Постанова від 29.04.2025 по справі 910/10840/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2025 р. Справа№ 910/10840/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Скрипки І.М.

Мальченко А.О.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

прокурор: Долгорук С.М. посв.;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи: Васильєва С.М. самопредст.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.12.2024 (повний текст складено 08.01.2025)

у справі №910/10840/24 (суддя Мудрий С.М..)

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави

до 1. Київської міської ради

та 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "РК ГАЛЕРА"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про знесення самочинно збудованих об`єктів, скасування державної реєстрації, визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) звернувся у Господарський суд міста Києва з позовом в інтересах держави до Київської міської ради (далі - відповідач 1, Київрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "РК ГАЛЕРА" (далі - відповідач 2, Товариство), та просив суд:

- зобов`язати Товариство знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі (літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н") - кафе з літнім майданчиком загальною площею 574,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 222550080000) по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва, до складу якого входять: літ. "Б" (нежитлова будівля) - 128,8 кв.м, літ. "В" (нежитлова будівля) - 17,7 кв.м, літ. "Г" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Д" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Е" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Ж" (нежитлова будівля) - 24,5 кв.м, літ. "З" (нежитлова будівля) - 161,3 кв.м, літ. "И" (нежитлова будівля) - 8,7 кв.м, літ. "К" (нежитлова будівля) - 114,5 кв.м, літ. "Л" (нежитлова будівля) - 37,9 кв.м, літ. "М" (нежитлова будівля) - 34,0 кв.м, літ. "Н" (нежитлова будівля) - 16,5 кв.м., І - басейн, II - гідротехнічна споруда - причал, III, IV - гідротехнічна споруда - швартовні палі, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва;

- скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Аврамченко С.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.04.2015, індексний номер 20906820, зі змінами, внесеними рішеннями від 21.06.2019, індексний номер 47459828, від 26.06.2019, індексний номер 47520234 та здійсненої на їх підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації за Товариством права власності на нежитлові будівлі (літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н") - кафе з літнім майданчиком загальною площею 574,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 222550080000) по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва, до складу якого входять: літ. "Б" (нежитлова будівля) - 128,8 кв.м, літ. "В" (нежитлова будівля) - 17,7 кв.м, літ. "Г" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Д" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Е" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Ж" (нежитлова будівля) - 24,5 кв.м, літ. "З" (нежитлова будівля) - 161,3 кв.м, літ. "И" (нежитлова будівля) - 8,7 кв.м, літ. "К" (нежитлова будівля) - 114,5 кв.м, літ. "Л" (нежитлова будівля) - 37,9 кв.м, літ. "М" (нежитлова будівля) - 34,0 кв.м, літ. "Н" (нежитлова будівля) - 16,5 кв.м., І - басейн, II - гідротехнічна споруда - причал, III, IV - гідротехнічна споруда - швартовні палі, із закриттям відповідного розділу;

- визнати незаконним та скасувати рішення Київради від 29.02.2024 №7840/7881 "Про поновлення Товариству з обмеженою відповідальністю "РК ГАЛЕРА" договору оренди земельної ділянки від 27 грудня 2018 року №1428";

- визнати недійсним договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк від 17.05.2024, укладений між Радою та Товариством, та який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 17.05.2024 за №408;

- скасувати державну реєстрацію права оренди Товариства на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва, оформлену рішенням державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:44877320 від 27.12.2018, зі змінами, внесеними рішенням від 17.05.2024, індексний номер 73186939, та проведену на підставі договору оренди земельної ділянки №1428 від 27.12.2018 та договору про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк №408 від 17.05.2024, укладених між Київрадою та Товариством, з припиненням такого права;

- зобов`язати Товариство повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га, привівши її у придатний для використання стан;

- усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,2611 га по АДРЕСА_2 у Голосїївському районі міста Києва, яка є суміжною із земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129, шляхом зобов`язання Товариства повернути її територіальній громаді міста Києва в особі Київради, привівши у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна - будівлі готельного комплексу, частини автомобільної парковки, спортивного майданчику, пункту прокату та споруди невизначеного призначення.

В обґрунтування позовних вимог прокурор у позовній заяві послався на те, що спірна земельна ділянка 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га, власником якої є територіальна громада міста Києва, розташована в межах прибережної захисної смуги та водоохоронній зоні, однак на даний час право власності територіальної громади порушено через самочинну забудову та реєстрацію на її території права власності на майно Товариства загальною площею 574,8 кв.м. Рішення про державну реєстрацію речових прав на самочинно збудоване майно за ОСОБА_1 (засновник Товариства), а у подальшому за Товариством, а також Рішення Київради від 29.02.2024 прийняті, а договір про поновлення договору оренди земельної ділянки від 17.05.2024 укладено з порушенням вимог законодавства, всупереч інтересам держави та територіальної громади, у зв`язку з чим самочинно збудовані об`єкти на земельній ділянці водного фонду підлягають знесенню, державна реєстрація права власності на них за Товариством - скасуванню, а рішення Київради має бути визнано незаконним та скасовано, договір оренди підлягає визнанню недійсним, а земельні ділянки водного фонду мають бути повернуті територіальній громаді міста Києва.

Відповідач 1, заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, посилався на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, а не до земель водного фонду, та була надана Товариству в користування у зв`язку із розміщенням на ній належних Товариству об`єктів нерухомості, тому рішення Київради та спірний договір не суперечать приписам чинного законодавства.

Відповідач 2, заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, посилався на те, що прокурором не доведено наявності підстав для представництва інтересів держави; право власності на нерухоме майно набуто Товариством за наявності відповідних правових підстав і він має право отримати в користування земельну ділянку, на якій розташоване це нерухоме майно; Товариство не створює перешкод членам територіальної громади міста Києва у користуванні спірної земельної ділянки, а вимога про знесення спірних об`єктів нерухомості є непропорційним втручанням у мирне володіння майном. Також вказував на пропуск прокурором позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2024 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки:

- матеріалами справи підтверджується, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду (прибережна захисна смуга), на яку розповсюджується особливий порядок використання та режим обмеженої господарської діяльності, в тому числі й заборона будівництва, і вона може надаватись в оренду виключно для цілей, визначених у Земельному та Водному кодексах України;

- незважаючи на те, що у відомостях Державного земельного кадастру категорія спірної земельної ділянки вказана як землі рекреації, це не має правового значення, оскільки її статус першочергово визначається тим, що вона розташовується в межах прибережної захисної смуги; факт розташування спірних об`єктів самочинного будівництва в межах прибережної захисної смуги встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києві від 18.03.2015 і ця обставина має преюдиційне значення;

- стосовно земель водного фонду установлено пріоритет права власності Українського народу, державної та комунальної власності над приватною, тобто законно отримати під забудову земельну ділянку водного фонду, побудувати на ній нерухоме майно та набути право приватної власності на нього не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі й Товариство, що спростовує висновок суду про виникнення у Товариства права на легітимізацію об`єктів самочинного будівництва, про знесення яких просив прокурор;

- судом не надано належної правової оцінки доводам прокурора про недобросовісність дій відповідачів при забудові земельної ділянки водного фонду та подальшої її передачі Товариству на неконкурентних засадах в оренду у зв`язку з державною реєстрацію права власності на самочинно збудоване майно, а також створення Товариством як самостійно, так і за допомогою ОСОБА_1 штучних передумов для заволодіння особливо цінною земельною ділянкою водного фонду;

- докази у справі свідчать про недобросовісність дій ОСОБА_1 та Товариства, та їх спрямованість на створення уявної законності набуття права власності на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна з метою протиправного заволодіння нерухомим майном територіальної громади міста Києва - земельною ділянкою водного фонду;

- рішення Київради щодо передачу земельної ділянки в оренду Товариству та подальше поновлення договору оренди землі, суперечать вимогам чинного законодавства та порушують права територіальної громади на користування та розпорядження земельною ділянкою, тому не можуть бути оцінені вираженням волі власника спірної земельної ділянки - територіальної громади міста Києва щодо визнання права Товариства на самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна;

- прокурором обрано належний спосіб захисту, який спрямований на відновлення законності, становища, яке існувало до порушення права на цю ділянку, у недопущенні зміни цільового призначення земель водного фонду та їх використання з метою будівництва, що прямо суперечить закону, у збереженні прибережної захисної смуги;

- поведінка обох сторін не була добросовісною, що свідчить про відсутність у Товариства права на "правомірні очікування" отримання землі водного фонду у користування;

- скасування державної реєстрацію прав є належним та ефективним способам захисту порушених прав на землю ;

- прокурором доведено порушення інтересів держави при укладенні між Київрадою та Товариством договору про укладення договору оренди на новий строк від 17.05.2024, а також доведено наявності підстав для задоволення вимог про усунення у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її приведення у придатний до використання стан.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти доводів прокурора та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що:

- прокурором не спростовано висновки суду першої інстанції щодо правової визначеності та добросовісності; жодної заборони використання земельної ділянки до Товариства не надходило, навпаки як отримання, так і використання її з 2018 року погоджувалося, приписи не видавалися, оскаржень жодного з розпорядчих та правовстановлюючих документів - місця не мали, спірність питання, як свідчить позов, виникла лише 2024 року (зі спливом 11 років отримання у власність нерухомого майна та 6 років безперервного та відкритого використання земельної ділянки);

- твердження прокурора про відсутність "добросовісності" в діях Товариства не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки Товариство набуло право власності на нерухоме майно на законних підставах та ініціювало оформлення права оренди на земельну ділянку, яка була надана колегіальним рішенням Київради, тому Товариство, будучи добросовісним набувачем прав на нерухоме майно, не може нести весь тягар наслідків та відповідальності за попередніх учасників правовідносин;

- задоволення позову прокурора призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном;

- прокурором не доведено будь-яких економічних або соціальних переваг, які можуть мати місце у разі визнання договору оренди недійсним та знесення нерухомого майна, побудованого за погодженням зі всіма необхідними органами та установами;

- суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач 2 набув право на легітимізацію спірних будівель у судовому порядку, передбаченому частиною 3 статті 376 ЦК України;

- хронологія подій спростовує доводи прокурора про "недобросовісність дій ОСОБА_1 та Товариства";

- суд правильно та в повному обсязі надав оцінку акту обстеження земельної ділянки від 23.10.2023, який юридично важко назвати актом.

Учасники справи неодноразово належним чином повідомлялись про розгляд апеляційних скарг в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

29.04.2025 від представника відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його участю в інших судових засіданнях.

29.04.2025 від представника відповідача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із його тимчасовою непрацездатністю.

Оскільки явка сторін у судове засідання не була визнана обов`язковою, суд, на підставі ч.12 ст. 270 ГПК України, ухвалив відмовити у задоволенні клопотань представників відповідачів та здійснювати розгляд апеляційної скарги за їх відсутності. При цьому судом враховано, що представники обох відповідачів брали участь у судових засіданнях, які відбулись 25.03.2025 та 08.04.2025, і судом були заслухані їх пояснення, що підтверджується протоколами вказаних судових засідань.

Прокурор (апелянт) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Представник третьої особи у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу прокурора.

Заслухавши пояснення прокурора та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено матеріалами справи, рішення Київської міської ради від 21.05.2009 №461/1517 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м.Києва" було затверджено проект прибережних захисних смуг водних об`єктів м.Києва, Голосіївський район, згідно з додатком 1 (том 1 а.с.217-218)

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежилу будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 500 кв.м та визнання права власності на нежиле приміщення загальною, що знаходиться в АДРЕСА_2 , площею 110,6 кв.м.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12.09.2013 у справі №759/13463/13-ц (провадження №2/759/5514/13), з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.10.2013, позовні вимоги задоволено частково. Визнано право власності за ОСОБА_1 на нежиле приміщення загальною площею 110,6 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено (том 2 а.с.21-23).

У вказаному рішенні зазначено, що 01.07.2011 між ОСОБА_1 (замовником) і ОСОБА_2 (підрядником) було укладено договір будівельного підряду №15 від 14.10.2010 року, згідно якого підрядник виконав роботи з будівництва нежилої будівлі, що знаходиться в АДРЕСА_2 , площею 110,6 кв.м., однак оспорював право замовника на цю нежитлову будівлю, у зв`язку із чим суд, на підставі положень ст.386 ЦК України визнав право власності на цю будівлю за замовником.

25.11.2013 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 загальною площею 110,6 кв.м. Підставою виникнення права власності у останнього на зазначене майно вказано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12.09.2013 та ухвала цього ж суду від 20.10.2013 у справі №759/13463/13-ц (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 222550080000) (том 2 а.с.34, том 1 а.с.56-58).

Відповідач 2 у відзиві на позов вказує, що 23.07.2014 було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт, зареєстровану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України ІУ №083142040265 (копія у матеріалах справи відсутня).

07.10.2014 Інспекцією ДАБК у м.Києві було зареєстровано подану ОСОБА_1 декларацію про готовність об`єкта до експлуатації КВ №143142800456 з "Реконструкції нежитлових приміщень (в літ.Б) під кафе з літнім майданчиком по АДРЕСА_2 ", згідно якої замовником є ОСОБА_1 підрядником ТОВ "Гравбудкомплект", початок будівництва липень 2914, кінець будівництва вересень 2014, загальна площа будівлі 114,8 кв.м. (том 2 а.с.148-154).

10.10.2014 ПП "Дім проектів" на замовлення ОСОБА_1 виготовило Технічний паспорт на громадський будинок - нежитлові будівлі літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М" (том 1 а.с.185-210).

14.11.2014 державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві проведено державну реєстрацію змін до права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно по АДРЕСА_2 . Опис змін: нежиле приміщення (літера "Б") загальною площею 110,6 кв.м змінено на нежитлові приміщення (літера "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М") - кафе з літнім майданчиком загальною площею 421,5 кв.м., відомості внесені до реєстру 28.11.2014 (том 2 а.с.35, том 1 а.с.56).

10.12.2014 було проведено первинну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "РК ГАЛЕРА", що підтверджується відомостями з ЄДРПОУ (том 1 а.с.152), кінцевим бенефіціарним власником якого були ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том 1 а.с.154-159).

Відповідач 2 вказує, що ОСОБА_1 були внесені об`єкти нерухомого майна (нежитлові будівлі, літ. Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М), новостворених після реконструкції нежитлових приміщень (в літ. "Б") під кафе з літнім майданчиком по АДРЕСА_2 " до статутного капіталу Товариства.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18.03.2015 у справі №22-ц/796/267/2015 (том 2 а.с.24-29), яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2015 (том 2 а.с.30-31), апеляційну скаргу тимчасово виконуючого обов`язки Генерального директора Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва "Плесо" Сарафонова Олександра Володимировича задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 12.09.2013 в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на нежилі приміщення загальною площею 110,6 кв.м, що знаходяться на АДРЕСА_2 скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволені позову до ОСОБА_4 про визнання права власності на нежилі приміщення загальною площею 110,6 кв.м, що знаходяться на АДРЕСА_2 .

Рішенням Апеляційного суду міста Києва у вказаній справі встановлені наступні обставини:

- КП "Плесо" на підтвердження порушення оспорюваним рішенням його прав надала суду апеляційної інстанції розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 04.02.2009 року № 111 "Про передачу на баланс та закріплення за КП "Плесо" водних об`єктів та оформлення земель водного фонду м. Києва";

- зі змісту цього розпорядження випливає, що з метою поліпшення благоустрою на малих річках, струмках, ставках та інших водних об`єктах зобов`язано вжити заходи щодо закріплення за комунальним підприємством "Плесо" на праві господарського відання внутрішніх водних об`єктів, гідротехнічних споруд та оформлення земель водного фонду м.Києва;

- зобов`язано Комунальне підприємство в установленому законодавством порядку подати до Київської міської ради клопотання про передачу в користування земельних ділянок , на яких розташовані об`єкти, зазначені в п.1 розпорядження;

- забезпечити розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та їх погодження в установленому порядку .

- підприємства, установи та організації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зобов`язано передати, а КП " Плесо" взяти на "баланс" внутрішні водні об`єкти та гідротехнічні споруди згідно з додатком;

- на виконання зазначеного розпорядження та пункту 10 рішення Колегії виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 17.09.2010 Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація ) 01 грудня 2010 року видало наказ № 315 "Про закріплення майна комунальної власності територіальної громади м.Києва" , яким закріпило на праві господарського відання за КП " Плесо" внутрішні водні об`єкти та гідротехнічні споруди , згідно з додатком та зобов`язало його забезпечити контроль за збереженням та використання за цільовим призначенням закріплених об`єктів;

- згідно з Переліком внутрішніх водних об`єктів та гідротехнічних споруд, які закріплюються на праві господарського відання за КП " Плесо" (далі - Перелік) останньому передано у Голосіївському районі м. Києва р. Дніпро ( о.Галерний ), (р.Дніпро о. Галерний) ( п. 9,10 Переліку).

- зазначене свідчить про те, що КП "Плесо" є користувачем затоки "Галерна" на річці Дніпро;

- відповідно до Витягу з бази даних Державного земельного кадастру станом на 29.05.2008 року Державному комунальному підприємству по охороні, утриманні та експлуатації внутрішніх водоймів м. Києва "Плесо" надано згоду на постійне користування ділянок під кодами 90 019 026 к, 90 019 027 к,90 019 028 к, 90 019 029 к АДРЕСА_2 (мкр. Корчувате);

- проте , як пояснив представник КП "Плесо", оскільки грошові кошти не були виділені на забезпечення виконання п.п. 2.2, 2.3 розпорядження №111 від 04.02.2009 року Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація ) межі земельних ділянок не були встановлені в натурі;

- у судовому засіданні представником КП "Плесо" був наданий черговий кадастровий план, який був досліджений судом та встановлено, що нежилі будівлі, на які було визнано право власності за ОСОБА_1 знаходяться в межах прибережної захисної смуги;

- з пояснень сторін та матеріалів справи випливає, що нежитлові приміщення, які за рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 12 вересня 2013 року, знаходяться на прибережній захисній смузі;

- таким чином, нежитлові будівлі на АДРЕСА_2 у Голосіївському районі м.Києва знаходяться в прибережній захисній смузі, користувачем якої є КП " Плесо";

- до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути права власності або користування на цю земельну ділянку;

- ОСОБА_1 не надав суду доказів про те , що земельна ділянка, яка знаходиться на АДРЕСА_2 (після виправлення судом описки) в м.Києві та на якій побудовані нежилі приміщення загальною площею 110,6 кв.м., надавалася позивачу у встановленому порядку у користування чи передавалася у власність.

- за таких обставин, особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці , що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України;

- не є підставою до визнання права власності на нежилі приміщення і стаття 392 ЦК України, на яку послався суд задовольняючи позов, оскільки вказана стаття не регулює правовідносини щодо самочинно збудованого нерухомого майна.

03.04.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Аврамченко С.С. проведено державну реєстрацію права власності за Товариством на нерухоме майно на нежитлові приміщення (літера Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М) - кафе з літнім майданчиком загальною площею 421,5 кв.м на АДРЕСА_2 та припинено речове право ОСОБА_1 на вказане майно (відомості внесені до реєстру 24.04.2024) (том 2 а.с.36, том 1 а.с.57).

24.04.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Аврамченко С.С. видано Товариству свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення (літера Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М) - кафе з літнім майданчиком загальною площею 421,5 кв.м на АДРЕСА_2 (том 1 а.с.182)

На замовлення Товариства від 03.08.2015 Містобудівним кадастром Києва сформовано Витяг щодо чинних містобудівних умов провадження містобудівної діяльності щодо земельної ділянки по АДРЕСА_2 (том 1 а.с.107-112), згідно якого земельна ділянка потрапляє до прибережно-захисної смуги, дотримуватись вимог Водного кодексу (ст.89).

11.08.2015 Товариство звернулося до Київради з клопотанням про надання дозволу про розроблення документації із землеустрою по земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,5635 га, для цільового призначення: 07.01. Для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (том 1 а.с.95-96).

Листом-повідомленням від 14.09.2015 Товариство повідомило Київраді про те, що оскільки в встановлений місячний термін Київрадою не прийнято рішення та не надано мотивованої відмови, воно уклало договір з ТОВ "Головземпроект" на виконання робіт зі складання проекту землеустрою (том 1 а.с.98).

На підставі укладеного з Товариством договору від 14.09.2015 (том 1 а.с.99-104) Товариством з обмеженою відповідальністю "Головземпроект" було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення на АДРЕСА_2, у Голосіївському районі міста Києва (том 1 а.с.73-247).

Згідно додатку до пояснювальної записки межі та площа земельної ділянки, що відводиться Товариству для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення становить 0,5636 га. На час обстеження на земельній ділянці розташовані нежилі приміщення (літ. Б, В, Г, Д, Е, Ж, З И, К, Л, М) загальною площею 421, 5 кв.м., серед яких кафе з літнім майданчиком, будинок рибалки, будинок мисливця, лазня, вбиральня та інші будинки для короткострокового відпочинку, які належать на праві власності Товариству на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 24.04.2015, а також на території комплексу влаштовано пляжну зону з тимчасовими альтанками-наметами, зонтиками та шезлонгами, спортивний та дитячий майданчик, тимчасову сцену для живої музики, кальян-зону (том 1 а.с.82).

За результатами розгляду заяви Товариства від 07.10.2015 №65053-000857706-782-05 Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві сформовано довідку №19-26-7777.2-5167/20-15 від 30.10.2015, в якій зазначено, що земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, у Голосіївському районі міста Києва, площею 0,5635 га, за функціональним призначенням належить до території зелених насаджень загального користування та включена до складу озеленених територій загального користування. Відомості про реєстрацію вищезазначеної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі за юридичними та фізичними особами та рішення щодо передачі її у власність чи користування відсутні (том 1 а.с.89-90).

Листом від 10.11.2015 ДП "Інститут генерального плану міста Києва" повідомило Товариству щодо меж прибережної захисної смуги затоки р.Дніпро, встановлених рішенням Київради від 21.05.2009 №491/1517, в районі земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, та надало відповідне креслення (том 1 а.с.213-216).

Згідно акту обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, від 16.12.2015 на вказаній земельній ділянці підлягає видаленню 6 дерев, підлягає збереженню 193 дерева, 3 кущі, 0,112 га газонів, підлягає знищенню 6 одиниць (том 1 а.с.220-224)

Згідно довідки Головного управління Держгеокадастру у місті Києві №19-26-0.4-1224/35-16 від 06.10.2016 частина запитуваної земельної ділянки знаходиться в межах прибережної захисної смуги об`єкта водного фонду (том 1 а.с.91-92).

Згідно довідки Головного управління Держгеокадастру у місті Києві №97-26-0.5-596/35-18 від 27.02.2018 частина запитуваної земельної ділянки знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, а тому, враховуючи норми статті 58 Земельного кодексу України та статті 4 Водного кодексу України, відноситься до земель водного фонду (том 1 а.с.93-94).

Згідно земельно-кадастрової інформації на земельну ділянку (реєстраційно-обліковий код 90:019:0129) вона має категорію земель "800.Землі водного фонду", умови передачі "оренда на 5 років", категорія земель "500.Землі рекреаційного призначення", площа 5636 кв.м. (том 1 а.с.83).

Згідно переліку обмежень у використанні земельної ділянки по АДРЕСА_2, від 06.06.2018 вказана земельна ділянка має, у тому числі, наступні обмеження: водоохоронна зона - 0,5636 га, прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах - 0,5636 га, зона особливого режиму забудови - 0,1721 га та 0,5636 га (том 1 а.с.84-85).

Згідно переліку обмежень у використанні земельної ділянки по АДРЕСА_2, із визначенням норм, підстав їх встановлення та умов використання від 06.06.2018 вказана земельна ділянка має, у тому числі, наступні обмеження: водоохоронна зона - вся ділянка, площа 0,5636 га (Рішення Київради від 21.05.2009 №461/1517 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м.Києва", стаття 87 Водного кодексу України); прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах - вся ділянка, площа 0,5636 га (Рішення Київради від 21.05.2009 №461/1517 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м.Києва", статті 88, 89 Водного кодексу України, статті 60, 61 Земельного кодексу України) (том 1 а.с.86-88).

Згідно Довідки, виданої Департаментом економіки та інвестицій, Товариством було сплачено 198,03 тис. грн пайового внеску - участь у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв`язку із реконструкцією нежитлових приміщень під заклад громадського харчування (кафе) (том 1 а.с.219).

Висновками Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №16-0576-В від 21.09.2016, Державного агентства водних ресурсів України №3724/9/11-18 від 26.06.2018, Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) №064/478-60 від 14.03.2016, Головного управління Держгеокадастру у місті Києві №1063/41-16 від 06.10.2016 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення на АДРЕСА_2, у Голосіївському районі міста Києва. При цьому, у висновку Державного агентства водних ресурсів України зазначені обмеження у використанні земельної ділянки - відповідно до обмежень, встановлених для прибережних захисних смуг, а у висновку Головного управління Держгеокадастру у місті Києві зазначено, що замовник зобов`язаний земельну ділянку в межах прибережних захисних смуг використовувати з дотриманням вимог статті 61 Земельного кодексу України та статті 89 Водного кодексу України (том 1 а.с.233-247).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 27.12.2018 НВ-0002552532018 19.07.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у місті Києві проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,5636 га, яка розташована за адресою: місто Київ, Голосіївський район, АДРЕСА_2, та присвоєно кадастровий номер: 8000000000:90:019:0129 (том 1 а.с.65-72).

Зі змісту зазначеного витягу вбачається, що цільове призначення земельної ділянки: 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорія земель: землі рекреаційного призначення, вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Відомості про обмеження: водоохоронна зона, 0,5636 га, стаття 87 Водного кодексу України, строк дії обмеження - безстроково; прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, 0,5636 га, статті 88, статті 60, 61 Земельного кодексу, строк дії обмеження - безстроково.

20.11.2018 Київрадою прийнято рішення №111/6162, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення на АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва (категорія земель - землі рекреаційного призначення) та, за умови виконання пункту 3 цього рішення, передано вищезазначену земельну ділянку в оренду Товариству на 5 років для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення на АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24.04.2015, індексний номер 36735945, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.05.2015 №36736314) (том 1 а.с.1-3).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №393070705 від 30.08.2024, 27.12.2018 проведено державну реєстрацію права власності за територіальною громадою міста Києва в особі Ради на земельну ділянку з кадастровим номером: 8000000000:90:019:0129, площею 0,5636 га, що знаходиться за адресою: місто Київ, Голосіївський район, АДРЕСА_2 (том 1 а.с.59-61).

27.12.2018 між Київрадою, як Орендодавцем, та Товариством, як Орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №1428, відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 3.1 якого на підставі рішення Ради від 20.11.2018 за №111/6162 Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду (строкове платне використання) на 5 років земельну ділянку площею 0,5636 га, яка розташована за адресою: місто Київ, Голосіївський район, АДРЕСА_2, із цільовим призначенням: 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, категорії: землі рекреаційного призначення, видом використання: для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, та якій присвоєно кадастровий номер: 8000000000:90:019:0129 (том 2 а.с.7-12).

Однією з підстав припинення договору є закінчення строку, на який його було укладено (пункт 11.3 договору оренди від 27.12.2018).

Відповідно до пункту 11.7 договору оренди від 27.12.2018 після закінчення строку, на який було укладено цей договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має переважне право перед іншими особами на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію та сплачувати орендну плату за період від дня закінчення дії цього договору до дня поновлення його дії у порядку та розмірах, встановлених цим договором.

27.12.2018 проведено державну реєстрацію права оренди на вказану земельну ділянку за Товариством, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №393070705 від 30.08.2024.

21.06.2019 на підставі довідки Товариства з обмеженою відповідальністю "Проекттехсервісгруп" про показники об`єкта нерухомого майна вих. №0089/19 від 13.06.2019 та технічного паспорту проведено державну реєстрацію змін до площі об`єкта нерухомого майна, що розташовані по АДРЕСА_2, у Голосіївському районі міста Києва (реєстраційний номер 222550080000), а саме: нежитлові приміщення (літера "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н") - кафе з літнім майданчиком загальною площею 421,5 кв.м, змінено на нежитлові будівлі (літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н") - кафе з літнім майданчиком загальною площею 574,8 кв.м. (том 2, а.с.38-40, 45-72).

26.09.2023 Товариство звернулось до Ради із клопотання №586705176 про поновлення договору оренди.

27.10.2023 представником Департаменту земельних ресурсів - державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель Лисенком А.В., відповідно до Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням сесії Київради від 20.04.2017 №241/2463, проведено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129, площею 0,5636 га, за результатами якого складено Акт обстеження земельної ділянки №ДК/242-АО/2023 від 27.10.2023 (том 2 а.с.73-101).

Вказаним обстеженням встановлено, що на місці розташування вказаної земельної ділянки розміщується готельно-розважальний комплекс "Galera Resort", територія комплексу огороджена парканом, у межах огородженої території розміщується будівля ресторану, декілька альтанок, літній майданчик, басейн, на території ростуть поодинокі дерева, трав`яниста рослинність та декоративний газон. Зі сторони вулиці Набережно-Корчуватська на суміжній земельній ділянці розміщується автомобільна парковка та автомобільна електрична зарядка для відвідувачів вищевказаного комплексу. Із західної сторони від земельної ділянки розміщується будівля невідомого призначення, спортивний майданчик, туалет та споруда пункту прокату спорядження. З північно-східної сторони від земельної ділянки розміщується причал, до якого прибудовано готельний комплекс. Межові знаки земельної ділянки в натурі (на місцевості) відсутні. Відповідно до технічного звіту щодо вишукувальних робіт при здійсненні моніторингу земель та контролю за їх використанням і охороною - готельний комплекс, частина автомобільної парковки, спортивний майданчик, пункт прокату та споруда невизначеного призначення розміщуються за межами відведеної ТОВ "РК ГАЛЕРА" земельної ділянки, орієнтовна площа додатково займаної території 2611 кв.м. Зважаючи на викладене, вбачається самовільне зайняття земельних ділянок загальною орієнтовною площею 2611 кв.м. Додатками до акту є матеріали фотофіксації.

Вказаний акт відповідає положенням Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням сесії Київради від 20.04.2017 №241/2463, а тому визнається апеляційним господарським судом належним доказом.

20.12.2023 постійна комісія з питань архітектури, містопланування та земельних відносин проголосувала за підтримання проекту рішення Київради щодо поновлення договору оренди з Товариством, збільшивши строк оренди з 10 до 15 років (том 2 а.с.102-103).

У пояснювальній записки до проекту рішення Київради про поновлення Товариству договору оренди зазначено, що з акту обстеження вбачається самовільне зайняття земельних ділянок загальною орієнтовною площею 2611 кв.м. (том 2 а.с. 109-117).

Листом №15-3ВИХ-24 від 10.01.2024 Київська міська прокуратура повідомила Київраду про недобросовісність Товариства та втрату ним переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою: місто Київ, Голосіївський район, АДРЕСА_2, оскільки право власності на об`єкти нерухомого майна було зареєстровано на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано, при цьому відсутня інформація про відведення ОСОБА_1 , ТОВ "РК ГАЛЕРА" або іншій особі на дату видачі свідоцтва про право власності земельної ділянки, що може свідчити про самочинність будівництва (том 2 а.с.118-120).

У листі-відповіді №05716-1801 від 08.02.2024 Департамент на виконання доручення Ради від 10.01.2024 №1184 повідомив, що на момент підготовки проекту рішення про поновлення договору оренди землі відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариству на праві приватної власності належало майно - нежитлові будівлі (літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н") - кафе з літнім майданчиком загальною площею 574,8 кв.м. На момент підготовки даного листа остаточне рішення Радою не прийнято (том 121-122).

29.02.2024 на сесії Київради прийнято рішення №7840/7881, яким, зокрема, поновлено Товариству на 10 років договір оренди земельної ділянки від 27.12.2018 №1428 (том 2 а.с.13-14, 104-107).

Листом від 03.05.2024 №15-65-вих24 прокурор звернувся до начальника КП Київради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" та просив надати інформацію щодо всіх власників об`єктів нерухомого майна, що розташовані по АДРЕСА_2 з моменту первісної реєстрації права власності на них до останньої реєстрації, проведеною Бюро (том 2 а.с.132-134)

У листі від 15.05.2024 КП Київради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" повідомило прокурор, що згідно реєстрових книг за запитуваною адресою нерухоме майно на праві власності не реєструвалося (том 1 а.с.135-136).

Листом від 03.05.2024 №15-70-вих24 прокурор звернувся до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва та просив надати інформацію щодо реєстрації ДАБІ України 13.07.2014 за №082142040265 декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрацію ІДАБК у м.Києві 07.10.2014 за №КВ143142800456 декларації про готовність до експлуатації об`єкту, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 по АДРЕСА_2, чи реєструвались Департаментом документи на проведення підготовчих або будівельних робіт, чи реєструвались документи, що посвідчують готовність об`єкта та чи дійсні вказані документи на даний час, чи проводилась перевірка додержання вимог містобудівного законодавства (том 2 а.с.137-140).

Листом від 14.05.2024 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва повідомив прокурору, що він не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт, прийняття закінчених будівництвом об`єктів за запитуваною адресі, у Департаменту відсутня інформація щодо вказаних прокурором декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації, а наказом Департаменту від 06.06.2018 №214 скасовано реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт "Реконструкція нежитлових приміщень (в літ. Б) під кафе з літнім майданчиком на АДРЕСА_2 у Голосіївському районі м.Києва" від 23.07.2014 №УІ 082142040265 та реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 07.10.2014 №КВ 142142800456 (том 2 а.с.141-142).

Листом від 03.05.2024 №15-68-вих24 прокурор звернувся до Державної інспекції архітектури та містобудування України та просив надати інформацію щодо реєстрації ДАБІ України 13.07.2014 за №082142040265 декларації про початок виконання будівельних робіт та реєстрацію ІДАБК у м.Києві 07.10.2014 за №КВ143142800456 декларації про готовність до експлуатації об`єкту, що розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 по АДРЕСА_2, чи реєструвались Інспекцією чи її територіальним органом у місті Києві документи на проведення підготовчих або будівельних робіт, чи реєструвались документи, що посвідчують готовність об`єкта та чи дійсні вказані документи на даний час, чи проводилась перевірка додержання вимог містобудівного законодавства (том 2 а.с.143-145).

Листом від 17.05.2024 Державна інспекція архітектури та містобудування України повідомила прокурору, що згідно Інформації у Реєстрі будівельної діяльності зареєстровані Департаментом ДАБІ у м.Києві декларація про початок виконання будівельних робіт від 23.07.2014 №УІ 082142040265 та декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 07.10.2014 №КВ 142142800456 - скасовані наказом від 06.08.2018 №214м/р (том 2 а.с.146-147). До листа додано копію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 07.10.2014 №КВ 142142800456 (том 1 а.с.148-154).

Відповідач 2 у відзиві на позовну заяву вказував, що 23.07.2014 було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт, зареєстровану Державною архітектурно-будівельною інспекцією України ІУ №083142040265 (а не начебто скасовану наказом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 06.08.2018 №214 - ІУ 082142040265).

Проте, сторонами до матеріалів справи не надано ні декларації №082142040265, на яку посилається прокурор, ні декларації №083142040265, на яку посилається Товариство, також не надано наказ Департаменту №214.

З метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, Київська міська прокуратора листами від 03.05.2024 №15-66вих24 звернулася до Київради та Департаменту земельних ресурсів, в яких просила надати необхідну інформацію та надати відповідні підтверджуючі документи (том 2 а.с.123-127).

Листом від 17.05.2024 №0570202/1-6729 Департамент земельних ресурсів повідомив прокуратурі, що 29.02.2024 Київрадою прийнято рішення №7840/7881, яким поновлено договір оренди земельної ділянки від 27.12.218 №1428, однак сам договір ще не було укладено. Крім цього, зазначено, що питання надання оцінки щодо правомірності державної реєстрації права власності на нерухоме майно не належить до повноважень Департаменту. Також із вказаним листом надано наявні документи по спірному питанню (том 2 а.с.128-131).

Листом від 03.05.2024 №15-71-вих24 прокурор звернувся до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві та просив надати документів, що містяться у реєстраційній справи на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 222550080000 (том 2 а.с.155-157).

Листом від 09.05.2026 Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України відмовило прокурору у наданні запитуваної інформації (том 2 а.с.158-160).

17.05.2024 між Київрадою та Товариством укладено Договір про укладення договору земельної ділянки на новий строк, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №408, яким поновлено на 15 років договір оренди земельної ділянки від 27.12.2018, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі за №1428, строк дії якого закінчився, та викладено договір оренди земельної ділянки №1428 від 27.12.2018 у новій редакції (том 2 а.с.15-20).

17.05.2024 у зв`язку з укладенням вищезазначеного договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні зміни (том 1 а.с.59-61).

Листом 21.06.2024 №15-94Авих-24 прокурором повідомлено Київраду про підготовку даного позову (том 2 а.с.161-162).

Листом 11.07.2024 Національний центр управління та випробувань космічних засобів на запит прокурора надав супутникові знімки на 37 аркушах спірної земельної ділянки за період з 26.04.2012 по 15.04.2022 (том 2 а.с.173-210).

У зв`язку із викладеними обставинами прокурор звернувся до суду із даним позовом та просив суд: зобов`язати Товариство знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га по АДРЕСА_2; скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.04.2015, індексний номер 20906820, зі змінами; визнати незаконним та скасувати рішення Київради від 29.02.2024 №7840/7881; визнати недійсним договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк від 17.05.2024 скасувати державну реєстрацію права оренди Товариства на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129; зобов`язати Товариство повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129; усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,2611 га, яка є суміжною із земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129.

Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що нежитлові приміщення (літера Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М) - кафе з літнім майданчиком загальною площею 574,8 кв.м, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва, збудовані без дозвільних документів, які дають право виконувати будівельні роботи, на земельній ділянці водного фонду, що не була відведена для цієї мети, а тому спірні об`єкти нерухомості є самочинними, відтак згідно з частиною 2 статті 376 ЦК України право власності у Товариства не виникло;

- державна реєстрації права власності на об`єкти самочинного будівництва суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням як вимог чинного законодавства, так і прав та інтересів територіальної громади міста Києва, оскільки факт державної реєстрації нерухомого майна на чужій земельній ділянці свідчить про фактичну реєстрацію обмеження права власника землі на власний розсуд користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою;

- оскільки вищезазначені об`єкти нерухомості розташовані на земельній ділянці водного фонду та є самочинним будівництвом, тому рішення Київради від 29.02.2024 №7840/7881 було прийнято, а договір від 17.05.2024 було укладено всупереч приписам статті 135 ЗК України - у позаконкурентний спосіб та спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, а відтак відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України вказаний правочин є нікчемним;

- рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18.03.2015 у справі №22-ц/796/267/2015 скасовано рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12.09.2013 у справі №759/13463/13-ц та відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову в частині визнання права власності на нежиле приміщення загальною площею 110,6 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва і вказаним рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що спірні об`єкти нерухомості знаходилися у прибережній захисній смузі;

- окрім вказаної земельної ділянки, Товариством також зайнято суміжну з нею земельну ділянку орієнтовною площею 0,2611 га, яка в порушення вимог статей 125, 126 ЗК України використовується за відсутності правовстановлюючих документів, на якій Товариство самочинно розмістило готельний комплекс, частину автомобільної парковки, спортивний майданчик, пункт прокату та споруду невизначеного призначення;

- позовна давність у спірних правовідносинах не застосовується, оскільки поданий Прокурором позов є негаторним;

- порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку без достатніх правових підстав, Товариством зареєстровано право власності на самочинно збудовані об`єкти і нерухомого майна з метою незаконного заволодіння комунальною земельною ділянкою водного фонду, розташованої в межах прибережної захисної смуги, в Голосіївському районі міста Києва;

- оскільки Київрада, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави, тому позов подається прокурором в інтересах держави як позивачем.

Заперечуючи проти позовних вимог прокурора Київрада наголошувала на тому, що земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (код 07.01), вид використання: для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, а не до категорії земель водного фонду, як про це вказує прокурор;

- спірна земельна ділянка площею 0,5636 га була надана у користування Товариству у зв`язку із розміщенням на ній об`єктів нерухомості, право приватної власності на які в установленому законом порядку зареєстровано за Товариством;

- Київрада, як уповноважена особа на розпорядження вказаною земельною ділянкою, передаючи в користування відповідачу земельні ділянки під уже збудованим нерухомим майном, не заперечувала приналежність нерухома майна Товариству, а відтак останнє на підставі частини 3 статті 376 ЦК України набуло право на визнання за ним права власності на вказані об`єкти нерухомості;

- передання земельних ділянок комунальної власності у користування є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування;

- доводи прокурора про необхідність передачі земельної ділянки в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) є необґрунтованими, оскільки договір від 17.05.2024 було укладено у відповідності до положень статті 322 Закону України "Про оренду землі", статей 126-1, 134 ЗК України та на підставі пункту 11.7. договору оренди від 27.12.2018 - у зв`язку із розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що перебувало у власності відповідача, та у зв`язку із поновлення договору оренди землі.

Заперечуючи проти позовних вимог прокурора Товариство вказало, що прокурором не підтверджено підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки органом, уповноваженим державою здійснювати у спірних правовідносинах функції нагляду (контролю) за дотриманням Київрадою вимог земельного законодавства під час прийняття зазначених рішень та укладання договорів є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру;

- право власності на спірні об`єкти нерухомості було набуте в період дії законного рішення суду та зареєстроване у встановленому законом порядку;

- у цивільній справі №759/13463/13-ц не вирішувалося питання та не встановлювалася обставина здійснення самочинного будівництва по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва;

- внаслідок реконструкції об`єкту нежитлова будівля (літ. Б) в період законної дії рішення Святошинського районного суду міста Києва та наявності, відповідно, у ОСОБА_1 прав власності на зазначене майно, він здійснив в рамках вимог до містобудівної діяльності його реконструкцію, внаслідок якої створена нова річ - нежитлові будівлі, літ. Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, Л, М, та на підставі статті 331 ЦК України було набуто право власності та здійснено державну реєстрацію. У цьому ланцюгу правових дій та подій не було жодного порушення чинного законодавства та/або прийняття рішень поза межами компетенції діяльності державних дозвільних або контролюючих органів.

- за наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування), при цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палата Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №912/2797/21);

- матеріали справи не містять доказів створення Товариством перешкод членам територіальної громади міста Києва у користуванні спірної земельної ділянки;

- задоволення вимоги про знесення спірних об`єктів нерухомості є непропорційним втручанням у мирне володіння майном, що є складовою верховенства права, та є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції;

- визнання неправомірним використання нерухомого майна, земельної ділянки Товариством після отримання погоджень, узгоджень, проведення реєстрацій, обліку в реєстрах, надання дозволів всіх напрямків та рівнів, сплати орендних, податкових та інших платежів та приймання їх державними та місцевими органами влади є порушенням принципу юридичної (правової) визначеності та є проявом недобросовісної (суперечливої) поведінки;

- визнання недійсним договору від 17.05.2024 не є ефективним способом захисту, оскільки він був укладений на підставі (шляхом поновлення) первісного договору оренди від 27.12.2018 №1428;

- вимога про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,2611 га по АДРЕСА_2 у Голосїївському районі міста Києва, яка є суміжною із земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129, шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна не підлягає задоволенню у зв`язку з недоведеністю належними та допустимими доказами розміщення на вказаній земельній ділянці майна, яке належить Товариству.

- також Товариство вказувало на те, що прокурором подано позов поза межами позовної давності.

На підтвердження заперечень проти позову Товариство надало до матеріалів справи наступні докази:

- копію витягу з ІТС системи ДПС щодо стану розрахунків платника з бюджетом та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2019 по 01.12.2019 (том 3 а.с.136).

- виписка КБ "Приватбанк" про сплату Товариством орендної плати за землю за період з 01.01.2019 по 26.09.2024 (том 3 а.с.137);

- виписка КБ "Приватбанк" про сплату Товариством пайового внеску за період з 31.10.2023 по 31.08.2024 (том 3 а.с.138);

- виписка КБ "Приватбанк" про сплату Товариством орендної плати за землю за період з 01.09.2020 по 30.08.2024 (том 3 а.с.139-140).

- виписка КБ "Приватбанк" про сплату Товариством плати по догляду за гідроспорудами за період з 01.09.2022 по 30.08.2024 (том 3 а.с.141).

- виписка КБ "Приватбанк" про сплату Товариством послуг з судноплавства за період з 02.10.2023 по 26.09.2024 (том 3 а.с.142).

- копії суднових білетів та свідоцтв про придатність судна до плавання та акту первісного огляду малого судна, згідно яких Товариство є власником суден - UAT-0705-К (понтон ЛТП 8, рік побудови - 2008), UAT-0706-К (понтон ТП-1998, рік побудови - 1985), UAK-0702-К (понтон ТП-1998, рік побудови - 2016) (том 3 а.с.142-151);

- копії облікових карток майданчиків для пляжного волейболу (том 3, а.с.151-152);

- копію витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про присвоєння адрес Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (том 3 а.с.153-156).

- копії свідоцтва про право власності на судно "Готель Галея" УРС-395 (стоянкове, плавготель, рік виробництва 1951), свідоцтва про право плавання під державним прапором України (судновий патент) СВ №000062 на судно "Готель "Галея" УРС-395" (том 3 а.с.156-157);

- копію довідки про включення гідротехнічних споруд до бази даних гідротехнічних споруд від 31.07.2019 на швартові палі (том 3 а.с.158);

- копії довідки Департаменту економіки та інвестиції від 14.12.2015 про сплату Товариством пайової участі та довідки про виконання умов договору пайової участі (том 3 а.с.159);

- копію Технічний звіту та Матеріалів інженерного обстеження на швартові палі, які утворюють місце стоянки стоянкового судна типу дебаркадер проект 87 м.Київ, затока Галерна, АДРЕСА_2 (том 3 а.с.160-165);

- копію Акту огляду гідротехнічної споруди № 101-4-01-24 від 23.01.2024, складений інженером - інспектором Регістра судноплавства України Яценком Л.М. щодо огляду споруди - "швартові палі", тип та призначення "металеві палі швартування та відсій малих суден" (том 3 а.с.166).

- копію Свідоцтва про придатність гідротехнічної споруди до експлуатації від 22.04.2024 № СП-8-101-4-17-24 на швартові палі номер ГТС1138, видане Регістром судноплавства України (том 3 а.с.167);

- копію Акт огляду гідротехнічної споруди №101-4-12-24 від 22.04.2024, складений інженером - інспектором Регістра судноплавства України Яценком Л.М. щодо огляду споруди - "швартові палі", тип та призначення "металеві палі швартування та відсій малих суден" (том 3 а.с.168).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що Київрадою було надано земельну ділянку особі під уже збудоване спірне нерухоме майно і вона не заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за Товариством на її земельній ділянці та не заперечує приналежність вищезазначених будівель Товариству, прокурором не доведено порушення прав і законних інтересів інших осіб фактом здійснення самочинного будівництва, тому відповідач 2 набув право на легітимізацію вказаних будівель у судовому порядку, а вимога прокурора про їх знесення, є порушенням принципу пропорційності, може призвести до недотримання критеріїв, тому не підлягає задоволенню. Визнання незаконними і скасування рішень державних реєстраторів та визнання недійсними договорів купівлі-продажу не є ефективним способом захисту й не забезпечує усунення порушень, спричинених самочинним будівництвом, тому відповідна вимога також не підлягає задоволенню. Прокурором не доведено невідповідності вимогам чинного законодавства укладеного сторонами договору, тому вимога про визнання його недійсним не підлягає задоволенню. Спірне рішення Київради вже реалізоване, тому вимога про визнання його незаконним і скасування є неефективним способом захисту та не підлягає задоволенню. Вимоги про скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання Товариства повернути земельну ділянку є похідними від вимог про визнання недійсним договору та знесення спірних будівель, у задоволенні яких відмовлено, тому також не підлягають задоволенню, а вимога про усунення перешкод у користуванні суміжною земельною ділянкою не підлягає задоволенню, оскільки прокурором не доведено належності майна, яке знаходиться на цій ділянці, саме Товариству.

Проте, Північний апеляційний господарський суд не в повній мірі погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини відповідачів врегульовані положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), Водного кодексу України (далі - ВК України), Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про оренду землі" і апеляційним господарським судом зміст норм вказаних законодавчих актів далі наводиться у відповідних редакціях, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Щодо можливості передання спірної земельної ділянки в оренду та її забудови, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, за змістом статті 59 Земельного кодексу України та статті 85 Водного кодексу України (у редакції, чинній на момент первісної забудови спірної земельної ділянки у 2013 році) Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 88 ВК України, якій кореспондує стаття 60 ЗК України (у редакції, чинній на момент первісної забудови спірної земельної ділянки у 2013 році) з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Правовий режим прибережних захисних смуг визначається статтями 60- 62 ЗК України та статтями 1, 88 - 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України (у редакції, чинній на момент первісної забудови спірної земельної ділянки у 2013 році та до внесення змін Законом № 232-IX від 29.10.2019, який набрав чинності з 01.01.2020) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, у тому числі будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.

Законом України від 27 липня 2023 року № 3272-IX, який набрав чинності з 03.09.2023 року, пункт 4 частини другої статті 89 ВК України та пункт "г" частини другої статті 61 ЗК України викладено викласти в такій редакції: "будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів".

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (статтею 60 ЗК України, статтею 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Таким чином, на землі прибережних захисних смуг поширюється особливий порядок їх надання й використання. Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59-61 Земельного кодексу України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.

Таким чином, на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту, можуть встановлюватися прибережні захисні смуги, які надаються в користування лише для цілей, визначених статтею 59, 60 ЗК України та статтею 85, 88-89 ВК України.

Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га по АДРЕСА_2, у Голосіївському районі міста Києва повністю знаходиться в межах прибережної захисної смуги водного об`єкта, а тому, враховуючи норми статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України, відноситься до земель водного фонду.

Оскільки судом встановлено, та даний факт не заперечується і представниками учасників справи, що спірна земельна ділянка розташована у межах прибережної захисної смуги у затоці "Галерна" на річці Дніпро, на неї розповсюджується спеціальний режим обмеженої господарської діяльності, тому надання у користування такої земельної ділянки без урахування обмежень, зазначених у статті 59-61 ЗК України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.

Зміна Київрадою категорії спірної земельної ділянки з "800.Землі водного фонду" на "500.Землі рекреаційного призначення" не є підставою для скасування встановленого вказаними нормами законодавства спеціального режиму обмеженої господарської діяльності у межах прибережної захисної смуги.

Однак, на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке зареєстроване як "літ. "Б" (нежитлова будівля) - 128,8 кв.м, літ. "В" (нежитлова будівля) - 17,7 кв.м, літ. "Г" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Д" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Е" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м, літ. "Ж" (нежитлова будівля) - 24,5 кв.м, літ. "З" (нежитлова будівля) - 161,3 кв.м, літ. "И" (нежитлова будівля) - 8,7 кв.м, літ. "К" (нежитлова будівля) - 114,5 кв.м, літ. "Л" (нежитлова будівля) - 37,9 кв.м, літ. "М" (нежитлова будівля) - 34,0 кв.м, літ. "Н" (нежитлова будівля) - 16,5 кв.м., І - басейн", тобто не відноситься до об`єктів, що можуть знаходитися у прибережній захисній смузі та експлуатуватися, не порушуючи при цьому режиму використання спірної земельної ділянки.

Також на спірній земельній ділянці побудовані "II - гідротехнічна споруда - причал, III, IV - гідротехнічна споруда - швартовні палі", які Товариство використовує для швартування судна "Готель Галея" УРС-395 та понтонів UAT-0705-К, UAT-0706-К, UAK-0702-К, переобладнаних під готель.

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в частині 2 статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). Також за рішенням суду на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Отже, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 надавалась спірна земельна ділянка у користування для здійснення будівництва нежилого приміщення (літера "Б") загальною площею 110,6 кв.м, як і для подальшої "реконструкції", внаслідок якої вказане приміщення змінено на нежитлові приміщення (літера "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М") - кафе з літнім майданчиком загальною площею 421,5 кв.м.

Факт здійснення ОСОБА_1 самочинного будівництва також встановлений рішенням Апеляційного суду міста Києва від 18.03.2015 у справі №22-ц/796/267/2015, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.07.2015, отже набрало законної сили.

Реєстрація за Товариством права власності на вказані нежитлові приміщення, після їх внесення ОСОБА_1 до статутного капіталу, також не змінює правовий режим такого будівництва, як і подальші реконструкції та добудови нових об`єктів, оскільки вказані добудови здійснювались Товариством з порушенням спеціального режиму обмеженої господарської діяльності у межах прибережної захисної смуги.

Крім того, самочинність забудови Товариством орендованої земельної ділянки підтверджується також даними, внесеними 21.06.2019 та 26.06.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, якими фактично Збільшено площу зареєстрованого за Товариством самочинно збудованого його засновником майна з 421, 5 кв.м на 574,8 кв.м, а також додано зміни до назви об`єкта нерухомого майна, доповнивши його літерою "Н", басейном та гідротехнічними спорудами.

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У постановах Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 822/2149/18 (провадження № К/9901/5732/19) та від 10 квітня 2020 року у справі

№ 344/4319/16-а (провадження № К/9901/18858/18) зроблено висновки про те, що "…правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна залежить від підстав, за якими його віднесено до об`єкта самочинного будівництва. За змістом частини сьомої статті 376 ЦК України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проєкту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, та істотного порушення будівельних норм і правил. У цих випадках з позовом про зобов`язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, стаття 376 ЦК України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови. Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України). В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови".

За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 204/3027/20 (провадження № 61-2199св22), від 01 лютого 2023 року у справі № 204/1053/20 (провадження № 61-21119св21), від 22 червня 2023 року у справі № 592/16491/18 (провадження № 61-9539св22), від 04 січня 2024 року у справі № 680/1009/16-ц (провадження № 61-3906св23).

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

З матеріалів справи вбачається, що у даному випадку перебудова об`єктів нерухомості неможлива, оскільки вся спірна земельна ділянка знаходиться в межах прибережної захисної смуги.

Проте, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 ЦК України.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1)виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зауважила, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об`єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об`єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості).

На необхідності дослідження добросовісності набуття спірного майна як підстави для позбавлення особи права власності наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, пропорційності втручання у мирне володіння - у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17 та від 12.06.2019 у справі № 916/1986/18, а на оцінці добросовісності дій особи - у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2022 у справі № 461/12525/15-ц, від 05.12.2018 у справі № 522/2110/15-ц та від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13.

Як зазначено вище, законодавством, чинним на час передачі майна у статутний капітал Товариства, було встановлено, що у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, у тому числі, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Отже, ні ОСОБА_1 , ні Товариство не могли законно набути право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на спірній земельній ділянці, натомість, вони набули це право власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності ОСОБА_1 на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, передача його у статутний капітал Товариства, прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо укладення договору оренди тощо.

Проте, відповідач 2 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельних ділянок, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянка перебувають у межах прибережної захисної смуги, а отже має спеціальний режим обмеженої господарської діяльності.

Про обізнаність відповідача 2 із вказаними обмеженнями свідчить також зміст розробленого на його замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству, додатком до якого є перелік обмежень у використанні земельної ділянки по АДРЕСА_2, із визначенням норм, підстав їх встановлення та умов використання від 06.06.2018, згідно якого вказана земельна ділянка має, у тому числі наступні обмеження: водоохоронна зона - вся ділянка, площа 0,5636 га (Рішення Київради від 21.05.2009 №461/1517 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м.Києва", стаття 87 Водного кодексу України); прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах - вся ділянка, площа 0,5636 га (Рішення Київради від 21.05.2009 №461/1517 "Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об`єктів м.Києва", статті 88, 89 Водного кодексу України, статті 60, 61 Земельного кодексу України) (том 1 а.с.86-88)

Апеляційний господарський суд при цьому також враховує висновки Великої Палати ЄСПЛ у справі "Депаль проти Франції" (заява № 34044є/02) від 29 березня 2010 року, згідно яких в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване якраз на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля.

В рішенні по справі "Депаль проти Франції" зазначено, що "збереження прибережної зони, а особливо пляжів, "місць, відкритих для всіх", є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю".

ЄСПЛ в рішенні вказував, що "політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав".

Також Суд вважав, що встановлення обов`язку знести будинок за свій рахунок не було "особливим" і "надмірним". "Зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку представлятиме радикальне втручання в право заявника на користування майном".

Відмова продовжити дозволи і покладений на заявника обов`язок привести місцевість в стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотримання закону з точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови, тому ЄСПЛ дійшов висновку, що "у справі владою держави-відповідача порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції допущено не було".

Враховуюче викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що позовна вимога прокурора про зобов`язання Товариства знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі (літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н") - кафе з літнім майданчиком загальною площею 574,8 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 222550080000) по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Київради, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, у тому числі, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, а також визнання правочину недійсним.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, одночасно, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин

Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб.

20.11.2018 Київрадою прийнято рішення №111/6162, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення на АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва (категорія земель - землі рекреаційного призначення) передано вищезазначену земельну ділянку в оренду Товариству на 5 років для експлуатації та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Оскаржуваним прокурором рішенням Київради від 29.02.2024 №7840/7881 поновлено Товариству на 10 років договір оренди земельної ділянки від 27.12.2018 №1428.

Статтею 124 ЗК України передбачений порядок передачі земельних ділянок в оренду.

Так, відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 124 ЗК України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3 ст. 124 ЗК України).

Згідно ч. 1 ст. 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 ст. 134 ЗК України, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Частиною 3 статті 93 ЗК України встановлено, що не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об`єктів, крім випадків, передбачених законом.

Матеріалами справи підтверджується, що на час прийняття вказаних рішень Київради на спірній земельній ділянці об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі (літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н" та допоміжні споруди), однак вказані нежитлові будівлі були побудовані на прибережній захисній смузі самочинно та з порушенням вищенаведених приписів Водного та Земельного кодексів України.

Надання у користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59-61 Земельного кодексу України, суперечить вимогам статті 93 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що як рішення Київради від 20.11.2018 №111/6162, так і оскаржуване рішення Київради від 29.02.2024 №7840/7881 прийнято з порушенням є незаконними.

Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово приходила до висновку, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння спірною земельною ділянкою (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі №483/448/20, від 05.07.2023 року у справі №912/2797/21, від 12.09.2023 року у справі №910/8413/21, від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17, від 11.02.2020 року у справі №922/614/19).

Оскільки оскаржуване прокурором рішення Київради від 29.02.2024 №7840/7881 виконане, отже вичерпало свою дію, тому вимога прокурора про його скасування є неефективним способом захисту права, у зв`язку із чим не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги прокурора про визнання недійсним договору, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Отже, позивачем (прокурором) при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання незаконних рішень Київради відповідачами був укладений договір оренди земельної ділянки від 27.12.2018 №1428 та договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк від 17.05.2024.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Частиною 2 ст.215 ЦК України, зокрема, передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша та друга).

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 зазначено, що відповідно до частин 1 та 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У постанові Верховного Суду від 09.08.2023 у справі №922/1832/19 зазначено: якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин 1, статті 228 ЦК України є нікчемним.

Таким чином, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що оскільки договір оренди земельної ділянки від 27.12.2018 №1428 та договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк від 17.05.2024, укладений між Київрадою та Товариством, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад та незаконне заволодіння земельною ділянкою - прибережної захисної смуги, отже вказані договори порушують публічний порядок та, відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України, є нікчемними.

Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Оскільки апеляційний господарський суд прийшов до висновку щодо нікчемності укладеного між відповідачами договору, позовна вимога прокурора про визнання його недійсним не є належним способом захисту порушеного права, у зв`язку із чим не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги прокурора про зобов`язання Товариства повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київради спірну земельну ділянку, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Згідно положень ст.217 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У контексті зазначених обставин апеляційний господарський суд вважає за необхідне врахувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.01.2023 у справі №924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання незаконних рішення Київради та на підставі нікчемних правочинів, Київрада передала Товариству спірну земельну ділянку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц визначила, що залежно від фактичних обставин справи, вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов.

Відсутність у орендаря правових підстав для користування земельною ділянкою (користування землею на підставі нікчемного договору) свідчить про те, що останній використовує її незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном.

Тому позовна вимога прокурора про зобов`язання Товариства повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київради земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га, привівши її у придатний для використання стан є такою, що спрямована на усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про скасування рішення державного реєстратора та скасування права оренди, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені ст. 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

При цьому, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Рішення суду, яким визнано нікчемним відповідний договір оренди земельної ділянки, також є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідного запису про припинення права оренди.

Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, встановлені судом обставини, неоспорення сторонами фактичного існування такого нерухомого майна в натурі, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах є лише вимога прокурора про знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна та повернення спірної земельної ділянки і задоволення цих вимог саме по собі остаточно вирішить юридичну долю спірного самочинного будівництва та земельної ділянки у встановленому законом порядку, тому позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора та скасування права оренди не є ефективним способом захисту порушеного права, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги прокурора про усунення перешкоди власнику у користуванні та розпорядженням суміжною земельною ділянкою, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Прокурор просить усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 0,2611 га по АДРЕСА_2, у Голосїївському районі міста Києва, яка є суміжною із земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129, шляхом зобов`язання Товариства повернути її територіальній громаді міста Києва в особі Київради, привівши у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна - будівлі готельного комплексу, частини автомобільної парковки, спортивного майданчику, пункту прокату та споруди невизначеного призначення.

Однак, з матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що "будівля готельного комплексу" є судном "Готель Галея" УРС-395 та понтонами UAT-0705-К, UAT-0706-К, UAK-0702-К, переобладнаних під готель і знаходяться на поверхні води.

Згідно копій суднових білетів, свідоцтв про придатність судна до плавання, актів первісного огляду малого судна, свідоцтва про право власності на судно "Готель Галея" УРС-395, вказані судна не є об`єктами нерухомого майна, отже не можуть бути знесені.

Щодо частини автомобільної парковки, спортивного майданчику, пункту прокату та споруди невизначеного призначення, то вказані об`єкти прокурором не ідентифіковані, суду не надано доказів, що будівництво всіх вказаних об`єктів здійснено саме Товариством, що зазначені споруди огороджені і використовуються виключно Товариством в комерційних цілях, що до них обмежено доступ містянам та гостям м. Києва, також не зазначене їх точне місцезнаходження, що унеможливить виконання рішення у разі задоволення вимоги про їх знесення.

Враховуючи викладене, а також не спростовані прокурором доводи Товариства, що спортивний майданчик та незначні за площею допоміжні споруди до нього побудовані в рекреаційних цілях саме для громади міста і ними користуються усі бажаючі, а не тільки гості Товариства, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що вказана вимога прокурора також не підлягає задоволенню.

Щодо заяви відповідача 2 про пропуск прокурором позовної давності, то позовна давність за задоволеними вище вимогами не пропущена, оскільки відповідачами вчинено триваюче правопорушення, яке мало місце і на час звернення прокурора до суду з відповідними позовними вимогами.

Щодо права прокурора на звернення до суду із даним позовом, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.06.2024 у справі 925/1133/18 висновувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Таким чином, орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, тим, що порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку без достатніх правових підстав зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна з метою незаконного заволодіння комунальною земельною ділянкою водного фонду в Голосіївському районі міста Києва. Внаслідок незаконної реєстрації права власності на вказані об`єкти нерухомості Київрада втратила можливість самостійно на власний розсуд раціонально використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою водного фонду в межах прибережної захисної смуги затоки Галерна річки Вагальнодержавного значення Дніпро шляхом передачі її в оренду на конкурентних засадах.

Також на думку прокурора, самочинне будівництво будівель та споруд, державна реєстрація права власності на ці об`єкти в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та, у подальшому, отримання в оренду на позаконкурентних засадах спірної земельної ділянки у зв`язку з такою реєстрацією права власності на самочинно збудоване майно, посягають на суспільні, економічні та соціальні інтереси держави, а також спрямовані на використання всупереч вимогам чинного законодавства особливо цінних земель територіальної громади міста Києва, що порушує права та охоронювані інтереси безпосередньо територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради - органу, який відповідно до вимог чинного законодавства, уповноважений розпоряджатися землями комунальної, власності на території міста Києва.

Крім того, прокурор наголошував на тому, що порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Відтак, враховуючи зміст позовної заяви, аргументацію про протиправність дій Київради, визначеного прокурором предмета спору, характеру спірних правовідносин, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, Північний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2024 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно до положень частини 1 статті 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора.

Згідно частини 14 статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведені положення статті 129 ГПК України, понесені прокурором судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на відповідачів в рівних частинах пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17 грудня 2024 року.

3. Позов задовольнити частково.

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "РК ГАЛЕРА" (АДРЕСА_2, м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 39540720) знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі (літ. "Б", "В", "Г", "Д", "Е", "Ж", "З", "И", "К", "Л", "М", "Н") - кафе з літнім, майданчиком загальною площею 574,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого манна 222550080000) по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва, до складу якого входять: літ. "Б" (нежитлова будівля) - 128,8 кв.м.; літ. "В" (нежитлова будівля) - 17,7 кв.м.; літ. "Г" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м.; літ. "Д" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м.; літ. "Е" (нежитлова будівля) - 10,3 кв.м.; літ. "Ж" (нежитлова будівля) - 24,5 кв.м.; літ. "З" (нежитлова будівля) -161,3 кв.м.; літ. "И" (нежитлова будівля) - 8,7 кв.м.; літ. "К" (нежитлова будівля) - 114,5 кв.м.; літ. "Л" (нежитлова будівля) - 37,9 кв.м.; літ. "М" (нежитлова будівля) - 34,0 кв.м.; літ. "Н" (нежитлова будівля) -16,5 кв.м., І - басейн, ІІ - гідротехнічна споруда - причал, III, IV - гідротехнічна споруда - швартовні палі, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га по АДРЕСА_2 у Голосіївському районі міста Києва.

5. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "РК ГАЛЕРА" (АДРЕСА_2, м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 39540720) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (вул.Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:019:0129 площею 0,5636 га, привівши її у придатний для використання стан.

6. В іншій частині позову відмовити.

7. Стягнути з Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01044, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Київської міської прокуратури (вул.Предславинська, 45/9, м.Київ, 03150, код ЄДРУПОУ 02910019) - 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 4542,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РК ГАЛЕРА" (АДРЕСА_2, м. Київ, 03045, код ЄДРПОУ 39540720) на користь Київської міської прокуратури (вул. Предславинська, 45/9, м.Київ, 03150, код ЄДРУПОУ 02910019) - 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 4542,00 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

9. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

10. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

11. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 21.05.2025.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді І.М. Скрипка

А.О. Мальченко