Постанова від 20.05.2025 по справі 489/8252/24

20.05.25

22-ц/812/970/25

Провадження №22-ц/812/970/25, №22-ц/812/984/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 травня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Біляєвою В.М.,

за участю представників відповідача Долини Ю.О., Михайлюк О.В.,

розглянувши впорядку спрощеногопровадження увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу № 489/8252/24 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 ,яка підписанаїї представникомадвокатом ВалешинськимМаксимом Ігоровичем, таГоловного управлінняДержпродспоживслужби уМиколаївській області на рішення, яке ухвалив Ленінський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Рум`янцевої Надії Олексіївни у приміщенні цього суду 31 березня 2025 року, повний текст якого складено того ж дня, за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області про визнання протиправними, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник адвокат Валешинський М.І., звернулася до суду із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області (далі ГУ Держпродспоживслужби у Миколаївській області) про визнання протиправними, скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 15 травня 2024 року начальником Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області винесено наказ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання посадових обов`язків та за формальне, безвідповідальне ставлення до виконання усного доручення начальника управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності головного бухгалтера Жук Оксани від 14 травня 2024 року щодо обліковування матеріальних цінностей під звіт начальника Головного управління, а саме: оформлення накладних без здійснення належного огляду та обліку майна, що призвело до складання відповідних документів з інформацією, що не відповідає фактичним даним. 15 травня 2024 року під диктування начальника юридичного відділу позивачкою написано пояснення, в якій вона визнає вину, яка полягає у безвідповідальному ставленні до оформлення документів та виконання доручень. Пояснення надані під диктування начальника відділу правового забезпечення, яка запевнила ОСОБА_1 у тому, що жодних юридичних наслідків не настане, а буде оголошено лише попередження про недопущення подібних порушень у майбутньому. На момент внесення відомостей до накладної про наявність певних речей, у тому числі сейфу офісного та пуфику шкіряного, ці речі знаходилися у кабінеті начальника. Проте після сплину 6 днів все майно було на масці, крім сейфу та пуфику, які зникли. Наказом від 27 травня 2024 року №43-АГ про організацію проведення позапланової інвентаризації у 2024 році було створено інвентаризаційну комісію, до членів якої входила ОСОБА_1 . У вказаному наказі не вказано матеріально-відповідальну особу. Наказом від 20 червня 2024 року № 54-АГ створено інвентаризаційну комісію для проведення позапланової вибіркової інвентаризації по групі товарів (шини, картриджі, оливи мастильні). Факт виявлення нестачі зафіксовано 01 червня 2024 року, про що зазначено в протоколі інвентаризаційної комісії. 16 липня 2024 року На виконання своїх посадових обов`язків позивачка взяла участь як член комісії при проведенні позапланової перевірки на підставі наказів Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області від 27 травня 2024 р. №43-АГ та від 20 червня 2024 р. № 54-АГ. Згідно посадової інструкції, ОСОБА_1 не ввірено майно відповідача, за нестачу якого остання має відповідати. Тобто, зона відповідальності ОСОБА_1 полягає у ведені обліку активів підприємства, перевірянні достовірності та оформленні у відповідності з вимогами діючих нормативно-правових актів первинних бухгалтерських документів, складанні та оформленні актів списання товарно-матеріальних цінностей, основних засобів та інше. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність між позивачкою та відповідачем або будь-якою уповноваженою особою не укладався. Посадові особи Головного управління, усвідомлюючи, що позивачка не може бути законно притягнута до матеріальної відповідальності через відсутність реальних підстав та належних доказів, вирішили вдатися до звільнення позивачки з посади як альтернативи притягненню матеріальній відповідальності. 19 серпня 2024 року було винесено наказ №06-д про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання осадових обов`язків, несвоєчасне оформлення документів при передачі товарно-матеріальних цінностей, що призвело до фактів нестач та надлишків товарно-матеріальних цінностей в складських приміщеннях Головного управління, встановлених в процесі позапланових інвентаризацій, проведених на підставі наказів Головного управління від 27 травня 2024 року №43-АГ та від 20 червня 2024 року №54-АГ. Позивачка вважає, що були відсутні передбачені законом підстави для накладення на її дисциплінарних стягнень, а також зазначає про те, що оголошення їй догани наказом від 10 серпня 2024 року роботодавець пропустив визначений законом строк застосування дисциплінарного стягнення.

Представник позивачки звернув увагу, що відповідач двічі притягував позивачку до дисциплінарної відповідальності за начебто дисциплінарний проступок, чим порушив пункт 1 частини 1 статті 147 КЗпП України. Наказом від 20 серпня 2024 року №592-к відповідачку було звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України. На момент винесення цього наказу позивачка перебувала у стані тимчасової непрацездатності через хворобу, про що повідомила роботодавця листом, надісланим на електронну адресу відповідача 21 серпня 2024 р. Роботодавець не вжив заходів для ознайомлення працівника з наказом відповідно до чинного законодавства. 21 серпня 2024 року винесено наказ №595-к про внесення змін до наказу №592-к про звільнення ОСОБА_1 . Відповідач у тексті вказаного наказу сам зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному, чим підтверджує порушення ст. 40 КЗпП України. Відповідач мав обов`язок та можливість ознайомити позивачку з вказаними наказами, але навмисно не вчинив цього. ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення за власним бажанням 19 серпня 2024 року. Начальник Головного управління розглянув заяву та наклав на неї резолюцію «заперечую», посилаючись на частину 1 статті 38 КЗпП України. У заяві про звільнення позивачка просила звільнити її без відпрацювання двотижневого строку. Станом на сьогоднішній день рішення по її заяві не прийнято. 19 серпня 2024 року відповідачем складено акт про відмову від ознайомлення з наказом ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 відмовилася поставити підпис про ознайомлення з наказом від 19 серпня 2024 року №06-дс про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 . У вказаний день ОСОБА_1 не була присутня в кабінеті №5 та не була ознайомлена з вказаним наказом. На думку позивачки, наказ про звільнення та про внесення змін до цього наказу є незаконними.

Вказані дії відповідача спричинили позивачці душевні страждання, підірвали ділову репутацію, честь та гідність, що призвело до завдання моральної шкоди.

Посилаючись на викладене, позивачка просила суд визнати протиправними та скасувати накази №06-д від 19 серпня 2024 року, №592-к від 20 серпня 2024 року та №595-к від 21 серпня 2024 року; поновити ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 40000 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначав, що Головним управлінням строки притягнення до дисциплінарної відповідальності порушені не були, оскільки підставою для притягнення позивача до відповідальності стала службова записка начальника відділу правового забезпечення Головного управління Мар`янко. Н.І. від 16 липня 2024 року та службова записка начальника управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності головного бухгалтера ОСОБА_2 від 18 липня 2024 року. Наказ Головного управління «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » №06-д виданий 19 серпня 2024 року, тобто, управлінням дотримані строки притягнення до відповідальності ОСОБА_1 , як це передбачено статтею 148 КЗпП України. 15 травня 2024 року Головним управлінням винесено наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , який не є предметом розгляду у суді, а також не оскаржувався позивачем та є чинним. Так, начальником управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності доручено провідним фахівцям відділу бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 провести облік матеріальних цінностей, що знаходяться у кабінеті начальника Головного управління, після призначення його на посаду. Переписавши до накладної матеріальні цінності в кабінеті начальника Головного управління, ОСОБА_1 дала йому на підпис накладні з переліком матеріальних цінностей, які знаходяться в кабінеті. Звіривши матеріальні цінності, зазначені у відомості, начальником було встановлено невідповідність, а саме - до відомостей були внесені сейф офісний та пуфик шкіряний, яких в наявності, ані в кабінеті начальника, ані на складі не було виявлено, стало підставою для наказу № 02-Д від 15 травня 2024 року. Щодо наказу 06-д від 19 серпня 2024 року та наказу № 595-к від 21 серпня 2024, зазначає, що під час проведення інвентаризації складу ОСОБА_1 була залучена до проведення цієї інвентаризації, як відповідальна особа за склад, з огляду на те, що серед членів комісії тільки у ОСОБА_1 були ключі та доступ до складу. Відповідно до посадової інструкції провідного фахівця, ким являлась ОСОБА_1 , до її завдань та обов`язків входило: ведення меморіальних ордерів; перевірка достовірності та оформлення нормативно-правових актів первинних бухгалтерських документів; складає та оформлює акти списання товарно-матеріальних цінностей основних засобів; приймає участь у проведенні інвентаризації матеріальних цінностей, оформлення матеріалів, пов`язаних з нестачею та відшкодуванням витрат від нестач, крадіжки і псування активів підприємства, контролює наявність інвентарних номерів на основних засобах; бере участь в оформленні та передачі до архіву оброблених первинних документів та облікових регістрів, які є підставою для відображення у бухгалтерському обліку операції та складання звітності. Саме від позивачки залежало ведення програми, в якій фіксувалися всі матеріальні цінності в Головному управлінні, їх вибуття та переміщення. Тобто, до обов`язків позивачки входило не зберігання товарно-матеріальних цінностей, а ведення їх обліку, тому договір про повну матеріальну відповідальність між сторонами не укладався, оскільки позивачка мала займатися обліком. Позивачка не належним чином виконувала свої посадові обов`язки та не вносила своєчасно, чи не вносила взагалі інформацію про товарно-матеріальні цінності. Позивачку два рази було притягнуто до відповідальності за різними фактами, а потім звільнено, оскільки до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного впливу. В наказі Головного управління «Про звільнення ОСОБА_1 » №592-к від 20 серпня 2024 року зазначалося про звільнення останньої 22 серпня 2024 року. Проте відповідно до листа непрацездатності, позивачка 21 серпня 2024 року йде на лікарняний, тому 21 серпня 2024 року було видано новий наказ №595-к «Про внесення змін до наказу від 20 серпня 2024 року №592-к від 20 серпня 2024 р. про звільнення ОСОБА_1 », в якому зазначалося, що ОСОБА_1 підлягає звільненню у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність. Позивачка мала 6 листків непрацездатності. Про це також зазначає представник позивачки у клопотанні про поновлення пропущеного строку для звернення до суду. В останній робочий день ОСОБА_1 ознайомилася з наказом про звільнення та отримала копію наказу про своє звільнення про що поставила свій підпис. Про існування вказаного наказу про звільнення позивачці було відомо завчасно, оскільки при наданні Головним управлінням відповіді на адвокатський запит, наказ про звільнення ОСОБА_1 №592 від 20 серпня 2024 р. також був наданий представнику позивача. Заява ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року про звільнення за власним бажанням від 20 серпня 2024 року після реєстрації була подана на резолюцію начальнику Головного управління. В той же день заява була розглянута начальником та накладено резолюцію «Заперечую», керуючись частиною 1 статті 38 КЗпП України. Позивачка, як вважає відповідач, не довела та жодними доказами не підтвердила ступінь своїх моральний чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю Головного управління. Також суду не надано доказів на підтвердження сплати суми позивачкою за отримання правничої допомоги у розмірі 40000 грн.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 березня 2025 року з урахуванням ухвали суду від 23 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Визнано протиправними та скасовано наказ №06-д від 19 серпня 2024 року, наказ №592-к від 20 серпня 2024 року та наказ №595-к від 21 серпня 2024 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного фахівця бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області.

Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 73983 грн 14 коп. та судовий збір у розмірі 242 грн 24 коп.

Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області в дохід держави судовий збір у розмірі 1211 грн 48 коп.

У стягненні витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суд мотивував тим, що відповідно до посадової інструкції зона відповідальності ОСОБА_1 полягає лише у веденні обліку активів підприємства, перевірянні достовірності та оформленні у відповідності з вимогами діючих нормативно-правових актів первинних бухгалтерських документів, складанні та оформленні актів списання товарно-матеріальних цінностей, основних засобів та інше.

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність між позивачкою та відповідачем або будь-якою уповноваженою особою не укладався. Будь-який локальний або загальний нормативний акт також не встановлює таку відповідальність.

Тоді як у наказах про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не міститься посилання на конкретні порушення, допущені позивачкою, із зазначенням конкретного документа та майна, яке знаходилося у зоні відповідальності позивачки, конкретні положення посадової інструкції, локальних (внутрішніх) нормативно-правових актів або будь-якого іншого загального нормативного акту не містить, тому є незрозумілим, що саме позивачка порушила. Враховуючи вищевикладене, суд зробив висновок, що наказ № 06-д від 19 серпня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності є неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимог про визнання протиправними та скасування наказів № 592-к від 20 серпня 2024 року та № 595-к від 21 серпня 2024 року щодо звільнення позивачки суд вважав, що в них як підставу такого помилково зазначено пункт 3 статті 40 КЗпП України, тоді як відповідні положення закону можуть бути підставою звільнення з роботи, яка об`єднує у собі відповідну суб`єктивну поведінку працівника.

Крім цього у наказі обов`язково має бути посилання на відповідний документ, який порушив працівник і такими документами можуть бути: правила внутрішнього розпорядку підприємства, трудовий договір (контракт), колективний договір, посадова інструкція, інструкція з охорони праці тощо.

Суд також виходив з того, що за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (стаття 147 КЗпП України), однак в спірному наказі не розмежовано, за яке з двох порушеннь трудової дисципліни, на думку роботодавця, (неналежне та безвідповідальне ставлення до своїх обов`язків шляхом оформлення накладних без здійснення належного огляду та обліку майна та несвоєчасне оформлення документів при передачі товарно-матеріальних цінностей в складських приміщеннях) позивачці було оголошено догану.

Тому суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправними та скасування оспорюваних наказів про звільнення ОСОБА_1 та як наслідок - поновлення останньої на посаді провідного фахівця бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області.

Відповідно, суд вважав, що у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату, у зв`язку з чим, з урахування кількості місяців прогулу суд розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 73983,14 грн. за період з 20 серпня 2024 року по 24 березня 2025 року.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з доведеності факту заподіяння позивачці моральної шкоди та задовольнив відповідну вимогу частково, стягнув на її користь моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу, суд взяв до уваги надані документи: договір про надання правничої допомоги від 28 серпня 2024 р.; детальний опис виконаних робіт до договору від 04 грудня 2024 р., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер та відмовив у стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки позивачкою та її представником не надано належного платіжного документу (квитанція, платіжне доручення, відомості про переказ коштів, тощо), який би підтверджував сплату за надані юридичні послуги, тому суд відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу.

В апеляційнійскарзі представник ОСОБА_1 адвокатВалешинський М.І.вказує,що рішеннясуду провідмову устягненні витратна професійнуправничу допомогуухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати його в цій частині відмови та ухвалити в цій частині нове про задоволення вказаної вимоги в сумі 40000 грн., а також стягнути судові витрати за подання та розгляд апеляційної скарги в розмірі 10000 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 05 грудня 2024 року представник позивача направив до суду заяву про долучення доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачки, за змістом якої обґрунтував необхідність стягнення таких витрат, цитуючи актуальні правові позиції Верховного Суду, зокрема, постанову від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано до суду: копія договору про надання правничої допомоги від 28 вересня 2024 року; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії МК №000968 від 17 травня 2016 р.; копія ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ №1119366 від 22 жовтня 2024 року; детальний опис виконаних робіт від 04 грудня 2024 року до договору про надання правничої допомоги від 28 вересня 2024 року. Крім цього в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Валешинський М.І. надав копію платіжної інструкції №1.107975677.1 від 19 березня 2025 року на підтвердження здійснення перерахунку оплати за надання професійної правничої допомоги. Водночас, відмовляючи у стягненні витрат на правничу допомогу суд першої інстанції вказав, що позивачкою чи її представником не надано належного платіжного документу (квитанція, платіжне доручення, відомості про переказ коштів, тощо), який би підтверджував сплату за надані юридичні послуги, тому у стягненні витрат на правничу допомогу відмовив. Однак, на думку представника позивачки, вказане твердження не відповідає дійсності.

В апеляційній скарзі представник Головного управлінняДержпродспоживслужби уМиколаївській області вказує, що суд при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права, неповним встановив обставин у справі, тому просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка була притягнута до відповідальності правомірно, саме за невиконання нею своїх трудових обов`язків, визначених посадовою інструкцією. Крім того, відповідач зазначає, що в судовому рішенні зазначено, що накази про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності не містять посилання на конкретні порушення, допущені позивачкою із зазначенням конкретного документа та майна, яке знаходилося у зоні відповідальності позивачки, конкретні положення посадової інструкції, локальних (внутрішніх) нормативноправових актів або будь-якого іншого загального нормативного акту не містить, тому не зрозуміло, що саме позивачка порушила та всупереч цьому зазначає, що в Наказі Головного управління від 15 травня 2024 р. №02-Д «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » чітко зазначено, що нею порушено статтю 139 КЗпП України, що виразилося, у неналежному виконанні посадових обов`язків та формальне, безвідповідальне ставлення до виконання усного доручення начальника управління економіки бухгалтерського обліку та звітності головного бухгалтера ОСОБА_2 щодо обліковування матеріальних цінностей під звіт начальника Головного управління, а саме: оформлення накладних без здійснення належного огляду та обліку майна, що призвело до складання відповідних документів з інформацією, що не відповідає фактичним даним. Виданню цього наказу передували пояснення ОСОБА_2 - безпосереднього керівника ОСОБА_1 та самої ОСОБА_1 . В наказі Головного управління від 19 серпня 2024 року №06-Д «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » також чітко зазначено, що оголошено догану за порушення статті 139 КЗпП України, а саме: за неналежне виконання посадових обов`язків, несвоєчасне оформлення документів при передачі товарно-матеріальних цінностей, що призвели до факту нестач та надлишків товарно матеріальних цінностей в складських приміщеннях Головного управління, встановлених в процесі позапланових інвентаризацій, проведених на підставі наказів Головного управління 27 травня 2024 року №43-АГ та від 20 червня 2024 року №54-АГ. Виданню цього наказу передувало проведення інвентаризації, за результатами якої складений акт інвентаризаційної комісії, в якому зазначені всі позиції, які обліковувалися в Головному управління, в тому числі і неналежним чином. Таким чином відповідач вважає, що зазначене в судовому рішенні не знаходить свого підтвердження, оскільки накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 складені у відповідності до чинного законодавства, з посиланням на нормативно-правовий акт та з описом дисциплінарного проступку. Щодо визнання судом протиправними та скасування наказів №592-к від 20 серпня 2024 року та №595-к від 21 серпня 2024 року відповідач зазначає, що після систематичного невиконання своїх посадових обов`язків ОСОБА_1 була притягнута до дисциплінарної відповідальності: 15 травня 2024 року наказом Головного управління № 02-Д та 19 серпня 2024 року наказом Головного управління №06-Д. Тобто позивачку було звільнено відповідно до пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то, на думку відповідача, суд першої інстанції зробив помилковий розрахунок, оскільки неправильно пораховано кількість днів вимушеного прогулу. Отже, всупереч розрахункам суду першої інстанції, представник відповідача зазначає, що наказом Головного управління «Про звільнення ОСОБА_1 » №592-к, виданим 20 серпня 2024 року, ОСОБА_1 була звільнена з 22 серпня 2024 року. 21 серпня 2024 року Головним управлінням видається новий наказ №595-к «Про внесення змін до наказу від 20 серпня 2024 №592-к», в якому зазначається про звільнення ОСОБА_1 у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність. Позивачка мала 6 листів непрацездатності, які відповідачем надавалися до суду: з 21 по 26 серпня 2024 року; з 27 по 30 серпня 2024 року; з 31 серпня 2024 року по 05 вересня 2024 року; з 06 по 09 вересня 2024 року; з 10 по 13 вересня 2024 року; з 14 по 20 вересня 2024 року. ОСОБА_1 було звільнено в перший робочий день після виходу з лікарняного, а не на лікарняному. Тобто ОСОБА_1 закрила лікарняний 20 вересня 2024 року. Це була п`ятниця, а при виході на роботу 23 вересня 2024 року з нею було здійснено повний розрахунок, видано копію наказу про звільнення та трудову книжку. В останній робочий день, тобто 23 вересня 2024 року, ОСОБА_1 ознайомилася з наказами про своє звільнення та отримала його копію, про що поставила свій підпис. Таким чином ОСОБА_1 було звільнено 23 вересня 2024 року, а суд почав нараховування їй середнього заробітку з 20 серпня 2024 року. Отже, починаючи з 24 вересня 2024 р.: вересень 5 робочих днів, жовтень 23; листопад 21, грудень 22, січень 23, лютий 20, березень (до винесення рішення судом) 16, всього 130 днів * 480,41 =62453 грн 30 коп. Щодо відшкодування відповідачем позивачці моральної шкоди, відповідач наголошує, що позивачкою не було доведено та жодними доказами не підтверджено ступінь своїх моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних їй Головним управлінням.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник відповідача просить в її задоволенні відмовити в повному обсязі, посилаючись на недоведеність представником позивача належними доказами понесення витрат на правову допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області представник позивачки Адвокат Валешинський М.І. просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на її необґрунтованість.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги сторін підлягають задоволенню частково із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам закону відповідає не повною мірою.

Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, ОСОБА_1 працювала на посаді провідного фахівця відділу бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області.

Згідно змісту посадової інструкції, затвердженої в.о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області В.Бовнегром 02 січня 2018 року, до завдань та обов`язків провідного фахівця відділу бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області відноситься ведення меморіальних ордерів № 9 «Накопичувальна відомість про вибуття та переміщення необоротних активів», № 10 «Накопичувальна відомість про вибуття та переміщення малоцінних та швидкозношувальних предметів», № 13 «Накопичувальна відомість витрачання виробничих запасів», № 17 «Операції, що не фіксуються в меморіальних ордерах № 1-16», перевіряє достовірність та оформлення у відповідності з вимогами діючих нормативно-правових актів первинних бухгалтерських документів; складання та оформлення актів списання товарно-матеріальних цінностей, основних засобів; участь в інвентаризації матеріальних цінностей,. оформлення матеріалів, пов`язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємств; контроль наявності інвентарних номерів на основних засобах (том 1, а.с. 29-30).

Згідно письмових пояснень головного бухгалтера ОСОБА_2 08 травня 2024 року остання надала усне розпорядження спеціалістом відділу бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності провідним фахівцям Паршиній Н.В та ОСОБА_1 про оформлення матеріальних цінностей керівнику Головного управління ОСОБА_4 14 травня 2024 року від керівника їй стало відомо про відсутність деяких позицій, а саме: сейфу офісного та пуфику шкіряного. На її питання фахівці відповіли, що перевірка була проведена без належного огляду, виключно на підставі раніше документованих даних. Просила розглянути питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності (том 1, а.с 19).

З письмових пояснень ОСОБА_1 вбачається, що 08 травня 2024 року головний бухгалтер Жук О.М. доручила провести облік матеріальних цінностей, що знаходяться у кабінеті керівник головного управління з метою оформлення під матеріальну відповідальність керівнику Головного управління ОСОБА_4 . При оформленні відповідної накладної матеріальних цінностей під звіт ОСОБА_4 нею не здійснено належний огляд, облік майна, що знаходився у кабінеті керівника. Зазначене свідчить про формальний підхід з її боку до доручення безпосереднього керівника, невиконання посадової інструкції та халатне відношення до її посадових обов`язків, зокрема, майно, яке нею у відповідній накладній зазначено як наявне у кабінеті з метою передачі його під матеріальну відповідальність, а саме, сейф офісний та пуфик шкіряний, які в кабінеті начальника були відсутні (том 1, а.с. 20).

Наказом Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області № 02-Д від 15 травня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » у зв`язку з порушенням статті 139 КЗпП, а саме неналежним виконанням доручення начальника управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності головного бухгалтера ОСОБА_5 та обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, оголошено догану провідному фахівцю відділу бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління ОСОБА_6 за неналежне виконання посадових обов`язків та за формальне, безвідповідальне ставлення до виконання усного доручення начальника управління економіки, бухгалтерського обліку і звітності головного бухгалтера управління Жук Оксани від 14 травня 2024 року щодо обліковування матеріальних цінностей під звіт начальника Головного управління, а саме: оформлення накладних без здійснення належного огляду та обліку майна, що призвело до складання відповідних документів з інформацією, що не відповідає фактичним даним (том 1, а.с. 18).

Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області № 43-АГ від 27 травня 2024 року створено інвентаризаційну комісію для проведення позапланової інвентаризації у складі, до якої, зокрема, увійшла ОСОБА_1 . Надано інвентаризаційній комісії термін з 28 травня 2024 року по 01 червня 2024 року провести часткову позапланову інвентаризацію наявних товарно-матеріальних цінностей в складських приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 28 травня 2024 року з обов`язковим складанням інвентаризаційних описів та звіряльних відомостей (том 1, а.с. 28).

Наказом Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області № 54-АГ від 20 червня 2024 року створено інвентаризаційну комісію для проведення позапланової інвентаризації, до складу якої, зокрема, було включено ОСОБА_1 . Надано інвентаризаційній комісії строк з 24 червня 2024 року по 28 червня 2024 року в присутності матеріально відповідальної особи провести вибіркову позапланову інвентаризацію по групі товарів (картриджі, шини, оливи мастильні) в складських приміщеннях за адресою: АДРЕСА_1 з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 24 червня 2024 року з обов`язковим складанням інвентаризаційних описів та звіряльних відомостей (том 1, а.с. 27).

Згідно листа начальника відділу правового забезпечення Н. Мар`янко від 16 липня 2024 року за вих. № СЗ-14.9/3335/24, вбачається, що: протоколом інвентаризаційної комісії від 01 червня 2024 року за результатами часткової позапланової інвентаризації за наказом Головного управління від 27 травня 2024 року № 43-АГ в складських приміщеннях за адресою: м. Миколаїв, пр-т Центральний, 288 встановлено факт невідповідності фактичних залишків товаро-матеріальних цінностей даним бухгалтерського обліку та виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 110008,82 грн.; протоколом інвентаризаційної комісії за результатами вибіркової інвентаризації по групі товарів за наказом Головного управління від 20 червня 2024 року № 54-АГ в складському приміщенні за адресою: м. Миколаїв, пр-т Центральний, 288 встановлено факт невідповідності фактичних залишків картриджів, шин, оливи мастильної даним бухгалтерського обліку та виявлено нестачу ТМЦ на суму 151142,80 грн., а також виявлено надлишки ТМЦ на суму 39063,86 грн. Загальна сума нестачі ТМЦ після відрахування дублюючих сум складає 159167,48 грн. Запропоновано, зокрема, притягнути до дисциплінарної відповідальності провідних фахівців ОСОБА_7 та ОСОБА_1 .

У службовій записці начальника управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності головного бухгалтера Жук О. від 18 липня 2024 року за вих. № СЗ-14.6/3383/24 зазначено, що за результатами проведення вибіркової позапланової інвентаризації наявності ТМЦ встановлено неналежне виконання своїх посадових обов`язків провідним фахівцем відділу бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області ОСОБА_8 щодо несвоєчасного оформлення документів при передачі ТМЦ. Запропоновано з метою недопущення аналогічних порушень з боку фахівців управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності розглянути питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності провідних фахівців ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

У пояснювальної записці від 15 серпня 2024 року ОСОБА_1 зазначила, що на виконання посадових обов`язків вона взяла участь як член комісії при проведенні позапланової інвентаризації та підставі наказів головного управління від 27 травня 2024 року № 43-АГ та від 20 червня 2024 року № 54-АГ. Вважає, що претензії, викладені у доповідній записці начальника відділу правового забезпечення, необґрунтовані, надумані та такі, що порочать її честь та репутацію.

Наказом начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області № 06-Д від 19 серпня 2024 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » оголошено догану провідному фахівцю відділу бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Карась Марії за неналежне виконання посадових обов`язків, несвоєчасне оформлення документів при передачі товарно-матеріальних цінностей, що призвело до фактів нестач та надлишків товарно-матеріальних цінностей в складських приміщеннях Головного управління, встановлених в процесі позапланових інвентаризацій, проведених на підставі наказів Головного управління від 27 травня 2024 року № 43-АГ та від 20 червня 2024 року № 54-АГ (том 1, а.с. 21-22).

Відповідно до акту про відмову ознайомлення з наказом від 19 серпня 2024 року, підписаного працівниками Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області, 19 серпня 2024 року о 16:30 год. в кабінеті № 5 відділу роботи з персоналом Головного управління в присутності начальника відділу роботи з персоналом Головного управління Кузьменко Н.В. провідний фахівець відділу бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області ОСОБА_1 відмовилася поставити підпис про ознайомлення з наказом Головного управління від 19 серпня 2024 року № 06-дс «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 », попередньо прочитавши вказаний наказ (том 1, а.с. 22 звор.).

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 19 серпня 2024 року про звільнення за власним бажанням, в якій міститься резолюція керівника «заперечую» (том 1, а.с. 37 звор.).

Наказом № 592-к від 20 серпня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного фахівця відділу бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області з 22 серпня 2024 на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 у зв`язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення (том 1, а.с. 33 звор.-34).

З електронних листків непрацездатності № 13409539-2025051143-1, № 13409539-2025158627-1, № 13409539-2025259975-1, № 13409539-2025423189-1, № 13409539-2025452582-1, № 13409539-2025572043-1 (том 1, а.с. 154-159) вбачається, що ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною через хворобу з 21 по 26 серпня 2024 року; з 27 по 30 серпня 2024 року; з 31 серпня 2024 року по 05 вересня 2024 року; з 06 по 09 вересня 2024 року; з 10 по 13 вересня 2024 року; з 14 по 20 вересня 2024 року.

Наказом № 595-к від 21 серпня 2024 року внесено зміни до п. 1 наказу від 20 серпня 2024 року № 592-к «Про звільнення ОСОБА_1 », викладено його в новій редакції: «звільнити ОСОБА_1 , провідного фахівця відділу бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління Держпродспоживслужби у Миколаївській області, у зв`язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність (том 1, а.с. 34 звор.-35).

Не погодившись із притягненням до дисциплінарної відповідальності (оголошенням догани) наказом від № 06-Д від 19 серпня 2024 року та заперечуючи наявність підстав для її звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Як зазначено у статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до статті 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.

Згідно із частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У пунктах 22, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст.151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року».

Тлумачення частини третьої статті 149 КЗпП свідчить, що її положення мають поширюватися при застосуванні будь-якого виду дисциплінарного стягнення, тобто як до звільнення, так і до догани.

З наведеного можна зробити висновок, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).

Складовими дисциплінарного проступку, що характеризують його об`єктивну та суб`єктивну сторони, є: дії (бездіяльність) працівника; невиконання або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між його діями (бездіяльністю) та невиконанням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків. Недоведеність роботодавцем наявності будь-якої з цих складових виключає наявність дисциплінарного проступку (висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 712/6576/17).

Тобто саме на роботодавця покладається обов`язок доказування фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена провина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 червня 2018 року у справі № 714/395/17 (провадження № 61-9123св18) зазначено, що «відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: в тому числі, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Виходячи зі змісту даної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок. Систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності та порушив її знову».

У постановіВерховного Судуу складіколегії суддівПершої судовоїпалати Касаційногоцивільного судувід 22липня 2019року усправі №363/4221/16-ц(провадження№ 61-28075св18)вказано,що «запередбаченими пунктом3статті 40КЗпП Українипідставами працівникможе бутизвільнений лишеза проступокна роботі,вчинений післязастосування донього дисциплінарногоабо громадськогостягнення заневиконання безповажних причинобов`язків,покладених нанього трудовимдоговором абоправилами внутрішньоготрудового розпорядку.У такихвипадках враховуютьсяті заходидисциплінарного стягнення,які встановленічинним законодавствомі невтратили юридичноїсили задавністю абоне знятідостроково (стаття151КЗпП України).У справахпро поновленняна роботіосіб,звільнених запорушення трудовоїдисципліни,судам необхідноз`ясовувати,в чомуконкретно проявилосьпорушення,що сталоприводом дозвільнення,чи могловоно бутипідставою длярозірвання трудовогодоговору запунктами 3,4,7,8статті 40,пункту 1статті 41КЗпП України,чи додержанівласником абоуповноваженим ниморганом передбаченістаттями 147-1,148,149КЗпП Україниправила іпорядок застосуваннядисциплінарних стягнень,зокрема,чи незакінчився встановленийдля цьогострок,чи застосовувалосьвже зацей проступокдисциплінарне стягнення,чи враховувалисьпри звільненніступінь тяжкостівчиненого проступкуі заподіянаним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 161/6283/16-ц (провадження № 61-20068св18 зазначено: «у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пунктом 1 статті 41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. [...] судами зроблено правильний висновок про те, що частина друга статті 149 КЗпП надає право власникові вибирати вид стягнення, але зобов`язує його враховувати при цьому цілу низку факторів: 1) ступінь тяжкості вчиненого проступку; 2) заподіяну порушенням шкоду; 3) обставини, за яких вчинено проступок; 4) попередню роботу працівника».

Аналіз оспорюваного ОСОБА_1 наказу про оголошення їй догани від 19 серпня 2024 року № 06-д дає підстави для висновку про його невідповідність викладеним вище положенням закону та судовій практиці щодо порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Так в цьому наказі відсутнє чітке та конкретне викладення змісту порушення трудової дисципліни, яке допустила позивачка, що позбавляє встановити обов`язкові складові дисциплінарного проступку: його об`єктивну та суб`єктивну сторони (які саме дії або бездіяльність ОСОБА_1 роботодавець вважав порушенням, які норми локальних або інших нормативних актів були порушені працівником). Так, відповідач виклав лише узагальнене посилання на порушення статті 139 КЗпП України, Положення про відділ бухгалтерського обліку та звітності управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності (без вказівки на конкретні вимоги, які порушила позивачка), а також вказано, що догану оголошено за несвоєчасне оформлення документів при передачі товарно-матеріальних цінностей в складських приміщеннях, що призвело до їх нестачі та надлишків (без зазначення, які саме документи і коли, щодо якого майна не були вчасно підготовлені ОСОБА_1 ).

Також апеляційний суд звертає увагу на наступне.

Згідно оскаржуваного наказу від 19 серпня 2024 року факти несвоєчасного оформлення ОСОБА_1 документів при оформленні товарно-матеріальних цінностей були виявлені при проведенні позапланових інвентаризацій, проведених за наказами від 27 травня 2024 року № 43-АГ та від 20 червня 2024 року № 54-АГ. Щодо наказу від 27 травня 2024 року № 43-АГ інвентаризація проводилась з 28 травня по 01 червня 2024 року, а тому притягнення до дисциплінарної відповідальності на підставі результатів цієї інвентаризації з урахуванням вимог статті 148 КЗпП України могло бути здійснено до 01 липня 2024 року. Тобто на день видання наказу про оголошення догани ОСОБА_1 19 серпня 2024 року цей строк було пропущено. При цьому у відпустці позивачка перебувала також поза визначеним законом місячним строком для застосування дисциплінарного стягнення з 08 липня 2024 року (том 1, а.с. 152, 153). За такого у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності за порушення, виявлені при проведенні інвентаризації на підставі наказу від 27 травня 2024 року № 43-АГ.

Щодо оцінки законності звільнення ОСОБА_1 за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Як вбачається з наявних у справі доказів і таке підтвердили представники відповідача в суді апеляційної інстанції, наказом від 20 серпня 2024 року № 592-к з урахуванням редакції, викладеної у наказі від 21 серпня 2024 року № 595-к, ОСОБА_1 була звільнена з роботи не за вчинення нового порушення після оголошення їй доган наказами від 15 травня 2024 року та від 19 серпня 2024 року, як це передбачив законодавець у пункті 3 частини 1 статті 40 КЗпП України, а за «підсумком» вчинених раніше порушень трудової дисципліни.

Такі обставини є достатніми для висновку про незаконність звільнення позивачки за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Частиною 1 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За такого апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо визнання незаконним наказу про оголошення ОСОБА_1 догани від 19 серпня 2024 року та про поновлення її на роботі.

Доводи апеляційної скарги відповідача правильність таких висновків не спростовують.

Так, посилання в апеляційній скарзі ГУ Держпродспоживслужби у Миколаївській області на те, що у наказі про оголошення догані позивачці від 19 серпня 2024 року чітко викладено зміст вчиненого нею порушення, суперечить змісту цього наказу та не приймається з мотивів, наведених вище у цій постанові.

Щодо заперечень відповідача незаконності наказу про оголошення догани ОСОБА_1 від 15 травня 2024 року, то цей наказ позивачка не оскаржила в суді, а з урахуванням грубих порушень трудового законодавства при її звільненні за пунктом 3 частини 1 статті 40 КЗпП України його оцінка в контексті законності звільнення із зазначеної підстави не має правового значення для вирішення цієї справи.

Щодо доводів про законність звільнення позивачки за систематичне невиконання нею без поважних причин трудових обов`язків, то вони не приймаються, оскільки ґрунтуються на хибному розумінні порядку та підстав застосування положень пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно із частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі Порядок).

Тобто у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Виходячи із встановленої судом першої інстанції незаконності звільнення позивачки, колегія суддів погоджується із висновком щодо необхідності стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Натомість колегія суддів, частково приймаючи аргументи апеляційної скарги ГУ Держпродспоживслужби у Миколаївській області щодо помилкового вирішення судом першої інстанції цих позовних вимог, виходить з таких міркувань.

Так, суд першої інстанції стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу період з 20 серпня 2024 по 24 березня 2025 року.

При цьому суд першої інстанції не врахував, що відповідно до змісту пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, останнім днем роботи є день звільнення працівника, а ОСОБА_1 не була звільнена 20 серпня 2024 року, оскільки відповідно до наказу № 595-к від 21 серпня 2024 року внесено зміни до п. 1 наказу від 20 серпня 2024 року № 592-к щодо дня її звільнення, викладено його в новій редакції, відповідно до якої ОСОБА_1 підлягає звільненню у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.

Відповідно до долучених відповідачем до відзиву на позовну заяву електронних листків непрацездатності (том 1, а.с. 154-159) ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною з 21 серпня по 20 вересня 2024 року, тобто приступила до роботи 23 вересня 2024 року та була звільнена у цей день, тому період її вимушеного прогулу у зв`язку із незаконним звільненням становить 135 робочих дня за період з 24 вересня 2024 року по день ухвалення рішення судом першої інстанції 31 березня 2025 року.

Відповідно до довідки про доходи від 24 січня 2025 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 480,41 грн., тому середній заробіток за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача складає 64855грн.35коп.

Щодо вирішення судом позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, такі від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Встановлене законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2021 року у справі № 127/937/17 (провадження № 61-10602св21).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вказано в пунктах 3, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020 року у справі справа №216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) дійшла висновку, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення.

Вирішуючи спір та задовольняючи частково позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вважав доведеним факт заподіяння позивачці моральної шкоди та стягнув на її користь 10000 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів ступеню моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних ГУ Держпродспоживслужби у Миколаївській області, оскільки сам факт незаконного притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності та звільнення з роботи вочевидь завдали їй моральних страждань через втрату роботи та необхідність докладати зусилля для відновлення порушених прав.

Щодо вирішення судом першої інстанції вимог про стягнення на користь позивачки 40000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 40000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції послався на те, що позивачка не надала платіжного документу, який би підтверджував сплату за надані юридичні послуги.

Такий висновок суд є помилковим, оскільки суперечить вимогам закону.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Тобто за приписами частини 2 статті 137 ЦПК України учасник справи може заявити вимогу про компенсації на лише вартості правничих послуг, що сплачена, а тих, що підлягає сплаті, тому висновок суду про те, що для вирішення питання стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на оплату послуг адвоката остання мала б надати суду платіжні документи про оплату таких послуг є хибним.

До того ж, як вбачається з матеріалі справи, представник позивачки до відповіді на відзив на позовну заяву надав договір про надання правничої допомоги від 28 вересня 2024 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Астрея-груп», детальний опис виконаних робіт до цього договору, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Валешинського М.І., ордер, виданий Адвокатським об`єднанням «Астрея-груп» адвокату Валешинському М.І., який представляв позивачку в суді (том 1, а.с. 186-189), а згодом також долучив копію квитанцію про сплату ОСОБА_1 , на користь АО «Астрея-груп» 40000 грн. за адвокатські послуги (том 1, а.с. 231).

За такого є підстави для стягнення на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно умов договору про надання правничої допомоги від 28 вересня 2024 року сторони визначили гонорар адвоката в сумі 40000 грн. із розрахунку 2000 грн. за годину витраченого адвокатом часу, а детальний опис робіт включає перелік виконаних адвокатом послуг при розгляду справи в суд першої інстанції на загальну суму 40000 грн.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5,6 статті 137 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу, суд, зокрема, враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову (частина 3 статті 141 ЦПК України).

Отже, гонорар адвоката визначається за умовами договору про надання правничої допомоги, залежить від обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості. Такі витрати мають бути співмірними (складність справи, витрачений час тощо). На підтвердження своїх вимог сторона, яка вимагає їх відшкодувати, має надати детальний опис робіт, виконаних адвокатом.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2019 року у справі № 335/9780/15).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Європейський Суд) у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 1-15005св19) у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Такі критерії застосовує Європейський суд, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З урахуванням наданих позивачкою доказів витрат на оплату професійної правничої допомоги, складності справи, реальності участі адвоката у розгляді справи в суді першої інстанції, обсягу виконаної ним роботи, наявність заперечень відповідача щодо задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу позивачці, часткового задоволення судом позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що на користь позивачки слід стягнути 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, оскільки вважає, що саме така сума є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг, зокрема щодо обсягу та змісту складених заяв по суті справи); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони.

Щодо розподілу судових витрат в апеляційному суді.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В силу частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки зміна рішення суду в частині зменшення розміру стягнення судового збору не вплинула на зміну розміру судового збору за цими вимогами (за мінімальною ставкою), а інші вимоги апеляційної скарги відповідача відхилено - відсутні підстави для розподілу судового збору апеляційним судом.

Щодо вимог про стягнення на користь позивачки 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, про що заявлено в її апеляційній скарзі, апеляційний суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки позивачкою не доведені такі вимоги: ні в суді першої інстанції ні в апеляційній скарзі не був наведений детальний опис виконаних адвокатом в апеляційній інстанції робіт (наданих послуг), не долучений договір або інший документ щодо узгодження між позивачкою та її представником розміру таких витрат.

Враховуючи викладене, оскільки рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивачки та стягнення на її користь витрат за професійні правничі послуги в суді першої інстанції не відповідає вимогам матеріального закону та положенням процесуального права, в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України це рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно змінити, в частині відмови у стягненні витрат на оплату професійної правничої допомоги скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 ,яка підписанаїї представникомадвокатом ВалешинськимМаксимом Ігоровичем, таГоловного управлінняДержпродспоживслужби уМиколаївській області задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 31 березня 2025 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, в частині відмови у стягненні витрат на оплату професійної правничої допомоги скасувати, ухваливши в цій частині нове судове рішення.

Стягнути зГоловного управлінняДержпродспоживслужби уМиколаївській області, ЄДРПОУ40327023, накористь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 64855 грн. 35 коп. середнього заробітку за час вимішеного прогулу з 24 вересня 2024 року по 31 березня 2025 року та 8000 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

Повна постанова складена 22 травня 2025 року