Рішення від 30.04.2025 по справі 910/1002/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.04.2025Справа № 910/1002/25

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Осьмаку Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Київської міської ради

(01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36;

ідентифікаційний код: 22883141)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК"

(03035, м. Київ, вул. Кудряшова, буд. 1;

ідентифікаційний код: 31983916)

про стягнення 1 558 798,30 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК" (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за кадастровим номером 8000000000:72:144:002 за період з 12.03.2020 по 01.10.2021 в загальному розмірі 1 558 798,30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 позовну заяву Київської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 19.02.2025.

17.02.2025 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав необґрунтованості та безпідставності. Також відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності до позовних вимог Київської міської ради.

17.02.2025 відповідачем подано до суду клопотання про продовження строків подання додаткових доказів.

19.02.2025 відповідачем подано до суду клопотання про долучення додаткових доказів.

Протокольною ухвалою суду від 19.02.2025 розгляд справи у підготовчому провадженні відкладено на 05.03.2025.

20.02.2025 позивачем подано до суду відповідь на відзив із спростуванням аргументів відповідача.

28.02.2025 відповідачем подані додаткові пояснення по справі.

Протокольною ухвалою суду від 05.03.2025 судом оголошено перерву у підготовчому провадженні до 02.04.2025.

12.03.2025 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою суду від 02.04.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.04.2025.

У судовому засіданні 16.04.2025 судом заслухано вступне слово учасників справи.

Протокольною ухвалою суду від 16.04.2025 суд ухвалив оголосити перерву у судовому засіданні з розгляду судової справи по суті до стадії дослідження доказів у справі на 30.04.2025.

У судовому засіданні, призначено на 30.04.2025, судом здійснювалось з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після чого суд перейшов до судових дебатів, в яких представники сторін виступили з промовами (заключним словом). В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 30.04.2025 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Київської міської ради від 08.07.2021 № 2066/2107, згідно з яким вирішено передати товариству з обмеженою відповідальністю «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» (далі - ТОВ «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК», Відповідач) в оренду на 10 років земельну ділянку площею 0,7257 га (кадастровий номер 8000000000:72:144:0002) для експлуатації та обслуговування нежилого будинку - критого ринку (код виду цільового призначення - 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі) на вул. Кудряшова, 1, літера А у Солом`янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Земельна ділянка), у зв`язку із набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 27795170, та від 21 липня 2014 року, номер запису про право власності: 6933665).

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою та ТОВ «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» укладено договір оренди Земельної ділянки від 01.10.2021 № 923.

Згідно з інформаційною довідкою від 11.12.2024 № 407675010 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 01.10.2021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - ТОВ «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК».

Київською міською радою зазначено, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,7257 га з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002, вид цільового призначення якої: 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на вул. Кудряшова, 1, літера А у Солом`янському районі міста Києва.

З інформаційної довідки від 11.12.2024 № 407675642 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на згадуваній земельній ділянці розташовані нежилий будинок - критий ринок (літера А) загальною площею 3559,9 кв. м, та будівля (літера Х) загальною площею 247,4 кв.м, які належать ТОВ «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 27795170, та від 21 липня 2014 року, номер запису про право власності: 6933665

Так, відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.08.2021 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002 становить - 47 478 225,64 грн.

Позивач зазначає, що починаючи з 12.03.2020 і до моменту укладення договору оренди ТОВ «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» безоплатно використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002, що призвело до недоотримання коштів за оренду земельної ділянки площею 0,7257 га з кадастровим номером 8000000000:72:144:0002 на вул. Кудряшова, 1, літера А у Солом`янському районі міста Києва.

За розрахунком позивача сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з дати закінчення договору оренди земельної ділянки №91-6-00221, а саме з 12.03.2020 по 01.10.2021 становить 1 558 798,30 грн.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 1 558 798,30 грн - безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування цією земельною ділянкою відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду, позивач вказує, що відповідач не сплачує орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

За умовами частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною першою статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

При цьому законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату - платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною першою статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Водночас Земельний кодекс України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 та № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежилий будинок - критий ринок (літера А) загальною площею 3559,9 кв. м, та будівля (літера Х) загальною площею 247,4 кв.м, які належать ТОВ «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05 вересня 2018 року, номер запису про право власності: 27795170, та від 21 липня 2014 року, номер запису про право власності: 6933665

Як підтверджується матеріалами справи, між Київською міською радою та ТОВ «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» укладено договір оренди Земельної ділянки від 01.10.2021 № 923. Пунктом 3.1 Договору визначено, що Договір укладено на 10 років.

Відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 12.03.2020 по 01.10.2021 користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування нею, відтак ТОВ «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами першої, третьої - четвертої та дев`ятої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Земельна ділянка із кадастровим номером кадастровий номер 8000000000:72:144:0002 сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України 09.12.2015, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.12.2015 №НВ-8000239252015)

Оскільки спір у цій справі стосується сформованої земельної ділянки, а тому сумніви щодо її розміру у суду відсутні.

При цьому твердження відповідача про неврахування позивачем того, що на частині даної земельної ділянки розташована частина будівлі, власником якої є відповідач, а тому ця частина земельної ділянки не мала б враховуватись під час здійснення розрахунку, суд вважає помилковими, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування об`єкта нерухомості. Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, доведений, обґрунтований і підтверджений достатніми доказами. Аналогічна позиція наведена у постанові Верхового Суду від 10 жовтня 2022 року у справі №922/1336/21.

Крім цього, Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив такий правовий висновок: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 ЦК України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі №910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №905/1680/20).

З приводу посилань відповідача на те, що він вчинив всі необхідні дії, направлені на поновлення договору оренди даної земельної ділянки, однак позивач протягом тривалого часу не прийняв рішення щодо поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, то суд зазначає, що для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Стосовно заперечень відповідача щодо неможливості застосування витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 26.08.2021 для розрахунків за період з 12.03.2020 по 01.10.2021, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини третьої статті 23 цього Закону витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Процедура проведення нормативної грошової оцінки земель визначається Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 (далі - Порядок №489). В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель (пункт 1 розділу ІІ Порядку №489).

Нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається за формулою: Цн = (В * Нп) : Нк * Кф * Км, де Цн - нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях); В - витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях); Нп - норма прибутку (6 %); Нк - норма капіталізації (3 %); Кф - коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки; Км - коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки. Індексація нормативної грошової оцінки земельних ділянок здійснюється відповідно до статті 289 ПК України (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 489). Крім того, зазначений Порядок передбачає можливість розрахунку середньої (базової) вартості одного квадратного метра земель населеного пункту, вартість одного квадратного метра земель населених пунктів за економіко-планувальними зонами, вартість одного квадратного метра земельної ділянки певного функціонального використання, які визначаються за іншими формулами та не пов`язані з нормативною грошовою оцінкою, яка застосовується для визначення розміру орендних платежів (пункти 7, 9, 10 Порядку № 489).

Грошова оцінка загальної площі земельної ділянки визначається шляхом множення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра зазначеної ділянки на її загальну площу.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер, проводиться вперше відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213 (зі змінами). За результатами нормативної грошової оцінки земель складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (пункт 1 розділу Порядку № 489). Порядком затверджена форма заяви (додаток 8) на витяг та сама форма витягу (додаток 9), у якій, зокрема, вказано: "Витяг сформовано" із зазначенням дати його формування.

Отже, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), про що зазначено в пункті 2 розділу Порядку № 489.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату.

Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. При цьому, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Отже, як також вже було зазначено вище, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Аналогічна за змістом правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі 910/8770/19 від 09.02.2025.

З приводу заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем нараховано суму орендної плати за період, який перевищує 3 роки, то суд зазначає.

Відповідно до ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Строк позовної давності для стягнення з відповідача боргу за період з 15.04.2021 по 16.10.2021 не було пропущено, виходячи з такого:

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" постановлено установити карантин на усій території України з 12.03.2020.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 згідно із яким: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Дія карантину, встановленого Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 неодноразово продовжувалась.

Карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, був відмінений постановою КМУ від 27 червня 2023 № 651 з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який в подальшому продовжувався та досі діє.

Законом "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-ІХ від 15.03.2023, Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19, що на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Згідно із п.19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, враховуючи, що предметом спору є стягнення безпідставно збережених коштів за період з 12.03.2020, строк позовної давності виникає під час дії карантину.

У зв`язку із наведеним, станом на час подання позовної заяви (28.01.2025) строк позовної давності не закінчився, а звернення з даним позовом відбулось у межах позовної давності. При цьому позивач має право на отримання безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за весь період користування відповідачем земельною ділянкою, внаслідок чого доводи відповідача про обмеження у періоді нарахування є помилковими.

Суд зазначає, що аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Київської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 1 558 798,30 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі задоволення позову усі витрати, пов`язані з розглядом спору, зокрема по сплаті судового збору, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 46, 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАЛІЗНИЧНИЙ РИНОК» (03035, м. Київ, вул. Кудряшова, будинок 1, код ЄДРПОУ 31983916) на користь Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 1 558 798,30 грн. та 18 705,58 грн. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов