. Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 20 га, кадастровий номер 1220383300:07:003:0006, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Апостолівської міської ради Коваль С.А. 24.06.2021, індексний номер рішення 58936515 (номер відомостей про речове право 42671834, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2393560912203).

4. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 20 га, кадастровий номер 1220383300:07:003:0006, у Державному земельному кадастрі.

5. Стягнути з відповідача у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ код за ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) понесені судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 20.02.2025 об 11:00 год.; залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України (01601, Київська область, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9а, код ЄДРПОУ 44768034) в особі Філії Східний лісовий офіс державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Космічна, буд. 35, код ЄДРПОУ 45632138).

13.02.2025 до суду через систему "електронний суд" від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

19.02.2025 до суду через систему "Електронний суд" від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких вона просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також розгляд справи здійснювати без участі її представника.

25.02.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про проведення засідання без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечив.

25.02.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява, в якій він підтримав клопотання про залучення третьої особи та просив судове засідання провести без його участі.

У призначене підготовче судове засідання 26.02.2025 представники позивача, відповідача та третьої особи не з`явилися.

26.02.2025 в судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги, надав усні пояснення, проти задоволення клопотання позивача про залучення третьої особи заперечив.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2025 клопотання позивача Дніпропетровської обласної державної адміністрації про залучення в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації задоволено, залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації (вул. Лабораторна, буд. 69, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 38752461) та оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 26.03.2025 о 11:00 год.

28.02.2025 через систему "Електронний суд" від Криворізької східної окружної прокуратури клопотання про долучення доказів.

17.03.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли письмові пояснення.

25.03.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про проведення засідання за відсутності представника.

У призначене підготовче судове засідання 26.03.2025 представники позивача, відповідача та третіх осіб не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

У підготовчому судовому засіданні 26.03.2025 представником прокуратури зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.

Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2024 о 10:00 год.

Судове засідання у справі 24.04.2025 не відбулось, у зв`язку з тим, що з 10 год. 04 хв. у Дніпропетровській області була оголошена повітряна тривога (повідомлення Telegram - каналу, що інформує про повітряну тривогу "Тривога. Дніпропетровська область").

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 13.05.2025 об 11:20 год.

29.04.2025 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про проведення засідання за відсутності представника.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 13.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ПОЗИЦІЇ СТОРІН:

Позиція прокуратури

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-5227/15-18-СГ від 21.12.2018 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність фактично припинено право постійного користування ДП Ліси України (Філія Східний лісовий офіс ДП Ліси України) частиною земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 18,7801 га, яка знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20,0 га, змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського на сільськогосподарське призначення та форму власності з державної на комунальну, чим порушено вимоги ст. ст. 20, 83, 122, 141, 142, 149, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Прокурор вказує, що порушення інтересів держави полягає в незаконному вибутті з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Позиція позивача

Позивач позицію, викладену Криворізькою східною окружною прокуратурою в позові, підтримав.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позов не надав, подав заяву про проведення судового засідання за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечив.

Позиція третьої особи-1

Державне підприємство Ліси України підтримало позовні вимоги Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області та просило суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, оскільки вилучення спірної земельної ділянки лісового фонду здійснено з численними суттєвими порушеннями вимог чинного законодавства.

Третя особа-1 зазначила, що ДП Ліси України є державним лісогосподарським підприємством, створеним для ведення лісового господарства, є постійним землекористувачем земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, в тому числі Нікопольського лісництва філії Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України.

Відповідно до наказу ДП Ліси України від 12.04.2024 № 692 структурний підрозділ філія Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України припинило свою господарську діяльність та 05.08.2024 було закрито, про що здійснено відповідний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Все майно, права та функції філії Дніпровське лісове господарство передано до філії Східний лісовий офіс Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України (код ЄДРПОУ 45632138). Керівнику філії Східний лісовий офіс ДП Ліси України надані повноваження представляти інтереси Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, зокрема, по Дніпропетровській області.

Згідно структури філії Східний лісовий офіс ДП Ліси України з 01.07.2024 Нікопольське лісництво є структурним підрозділом Запорізького лісового відділення філії Східний лісовий офіс Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України. З 01.12.2024 Нікопольське лісництво є структурним підрозділом Запорізького надлісництва філії Східний лісовий офіс Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України.

Третя особа-1 вказала, що земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20,0 га знаходиться на території Апостолівської міської ОТГ та має частковий перетин з межами державного лісового фонду - кварталом 3 виділ 2, 4, 5, 6 Нікопольського лісництва Запорізького надлісництва філії Східний лісовий офіс Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України. Площа перетину меж: становить 17,4460 га із загальної площі ділянки з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 площею 20,0 га.

Згідно Проекту організації і розвитку лісового господарства таксаційного опису земельних ділянок лісового фонду Нікопольського лісництва (рекреаційно-оздоровчі ліси) на території кварталу 3 знаходяться: ставок, поодинокі дерева, кам`янисті розсипи, лісові культури.

Третя особа-1 зазначила, що за результатами проведення інвентаризації кварталу 3 Нікопольського лісництва було виявлено сторонніх землекористувачів, у тому числі спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006, тому при розроблені технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель кварталу 3 Нікопольського лісництва було сформовано ділянку тільки за рахунок виділу 1, частини виділу 4 кварталу 3 Нікопольського лісництва та внесено відомості до Державного земельного кадастру.

Третя особа-1 вважає, що в зв`язку з тим, що відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Републіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, та лише Кабінет Міністрів України має право передавати земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, то можна зробити висновок, що земельну ділянку із кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 неправомірно було віднесено (інвентаризовано) до земель сільськогосподарського призначення та в подальшому передано у комунальну власність Апостолівській міській об`єднаній територіальній громаді.

Третя особа-1 зазначила, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 та відповідні рішення органів виконавчої влади на розгляд до постійного лісокористувача не надходили.

Третя особа-1 вважає, що, оскільки згоди на вилучення із користування земельною ділянкою постійним лісокористувачем не надавалось, фактично незаконно було припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 20,0 га з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20,0 га накладається на землі державного лісового фонду, а отже не може у цій частині відноситися до земель сільськогосподарського призначення та існувати у встановлених межах.

Третя особа-1 вказує, що допустимі види використання земельної ділянки і її правовий режим тісно пов`язані із цільовим призначенням, навіть формального зазначення у документації із землеустрою, Державному земельному кадастрі і Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 має сільськогосподарське призначення, достатньо для подальшого знищення природних якостей лісових культур та інших об`єктів лісової екосистеми, розташованих на вказаній земельній ділянці.

Водночас, особливий режим земель лісогосподарського призначення характеризується тим, що усі заходи з їх охорони спрямовані на попередження та недопущення вилучення цих земель для інших потреб.

Третя особа-1 вважає, що залишення вказаній земельній ділянці цільового призначення для сільськогосподарського призначення, фактично може призвести до знищення лісу, тому спірна земельна ділянка вибула з державної власності з порушенням вимог земельного, лісового та природоохоронного законодавства України.

Внаслідок такої передачі відбулась незаконна зміна цільового призначення землі. У зв`язку з незаконним вибуттям у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 виникає необхідність у скасуванні державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Таким чином, філія Східний лісовий офіс ДП Ліси України правову позицію з вимогами керівника Криворізької східної окружної прокуратури Дніпропетровської області підтримує в повному обсязі.

Позиція третьої особи-2

Третя особа-2 позицію, викладену Криворізькою східною окружною прокуратурою в позовній заяві у справі № 904/260/25, підтримала.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

За результатами інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Апостолівської міської ради, на підставі Наказу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-5227/15-18-СГ від 21.12.2018 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність Апостолівській міській об`єднаній територіальній громаді за Актом приймання передачі від 21.12.2018 передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 6213,2176 га, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:03:001:0123 площею 125,3482 га, що рахується у додатку до Акту приймання - передачі за номером 75.

Відповідно до п. 2 цього Наказу, право власності на земельні ділянки, зазначені в додатку до акту приймання-передачі, виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Рішенням Апостолівської міської ради від 15.02.2019 № 1783 вказані земельні ділянки прийнято до комунальної власності Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади.

На підставі вищевказаних документів державним реєстратором виконавчого комітету Апостолівської міської ради Коваль С.А. 18.04.2019 прийнято рішення за індексним номером 46548328 про реєстрацію за Апостолівською міською радою права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:03:001:0123 площею 125,3482 га - землі запасу, код КВЦПЗ 16.00.

У подальшому, рішенням Апостолівської міської ради № 410 від 18.06.2021 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва шляхом поділу та змінено цільове призначення земельних ділянок із землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) - код КВЦПЗ 16.00 - на цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - КВЦПЗ 01.01.

Таким чином, шляхом поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1220383300:03:001:0123 площею 125,3482 га з цільовим призначенням землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) - код КВЦПЗ 16.00, утворено нові - зокрема, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 площею 20,0 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - КВЦПЗ 01.01.

Після чого, державним реєстратором виконавчого комітету Апостолівської міської ради Коваль С.А. проведено державну реєстрацію прав комунальної власності за Апостолівською міською радою, на новостворені земельні ділянки, зокрема, 24.06.2021 прийнято рішення за індексним номером 58936515 про реєстрацію за Апостолівською міською радою права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006, площею 20,0 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва -КВЦПЗ 01.01.

Прокурор зазначає, що інвентаризацію вказаної земельної ділянки, як ділянки сільськогосподарського призначення, проведено неправомірно, в результаті чого в подальшому реєстрацію права власності за Відповідачем на вказану земельну ділянку здійснено незаконно з огляду на те, що земельна ділянка фактично не являється земельною ділянкою сільськогосподарського призначення.

Так, земельна ділянка площею 20 га з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 сформована за результатами інвентаризації частково за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні Філії Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України (правонаступник - Філія Східний лісовий офіс ДП Ліси України) та використовуються для ведення лісового господарства.

Належність вказаної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджено інформацією ДП Харківська державна лісовпорядна експедиція ВО Укрдержліспроект № 165 від 26.03.2024, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 площею 20,0 га має частковий перетин з межами кв. З виділ 2,4,5,6 Нікопольського лісництва філії Дніпровське лісове господарство ДП Ліси України (правонаступник - Філія Східний лісовий офіс ДП Ліси України), площа перетину становить 17,4460 га із загальної площі ділянки 20 га. Крім того, виділи 2 та 6 лісові землі вкриті насадженнями Акації білої, виділ 4 землі невкриті лісом, виділ 5 лісові землі насадження Груші звичайної.

Зазначена інформація підтверджується також листом Філії Східний лісовий офіс ДП Ліси України від 27.12.2024 № 1652/32.6-2024 від 27.12.2024.

Крім того, за інформацією Філії Східний лісовий офіс ДП Ліси України 27.12.2024 № 1652/32.6-2024 від 27.12.2024 вилучення вказаної земельної ділянки зі складу земель лісогосподарського призначення не погоджувалось, землевпорядна документація не надходила. Інвентаризація земельних ділянок лісогосподарського призначення проводиться в рамках базового лісовпорядкування у відповідності до статті 46 Лісового Кодексу України з періодичністю один раз на 10 років і останній раз проводилась в 2014 році.

Таким чином, факт віднесення частини спірної земельної ділянки площею 17,4460 га з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20,0 га до земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Філії Східний лісовий офіс ДП Ліси України, повністю підтверджується інформацією і картографічними матеріалами ДП Харківська державна лісовпорядна експедиція, інформацією Філії Східний лісовий офіс ДП Ліси України.

Як наслідок, наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-5227/15-18-СГ від 21.12.2018 Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність фактично припинено право постійного користування ДП Ліси України (Філія Східний лісовий офіс ДП Ліси України) частиною земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 17,4460 га, яка знаходиться в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20,0 га, змінено її цільове призначення із земель лісогосподарського на сільськогосподарське призначення та форму власності з державної на комунальну, чим порушено вимоги ст. ст. 20, 83, 122, 141, 142, 149, п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Прокурор зазначає, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає в незаконному вибутті з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Вказані обставини стали підставою для звернення Прокурора з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Водночас, у ст. 5 Лісового кодексу України зазначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Земельного кодексу України земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Статями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Лісового кодексу України у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності.

За приписами ст.ст. 45, 47, 48, 54 Лісового кодексу України облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.

Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади з питань лісового господарства.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Згідно з п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду у справі № 369/16317/18 від 31.03.2021, у справі № 360/1998/18 від 06.04.2021, у справі № 380/375/17 від 09.06.2021, у справі № 369/16416/18 від 16.06.2021, у справі № 359/11910/14 від 24.11.2021, у справі № 372/2093/19 від 25.01.2023, у справі № 488/2812/17 від 16.08.2023.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч. 2 ст. 3 Земельного кодексу України).

Згідно з п. е) ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України за основним цільовим призначенням цей Кодекс передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

За приписами п. б) ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет, зокрема складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатись згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду.

Суд доходить висновку про наявність порушень вимог чинного законодавства при передачі до комунальної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення державної форми власності.

При цьому, застосуванню підлягає законодавство в редакціях, чинних на момент прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області наказу № 4-5227/15-18-СГ від 21.12.2018.

Так, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України, в редакції від 04.11.2018).

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України (ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, в редакції від 04.11.2018)

Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України, в редакції від 04.11.2018).

Відповідно до ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

За приписами ч.ч. 4, 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції від 04.11.2018) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України (в редакції від 04.11.2018) Кабінет Міністрів України, зокрема вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні.

Отже, станом на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області спірного наказу № 4-5227/15-18-СГ від 21.12.2018, рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки лісогосподарського призначення та її передачу з державної до комунальної власності міг приймати виключно Кабінет Міністрів України.

За таких обставин, частину земельної ділянки, що була віднесена до земель лісогосподарського призначення, неправомірно віднесено (інвентаризовано) до загального масиву земель у складі земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:03:001:0123 та передано за наказом Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-5227/15-18-СГ від 21.12.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" Апостолівській міській територіальній громаді у комунальну власність зі зміною цільового призначення землі на землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст.ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Однак, в порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель, Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством, а в подальшому спірну земельну ділянку передано Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області до земель комунальної власності.

Зважаючи на те, що у Державному земельному кадастрі невірно визначено категорію землі та її цільове призначення, що обумовило фактичне її вилучення із земель лісогосподарського призначення та подальшу передачу до земель комунальної власності, а також реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку ст. 16 Цивільного кодексу України.

У силу положень ст.ст. 19, 55, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовується для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 178 Цивільного кодексу України види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюється законом.

Отже, вказаними законодавчими нормами закріплено особливий статус земель лісогосподарського призначення зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, а відтак земельні ділянки вказаної категорії відносяться до речей, що обмежені у цивільному обороті.

Крім того, Законом України від 28.04.2021 № 1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 24, яким до земель комунальної власності територіальних громад віднесено всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (за винятком окремих категорій земель).

Цією нормою законодавець визначив категорії земель державної власності поза межами населених пунктів, які не можуть бути віднесено до комунальної власності. До них, зокрема віднесено землі, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та землі водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук), землі лісогосподарського призначення та інші.

Таким чином, враховуючи місце розташування та перебування частини земельної ділянки у користуванні Філії "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України", з огляду на вимоги ч. 2 ст. 56, ст. 57 Земельного кодексу України, ця частина земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 19,1856 га, яку протиправно включено до складу земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:03:001:0123, а пізніше до складу земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 (у зв`язку з поділом земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:03:001:0123), за визначенням ст. 178 Цивільного кодексу України належить до речей, що обмежені у цивільному обороті.

Отже, під час здійснення інвентаризаційних робіт допущено порушення законодавства, що визначає засади та порядок проведення цієї процедури, внаслідок чого з державної власності незаконно вибула земельна ділянка лісогосподарського призначення.

Зокрема, всупереч принципам плановості, достовірності й повноти дослідження та використання під час інвентаризації даних про об`єкти інвентаризації, що закріплені в п. 7 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 (діяв на період проведення інвентаризації спірної земельної ділянки), виконавці інвентаризаційних робіт подекуди безпідставно не врахували весь обсяг доступних відомостей про земельні ділянки, їх категорію та цільове призначення.

Так, через неврахування картографічних даних, матеріалів лісовпорядкування, документів, що посвідчують речові права, та інших доступних відомостей, які вказували на належність цих земель до обмежених в обороті і перебування їх у постійному користуванні державних підприємств, такі землі після затвердження матеріалів інвентаризації, всупереч вимогам ст.ст. 35, 37 Закону України "Про землеустрій", ст. 186 Земельного кодексу України, безпідставно обліковано в Державному земельному кадастрі як землі сільськогосподарського призначення, що згодом надало уповноваженим органам формальні підстави для подальшого їх передання у власність територіальної громади, в результаті чого згодом земельна ділянка лісогосподарського призначення може перейти у приватну власність.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема у постановах від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка загальною площею 20 га з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 (до складу якої входить частина земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 17 4460 га) зареєстрована на праві комунальної власності за Відповідачем.

Державна реєстрація проведена на підставі рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.06.2021, індексний номер 58936515 (номер відомостей про речове право 42 671834) із зазначенням форми власності: комунальна. Власником земельної ділянки є територіальна громада в особі Апостолівської міської ради, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє Відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

За приписами ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України, власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Одним із речово-правових способів захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння або віндикація.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

У своїй постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки (пункти 60-66), що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12- 80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна, володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, як складова права власності, неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

До того ж, у зв`язку із внесенням Законом України № 1423-IX від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

Право комунальної власності на частину спірної земельної ділянки зареєстровано за Відповідачем (вперше - державним реєстратором виконавчого комітету Апостолівської міської ради Коваль С.А. 18.04.2019 прийнято рішення за індексним номером 46548328 про реєстрацію за Відповідачем права комунальної власності, зокрема на земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:03:001:0123, площею 125,3482 га; вдруге 23.06.2021 прийнято рішення за індексним номером 58936515 про реєстрацію за Відповідачем права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006, площею 20,0 га, (поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:03:001:0123), яка на теперішній час є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) належить Державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог ст. 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 148) та інших.

Також, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо право власності на майно не може виникнути в принципі за жодних умов, то і володіння є неможливим. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником не призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Належним способом захисту у такому разі є негаторний позов (пункти 51, 52, 59 постанови).

Велика Палата Верховного Суду встановила критерій, за яким визначається можливість чи неможливість заволодіння земельною ділянкою - можливість або, навпаки, неможливість за жодних умов виникнення права власності на неї. Також було вказано, що у разі, коли закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, передання ділянок із порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння земельною ділянкою.

Тобто, для розуміння того, чи є земельна ділянка такою, заволодіння якою неможливо, необхідно встановити, чи могло виникнути на неї право комунальної власності та чи допускає закон набуття її у власність.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

За таких обставин, за умови наявності рішення повноважного органу відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, на землі лісового фонду, може виникнути право комунальної власності. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. Належним способом захисту у такому разі є віндикаційний позов.

Таким чином, враховуючи незаконність рішень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Відповідачем щодо розпорядження землями лісогосподарського призначення, способом захисту права власності Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації є вимога про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння Відповідача.

Водночас, відповідно до інформації ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" № 165 від 26.03.2024, за результатами інвентаризації 2014 року земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006, площею 20,0 га, має частковий перетин з межами кв. 3 Нікопольського лісництва філії "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України", площа перетину становить 17,4460 га із загальної площі ділянки 20,0 га.

Отже, незаконно сформована спірна земельна ділянка частково накладається на землі державного лісового фонду, тобто лише частина спірної земельної ділянки площею 17,4460 га є власністю держави, а інша її частина площею 2,554 га належить до земель комунальної власності.

За таких обставин повернення усієї спірної земельної ділянки у власність держави порушуватиме право комунальної власності Ради на частину земельної ділянки, а часткове її повернення неможливе у зв`язку з її сформованістю як єдиного об`єкта цивільних прав. Відповідно, зобов`язати Відповідача повернути частину сформованої земельної ділянки на користь Позивача, у такому випадку буде неправомірним, а здійснити її поділ неможливо.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 22.05.2024 916/1750/22 (п. 45-46).

Враховуючи викладене, позовну вимогу про витребування частини спірної земельної ділянки дана позовна заява не містить.

У свою чергу, наявність зареєстрованого права власності перешкоджає належному володінню, розпорядженню та користуванню майном державної власності.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно зі ст. 18 зазначеного Закону за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру прав відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.

Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності (оренди) на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомо майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Відповідно до абзаців 1, 2 частини 3 статті 26 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону № 2255-IX від 12.05.2022, який набрав чинності 26.07.2022) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про:

- скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

- визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

- судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 354/397/17.

Крім того, навіть у випадку якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), то це не є перешкодою для задоволення позову.

Вказана позиція також викладена в постановах Великої Палати Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 22.08.2018 № 925/1265/16, від 04.08.2018 у справі № 915/127/18.

Тобто, у даному випадку належним способом захисту розпорядження вказаною земельною ділянкою лісогосподарського призначення площею 17,4460 га є позовна вимога про скасування державної реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20 га та скасування державної реєстрації земельної ділянки (сформованої 17.06.2021), що, в свою чергу, в майбутньому не позбавить Відповідача права на оформлення комунальної власності на частину земельної ділянки площею 2,554 га.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22.

Крім того, відповідно до відомостей національної кадастрової системи до Державного земельного кадастру 17.06.2021 внесено відомості про державну реєстрацію земельної ділянки площею 20 га, кадастровий номер 1220383300:07:003:0006, вид цільового призначення 01.01. (згідно з УКЦВЗ 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) та відкрито Поземельну книгу.

Належність спірної частини земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджено інформацією ДП "Харківська державна лісовпорядна експедиція" ВО "Укрдержліспроект" № 165 від 26.03.2024, а саме: земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 площею 20,0 га має частковий перетин з межами кв. 3 Нікопольського лісництва філії "Дніпровське лісове господарство" ДП "Ліси України" (Філія "Східний лісовий офіс" ДП "Ліси України"), площа перетину становить 17,4460 га із загальної площі ділянки 20 га.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

За приписами ч. 6 ст. 16 Закону кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, державна реєстрація земельної ділянки - внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Згідно з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Аналогічні положення передбачено ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з ст. 20 Закону України "Про Державний земельний кадастр" відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 826/9603/17, обов`язок до скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі виникає у відповідного органу лише після набрання законної сили судовим рішенням про її скасування.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка площею 17,4460 га, яка розташована в межах земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20 га, належить до земель державного лісового фонду лісогосподарського призначення у відповідності до положень до ст. 7 Лісового кодексу України та ст.ст. 19, 55, 57, 84, 149 Земельного кодексу України, знаходиться в постійному користуванні державного лісогосподарського підприємства та не може перебувати в комунальній власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, з метою фактичного поновлення інтересів держави.

При цьому, неможливо встановити та зазначити чіткі межі ділянки, що була віднесена до земель лісогосподарського призначення площею 17,4460 га, із загального масиву земель, який був сформований як земельна ділянка із кадастровим номером 1220383300:03:001:0123 загальною площею 125,3482 га.

Так, і неможливо встановити та зазначити чіткі межі ділянки, що була віднесена до земель лісогосподарського призначення площею 17,4460 га, із загального масиву земель, який був сформований як земельна ділянка із кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 площею 20,0 га.

Водночас, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст. 321 Цивільного кодексу України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ч. 1 ст. 387 Цивільного кодексу України).

Неможливість виокремлення ділянки лісогосподарського призначення із загального масиву земель земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 без виготовлення нової технічної документації із землеустрою не є підставою для протиправного вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення із власності держави.

Таким чином, суд доходить висновку, що Прокурором обґрунтовано вимоги щодо скасування державної реєстрації речових прав Відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20 га та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1220383300:07:003:0006 загальною площею 20 га, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі № 458/1046/15 (провадження № 61-976св18), висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц та у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22.

Щодо наявності підстав для представництва Прокурором інтересів держави у справі суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).

Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі, як особи, яка відповідно до ст.ст. 4, 53, 55 ГПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначеним законом.

Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду із позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого коло відповідачів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 наведено правовий висновок, зокрема про те, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі немає, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

При цьому згідно позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Вказана позиція суду підтверджується положеннями ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.

Так, ефективність обраного засобу юридичного захисту, з практичної та законодавчої точки зору є головним критерієм його обрання. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, при наявності порушення інтересів держави та бездіяльності органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме здійснення органами прокуратури представництва інтересів держави.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статями 7, 8 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

У державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Статтею 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що місцеві державні адміністрації розпоряджаються землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 28 цього Закону для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку створено Дніпропетровську обласну військову адміністрацію.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" військові адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України "Про оборону України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Повноваження військових адміністрацій здійснюються ними в порядку, визначеному законами України для здійснення повноважень відповідних місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Обласні військові адміністрації відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" здійснюють на відповідній території, поряд із повноваженнями місцевих державних адміністрацій, повноваження із запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, а районні, обласні військові адміністрації, утворені у зв`язку з нескликанням сесії відповідно районної, обласної ради у встановлені Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" строки, також здійснюють повноваження із вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (крім вирішення питань відчуження з комунальної власності земельних ділянок).

Згідно з п. а) ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території, приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.

У зв`язку із внесенням Законом України № 1423-ІХ від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до п.п. а п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук).

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

При цьому, ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України, у редакції з 27.05.2021, визначає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Отже, органом, уповноваженим здійснювати функції власника спірної земельної ділянки, є Дніпропетровська обласна військова адміністрація - обласна державна адміністрація.

Враховуючи викладене, питання повернення державі незаконно вилученої земельної ділянки лісогосподарського призначення пов`язано із потребою в охороні і збереженні територій лісового фонду Дніпропетровської області та забезпеченням на загальнодержавному рівні екологічної безпеки України.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а, отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Ліси - унікальне національне багатство України, стратегічний ресурс держави, екологічне і соціальне значення якого переважає суто економічне.

Світовим співтовариством ліс визнаний найважливішим чинником у запобіганні кліматичних змін, покращенні екологічних умов життя людей, пом`якшенні негативної дії природних факторів.

Таким чином, порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності, зміні цільового призначення земель лісогосподарського призначення для не лісогосподарських цілей безумовно має значний суспільний інтерес.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного Суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення та їх подальше передання до комунальної власності, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права в країні.

Відповідно до Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Незаконне вилучення земель державної власності лісогосподарського призначення, їх подальша передача у комунальну власність для ведення, в тому числі товарного сільськогосподарського виробництва грубо порушують інтереси держави у сфері ефективного використання земельних та лісових ресурсів, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних і лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

У справі Натег проти Бельгії Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27.11.2007 вперше зазначив, що навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, тим не менш являє собою цінність, у збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 488/5027/14-ц, № 488/6211/14-ц, № 183/1617/16, № 367/2022/15-ц у подібних правовідносинах дійшла висновку, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку фізичних чи юридичних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ст. 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. а ч. 1 ст. 91 Земельного кодексу України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України).

За таких обставин, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про скасування державної реєстрації права комунальної власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та прийняття її у комунальну власність, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом усунення перешкод у користуванні та розпорядженні ними державою.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на викладене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6,10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У даному випадку порушення інтересів держави відбулось через порушення Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області норм законодавства під час передачі земель лісогосподарського призначення у комунальну власність Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади та полягає у вибутті із власності держави земельної ділянки державного лісового фонду всупереч встановленого законом порядку.

Прийняття органами державної влади або місцевого самоврядування рішення про передачу земель державної власності лісогосподарського призначення у власність для інших цілей ніж визначені законом, позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) прав власника землі в тому обсязі який дозволяє її статус як землі відповідно державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права користування на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України).

Порушення вимог земельного та лісового законодавства при вилученні із державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення для нелісогосподарських цілей безумовно становить суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке має фундаментальне значення в умовах земельної реформи, а зазначена справа становить значний суспільний інтерес, оскільки незаконне вибуття земельної ділянки з державного лісового фонду позбавляє Український народ (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі із володіння та розпорядження землями.

Суспільний інтерес звернення Прокуратури до суду із вказаною позовною заявою полягає також й у тому, що порушення встановленого законодавством порядку набуття прав на землю завдають значної шкоди інтересам держави.

Позовні вимоги Прокурора в інтересах держави у даній справі не порушують ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, ЕазіДУезІ АПіапсе Гіптйесі проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою достатньо широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, від якої майно повертається.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин, при наявності загрози інтересам держави та нездійсненні їх захисту органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі уповноваженого органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, на території Дніпропетровської області повноваження щодо вилучення та розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення здійснюються Дніпропетровською обласною державною адміністрацією.

Вилучення з порушенням земельного законодавства земель лісового фонду, зміна їх цільового призначення та прийняття у комунальну власність, порушує права та інтереси держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації, яка позбавлена можливості використовувати чи розпоряджатися спірною земельною ділянкою.

Криворізькою східною окружною прокуратурою 22.08.2024 за № 60-4658вих-24 до Дніпропетровської обласної військової адміністрації обласної державної адміністрації направлено запит про надання інформації про вжиті заходи щодо відновлення порушених інтересів держави за вказаним фактом.

На вказаний запит Дніпропетровська обласна військова адміністрація - обласна державна адміністрація листом за № 2-3592/0/261-24 від 27.09.2024 повідомила, що заходи з метою відновлення інтересів держави та повернення земельної ділянки у власність держави в судовому порядку не вживались.

Отже, вказаним уповноваженим органом своєчасних заходів щодо усунення перешкод у використанні власником земельної ділянки лісогосподарського призначення не вжито, що є підставою для звернення Прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави.

Для того, щоб інтереси держави не залишились незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 щодо належного виконання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та оцінки бездіяльності органу зауважив, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази, щодо обставин які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Верховний Суд зазначає, що за встановлених обставин щодо попереднього інформування про виявлені порушення та відповіді щодо обізнаності про порушення із зазначенням причин тривалого незвернення до суду, вимога про надання відповідному органу "розумного строку" для самостійного реагування на порушення, розрахованого саме від останнього повідомлення прокурора, з огляду на встановлення факту тривалої обізнаності такого органу про порушення інтересів держави та нереагування на нього (незалежно від його причин) і, як наслідок, залишення позову прокурора без розгляду з цих підстав є проявом правового пуризму та надмірного формалізму, який порушує право на справедливий розгляд справи.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного королівства суд проголосив, що засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, звернення Керівника Криворізької східної окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою, оскільки лише орган прокуратури є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість в даному випадку оскарження незаконного правочину та відновлення права користування державою земельною ділянкою лісогосподарського призначення.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Таким чином, Керівником Криворізької східної окружної прокуратури належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в особі у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання позовної заяви покладається на відповідача.

При цьому, за приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 1 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3 028,00 грн.

За приписами ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п. 8.23).

Враховуючи, що Прокурором позовну заяву подано через підсистему "Електронний суд", яка містить дві вимоги немайнового характеру, він повинен був сплатити судовий збір за її подання у розмірі 4 844,80 грн. (3 028,00 грн. *2* 0,8).

Разом з тим, при зверненні до суду Прокурором сплачено судовий збір у розмірі 7 267,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 4231 від 09.12.2024.

Отже, судом встановлена переплата Прокурором судового збору у розмірі 2 422,40 грн., яка може бути повернута останньому з Державного бюджету України за умови відповідного клопотання з цього приводу на підставі ухвали суду.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 20 га, кадастровий номер 1220383300:07:003:0006, проведену на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Апостолівської міської ради Коваль С.А. 24.06.2021, індексний номер рішення 58936515 (номер відомостей про речове право 42671834, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2393560912203).

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 20 га, кадастровий номер 1220383300:07:003:0006, у Державному земельному кадастрі.

Стягнути з Апостолівської міської ради (53800, Дніпропетровська область, м. Апостолове, вул. Центральна, буд. 65, код ЄДРПОУ 04052583) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, буд. 38, код ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 4 844,80 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 21.05.2025.

Суддя В.Г. Бєлік