Ухвала

від 21.05.2025 по справі 640/23688/19

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

21 травня 2025 року м. Рівне№640/23688/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька розглянувши в письмовому провадженні процесуальне питання, пов`язане з розглядом справи за позовом

Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України доТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Проджект ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізодром" про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Головне управління Державної податкової служби у місті Києві з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест прожект ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» про застосування наслідків недійсності правочину передбачені ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, а саме стягнути з ТОВ «Інвест прожект ЛТД» на користь ТОВ «Ізодром» суму коштів у розмірі 180000,00 грн, отриману за недійсним правочином від 22.05.2015 року №146 та стягнути з ТОВ «Ізодром» в дохід держави кошти у сумі 1080000,00 грн.

Ухвалою судді від 24.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №640/23688/19.

Ухвалою суду від 07.07.2020 зупинено провадження у цій справі до набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №826/11422/16 за позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Проджект ЛТД» про визнання договору недійсним.

Законом України №2825-IX від 13.12.2022, що набрав чинності 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.

Згідно з розділом II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

На виконання вказаного положення Державна судова адміністрація України наказом №399 від 16.09.2024 затвердила Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва.

Вказана справа передана до Рівненського окружного адміністративного суду, та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 березня 2025 року для розгляду справи №640/23688/19 визначено суддю С.М. Дуляницьку.

Ухвалою від 10.03.2025 справу прийнято до провадження, зобов`язано Головне управління Державної податкової служби у місті Києві невідкладно повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у цій справі.

Ухвалою від 21.05.2025 поновлено провадження у справі.

Розглядаючи даний спір, судом встановлено таке.

29.11.2019 Головне управління ДПС у м.Києві звернулося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест прожект ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» про застосування наслідків недійсності правочину передбачені ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, а саме стягнути з ТОВ «Інвест прожект ЛТД» на користь ТОВ «Ізодром» суму коштів у розмірі 180000,00 грн, отриману за недійсним правочином від 22.05.2015 року №146 та стягнути з ТОВ «Ізодром» в дохід держави кошти у сумі 1080000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 10.06.2019 по справі №826/11422/16 визнано договір від 22.05.2015 № 146, укладений між ТОВ «Ізодром» та ТОВ «Інвест прожект ЛТД» - недійсним. А відтак, відповідно до положень частини третьоїстатті 228 ЦК Україниправовим наслідком є стягнення в дохід держави за рішенням суду всього одержаного сторонами за угодою.

Судом також установлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2019 року, адміністративний позов задоволено, визнано договір від 22 травня 2015 року №146, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Ізодром» та товариством з обмеженою відповідальністю «Інвест Проджект ЛТД» недійсним.

Водночас, постановою Верховного Суду від 10 грудня 2019 року вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2020 відмовлено в задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у м. Києві до товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест Проджект ЛТД», товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» про визнання договору недійсним. Вказане рішення набрало законної сили 30.03.2021.

Відповідно до частини першоїстатті 2 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом цієї норми, фундаментальними критеріями адміністративної юрисдикції є публічно-правовий характер спору та спрямування саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на завдання адміністративного судочинства суб`єкт владних повноважень у такому судочинстві зазвичай виступає у процесуальному статусі відповідача, однак у визначенихКонституцієюта законами України випадках може бути позивачем у справі.

За загальним правилом, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначенихКонституцієюта законами України (частина четвертастатті 5 КАС України), з метою реалізації покладених на них повноважень у відповідних спірних публічно-правових правовідносинах.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (стаття 19 КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом (пункт 5 частини першої цієї статті).

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першоїстатті 4 КАС України).

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першоїстатті 4 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першоїстатті 4 КАС України).

Отже, за загальним правилом до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ судам слід виходити із суті права та/або інтересу, по захист якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин у сукупності.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором саме між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та від 17 червня 2020 року у справі № 826/10249/18).

Публічно-владні управлінські функції передбачають прямий безпосередній публічно-владний вплив на іншого суб`єкта цих правовідносин, який є обов`язковим для цього суб`єкта. Публічно-владний вплив також означає, що суб`єкт владних повноважень наділений законними повноваженнями вирішувати питання про права, свободи та інтереси іншого суб`єкта, який вступає з ним у правові відносини.

Зміст публічних правовідносин передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від приватних правовідносин, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності та вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу їх учасника.

У справі, що розглядається, податковий орган звернувся до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест прожект ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ізодром» про застосування наслідків недійсності правочину передбачені ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, а саме стягнення з ТОВ «Інвест прожект ЛТД» на користь ТОВ «Ізодром» суму коштів у розмірі 180000,00 грн, отриману за недійсним правочином від 22.05.2015 року №146 та стягнення з ТОВ «Ізодром» в дохід держави кошти у сумі 1080000,00 грн.

Матеріально-правовою підставою таких вимог позивач визначив норми статей203,215,228 ЦК України, а фактичною - те, що оспорюваний договір був укладений відповідачами без наміру його виконання з метою заниження сум податкових зобов`язань.

Відповідно до частини першоїстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини другоїстатті 16 ЦК Українивизнання недійсним правочину (серед іншого договору) є одним з окремо визначених матеріальним законом способів захисту у приватноправових відносинах.

Натомість, до визначених частиною першою статті5та частиною другою статті245 КАС Українизагальних способів звернення до адміністративного суду та захисту права у публічно-правових відносинах такий спосіб захисту, як визнання недійсними правочинів, зокрема цивільно-правових договорів, не належить.

У пункті 4 частини першоїстатті 19 КАС Українизаконодавець конкретизував юрисдикцію адміністративних судів лише стосовно адміністративних договорів, зазначивши, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.

Отже, такий спосіб захисту інтересів як визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам.

Так, позовні вимоги податкового органу є похідними відповідно до спеціальних наслідків недійсності правочину з підстав його невідповідності інтересам держави і суспільства за частиною третьоюстатті 228 ЦК України.

Таким чином, можливість стягнення з відповідачів на користь держави всього одержаного ними за правочином передбаченаЦК Україниу разі визнання правочину недійсним, що, за своєю природою, є наслідком припинення договірних (зобов`язальних) правовідносин суб`єктів приватного права (відповідачів) у приватноправовій сфері.

Позивач - контролюючий орган не є стороною оспорюваного договору, не уповноважений владно керувати чи здійснювати прямий безпосередній вплив на господарську діяльність відповідачів, давати дозвіл чи іншим чином визначати дії сторін щодо вчинення чи виконання цього правочину.

Між сторонами зазначеного договору (Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест прожект ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю «Ізодром»), а також між ними та позивачем відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позовні вимоги про застосування наслідків його недійсності, позивач втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи договору.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей203,215 ЦК Українита застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьоюстатті 228 цього Кодексу.

Аналогічний висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 лютого 2024 року (справа № 580/4531/23).

Суд зауважує також, що самої по собі наявності повноважень ініціювати судовий розгляд, зокрема, повноважень контролюючого органу за підпунктом20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України, недостатньо, щоб стверджувати про адміністративну юрисдикцію спору.

За змістом частини четвертої статті5, пункту 5 частини першої статті19 КАС України,юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Таким чином, при реалізації контролюючим органом повноважень за підпунктом20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК Українивизначальним для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративних судів залишається з`ясування його публічно-правової природи (змісту, характеру) із застосуванням наведених вище критеріїв.

За загальним правилом критеріями розмежування предметної судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Відповідно достатті 2 Господарського кодексу Україниучасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Частиною 2статті 4 Господарського кодексу Українивизначено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини 1статті 20 Господарського процесуального кодексу Українигосподарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки правовідносини щодо укладання договорів на принципах вільного волевиявлення, свободі договору та вибору контрагентів, юридичній рівності, майновій самостійності їх учасників, а також визнання їх недійсними належать до сфери приватного права, що відповідає юрисдикції господарських судів згідно зістаттею 20 ГПК України, враховуючи, що відповідачі діяли як самостійні господарюючі суб`єкти, спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку господарського судочинства і не відносяться до юрисдикції адміністративного суду.

Вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, згідно з частини 1статті 2 ГПК України, є завданням господарського судочинства та відповідно достатті 20 цього Кодексупідвідомчі господарським судам.

Отже, беручи до уваги наведене та суть спірних правовідносин, суд приходить до висновку про підвідомчість судам господарської юрисдикції справи за позовом контролюючого органу до суб`єктів господарювання про застосування наслідків недійсності правочину відповідно до частини третьоїстатті 228 ЦК України, з огляду на визнання недійсним правочину (договору) через невідповідність інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10 квітня 2024 року по справі № 2а-0770/195/12.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, провадження у даній справі слід закрити.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першоїстатті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Керуючись статтями 238, 241, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Провадження у справі №640/23688/19 за позовом Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Проджект ЛТД", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізодром" про стягнення коштів - закрити.

Роз`яснити, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст ухвали складений дата 21 травня 2025 року.

Суддя С.М. Дуляницька