Постанова від 22.05.2025 по справі 484/431/25

22.05.25

22-ц/812/940/25

Єдиний унікальний номер судової справи: 484/431/25

Провадження № 22-ц/812/939/25 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

Провадження № 22-ц/812/940/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2025 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.,

за участю: представника позивача - адвоката Васильченко Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Одеса)

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26березня 2025 року та додаткове рішення того ж суду від 07 квітня 2025 року ухваленні під головуванням судді - Шикері І.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Держава України в особі Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за участю третьої особи - Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

У січня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держава України в особі Першого відділу Державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - Перший відділ ДВС) за участю третьої особи - Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС, відкрито виконавче провадження № 61131020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 щомісячно, в розмірі 1/3 частини його доходу, яка була направлена за місце його роботи де й проводилось стягнення.

З 03 березня 2022 року ОСОБА_1 став на захист України, долучився до Лав ЗСУ за мобілізацією та проходив службу у в/ч НОМЕР_1 , а згодом у в/ч НОМЕР_2 в зв`язку з чим, не мав можливості повідомити державного виконавця про місце служби.

З цього часу, державний виконавець почав нараховувати йому заборгованість по аліментах, розмір якої складає 208 184,61 грн. В рамках зазначеного вище виконавчого провадження, державний виконавець 12 серпня 2022 року винесла постанови про арешт коштів боржника, звернення стягнення на заробітну плату, а 02 травня 2024 року винесено постанову про накладення штрафу, в сумі 40 116,77 грн.

26 червня 2024 року з банківського рахунку ОСОБА_1 було списано 70 105,79 грн, з яких 40 116,77 грн було направлено на рахунок стягувача як штраф, 20 058,36 грн було зараховано як виконавчий збір і 9 930,66 грн було зараховано в рахунок погашення заборгованості по аліментам. В той же час, державний виконавець жодним чином не повідомила в/ч НОМЕР_3 про те, що вона списала ці грошові кошти, не направила нової постанови про звернення стягнення на заробітну плату з новим розміром заборгованості, внаслідок чого у військовій частині рахується заборгованість по аліментам у розмірі 90 358,16 грн.

26 серпня 2024 року начальником відділу ДВС було проведено перевірку виконавчого провадження за результатами якої винесено постанову, якою було визнано дії головного державного виконавця такими, що вчинені з порушенням вимог ст.9, ч.4 ст.27,ч.1 ст. 45, ч.8 ст.48, ч.9, 11 та 12 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження за № 61131020; скасовано розпорядження №61131020 від 26 червня 2024 року про направлення виконавчого збору; зобов`язано головного державного виконавця вжити заходів щодо повернення коштів виконавчого збору, перерахованого на підставі розпорядження № 61131020 від 26 червня 2024 року; зобов`язано головного державного виконавця провести дії в ВП № 61131020 в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, рішенням Миколаївського окружного суду від 02 вересня 2024 року, було визнано протиправними дії державного виконавця Першого відділу ДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Катерини Габун у ВП 61131020 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, у розмірі 20 058,36 грн та зобов`язано Перший відділ ДВС підготувати та направити подання щодо повернення з Державного бюджету України виконавчого збору у сумі 20058,36 грн, як помилково або надміру стягнутого.

До того ж, ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2024 року визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Першого відділу ДВС Габун К.С. від 02 травня 2024 року, винесену при примусовому виконанні судового наказу № 2-н/484/428/18, виконавче провадження № 61131020 про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу у розмірі 20% від суми заборгованості, а саме 40116, 77 грн. Разом з тим, рішення судів державним виконавцем Габун К.С. не виконані, більш того, 14 жовтня 2024 року державний виконавець, попри перевірку начальника відділу ДВС, без винесення постанови про стягнення виконавчого збору та без сплати основної заборгованості, повторно стягнула з ОСОБА_1 виконавчий збір та штраф.

Отже, під час примусового виконання вказаного рішення державний виконавець Габун К.С. допустила бездіяльність, що підтверджується судовими рішення та постановою начальника Першого відділу ДВС.

В результаті незаконних дій, рішень та бездіяльності державного виконавця Патрашку М.В., будучи військовослужбовцем та перебуваючи у лавах ЗСУ зазнав душевних переживань від безпідставного позбавлення права на отримання належних йому грошових коштів з 12 серпня 2023 року по 16 січня 2024 року, що спричинило необхідність вжиття додаткових зусиль для відновлення звичайного ритму життя та тривале відновлення права на отримання коштів.

Посилаючись на викладене та на те, що душевні переживання мають причинно-наслідковий зв`язок з протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю відповідача, позивач просиву суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 126800 грн виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць.

У відзиві на позов Перший відділ ДВС просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем та його представником не доведено причинно-наслідкового зв`язку між протиправними рішеннями, діями та бездіяльністю відділу ДВС з заподіяною позивачу моральною шкодою і доказів цьому не надано, а письмові пояснення побратимів позивача не можуть бути належними доказами.

Від представника третьої особи - Державної казначейської служби України Калашникова С. до суду надійшли письмові пояснення у яких, зокрема, представник зазначив, що позивачем не надано медичних документів, які б підтверджували наявність моральних страждань, до того ж, вважав, що невиконання державною виконавчою службою рішення суду не є підставою для висновку про наявність причинного зв`язку із завданою шкодою, яку має бути доведено позивачем належними доказами, а наявність рішення Миколаївського окружного суду від 02 вересня 2024 року не може слугувати безумовною умовою стягнення моральної шкоди. Розгляд справи просив провести за відсутності представника Казначейства.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000 грн. Вирішено питання про судовий збір. В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що рішенням Миколаївського окружного суду від 02 вересня 2024 року, ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2024 року та постановою начальника Першого відділу ДВС від 26 серпня 2024 року, неодноразово визнавалась протиправною бездіяльність державного виконавця Першого відділу ДВС Габун К. та протиправність прийнятих нею рішень при проведенні виконавчих дій у ВП № 61131020, а тому ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, на підставі п.2 ч.1 ст.23 ЦК України. Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд враховував характер правопорушення, глибину душевних страждань, які зазнав позивач, у зв`язку з арештом його рахунків та безпідставним позбавленням грошового забезпечення з 12 серпня 2023 року по 16 січня 2024 року, значний період тривалості цих страждань, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. На думку суду розмір моральної шкоди в сумі 50000 грн відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеню вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди.

Додатковим рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2025 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 8280, 30 грн. Задовольняючи заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Васильченко Г.І. про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, враховував складність справи, тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи відповідно до вимог ч.3 ст. 141 ЦПК України, вважав, що понесенні витрати на правничу допомогу підлягають стягненню.

Не погодившись із рішеннями суду, представник Першого відділу ДВС подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не дотримано вимог закону, не надано правової оцінки аргументам Першого відділу ДВС, просив рішення суду скасуватита постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявність рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року, ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2024 року та постанови начальника відділ ДВС про результати перевірки законності виконавчого провадження від 26 серпня 2024 року не можуть слугувати безумовною умовою стягнення моральної шкоди, а повинно бути доведено позивачем у суді.

Суд не звернув уваги на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження спричиненої йому моральної шкоди, відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та на думку позивача, завданою шкодою, не надано медичних документів, які б підтверджували наявність моральних страждань, чи погіршення стану здоров`я ОСОБА_1 .

Вказує на те, що не враховано відсутність активних дій з боку боржника спрямованих на ухилення від виконання рішення не свідчить про відсутність у боржника обов`язку та можливості виконувати рішення. ОСОБА_1 мав можливість забезпечити сплату аліментів, самостійно - шляхом переказу коштів на рахунок стягувача або подавши відповідний рапорт по місцю отримання доходів в/ч НОМЕР_1 , а потім в/ч НОМЕР_3 , або повідомивши державного виконавця про нове місце отримання доходів або його зміну.

Звертає увагу на те, що постанова про арешт коштів боржника від 12 серпня 2023 року боржником не оскаржувалась, протиправною не визнавалась, проте з незрозумілих причин свої моральні страждання боржник рахує від дати накладення арешту.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Васильченко Г.І. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи державного виконавця є безпідставними та не ґрунтуються на дійсних обставинах справи. Наголошує на тому, що державний виконавець знову намагається довести правомірність своїх дій, рішень та бездіяльності, що не є предметом цього позову. Протиправність дій та рішень державного виконавця вже встановлена і не переглядається у цій справі.

У судове засідання представник відповідача та третьої особи не з`явилися, про місце й час розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши суддю - доповідача, представника позивача , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3ст.3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1ст.2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст.4 ЦПК України).

Згідно зі ст.5 ЦПК Українисуд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті367 ЦПК Українивбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч.1ст.264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржувані рішення суду в повній мірі відповідають.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, 01 жовтня 2018 року судовим наказом, виданим Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 щомісячно в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитини відповідного віку, починаючи з 13 вересня 2018 року та до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

На підставі вказаного судового наказу, постановою державного виконавця Первомайського відділу ДВС від 04 лютого 2020 року відкрито виконавче провадження №61131020.

17 вересня 2020 року ОСОБА_1 було заповнено декларацію про доходи та майно боржника фізичної особи, в якій ним зазначено місце реєстрації, номер телефону та місце роботи - ТОВ «Південь Агро Інвест».

Постановою головного державного виконавця Первомайського відділу ДВС від 20 жовтня 2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, відрахування аліментів здійснювалось за місцем роботи ОСОБА_1 - ТОВ «Південь Агро Інвест».

З 03 березня 2022 року ОСОБА_1 призваний до Лав ЗСУ, до 30 листопада 2022 року проходив службу у в/ч НОМЕР_1 , а з 01 грудня 2022 року у в/ч НОМЕР_3 по теперішній час.

12 серпня 2023 року постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС Габун К.С. звернуто стягнення аліментів з доходу ОСОБА_1 , який він отримує у в/ч НОМЕР_3 , 33,33% в рахунок поточних аліментів, 31,67% в рахунок погашення заборговані, що станом на 31 березня 2023 року становить 208186,61 грн.

Цього ж дня, 12 березня 2023 року головним державним виконавцем Першого відділу ДВС винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення 208 184,61 грн.

03 квітня 2024 року державним виконавцем Першого відділу ДВС винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 та направлено до в/ч НОМЕР_3 для виконання.

02 травня 2024 року постановою державного виконавця у зв`язку з наявністю заборгованості по станом на 30 листопада 2023 рок у розмірі 200583,85 грн на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 40116,77 грн.

24 червня 2024 року з банківського рахунку ОСОБА_1 списано 70105,79 грн з яких 40116,77 грн, штраф, 20058,36 грн зараховано як виконавчий збір та 9930,66 грн в рахунок погашення заборгованості по аліментам.

16 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Першого відділу ДВС у Первомайському району Миколаївської області про визнання протиправним та скасування рішення у виконавчому провадженні №61131020 від 02 травня 2024 року, визнання протиправними дій.

26 серпня 2024 року начальником Першого відділу ДВС за власною ініціативою було проведено перевірку законності виконавчого провадження ВП №61131020 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на підставі судового наказу, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 09 серпня 2018 року.

За результатами перевірки начальником Першого винесено постанову, якою було визнано дії головного державного виконавця Габун К.С. такими, що вчинені з порушенням вимог ст.9, ч.4 ст.27,ч.1 ст.45, ч.8 ст.48, ч.9, 11 та 12 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження за № 61131020; скасовано розпорядження №61131020 від 26 червня 2024 року, про направлення виконавчого збору; зобов`язано головного державного виконавця вжити заходів щодо повернення коштів виконавчого збору, перерахованого на підставі розпорядження № 61131020 від 26 червня 2024 року; зобов`язано головного державного виконавця провести дії в ВП №61131020 в порядку, встановленому Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії державного виконавця Першого відділу ДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Катерини Габун у ВП 61131020 щодо стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 20058,36 грн та зобов`язано Перший відділ ДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) підготувати та направити подання щодо повернення з Державного бюджету України виконавчого збору у сумі 20 058,36 грн, як помилково або надміру стягнутого та констатовано передчасність стягнення державним виконавцем виконавчого збору з ОСОБА_5 .

Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2024 року частково задоволено скаргу ОСОБА_1 . Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Першого відділу ДВС у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Одеса) Габун К.С. від 02 травня 2024 року, винесену при примусовому виконанні судового наказу № 2-н/484/428/18, виконавче провадження № 61131020, про накладення на боржника ОСОБА_1 штрафу в розмірі 20% від суми заборгованості, а саме 40116, 77 грн.

28 листопада 2024 року головним державним виконавцем Першого відділу ДВС у Первомайському районі Габун К.С. знято арешт з усіх рахунків, що належать боржнику ОСОБА_1 .

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

За правилами статей12,81 ЦПК Українироку кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частиначетвертастатті12 ЦПКУкраїни).

За змістом статті13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею77 ЦПК Українипредметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 1 ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Відповідно ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною першої статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди судом визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, та інших обставин і негативних наслідків. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Частиною другою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала, у визначених цією нормою випадках, який не є вичерпним, оскільки пункт 3 передбачає, що її відшкодування можливе за наявності інших випадків, передбачених законом.

Протиправність дій органу державної виконавчої служби під час здійснення виконавчого провадження № 61131020 по примусовому виконанню судового наказу, виданого Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 09 серпня 2019 року встановлена судом та начальником Першого відділу ДВС у Первомайському районі Миколаївської області.

Під час судового розгляду було встановлено, що саме неправомірними діями відповідача - органу державної виконавчої служби було порушено право позивача, як боржника, з примусового виконання судового рішення, надзвичайну тривалість арешту його ранків з 12 серпня 2023 року по 28 листопада 2024 року в умовах воєнного стану, тим самим позбавлення грошового забезпечення як військовослужбовця, у зв`язку з чим позивач був вимушений докласти додаткових зусиль для захисту свого порушеного права, внаслідок чого відчував страждання, певні морально-психологічні емоції (моральну шкоду).

З огляду на встановлені обставини та положення норм матеріального права колегія суддів вважає підтвердженим факт порушення прав позивача ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні внаслідок протиправної дій відділу ДВС та надзвичайною тривалістю порушених прав в умовах воєнного стану та перебування останнього у лавах ЗСУ.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 07 лютого 2014 року № 6, належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Разом з тим, відповідно до п. 63 рішення Європейського Суду з прав людини по справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, Суд дотримується точки зору, що заявник зазнав моральних страждань в результаті визнаних Судом порушень, а саме по собі визнання, на думку Суду, не може вважатися достатньою компенсацією.

Компенсація моральної шкоди, зважаючи на її сутність не має та не може мати точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи, що будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз та в кожному конкретному випадку такий розмір має бути різним з урахуванням обставин справи, поведінки сторін та наслідків такої поведінки.

З огляду на вищенаведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення моральної шкоди, що з урахуванням вимог розумності і справедливості, достатнім розміром відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди буде 50 000 грн.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом тверджень відповідача про відсутність доказів на підтвердження завдання моральних страждань позивачу не заслуговують на увагу з огляду на встановлені обставини даної справи.

Посилання в апеляційній скарзі на не оскарження боржником постанови про арешт коштів боржника від 12 серпня 2023 року не є слушними, оскільки неправомірні дії та бездіяльність відділу ДВС встановлена щодо неправомірності накладення штрафу та списання виконавчого збору, у зв`язку з необґрунтованим нарахуванням заборгованості по сплаті аліментів та як наслідок і арешт коштів на усіх рахунках позивача.

Інші в апеляційній скарзі доводи зводяться до заперечень на позов та які були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.

Що стосується висновку суду про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, яким стягнуто витрати на професійну правнику допомогу то колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;3) судом не вирішено питання про судові витрати;4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановленихстаттею 430цього Кодексу.

Відповідно достатті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК Україниза результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьоюстатті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За приписами частини четвертої статті 137ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно частин п`ятої та шостої статті 137ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв - дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Крім того, Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зробив висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.

28 березня представник позивача - адвокат Васильченко Г.І. звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням пропорційності задоволеним вимогам - 39,43% у розмірі 8 280,30 грн (126800 грн х 39,43%).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано Договір про надання правничої від 04 липня 2024 року; детальний опис робіт, відповідно до якого адвокатом було витрачено 7 год. на підготовку та складання позовної заяви, в тому числі, й участь представника позивача в судових засіданнях, Акт про надання правової допомоги від 27 березня 2025 року та рахунок № 27/03/25 від 27 березня 2025 року.

Суд першої інстанції, враховуючи складність справи, тривалість затраченого представником позивачки часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення судових витрат на правничу допомогу в розмірі 8 280, 30 грн.

За такихобставин,доводи апеляційноїскарги неспростовують обґрунтованихвисновків суду,а томуапеляційна скаргана підставіст.375ЦПК Українипідлягає залишеннюбез задоволення,а рішеннясуду,яке ухваленнямз додержаннямнорм матеріальногота процесуальногоправа -залишенню беззмін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія судів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 березня 2025року та додаткове рішення того ж суду від 07 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст.389ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова

Повний текст постанови складено 22 травня 2025 року .