Рішення від 12.09.2024 по справі 562/3101/19

Справа № 562/3101/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2024 р. Здолбунівський районний суд

Рівненської області в складі:

головуючого судді Саган Л.В.

за участю секретаря судового засідання Аврамчук Н.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Качан Т.Г.

представника відповідача Мізоцької селищної ради

Рівненського району Рівненської області Пилипчука П.Ю.

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Світличної Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Здолбунові цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Мізоцькоїселищної радиРівненського районуРівненської області, ОСОБА_2 ,третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодо предмета спору:Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельні ділянки, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, вказуючи, що 07 вересня 1989 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 продав, а вона купила цілий житловий будинок з надвірними будівлями (будинок дерев`яний) житловою площею 17,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 1833 кв.м. На зазначеній присадибній земельній ділянці примикають надвірні будівлі, позначені літерами А-1 житловий будинок, Б сарай, В сарай, Г погріб, б вбиральня, № 1 огорожа. Договір зареєстровано у виконавчому комітеті Мізоцької селищної ради та Рівненському обласному бюро технічної інвентаризації.

Рішенням Мізоцької селищної ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області № 72 від 04 липня 1997 року їй передано у приватну власність та постійне користування земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га.

Рішенням Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 198 від 18 листопада 2003 року припинено право її користування земельною ділянкою площею 0,18 га в межах населеного пункту смт.Мізоч за добровільною відмовою, передано дану земельну ділянку в землі запасу селищної ради та надано дозвіл відповідачу ОСОБА_2 на розроблення проекту відведення земельної ділянки з наступною передачею у власність за рахунок земель запасу для будівництва житлового будинку і господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 497 від 17 березня 2006 року передано у власність відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1761 га по АДРЕСА_1 , в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,1500 га, для ведення особистого селянського господарства 0,0261 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

09 лютого 2007 року на підставі вищевказаного рішення органу місцевого самоврядування відповідачу ОСОБА_2 видано державні акти серії ЯБ № 602021 та серії ЯБ № 602022 на право власності на земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що жодної заяви до Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області щодо добровільної відмови від права користування земельними ділянками вона не скеровувала (ні в письмовій, ні в усній формі). Також жодних правочинів щодо відчуження належного їй на праві власності нерухомого майна іншим особам, в тому числі відповідачу ОСОБА_2 , вона не вчиняла. Тому у Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області були відсутні правові та фактичні підстави для припинення її права користування земельними ділянками, прийняття оскаржуваних рішень та видачі державних актів. Прийняттям оскаржуваних рішень, видачею державних актів на ім`я ОСОБА_2 вона позбавлена доступу до належного їй на праві власності нерухомого майна, можливості володіння, користування та розпорядження ним.

Зазначає, що про винесення оскаржуваних рішень, видачу державних актів ОСОБА_2 вона дізналася в серпні 2019 року, отримавши відповідь на запити її адвоката.

Просить суд визнати недійсними рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 198 від 18 листопада 2003 року "Про вилучення земельної ділянки у ОСОБА_1 і надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 з наступною передачею даної земельної ділянки у власність" та рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 497 від 17 березня 2006 року "Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 "; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №602021, виданий 09 лютого 2007 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", кадастровий номер 5622655400:01:001:0208, та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №602022, виданий 09 лютого 2007 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0261 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622655400:01:001:0209; припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5622655400:01:001:0208, та на земельну ділянку площею 0,0261 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622655400:01:001:0209.

Голова Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області Похилюк Б.Ю. подав до суду заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом строку позовної давності згідно ст.261 ЦК України.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Чайковський О.В. подав відзив, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову за безпідставністю та необґрунтованістю. Зазначає, що станом на час прийняття Мізоцькою селищною радою Здолбунівського району Рівненської області рішення № 198 від 18 листопада 2003 року "Про вилучення земельної ділянки у ОСОБА_1 і надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 з наступною передачею даної земельної ділянки у власність" добровільна відмова від права користування земельною ділянкою відповідно до ст.141 ЗК України була підставою припинення права користування земельною ділянкою. Стверджує, що позивач ОСОБА_1 написала заяву про добровільну відмову від права користування земельними ділянками в присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Після добровільної відмови від права користування земельними ділянками ОСОБА_1 не користувалася правами та не виконувала обов`язків землекористувача. Належний позивачеві житловий будинок у 2003 році був нею знесений (розібраний), а будівельні матеріали були перевезені за місцем її проживання у с.Кунин.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Чайковський О.В. подав до суду заяву про застосування позовної давності до вимог позивача про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та державних актів на право власності на земельну ділянку, припинення права власності на земельні ділянки.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі. Пояснила суду, що 07 вересня 1989 року вона набула у власність житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані на земельній ділянці площею 1833 кв.м. У вказаному житловому будинку вона проживала разом зі своєю сім`єю до 2003 року. В зв`язку з сімейними обставинами вона переїхала проживати в с.Кунин Здолбунівського району Рівненської області, однак приїжджала в смт.Мізоч до належного їй на праві власності домоволодіння, де обробляла земельну ділянку. Приблизно у 2008 році вона в усній формі дозволила своєму сусіду відповідачу по справі ОСОБА_2 користуватися її городом. Оскільки житловий будинок був дерев`яним і став непридатним для проживання, вирішили його розібрати. При цьому залишились надвірні будівлі. Вона не відмовлялася від права власності на нерухоме майно та права користування спірною земельною ділянкою і будь-яких заяв про відмову від земельної ділянки вона не писала, також в усній формі не висловлювала. Час від часу вона та її близькі родичі навідувалися до вказаного домоволодіння, корчували дерева, брали будівельні матеріали. Весною 2019 року, коли її зять ОСОБА_6 приїхав у черговий раз в АДРЕСА_1 взяти будівельні матеріали, то відповідач ОСОБА_2 повідомив йому, що це вже їм не належить. Після цього вона звернулася до Мізоцької селищної ради, де їй повідомили, що належну їй земельну ділянку приватизував ОСОБА_2 . Тоді вона звернулась за правовою допомогою до адвоката та на адвокатський запит отримала оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування та державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім`я ОСОБА_2 . Від належної їй земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна вона не відмовлялася та жодних правочинів щодо їх відчуження не укладала. У зв`язку зі скрутним матеріальним становищем вона не мала можливості раніше виготовити необхідні документи на право власності на земельні ділянки на своє ім`я. Просить задовольнити позов.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Качан Т.Г. пояснила суду, що 07 вересня 1989 року на підставі договору купівлі-продажу позивач набула у власність житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 . У договорі купівлі-продажу чітко зазначено, що житловий будинок з надвірними будівлями розташований на земельній ділянці площею 1833 кв.м. Станом на час розгляду справи будинок зберігся частково, наявний фундамент, а також надвірні будівлі погріб, сарай, криниця. Жодних правочинів щодо відчуження зазначеного нерухомого майна іншим особам, у тому числі відповідачу ОСОБА_2 , позивач не вчиняла. Відповідно до рішення Мізоцької селищної ради № 72 від 04 липня 1997 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» ОСОБА_1 має право на користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га по АДРЕСА_1 . Право постійного користування є безстроковим. Жодних заяв щодо добровільної відмови від права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 не писала. Окрім того, сільська рада при прийнятті оскаржуваного рішення залишила поза увагою ту обставину, що на спірній земельній ділянці розташоване нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за позивачем. Тому, у Мізоцької селищної ради були відсутні правові та фактичні підстави для припинення права позивача на користування земельними ділянками, прийняття оскаржуваних рішень, видачі державних актів. Упродовж з 2003 по 2019 роки ні позивачу, ні її дітям ніхто не перешкоджав користуватися спірною земельною ділянкою, які в свою чергу корчували дерева, вивозили будівельний матеріал, батько позивача обробляв та орав город. Про винесення оскаржуваних рішень та виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки на ім`я ОСОБА_2 позивачу ніхто не повідомляв до 2019 року. Фактично позивача позбавлено доступу до належного їй на праві власності нерухомого майна, можливості володіння, користування та розпорядження ним. Тому наявні підстави для задоволення позовних вимог. Також не підлягає до застосування позовна давність, оскільки заяву про відмову від спірної земельної ділянки позивач не писала, при прийнятті Мізоцькою селищною радою оскаржуваних рішень позивач присутня не була, вказані рішення не направлялися позивачу поштою та не вручалися. У 2019 році, коли зять позивача ОСОБА_6 приїхав на спірну земельну ділянку, щоб взяти будівельні матеріали, відповідач ОСОБА_2 повідомив йому, щоб забирав усе, тому що це вже їм не належить. Про прийняті селищною радою рішення та видачу державних актів на ім`я ОСОБА_2 позивачу стало відомо із відповідей, наданих на запит адвоката в серпні 2019 року. Після отримання копій відповідних рішень, технічної документації, у межах строку, встановленого ст.256 ЦК України, позивач звернулася за захистом свого порушеного права до суду. Тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача Мізоцькоїселищної радиРівненського районуРівненської області Пилипчук П.Ю. у судовому засіданні у вирішенні справи по суті покладається на розсуд суду.

Допитаний у судовому засіданні як свідок, відповідач ОСОБА_2 пояснив суду, що він проживає в АДРЕСА_2 . До 2003 року він та позивач ОСОБА_1 були сусідами. Позивач проживала за адресою: АДРЕСА_1 . У 2003 році ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю переїхала проживати в с.Кунин Рівненського району (раніше Здолбунівського району) Рівненської області. В подальшому житловий будинок розібрали, а будівельні матеріали позивач забрала в с.Кунин. При цьому на земельній ділянці залишились сарай, погріб і криниця. Позивач дозволила йому користуватись належною їй земельною ділянкою. Спочатку він спірну земельну ділянку не обробляв, оскільки довгий час хворів. У Мізоцькій селищній раді позивач у його присутності написала заяву про відмову від земельної ділянки на його користь, при цьому були також присутні землевпорядник та секретар селищної ради. Будь-яких грошових коштів він для позивача за земельну ділянку та розташовані на ній надвірні будівлі не давав. На спірній земельній ділянці він посадив тридцять дерев. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Світлична Н.В. вважає вимоги позову безпідставними та необґрунтованими, посилаючись на те, що рішення виконавчого комітету Мізоцької селищної ради № 72 від 04 липня 1997 року про передачу ОСОБА_1 у приватну власність та постійне користування земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га є незаконним, оскільки прийнято неповноважним органом виконкомом, а не селищною радою. Тому вказане рішення не створює для позивача жодних прав та обов`язків. У зв`язку з цим обраний спосіб захисту є неефективним, що є підставою для відмови в позові. Також вважає, що за договором купівлі-продажу від 07 вересня 1989 року, укладеним між позивачем та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 не набула права власності на нерухоме майно та земельну ділянку, оскільки в матеріалах справи відсутнє рішення виконавчого комітету про надання землі ОСОБА_3 . Крім того, позивач добровільно відмовилась від земельної ділянки у 2003 році, що є підставою для застосування до спірних правовідносин позовної давності, яка сплинула через три роки після написання позивачем заяви про припинення права користування землею. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представниктретьої особи Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області Накопалов Є.О. подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті15, частини першої статті16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права, особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

За змістом статей3,15,16 ЦК Україниправовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі№ 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20),провадження № 12-83гс21, дійшла висновку про те, що«зважаючи на обставини цієї справи, які існували на момент звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідаєспособу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другоїстатті 16 ЦК України.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань.Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті».

Як вбачається з матеріалів справи, 07 вересня 1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_8 купила цілий житловий будинок з надвірними будівлями (будинок дерев`яний) житловою площею 17,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 1833 кв.м. На зазначеній присадибній земельній ділянці примикають надвірні будівлі, позначені літерами А-1 житловий будинок, Б сарай, В сарай, Г погріб, б вбиральня, № 1 огорожа.

Відповідно до п.4Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, вказаний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01.01.2004 року; щодо цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинностіЦивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правовідносини щодо укладення договору купівлі-продажу від 07 вересня 1989 року виникли до набрання чинностіЦивільним кодексом України 2003 року, а тому для їх врегулювання застосовуються нормиЦивільного кодексу України від 1963 року.

Статтею 224 ЦК України від 1963 рокупередбачено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зіст.128 ЦК України від 1963 рокуправо власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідностідо ст.153 ЦК України від 1963 рокудоговір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно дост.227 ЦК України від 1963 рокудоговір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Як вбачається з довідки № 4591 від 12 вересня 2019 року, виданої Комунальним підприємством «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради, згідно архівних матеріалів та реєстрових книг бюро станом на 17 жовтня 1989 року право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано з ОСОБА_9 1/1, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого виконкомом Мізоцької селищної ради 07 вересня 1989 року за № 82, про що зроблено запис в реєстровій книзі по смт.Мізоч за № 1-166-167.

Судом встановлено, що сторони договору зобов`язання за договором купівлі-продажу виконали в повному обсязі, договір купівлі-продажу від 07 вересня 1989 року містить реєстраційний номер у книзі реєстрації нотаріальних дій Мізоцької селищної ради.

Наведені обставини свідчать про правомірність набуття позивачем права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та підтверджують законність укладеного позивачем правочину (договору купівлі-продажу) щодо набуття у власність нерухомого майна.

Рішенням Мізоцької селищної ради народних депутатів Здолбунівського району Рівненської області № 72 від 04 липня 1997 року «Про передачу земельних ділянок у приватну власність та постійне користування» ОСОБА_9 , жительці АДРЕСА_2 ,передано у приватну власність та постійне користування земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,15 га та для ведення особистого підсобного господарства площею 0,03 га.

Підстав вважати вказане рішення незаконним судом не встановлено.

Згідно з положенням п.7 розділу Х «Перехідні положення»ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 707/1580/15-ц (провадження № 14-70цс18) зроблено висновок, що право користування є складовою частиною права власності (стаття 89ЦК України від 1963 року, частина першастатті 317 ЦК України від 2003 року).

Устатті 41 Конституції Українивказано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеномуЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.

Крім того, громадянин України, який у межах, наданих законодавством України набув права на земельну ділянку, не може нести негативних наслідків у зв`язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які, як презюмується, діють у межах правового поля.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абз.2, 3 п.7, 11, підпункті «г»пункту 18Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16 квітня 2004 року, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК ( 2768-14) шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК) ( 435-15 ). Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК).

Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність.

При переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК (2768-14) до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 року в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільноправових угод, а право користування - на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.

Відповідно до ст.19 Конституції України та ст.ст.24, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (із змінами та доповненнями), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України, приймають рішення у межах наданих їм повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У рішенні Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 198 від 18 листопада 2003 року "Про вилучення земельної ділянки у ОСОБА_1 і надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 з наступною передачею даної земельної ділянки у власність" зазначено: "Розглянувши заяву ОСОБА_1 про припинення користування земельною ділянкою площею 0,18 га по АДРЕСА_3 , в тому числі: земельною ділянкою 0,03 га для ведення особистого селянського господарства, враховуючи, що на даній земельній ділянці будівлі, споруди відсутні, а також розглянувши заяву ОСОБА_2 про надання йому дозволу на розроблення проекту відведення даної земельної ділянки з наступною передачею її у власність для будівництва житлового будинку і господарських споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, керуючись ст.12, 116, 118, 141 Земельного кодексу України, сесія селищної ради вирішила": припинити право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,18 га в межах населеного пункту смт.Мізоч за її добровільною відмовою; передати дану земельну ділянку в землі запасу селищної ради; надати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту відведення земельної ділянки з наступною передачею її у власність по АДРЕСА_3 за рахунок земель запасу для будівництва житлового будинку і господарських споруд та для ведення особистого селянського господарства; проект відведення замовити в одній із землевпорядних організацій; землевпоряднику внести відповідні зміни в земельно-облікові документи.

Згідно положень ст.141 Земельного кодексу України (чинного на час прийняття оскаржуваного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Однак, як вбачається з пояснень позивача ОСОБА_1 , вона не відмовлялася від належної їй земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, жодних заяв про відмову від права користування земельною ділянкою не писала та будь-яких правочинів щодо відчуження належного їй майна не укладала.

Суд не бере до уваги пояснення відповідача ОСОБА_2 про добровільну відмову позивача від земельної ділянки на його користь, оскільки його пояснення є суперечливими. Спочатку ОСОБА_2 пояснив суду, що ОСОБА_1 у його присутності написала заяву про відмову від земельної ділянки, а на запитання позивача відповів: «Ну, не писала, то й не писала».

Свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що з 1992 по 2008 роки він працював землевпорядником у Мізоцькій селищній раді Здолбунівського району Рівненської області. Він не був присутній під час написання ОСОБА_1 заяви про припинення користування земельною ділянкою. На час прийняття Мізоцькою селищною радою рішення № 198 від 18 листопада 2003 року не було надано договір купівлі-продажу, укладений ОСОБА_1 щодо нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 . Оскільки за наявності договору купівлі-продажу нерухомого майна селищна рада не прийняла б рішення про припинення права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Письмової заяви про припинення користування земельною ділянкою, написаною ОСОБА_1 , матеріали справи не містять та відповідачами суду не надано.

Крім того, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також ОСОБА_2 пояснили суду, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 було розібрано житловий будинок, належний ОСОБА_1 , проте надвірні будівлі залишились та є по цей час.

Таким чином, посилання Мізоцькою селищною радою у рішенні № 198 від 18 листопада 2003 року на відсутність на земельній ділянці будівель та споруд є безпідставним.

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що вона є родичем відповідача ОСОБА_2 , проживає у м.Рівне Рівненської області. Коли вона приїжджала до ОСОБА_2 у гості, то останній повідомив їй, що він приватизував спірну земельну ділянку, оскільки вона нікому не належить.

Разом з тим, 17 березня 2006 року Мізоцька селищна рада Здолбунівського району Рівненської області прийняла рішення № 497 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1761 га по АДРЕСА_1 , в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд 0,1500 га, для ведення особистого селянського господарства 0,0261 га, за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

За таких обставин суд дійшов висновку, що прийняті органом місцевого самоврядування рішення є протиправними, оскільки суперечать вимогам законодавства України, а тому підлягають скасуванню.

Видача державного акта на право власності на землю залежить від законності рішення органу, на підставі якого виданий акт.

09 лютого 2007 року відповідачу ОСОБА_2 видано два державні акти на право власності на спірні земельні ділянки серії ЯБ № 602021 (на земельну ділянку площею 0,1500 га) та серії ЯБ № 602022 (на земельну ділянку площею 0,0261 га), які підлягають скасуванню, оскільки видані на підставі неправомірних рішень органу місцевого самоврядування.

Окрім того, відповідно до ст.ст.256,257 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідноз ч.1 ст.261 ЦК Україниперебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на те, що про прийняті рішення Мізоцька селищна рада не повідомляла позивача та їх копій не вручала їй, також оформленням права власності на спірні земельні ділянки відповідач ОСОБА_2 займався без відома позивача, що вказує на те, що позивач об`єктивно могла дізнатися про порушення її права тільки у 2019 році, коли отримала відповідні документи надані на запит адвоката, а відтак звертаючись до суду з позовом у жовтні 2019 року ОСОБА_1 трьохрічний строк на захист її порушеного права не пропущено.

За таких обставин, відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності за заявою відповідачів у справі.

Оцінюючи досліджені по справі докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача витрати по оплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до МізоцькоїселищноїрадиРівненського району Рівненської області, ОСОБА_2 ,третяособа,яканезаявляє самостійних вимог щодопредмета спору:Головнеуправління Держгеокадаструу Рівненськійобласті про визнання недійснимирішень органумісцевого самоврядуваннята державнихактів направо власностіна земельнуділянку,припинення прававласності наземельні ділянки - задовольнити.

Визнати недійсним рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 198 від 18 листопада 2003 року "Про вилучення земельної ділянки у ОСОБА_1 і надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки ОСОБА_2 з наступною передачею даної земельної ділянки у власність".

Визнати недійсним рішення Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області № 497 від 17 березня 2006 року "Про передачу у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 ".

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №602021, виданий 09 лютого 2007 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд", кадастровий номер 5622655400:01:001:0208.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №602022, виданий 09 лютого 2007 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,0261 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622655400:01:001:0209.

Припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5622655400:01:001:0208 та на земельну ділянку площею 0,0261 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 5622655400:01:001:0209.

Стягнути солідарно з Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області (код ЄДРПОУ 04386545) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по оплаті судового збору в сумі 768 (Сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп., по 384 (Триста вісмдесят чотири) грн. 20 коп. з кожного.

Стягнути солідарноз Мізоцькоїселищної радиРівненського районуРівненської області(кодЄДРПОУ 04386545)та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ 37993783), банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку (IBAN): UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 3073 (Три тисячі сімдесят три) грн. 60 коп., по 1536 (Одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідачі: Мізоцька селищна рада Рівненського району Рівненської області, місцезнаходження: 35740, селище Мізоч Рівненського району (раніше Здолбунівського району) Рівненської області, вул.Тараса Якимчука, 12, код ЄДРПОУ 04386545;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Третя особа, яка незаявляє самостійнихвимог щодо предмета спору: Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області, місцезнаходження: 33013, м.Рівне Рівненської області, вул.Симона Петлюри, 37, код ЄДРПОУ 39768252.

Повний текст рішення складено 16 вересня 2024 року.

С у д д я