Рішення від 19.05.2025 по справі 904/1006/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2025м. ДніпроСправа № 904/1006/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" (16600, Чернігівська область, місто Ніжин, вулиця Носівський шлях, будинок 29; ідентифікаційний код 14307297)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вулиця Соборна 99; ідентифікаційний код 44604267)

про розірвання договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 від 09.10.2023 та стягнення 84 303,90 грн попередньої оплати

І. СУТЬ СПОРУ

1. Стислий виклад позиції позивача

09.10.2023 між ТОВ "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" та ТОВ "Тенегія" укладено договір на відпуск паливо-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4, відповідно до умов якого ТОВ "Тенегія" зобов`язалося поставляти паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується, організовувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику на підставі паливних карток. На виконання Договору ТК4/4 від 09.10.2023 ТОВ "Тенегія" надало ТОВ "НВК "Прогрес" паливну картку "АВІАС" №2002309505454305 на ПММ бензин А95 і паливну картку "АВІАС" №2002301119602627 на ПММ дизельне пальне, які були активовані в особистому кабінеті замовника. Позивач оплатив рахунки-фактури та придбав бензин А95 і дизельне пальне. Позивач придбав у відповідача на умовах передоплати бензин А95 у кількості 1010 літрів, та дизельне пальне у кількості 600 літрів, яке відповідач не поставив на користь позивача. Загальна вартість придбаного і непоставленого ПММ складає 84 303,90 грн. Відпуск ПММ здіи?снювався через мережу АЗС під брендами "Авіас", ANP. З січня 2025 року відпуск ПММ через вказану мережу АЗС припинився, у зв`язку із чим ТОВ "НВК "Прогрес" не отримало придбані у ТОВ "Тенегія" паливно-мастильні матеріали. На інтернет-саи?ті відповідача на карті АЗС активні і працюючі заправні станціі? відсутні, у зв`язку із чим позивач не має реальноі? можливості отоварити паливні картки (отримати придбании? товар).

Позивач надіслав на адресу відповідача вимогу вих.№232/126 від 17.02.2025 про поставку (передачу) товару: бензин А95 у кількості 1010 літрів та дизельне пальне у кількості 600 літрів, або повернення коштів у розмірі 84 303,90 грн за Договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 від 09.10.2023, яка отримана ТОВ "Тенегія" 27.02.2025. Відповідач не постав товар: бензин А95 у кількості 1010 літрів та дизельне пальне у кількості 600 літрів, кошти у розмірі 84 303,90 грн не повернув, що і стало предметом спору.

2. Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому статтею 165 Господарським процесуальним кодексом України.

З приводу дотримання судом прав відповідача під час розгляду даної справи слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Враховуючи вказане, ухвала суду від 19.03.2025 була направлена учасникам справи засобами електронного зв`язку, а саме:

- позивачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи;

- відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 19.03.2025 вважається врученою відповідачу 20.03.2025, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.42).

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 19.03.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/125944845) надіслано судом 19.03.2025, зареєстровано в реєстрі 19.03.2025 та забезпечено надання загального доступу 20.03.2025, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 19.03.2025, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (20.03.2025), граничним строком, з урахуванням частин 1, 2, 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України, для подання відзиву на позовну заяву було 04.04.2025.

Судом враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Окрім того, господарським судом, відповідно до супровідного листа від 20.03.2025 (а.с. 43), засобами поштового зв`язку направлено відповідачу на його юридичну адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, копію ухвали суду від 19.03.2025.

Супровідний лист від 20.03.2025 разом із ухвалою суду від 19.03.2025 було вручено відповідачу 25.03.2025, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу (а.с. 46).

Отже, станом на 19.05.2025 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Слід зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 19.03.2025, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання

07.03.2025 до Господарського суду Дніпропетровської області за допомогою системи "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" (далі - позивач) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (далі - відповідач) про розірвання договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 від 09.10.2023 та стягнення 84 303,90 грн попередньої оплати, відповідно до якої позивач просить суд:

- розірвати договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 від 09.10.2023, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес";

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" 84 303,90 грн попередньої оплати;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" судові витрати із сплати судового збору у розмірі 6056,00 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 40000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.03.2025 справу №904/1006/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.

10.03.2025 ухвалою господарського суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про розірвання договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 від 09.10.2023 та стягнення 84 303,90 грн попередньої оплати - залишено без руху.

18.03.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд "надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

19.03.2025 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

07.04.2025 до господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про подання доказів (вх. суду №14602/25 від 07.04.2025), відповідно до якого на виконання вимог ухвали господарського суд від 19.03.2025 позивач надав до суду оригінали паливних карток "Авіас" №2002309505454305 на паливо-мастильний матеріал бензин А95 та №2002301119602627 паливо-мастильний матеріал дизельне паливо.

18.04.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові письмові пояснення по справі (вх. суду №16563/25 від 18.04.2025) з додатками (а.с. 53-62).

ІІІ. Фактичні обставини справи

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань щодо поставки товару за договором, а саме: бензину А95 у кількості 1010 літрів та дизельного палива у кількості 600 літрів на суму 84 303,90 грн.

Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:

(1)Факт укладення договору між сторонами, його умови;

(2)Фак належного виконання умов договору з боку позивача;

(3) Факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо повної та своєчасної поставки товару.

1. Укладення та умови договору

09.10.2023 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" (надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (надалі - постачальник) був укладений договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 (надалі договір, а.с. 7-8).

Відповідно до пункту 2.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити замовнику паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується, організовувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреній особі замовника на підставі паливних карток та оплачувати надані постачальником ПММ.

Асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру ПММ, визначаються у рахунках, які виставляються постачальником та сплачуються замовником згідно умов цього договору (пункту 2.2. договору).

Пунктом 2.3 договору визначено, що право власності на ПММ виникає у замовника з моменту фактичного отримання ПММ на підставі авторизаційної відповіді у кількості, що вказана у квитанції терміналу, в повному обсязі згідно з Договором за ціною, що визначена відповідно розділу 5 договору.

Згідно пункту 2.4. договору відпуск ПММ постачальником замовнику відбувається через мережу АЗС після отримання позитивних авторизаційних відповідей по паливним карткам через термінал.

Також відповідно пункту 2.5. договору всі операції довіреними особами замовника з паливними картками відбуваються відповідно до правил користування паливними картками (Додаток 1).

Пунктом 5.1. договору передбачено умови оплати: оплата товару здійснюється замовником в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку на товар. Ціна товару вказується у рахунку-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Оплата Товару здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов`язків стосовно партії товару, оплата якої здійснена на інші реквізити (пункт 5.2. договору).

При ненадходженні оплати у термін, вказаний в пункті 5.1 договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідного рахунку на оплату. У разі відмови замовника отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок замовника (пункт 5.3. договору).

Відповідно до пункту 5.4. договору сторони в разі необхідності складають акти звірок взаєморозрахунків.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони) (пункт 7.1. договору).

Договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна зі сторін письмово не виявила бажання припинити його дію, даний договір вважається пролонгованим на наступний рік і на тих же умовах (пункт 7.2. договору).

Відповідно до пункту 7.3 договору договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї із сторін за умови письмового повідомлення іншої сторони за відсутності заборгованості. Договір вважається розірваним з моменту отримання письмового повідомлення. У випадку отримання письмового повідомлення про розірвання договору укладання додаткової угоди про розірвання не потребується.

До договору надаються наступні додатки, які є невід`ємною його частиною (пункт 11.8. договору): додаток № 1: правила користування паливною карткою (а.с. 9); додаток №2: анкета-заява на оформлення доступу до особистого кабінету замовника (а.с. 8 на звороті); додаток № 3: перелік уповноважених представників замовника (а.с. 9 на звороті).

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання такого договору.

2. Виконання позивачем договірних зобов`язань

На виконання умов договору відповідач надав позивачу паливну карту "Авіас" №2002309505454305 на паливо-мастильний матеріал бензин А95 та №2002301119602627 на паливо-мастильний матеріал дизельне паливо, які були активовані в особистому кабінеті замовника. Позивач придбав у відповідача на умовах передплати бензин А 95 у кількості 1010 літрів та дизельне пальне у кількості 600 літрів.

3. Неналежне виконання відповідачем умов договору

Відповідач свої договірні зобов`язання щодо поставки оплаченого позивачем товару виконав не у повному обсязі, у зв`язку із чим 30.01.2025 позивачем на адресу відповідача було надіслано лист за вих. № 50 про повернення суми передплати за непоставлений товар у розмірі 84 303,90 грн у тому числі ПДВ 14050,65 грн. (а.с. 16) та 17.02.2025 вимогу за вих. № 232/126, згідно якої позивач просив у строк не пізніше семи днів від дня отримання даної вимоги передати оплачений товар або повернути сплачені кошти у сумі 84 303,90 грн (а.с. 17-18). Надсилання претензії підтверджується поштовою накладною №1660401510374 (а.с. 19).

ІV. МОТИВИ СУДУ

1. Норми права, які застосував суд.

Згідно зі статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (стаття 208 Цивільного кодексу України).

При цьому відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір, відповідно до статті 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Нормами статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

2. Оцінка судом доказів та позицій сторін

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Слід зазначити, що пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У даному випадку відповідач не здійснив відпуск оплаченого позивачем товару, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 84 303,90 грн.

У той же час, відповідач викладених у позовній заяві обставин не спростував, як і не надав доказів оплати заборгованості у розмірі 84 303,90 грн.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару або повернення коштів за оплачений, але непоставлений товар.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача щодо заборгованості у розмірі 84 303,90 грн є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Також слід зазначити, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Щодо позовних вимог про розірвання договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № ТК4/4 від 09 жовтня 2023 року

Загальний порядок укладення, зміни і розірвання цивільно-правових договорів врегульовано Главою 53 Цивільного кодексу України. Порядок укладення, зміни і розірвання господарських договорів встановлено Главою 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Частинами першою та другою статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

У вказаній статті йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою.

У постановах від 24.10.2019 у справі №905/799/18, від 18.09.2019 у справі №916/1921/18, від 28.05.2019 у справі №910/9234/18, від 13.02.2018 у справі №925/1074/17, від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18, від 18.08.2020 року у справі №927/784/19 Верховний Суд зробив висновок про те, що оцінка порушення договору, як істотного, здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це друге оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору. Суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

З наведених правових норм вбачається, що договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками № ТК4/4 від 09 жовтня 2023 року є оплатним, і обов`язку постачальник поставити паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується, організовувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреній особі замовника на підставі паливних карток та оплачувати надані постачальником ПММ, обов`язок замовнику прийняти та оплатити кошти за поставлений товар.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору, здійснив оплату вартості товару, проте відповідач не здійснив відпуск оплаченого позивачем товару, у зв`язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 84 303,90 грн.

Таким чином, істотне порушення відповідачем умови договору щодо нездійснення відпуску оплаченого відповідачем товару, є достатньою правовою підставою для розірвання вказаного договору в судовому порядку.

V. Висновки Суду

На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.

З викладеного, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, а саме: розірвання договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 від 09 жовтня 2023 року та стягнення з відповідача 84 303,90 грн заборгованості.

VІ. Судові витрати

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

У позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 40 000,00 грн, однак станом на 19.05.2025 доказів понесення таких витрат позивачем не надано.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у частині третій статті 126 та частині восьмій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що обов`язку суду щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу передує подання стороною відповідної заяви.

Водночас докази на підтвердження розміру витрат сторони на професійну правничу допомогу можуть бути подані у такому порядку: 1) докази можуть бути подані до закінчення судових дебатів у справі; 2) або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву.

Наведені вище положення Господарського процесуального кодексу у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов`язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов`язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, питання про розподіл судових витрат на правничу правову допомогу може бути розглянуте судом в разі надходження відповідної заяви у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" про розірвання договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 від 09.10.2023 та стягнення 84 303,90 грн попередньої оплати задовольнити.

Розірвати Договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №ТК4/4 від 09 жовтня 2023 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вулиця Соборна 99; ідентифікаційний код 44604267) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" (16600, Чернігівська область, місто Ніжин, вулиця Носівський шлях, будинок 29; ідентифікаційний код 14307297).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенегія" (51400, Дніпропетровська область, Павлоградський район, місто Павлоград, вулиця Соборна 99; ідентифікаційний код 44604267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий комплекс "Прогрес" (16600, Чернігівська область, місто Ніжин, вулиця Носівський шлях, будинок 29; ідентифікаційний код 14307297) 84 303,90 грн (вісімдесят чотири тисячі триста три гривні дев`яносто копійок) основного боргу та 6056,00 грн (шість тисяч п`ятдесят шість гривень нуль копійок) - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 19.05.2025

Суддя Т.В. Іванова