Постанова

від 20.05.2025 по справі 155/1955/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 155/1955/24 Головуючий у 1 інстанції: Сметана В. М. Провадження № 22-ц/802/484/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Черняк О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Горохівської міської ради Луцького району Волинської області, Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Райдуга» про визнання права власності на земельну частку (пай), за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, який обґрунтувала тим, що вона з 1983 року була членом колгоспу імені Карла Маркса, який знаходився в селі Терешківці Горохівського району Волинської області, її членство в даному суб`єкті господарювання не було припинене.

Позивач також зазначила, що 21 лютого 1992 року колгосп імені Карла Маркса був реорганізований у Селянську спілку «Райдуга», а пізніше 03 березня 2000 року Селянська спілка «Райдуга» була реорганізована у Сільськогосподарський кооператив «Райдуга».

На підставі рішення Терешківцівської сільської ради народних депутатів Горохівського району Волинської області від 30 травня 1995 року № 3/4 був виданий державний акт на право колективної власності на землю.

Проте у списку членів ПОСП «Райдуга», що додається до державного акту на право колективної власності на землю, відсутні записи про видачу сертифіката на право на земельну частку (пай) на її ім`я.

Покликаючись на зазначені обставини та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право на земельну частку (пай) розміром 2,161 в умовних кадастрових гектарах із земель запасу та/або із земель резерву (земельні ділянки з кадастровими номерами № 0720887700:00:001:0217, № 0720887700:00:001:0215) на території колишньої Терешківцівської сільської ради Горохівського району Волинської області.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2025 року у цій справі у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду, позивач ОСОБА_1 через свого представника Загороднього Є. О. подала апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Учасники справи у судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.

Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Загородній Є. О. подав суду заяву, в якій просив провести розгляд апеляційної скарги без його участі та без участі позивача ОСОБА_1 .

Представник відповідача Горохівської міської ради Луцького району Волинської області Годик В. Л. подав суду заяву, в якій зазначив, що міська рада вимоги апеляційної скарги визнає, просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

У зв`язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання згідно з вимогами статті 247 ЦПК України не здійснюється.

Відповідно дочастин 4,5статті 268ЦПК Україниу разінеявки всіхучасників справиу судовезасідання,яким завершуєтьсярозгляд справи,або уразі розглядусправи безповідомлення (виклику)учасників справисуд підписуєрішення (повнеабо скорочене)без йогопроголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 20 травня 2025 року дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , слід залишити без задоволення, а рішення Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка ОСОБА_1 пропустила встановлений законом строк позовної давності і не надала суду належних доказів того, що вона пропустила зазначений строк з поважних причин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 10, частиною 3 статті 12, частиною 1 статті 13 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За матеріалами справи судом встановлено, що в протоколі загальних зборів членів колгоспу імені Карла Маркса с. Терешківці Горохівського району Волинської області від 10 березня 1983 року ОСОБА_1 (так у документі) значиться серед членів колгоспу. В перевірених протоколах загальних зборів та правління колгоспу імені Карла Маркса с. Терешківці Горохівського району Волинської області з 1983 року по 2000 роки відомостей про виключення ОСОБА_1 зі складу членів колгоспу не виявлено, що підтверджується архівною довідкою, виданою Державним архівом Волинської області Волинської обласної військової адміністрації 28 жовтня 2024 року за вихідним № 583/01.38 (а. с. 39).

Згідно з архівною довідкою Державного архіву Волинської області Волинської обласної військової адміністрації від 29 жовтня 2024 року за вихідним № 586/01.18 у протоколі загальних зборів членів колгоспу імені Карла Маркса с. Терешківці Горохівського району Волинської області від 10 березня 1983 року № 1 є відомості про розкрупнення колгоспу «Шлях Леніна» і про створення на базі відділків сіл Ощів та Терешківці нового колгоспу ім. Карла Маркса і прийняття статуту колгоспу. Вирішили прийняти статут колгоспу (текст так у документі). В протоколі загальних зборів членів колгоспу імені Карла Маркса с. Терешківці Горохівського району від 21 лютого 1992 року № 1 є рішення реорганізувати колгосп імені Карла Маркса в селянську спілку «Райдуга» (так у документі). В протоколі загальних зборів селянської спілки «Райдуга» с. Терешківці Горохівського району від 03 березня 2000 року № 2 є рішення створити сільськогосподарський кооператив з назвою «Райдуга» (так у документі) (а. с. 40).

30 травня 1995 року Терешківцівською сільською Радою народних депутатів Селянській спілці «Райдуга» був виданий державний акт серії ВЛ на право колективної власності на землю, згідно з яким у колективну власність для сільськогосподарського використання передано 1189,3 гектарів землі в межах згідно з планом (а. с. 50, 51).

У листі Головного управління Держгеокадастру у Волинській області зазначено, що розмір земельної частки (паю) по селянській спілці «Райдуга» на території Терешківцівської сільської ради Горохівського району, затверджений розпорядженням Горохівської районної державної адміністрації № 366 від 03 жовтня 2008 року, становить 2,161 в умовних кадастрових гектарах. У списку громадян-членів ПОСП «Райдуга», що додається до державного акту на право колективної власності на землю, в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) ПОСП «Райдуга» відсутні записи про видачу сертифіката на право на земельну частку (пай) позивачці у цій справі ОСОБА_1 . Окрім цього у відділі № 4 управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин відсутній сертифікат на право на земельну частку (пай) на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 55).

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбаченостаттею 15ЦК України,кожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина 2 статті 14 Конституції України).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частина 1 статті 55 Конституції України, яка передбачає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом, містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені чи порушуються, створені чи створюються перешкоди для їх реалізації чи мають місце інші обмеження прав і свобод.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частиною 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 9 статті 5 Земельного КодексуУкраїни (у редакції від 22 червня 1993 року) визначено, що кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України (у редакції від 22 червня 1993 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.

У пункті 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу Президента України право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Як передбачено частиною 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

У пункті 24 своєї постанови № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» Пленум Верховного Суду України роз?яснив, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.

У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.

Судом першої інстанції встановлено, що Селянська спілка «Райдуга» отримала державний акт на право колективної власності на землю. Позивачка у цій справі ОСОБА_1 на час передачі державного акту була членом селянської спілки. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була виключена з членів селянської спілки «Райдуга» на час отримання селянською спілкою земельної ділянки.

З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, оскільки на час видачі 30 травня 1995 року Селянській спілці «Райдуга» державного акту на право колективної власності на землю для сільськогосподарського використання ОСОБА_1 не була виключена в установленому законом порядку із членів селянської спілки, а тому вона повинна була бути внесена до списку осіб на розпаювання землі, що не було зроблено.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що позивачка пропустила встановлений законом строк позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як передбаченостаттею 5ЦК України,акти цивільногозаконодавства регулюютьвідносини,які виниклиз днянабрання нимичинності. Актцивільного законодавстване маєзворотної діїу часі,крім випадків,коли вінпом`якшує абоскасовує цивільнувідповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України зазначено, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред`явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.

З огляду на зазначені норми закону у цій справі слід застосувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема щодо строків захисту порушеного права, а саме ЦК УРСР 1963 року.

Відповідно до статті 71 ЦК УРСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Згідно з вимогами статті 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до статей 71, 75 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, позовна давність встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.

Як передбачено статтею 80 ЦК УРСР, закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 пропустила встановлений законом строк позовної давності.

Так, право на звернення до суду з позовом у ОСОБА_1 виникло 30 травня 1995 року (дата отримання Селянською спілкою «Райдуга» державного акту на право колективної власності на землю). З позовом до суду про визнання права на земельну частку (пай) ОСОБА_1 звернулася лише 26 листопада 2024 року, тобто майже через 30 років з дня виникнення права на позов.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що вона має право на земельну частку (пай), оскільки була членом колгоспу імені Карла Маркса, а також зазначала, що вона пропустила строк позовної давності з поважних причин, оскільки хворіла. При цьому судом встановлено, що подана позивачкою медична документація щодо стану її здоров`я датована, починаючи з 2000 року.

Крім того сторона позивача не надала суду належних та допустимих доказів наявності у позивачки ОСОБА_1 хвороби, яка протягом тривалого часу не дозволяла їй захистити у судовому порядку своє право на земельну частку (пай).

В своїй апеляційній скарзі позивачка зазначила, що вона дізналася про часткове розпаювання земель селянської спілки «Райдуга» у 2024 році із усної комунікації з односельчанами, будь-яких запрошень на збори пайовиків вона ніколи не отримувала.

На думку колегії суддів місцевим судом об`єктивно враховано, що розпаювання земель колишніх колгоспів, яке проводилось з 1996 року, є загальновідомим фактом, а тому ОСОБА_1 , як колишній член колгоспу та член Селянської спілки «Райдуга», яка працювала у колгоспі з 1983 року, повинна була дізнатися про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі Селянській спілці «Райдуга» державного акту на землю.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» і «міг довідатись», застосованих у статті 261 чинного ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

Всупереч вищевказаних правових норм позивач не надала суду належних та допустимих доказів для визнання поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду із позовом.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати норми ЦК України, а не ЦК УРСР з огляду на наступне.

Оскільки право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, то трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року сплинув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов`язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні з огляду на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на правильність судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2025 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді