Постанова

від 20.05.2025 по справі 640/36415/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/36415/21 Суддя (судді) першої інстанції: Матуляк Я.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря Коренко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року за позовом Дочірнього підприємства "Нафтогазбезпека" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови

В С Т А Н О В И Л А

Дочірнє підприємство "Нафтогазбезпека" звернулось до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу ВП № НОМЕР_3 від 22.11.2021.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року позов задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наведені обставини у справі в своїй сукупності свідчать про наявність поважних причин, що перешкодили позивачу станом на дату прийняття оскаржуваної постанови з незалежних від нього самого причин виконати рішення суду у повному обсязі, які нівелюють висновки державного виконавця про наявність правових підстав для притягнення боржника до відповідальності у виконавчому провадженні у вигляді штрафу.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ліщинським О.В. 04.11.2020 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 з виконання наказу №910/2453/17, виданого 03.11.2017 Господарським судом міста Києва про зобов`язання дочірнє підприємство "Нафтогазбезпека" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" повернути дочірній компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" автомобіль Great Wall Hover в кількості 1 одиниці, державний номер НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 (а.с.18).

Вказаною постановою надано боржнику термін на виконання рішення суду 10 робочих днів.

Листом від 24.11.2020 позивач повідомив відповідача про неможливість у встановлені строки рішення суду у зв`язку з тим, що зазначений автомобіль знаходився в оренді на тимчасово окупованій території АР Крим і його місцезнаходження на даний час невідоме. Крім того, зазначив, що ДП "Нафтогазбезпека" НАК "Нафтогаз України" вживаються заходи направлені на вирішення даного питання (а.с.19).

В той же час, 22.11.2020 державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ліщинським О.В. винесено постанову про накладення штрафу, згідно з якою у зв`язку з невиконанням вимог виконавчого документа на ДП "Нафтогазбезпека" НАК "Нафтогаз України" накладено штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн (а.с.15).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем постанови, позивач звернувся з цим позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Так, статтею 26 Закону №1404-VIII, передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

При цьому, за частиною 5 вказаної статті 26 Закону №1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

При цьому, порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення визначений статтею 63 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

При цьому, частиною 6 статті 26 цього Закону, передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно з частиною 2 статті 63 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Тож, з наведеного слідує, що постанова про накладення штрафу виноситься державним виконавцем стосовно боржника, у разі невиконання без поважних причин останнім рішення суду, а тому, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен був встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Суд вважає, що лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти штраф на боржника. Встановлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов`язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII, а також дотриманням сторонами виконавчого провадження своїх обов`язків.

З аналізу вищевикладених приписів Закону України «Про виконавче провадження» слідує, що державному виконавцю надані повноваження щодо накладення стягнення у вигляді штрафу, проте постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте, не зробив цього.

Так, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення, слід з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання, сам по собі не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Сама по собі поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Поважними в розумінні Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Під час розгляду даного спору в суді було досліджено, що обґрунтовуючи поважність причин невиконання рішення суду, позивач вказує на те, що зазначений в судовому рішенні автомобіль знаходився в оренді на тимчасово окупованій території АР Крим і його місцезнаходження на даний час невідоме, про що було повідомлено відповідача листом від 24.11.2020, що не заперечується сторонами. На підтвердження того, що ним вживаються заходи спрямовані на виконання рішення суду копію заяви від 02.11.2021 про внесення даних про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР та початок досудового розслідування (а.с.20,21).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Н.В. Безименна

А.Ю. Кучма

Повне судове рішення складено « 20» травня 2025 року.